Бібліографічний нарис до 145-річчя від дня народження визначного українського громадсько-політичного і державного діяча, президента Карпатської України Августина Волошина.

1. Відділ культури Дарницької районної в місті Києві
державної адміністрації
Централізована бібліотечна система
Центральна районна бібліотека ім. В. Стуса
Бібліографічний нарис
до 145-річчя від дня народження
Августина Волошина
Київ, 2019

2. Велич і трагедія президента Карпатської України :
бібліографічний нарис до 145-річчя від дня народження
Августина Волошина / укладач Вальчук О. А.,
комп’ютерний набір Кириєнкова Є. М. – Київ : ЦРБ ім. В.
Стуса ЦБС Дарницького району, 2019. – 20 с.
«Велич і трагедія президента Карпатської
України» : бібліографічний нарис випущений до
145-річчя від дня народження визначного
українського громадсько-політичного і
державного діяча, президента Карпатської України
Августина Волошина.
Бібліографічний нарис складено з метою
допомоги у питанні участі Августина Волошина у
процесі творення і проголошення української
державності – Карпатської України.
Видання розраховане на широке коло читачів,
бібліотечних працівників, а також усіх хто прагне
глибше пізнати українську історію. Список
включає в себе книги, які є в фондах Публічної
бібліотеки ім. Лесі Українки міста Києва та ЦРБ
ім. В. Стуса.
Укладач: Вальчук О. А.
Комп’ютерний набір: Кириєнкова Є. М.

3. Передмова
Історія Карпатської
України – коротка :
кілька місяців автономії,
кілька днів незалежності.
Але драматична і яскрава, у
ній ніби сфокусовано всю
українську історію ХХ
століття.
Вона про прагнення до
свободи,
про готовність захищати її
до останнього подиху.
Вона про соборність, про
боротьбу за єдність
українського народу.
Про героїзм попередників,
який служить
прикладом для наступних
поколінь.
Це одна з тих сторінок
історії, яку нинішнє
покоління знову змушене
захищати із зброєю в руках,
має перечитувати особливо
ретельно
для засвоєння досвіду і для
натхнення.
Володимир В’ятрович -
голова Українського інституту національної пам’яті
Для Закарпаття 15 березня 1939 року –
ключова дата у ХХ столітті. Населення Закарпаття
довгий час вагалося у своїй національній
орієнтації. Фактично актом 15 березня 1939 року

4. Сойм Карпатської України зафіксував, що це
населення чітко має українське спрямування і
прагне створити власну державу зі своїм гімном,
прапором, гербом. І проголошення відбулося в
складній політичній ситуації, коли всією
політикою в тодішній Європі заправляла
Німеччина, яку підтримували такі впливові
держави Європи як Франція та Великобританія. І
тодішня українська держава у вигляді Карпатської
України стала жертвою агресії, яка відбулась у
змові двух диктаторів: Горті та Гітлера. І хоч
жодна країна світу не визнала існування
Карпатської України, але саме її поява мала
епохальний вплив на подальшу долю Закарпаття,
яке перетворилося на центр українського
визвольного руху і державотворення в якому
брали участь не тільки закарпатці, а й галичани.
Це був перший збройний опір планам нацистської
Німеччині щодо перекроювання кордонів у
Східній Європі. Після капітуляції чехословацької
армії та безкровної окупації чеських земель
карпатські українці, не маючи достатніх ресурсів,
підняли зброю проти загарбника – хористської
Угорщини. Це був акт відчаю німецько-
угорському фашизму. 16 березня, наступного дня
після проголошення Августином Волошином
незалежності, відбулася найбільша битва на
Красному Полі за якою спостерігали німецькі
дипломати, що перебували тоді в Хусті. За їхніми

5. свідченнями, ті криваві події переконували, що
українська ідея, якщо за неї так самовіддано
борються і беруть зброю в руки, жива. Жертви
були дуже болісними, але недаремними. Вони
показали світові готовність українців боротися за
свою державність.
Життєвий шлях Августина
Волошина
Родовід Августина Волошина бере свій поча-
ток від русинів-лібертинів. Отець Іван Волошин,
тобто дід отця Августина Волошина, був вихідцем
із села Великі Лучки, де він служив священиком у
20-30-х рр. XIX століття. Важлива особливість ста-
тусу Великих Лучок була в тому, що його жителі
перебували у становищі лібертинів, які за виконан-
ня певної служби одержували землю, аж до XVIIІ
століття були звільнені від феодальних повиннос-
тей. Служба жителів села полягала в тому, що во-
ни доставляли пошту в близькі й далекі краї. Нові
господарі домінії Шенборни у XVIII столітті закрі-
пачили лібертинів і примусили їх нести повиннос-
ті. Перша згадка про діяльність отця Івана Воло-
шина у Великих Лучках датується саме 1830 ро-
ком. Своєму синові Івану він передав естафету –
служити людям. У сан священика батько отця Ав-
густина Волошина був висвячений 1867 року, зго-

6. дом отримав парохію в селі Келечин Волівського
округу (нині – Міжгірський район). Подружжя
Емілії Замбор-Волошиної та Івана Волошина мало,
окрім сина, ще трьох дочок – Ольгу, Олену та Еле-
онору.
Доктор, професор, отець Августин Волошин,
Президент Карпатської України, Герой України
(посмертно) народився 17 березня 1874 р. у селі
Келечин, нині – Міжгірського району
Закарпатської області, в сім'ї греко-католицького
священика Івана Волошина.
«Я уродився в селі Келеничі.
Це село знаходиться у вишнім
краю Марамороша. Село
окружають високі гори з густими
лісами… В селі є около 100 хат.
Хати построєні зі смерекових
дерев і покриті соломою. В
середині села є красна мурована церква, а недалеко
від неї фара, де буває духовний отець, моя солодка
мати, там я родився, там держав першу
науку…» – пригадував згодом Августин у
невеликій нотатці «Моя родина».
Рід Волошинів походив із села Великі Лучки
на Мукачівщині і належав до лібертинів —
вільних селян.
Вирішальну роль у його вихованні відіграла
родина. Так, батько, Іван Волошин, дотримувався
постулату: його діти не повинні бути дармоїдами.

7. Тому підліток Августин не цурався ніякої роботи,
допомагаючи односельцям працювати на землі.
1884-1892 роки Августин Волошин навчався в
Ужгородській гімназії. Після закінчення якої у
1892 р. вступив на теологічний факультет у
Будапешті, але, провчившись рік, за станом
здоров'я повернувся в Ужгород і закінчив
теологічні студії. У роки навчання він зустрів
свого соратника і помічника на все життя –
дружину Ірину Петрик, дочку відомого професора
ужгородської гімназії, родича видатного карпато-
українського громадського та культурного діяча
ХІХ століття отця Олександра Духновича. У 1897
році його було висвячено і він почав служити
капеланом в Ужгороді. Одночасно Августин
Волошин продовжує навчання, і в 1899-1900 роках
закінчує вищу педагогічну школу в Будапешті та
отримує диплом викладача математики і фізики в
середніх навчальних закладах і переходить на
педагогічну діяльність. З 1900 до 1917 року
працював професором, а з 1917 до жовтня 1938
років був директором цього закладу, зробивши
багато для організації навчання, розвитку
педагогічної науки, освіти, виховання молоді, яка
після закінчення навчального закладу вчителював
у школах краю. Йому було 25 років коли він видав
перший підручник української мови. А пройде ще
10 років і за його підручниками будуть навчатись
усі закарпатські і учні і студенти. У 1925-1929

8. роках Августин Волошин обирається карпато-
українським народом Підкарпатської Русі (нині
Закарпатська область) послом до Чехословацького
парламенту від Християнсько-народної партії,
співзасновником і очільником
якої являвся з 11 по 26 жовтня
1938 року, входить до
автономного уряду
Підкарпатської Русі, а з 27
жовтня призначається
прем’єр-міністром цього
уряду. На посту прем’єр-
міністра Карпатської України за короткий час було
налагоджено роботу промисловості, транспорту,
пошти. Зазнала змін існуюча система освіти, де
навчання почало переводитись на українську мову,
створювались нові вищі навчальні заклади. На
Закарпатті в цей період виходило українською
мовою десять періодичних видань. При активній
підтримці Августина Волошина були створені
національні збройні сили – «Карпатська Січ». 12
лютого 1939 року відбулися вибори до сейму
Карпатської України, які засвідчили цілковиту
перемогу Українського Національного
Об’єднання. 14 березня 1939 року
новосформований парламент, який зібрався у
Хусті, висловлюючи вікові прагнення
карпатоукраїнського народу та не зважаючи на
військову агресію фашистської Угорщини,

9. підтриману фашистською Німеччиною,
проголосив незалежну українську державу –
Карпатську Україну, затвердив державну
символіку: синьо-жовтий прапор, державний герб
Тризуб, державний гімн «Ще не вмерла України ні
слава, ні воля…», прийняв конституцію і обрав
Августина Волошина президентом української
держави. Одночасно з прийняттям цих історичних
рішень 14 березня 1939 року угорські війська
розпочали агресію проти Карпатської України.
Незважаючи на героїчний опір загонів Карпатської
Січі, угорська армія протягом 14-16 березня
окупувала більшість території Карпатської
України. Президент і частина уряду на чолі з
прем’єром Юліаном Реваєм були змушені
емігрувати до Чехословаччини. У Празі Августин
Волошин працював в Українському Вільному
Університеті, очолював кафедру педагогіки, а
згодом був обраний ректором університету. В
травні 1945 року 71 річний Волошин був
заарештований радянською контррозвідкою і
вивезений в Москву і поміщений в Лефортовську
в’язницю. Комуністичний режим Радянського
Союзу не міг пробачити Августину Волошину
його любов до українського народу, української
національної ідеї , патріотизму до української
державності.
У постанові на арешт від 3 червня 1945 року
Августин Волошин обвинувачувався в тому, що:

10. «Волошин будучи українським націоналістом,
проводив ворожу діяльність проти Радянського
Союзу».
Безперервні, принизливі, з фізичними
тортурами допити над священиком в застінках
комуністичних катівень швидко відобразились на
слабкому здоров’ї і так уже немолодого Августина
Волошина. Вже 11 липня 1945 року після
чергового мордування Августин Волошин був
перевезений до тюремної лікарні Бутирської
в’язниці в тій же Москві. Та медична допомога ,
певно, вже не могла йому зарадити. Серце не
витримало. 19 серпня 1945 року о 15 годині 20
хвилин Августин Волошин помер від паралічу
серця, так засвідчує акт медичного огляду,
проведеного черговим лікарем Бутирки.
Так перестало битися серце великого,
видатного і гідного сина України, професора,
доктора отця Августина Волошина.
Зі спогадів В. Марчука з Житомирщини,
сокамерника Августина Волошина у Бутирській
тюрмі: «До мене в камеру-одиначку помістили
Августина Волошина... Це був невисокий повний
чоловік, років йому було за 70. Він мав хворий
шлунок і не міг їсти. Свою їжу він віддавав мені.
Кожного дня Волошин розповідав про життя
Ісуса Христа, також про себе, як він їздив до
Риму, до Праги. Я дізнався, що Волошин
зустрічався з Ріббентропом, Бандерою,

11. Мельником... З кожним днем Августин Іванович
слабнув. Навіть сам уже не міг виходити на
прогулянку. Ми брали його під руки і виводили
гуляти... На все життя запам'ятав я цю добру і
розумну людину...».
Наукова, редакторська
діяльність Августина Волошина
Августин Іванович Волошин протягом 1899-
1944 років написав і видав понад 40 підручників та
посібників. Упродовж 1903-1918 років був
редактором єдиної в Угорщині української газети
«Наука»; за часів Чехословацької республіки
(1920-1938рр.) був ініціатором заснування на
Закарпатті товариства «Просвіта» (1919),
«Учительської громади» та головою
етнографічного товариства
Підкарпатської Русі (1935), які
проіснували до окупації
Закарпаття Угорщиною у
березні 1939 року. Августин
Волошин відомий також як
автор праць з проблем
літературно-писемної мови на українському
Підкарпатті. Перший посібник Волошина
«Методическая грамматика угро-русского
литературного языка для народныхъ школъ»

12. (1901), переведений під назвою «Методическая
грамматика карпато-русского языка для низших
класс народных школ», повністю базується на
народному мовленні підкарпатських українців і до
війни витримало кілька перевидань.
Свою прихильність до народної мови
Волошин виявив ще в «Практичній граматиці
малоруської (рутенської) мови», виданій
угорською мовою в Ужгороді (1907), де фактично
описав живу систему мовлення закарпатців, трохи
«олітературивши» її традиційно-книжними
елементами та етимологічним правописом. У
вступі до цієї праці Волошин обстоює
окремішність української мови. У писаній живою
мовою «Читанці для руської молодіжі», що
виходила кілька разів у 20-30-х рр., він уміщував
твори як місцевих так і загальноукраїнських
письменників. Його брошура «О письменном
языцҍ (1921) відіграла помітну роль в історії
української літературної мови Закарпаття і
фактично була відповіддю москофілу І. Гуснаю,
котрий у брошурі «Языковый вопросъ въ
Подкарпатской Руси» (1921) заперечував
існування української мови взагалі і вважав, що
літературною мовою на Закарпатті має бути
російська. Волошин спростував ці вигадки,
довівши, що зближення літературної мови на
Закарпатті із загальноукраїнською є природним.

13. Волошин активно боровся проти намагань
угорських властей на початку 20 століття
замінити на Закарпатті й Пряшівщині кирилицю
угорською графікою.
Творчий ужинок Августина
Волошина справді вражає – 42
книжки (серед яких, в першу чергу,
підручники для шкіл карпато-
українського регіону рідною
мовою), сотні публіцистичних і
наукових статей з проблем економічного,
освітнього, культурного, релігійного,
громадського і політичного життя краю. Чи не
найпомітніший слід залишив Августин Волошин
на педагогічній ниві. Він написав цілу низку
підручників для початкових, середніх і вищих
шкіл, які неодноразово перевидавалися; поважні
праці з історії педагогіки, методики навчання і
виховання, психології. Серед них – «Читанка для
угрорусской молодежи» (1900), «Буквар» (1904),
«Практична граматика малоруської мови» (1907),
«Наука о числах для І – II кл. народних школ»
(1919), «Педагогіка і дидактика для учительських
семінарій» (1923, 1935), «О соціяльном
вихованню» (1924), «Дидактика» (1932),
«Педагогічна психологія» (1932), «Методика
народношкільного навчання» (1935), «Педагогічна

14. методологія» (1943) та багато інших. Чимало його
ґрунтовних праць свідчать про його ерудицію в
галузях мовознавства, літературознавства, історії,
культури, соціології, політології, богослов’я.
Як літератор, він написав побутові драми
«Марійка Верховинка», «Без Бога ні до порога»,
історичну драму «Фабіола», п'єсу «Князь
Лаборець», драму «Син Срібної Землі Юрій
Довжа», оповідання «Люби своє» та інші твори,
переклав українською мовою твори святого
Авґустина, уклав малу Біблію, малий біблійний
катехизм для нижчих класів народної школи,
молитовник для української еміграції в Празі
тощо.
Цінні матеріали з історії, культури,
господарського, релігійного, громадського і
політичного життя Закарпаття публікувалися на
сторінках календаря-альманаху «Місяцеслов»,
який Августин Волошин видавав із 1902 р., газети
«Наука», яку він редагував з 1903 р. (з 1907 р.
виходив і додаток до неї «Село»), перейменованої
у 1920 р. на «Свободу», а в 1938 р. – на «Нову
Свободу». Був також засновником видавництва
«Пчілка» і редактором журналу «Пчілка», в якому
публікувалося дуже багато матеріалів з історії,
культури і природи краю, одним із редакторів
Наукового збірника товариства «Просвіта» в

15. Ужгороді (1922-1938), що й досі залишається
найповажнішим періодичним науковим виданням
за всю історію Закарпаття.
Великою заслугою Августина Волошина як
публіциста є оборона ним рідної мови та
національної символіки українського народу. Він
також був великим благодійником і жертводавцем.
У 1932 році разом із дружиною Іриною
пожертвував 300 тисяч крон на сиротинець «Нова
родина» в Ужгороді і 100 тисяч крон для бідних та
подарував під сиротинець свій будинок в
Ужгороді (нині це вул. Августина Волошина, №
36). Відповідно до заповіту, засвідченого 19
серпня 1944 року у Празі міністрами Карпатської
України Степаном Клочураком і Миколою
Долинаєм, Августин Волошин увесь свій маєток,
заощадження готівкою і на банківських рахунках
заповідав єпархіальним училищам, учительським
семінаріям, сестрам Василіянкам, сиротинцям
Карпатської України.
Слід наголосити, що о. Августин Волошин
був зразковим священиком і полум'яним
оборонцем краю проти мадяризації та спроб
Папського престолу (Римо-Католицької Церкви),
при ініціюванні проугорськими кардиналами та
відданих їм уніацьких єпископів, на початку ХХ
ст. провести латинізацію церковного життя і

16. богослужінь взамін східного обряду, якого
споконвічно дотримувались карпатоукраїнці у
своїй прабатьківській православній вірі.
Як заповіт нащадкам звучить сьогодні слова
цього Апостола добра, любові і свободи: «Понесім
у кожне село світло народної культури… Все то
требує од нас много праці, повної самопосвяти.
Вже виходить із шкіл молодіж повна ідеями й
любов’ю до свого народу. Втягаймо її до народної
праці, най розносить своє знання й свою
одушевленість во всі кути нашого краю…»
Духовний батько, провідник Карпатської
України, вина якого перед велико шовіністичним
комуністичним режимом полягала тільки в тому,
що він народився українцем, українцем хотів
жити, любив і поважав свій народ, бажав йому
щастя, доброї долі, боронив мову, історію та
звичаї свого народу, був патріотом і священником
з вірою в Господа Бога та майбутнє своєї
держави – України. Тільки із здобуттям 24 серпня
1991 року Україною державної незалежності ім’я
отця Августина Волошина посіло достойне місце
серед Героїв українського народу.
15 березня 2002 року президентом України
був підписаний Указ про присвоєння Президенту
Карпатської України Августину Волошину звання

17. Героя України (посмертно). Вічна йому пам’ять і
блаженний спокій.
Вшанування пам’яті
Пам'ятник Августину
Волошину
Надгробок Авґустина
Волошина, Прага
У 2017 році вулицю Ярослава
Галана у Києві перейменовано на вулицю
Августина Волошина.
Меморіальна дошка на
будинку, де жив і
працював А.І. Волошин.
Ужгород.

18. Меморіальна дошка на
фасаді будівлі юридичного
факультету Ужгородського
національного університету, де
була учительська семінарія, в
якій А.І. Волошин працював
професором, а потім
директором.

19. Література:
1. Августин Волошин // Видатні постаті в
історії України ХХ ст. : короткі біографічні
нариси. – Київ : Вища школа, 2011. – С. 80-
83 : іл.
2. Андрійцьо, В. М. Августин Волошин і
український театр на Закарпатті : до 140-
річчя з дня народження А. Волошина /
В. М. Андрійцьо. – Ужгород : Карпати, 2014.
3. Ньорба, Л. Авґустин Волошин – мислитель і
борець за національну ідею / Людмила
Ньорба. – Психологія і суспільство. – 2012. –
№ 2. – С. 40-45 : портр.
4. Підкова, І. З. Довідник з історії України.
Т. 1. / І. З. Підкова. – Київ : Генеза, 1993. –
С. 111-112.
5. Реєнт, О. П. Україна між світовими війнами
(1914-1939). Події, люди, документи /
О. П. Реєнт. – Київ : Школа, 2004. – С. 494-
499.

20. 6. Ступарик, Б. М. Волошин Августин
Іванович (1874-1945) : президент
Карпатської України, публіцист,
письменник, культурно-освітній, релігійний
діяч / Б. М. Ступарик // Українська
педагогіка в персоналіях : навчальний
посібник для ВНЗ : у 2 кн. Кн. 2. ХХ
століття. – Київ : Либідь, 2005. – С. 236-242.