Dpa 2010-9kl-dyktanty

1. О. М. АВРАМЕНКО
ДЕРЖАВНА ПІДСУМКОВА АТЕСТАЦІЯ
УКРАЇНСЬКА МОВА
ЗБІРНИК ТЕКСТІВ ДЛЯ ДИКТАНТІВ
9 КЛАС
2010

2. Рекомендовано Міністерством освіти і науки України
для використання в навчально-виховному процесі
(наказ № 1/11-59 від 15.01.2010 р.)
Авраменко О. М.
Українська мова: Збірник текстів для диктантів. 9 клас: Державна
підсумкова атестація. — К. 2010. — 80 с.
Збірник містить 100 диктантів, які подано відповідно до різних рівнів
складності.
Посібник укладено згідно з вимогами чинної навчальної програми для
загальноосвітніх навчальних закладів, затвердженої Міністерством освіти
і науки України.
Тексти для диктантів, що подані в збірнику, дібрані з класичної та сучасної
української літератури, історії й фольклору. Вони призначені для оцінювання
правописних умінь учнів (орфографічних і пунктуаційних), передбачають
стимулювання та розвиток думки старшокласників, поглиблення знань з
української мови.
Для учнів загальноосвітніх навчальних закладів, учителів, викладачів,
абітурієнтів.

3. Методичні рекомендації щодо проведення державної
підсумкової атестації з української мови в дев'ятому класі
загальноосвітніх навчальних закладів
Загальні питання проведення державної підсумкової атестації
Державна підсумкова атестація з української мови за курс базової школи
в дев'ятому класі традиційно проводиться у формі текстуального диктанту, який
є основною формою перевірки орфографічної (уміння правильно писати слова
на вивчені орфографічні правила й словникові слова, визначені для запам'ято­
вування) та пунктуаційної (уміння використовувати розділові знаки відпо­
відно до опрацьованих правил пунктуації) грамотності учнів. Під час державної
підсумкової атестації перевірці підлягає також уміння дев'ятикласників на­
лежним чином оформлювати роботу.
У збірнику представлено зразки текстів різних функціональних стилів
української мови, які ознайомлюють дев'ятикласників з історичним минулим,
нашими звичаями, традиціями, символами й оберегами, духовною культурою
й мистецтвом, природою й відомими пам'ятками України, видатними постатя­
ми національної історії, культури, науки та їхніми досягненнями. Пропонуєть­
ся чимало зразків художнього стилю, які сприятимуть засвоєнню учнями са­
мобутніх мовних засобів, які використовуються в ньому й мають виразне
стилістичне забарвлення. У збірникові наявні й тексти наукового стилю. Текс­
ти для диктантів достатньо насичені орфограмами й пунктограмами, опрацьо­
ваними учнями в курсі базової школи.
Дібрані тексти мають значний виховний та пізнавальний потенціал, вони
забезпечують реалізацію культурологічного принципу навчання української
мови в загальноосвітній школі та сприяють утіленню вимог відповідної
змістової лінії чинної програми з предмета.
Збірник диктантів можна використовувати для проведення як контроль­
них робіт (вид мовленнєвої діяльності — письмо), так і державної підсумкової
атестації.
Час написання роботи й обсяг текстів для диктанту
Обсяг текстів для контрольних диктантів чітко визначено чинною програ­
мою з української мови: у дев'ятому класі це має бути текст на 140-160 слів
(на перший показник треба орієнтуватися на початку навчального року, на
другий — наприкінці). Для написання контрольного диктанту відводиться
30-35 хвилин. Оскільки державна підсумкова атестація з української мови
триває одну астрономічну годину (тобто 60 хвилин) і не є рядовою контроль­
ною роботою, а підсумовує знання, уміння й навички школярів за дев'ять років
їхнього навчання, тексти в збірнику для її проведення, як і в усі попередні
роки, містять по 160-180 слів (як самостійних, так і службових).
3

4. Методика проведення державної підсумкової атестації
з української мови в дев'ятому класі
Методика проведення диктанту є традиційною, узвичаєною, проте проведен­
ня державної підсумкової атестації у формі диктанту має певні особливості.
Вид роботи й назву тексту потрібно записати на дошці. Спочатку вчитель
читає весь текст, після чого не дає ніяких пояснень щодо його змісту, право­
писних особливостей та тлумачення значень використаних у ньому слів (з огля­
ду на те, що тексти адаптовано для навчальних потреб, у них майже відсутня
так звана авторська пунктуація, немає діалектизмів, застарілих слів, складної
зі значеннєвого погляду, а тому малозрозумілої для учнів лексики тощо). Учи­
тель може давати тільки коментарі формального характеру, як-от: розміщення за­
головку, запис автора чи джерела тексту та ін.
Після прочитання всього тексту вчитель читає перше речення повністю,
а учні тільки уважно слухають його. Далі це саме речення диктується для запи­
су частинами, причому кожна частина, як правило, читається тільки один раз
(частиною в цьому випадку треба вважати словосполучення з двох-п'яти слів
або частину складного речення приблизно з тією ж кількістю слів). Учитель
може повторно прочитати частину речення, якщо вона велика за обсягом, у ній
змінено нормативний порядок слів або під дією певних зовнішніх чинників
учні недочули якогось слова або словосполучення). Після того як учні
запишуть усе речення, його треба прочитати повністю повторно, щоб атесто­
вані мали змогу перевірити записане.
У такий спосіб диктується кожне речення тексту. Учитель обов'язково вка­
зує місце поділу тексту на абзаци. Після запису всього тексту він читає його ще
раз від початку до кінця, роблячи паузи між реченнями, дещо триваліші від зви­
чайних, і надаючи змогу учням ретельно перевірити написане й усунути мож­
ливі помилки. Текст треба диктувати виразно, відповідно до норм літератур­
ної мови, з правильним наголошуванням слів та інтонуванням звукового потоку,
у такому темпі, щоб учні встигали вільно його записувати.
Після повторного читання всього тексту учні здають диктанти вчителеві.
Часу для додаткової перевірки надавати не потрібно: сумніви щодо правопис­
ного оформлення роботи учні повинні вирішувати в процесі написання.
Оформлення роботи
Надтекстові й післятекстові записи потребують окремого коментування.
У верхній лівій частині титульної сторінки подвійного аркуша (у лінію) неодмінно
ставиться штамп загальноосвітнього навчального закладу; на ньому зазнача­
ється дата, наприклад: 01.06.2010 р. Починають робити записи на сьомому
рядку титульної сторінки:
4

5. Робота
на державну підсумкову атестацію
з української мови
за курс базової школи
учня (учениці) 9-А класу
(прізвище, ім'я та по батькові у формі родового відмінка)
Рекомендується записувати автора чи джерело після тексту в наступному
рядку праворуч з великої літери, не беручи його в дужки й не ставлячи після
нього крапки (тобто оформлення такого запису має бути таким, як і в збірни­
кові текстів для диктантів).
На другій сторінці на перших двох рядках записують вид роботи та назву
тексту:
Диктант
Перші українські книги
Після заголовків крапку не ставлять. Кількість слів у тексті наприкінці роботи
учні не зазначають.
Роботу потрібно виконувати кульковою ручкою із синім (або його відтінками)
чорнилом.
Перевірка й оцінювання робіт
Диктант, як це і визначено чинною програмою з української мови, оцінюєть­
ся однією оцінкою на підставі таких критеріїв:
• орфографічні та пунктуаційні помилки обраховуються разом і оціню­
ються однаково;
• помилки в слові, яке повторюється в диктанті кілька разів, вважаються
однією помилкою; помилки на те саме правило, але в різних словах і різних
реченнях вважаються різними помилками;
• розрізняють грубі та негрубі помилки; до негрубих помилок відносять:
винятки з усіх правил; написання великої літери в складних власних назвах;
правопис прислівників, утворених від іменників з прийменниками; у випадках,
що вимагають розрізнення не і ні (у сполученнях на кшталт не хто інший, як...;
не що інше, як...; ніхто інший не...; ніщо інше не...); заміна одного співвідносного
розділового знака іншим; заміна українських букв російськими; під час оста­
точного обрахунку помилок дві негрубі помилки вважаються однією грубою;
• за наявності в диктанті більше п'яти виправлень оцінка знижується на
один бал;
• орфографічні та пунктуаційні помилки на правила, вивчення яких не
передбачено шкільною програмою, виправляються, але не враховуються.
5

6. Нормативи оцінювання робіт на державну підсумкову атестацію
Бали Кількість помилок
1 15-16 і більше
2 13-14
3 11-12
4 9-10
5 7-8
6 5-6
7 4
8 3
9 1+1 (негруба) — 2
10 1
11 1 (негруба)
12 —
Під час написання диктанту учням не дозволяється використовувати до­
поміжні джерела (довідники, словники та іншу літературу й технічні засоби).
Пам'ятка для учнів «Як писати диктант»
1. Уважно прослухайте текст диктанту.
2. Коли вчитель зачитуватиме кожне речення в цілому, слухайте його до
кінця й не робіть ніяких записів.
3. Починайте записувати речення лише тоді, коли вчитель почне його чи­
тати частинами, роблячи тривалі паузи.
4. Під час записування речення більше звертайте увагу на орфографію (на­
писання слів), але не треба забувати й про розділові знаки.
5. Під час перевірки записаного речення потрібно передусім зважати на
інтонацію й особливо ретельно перевіряти поставлені розділові знаки (у цьо­
му важливу роль відіграють паузи: ледь помітну паузу роблять у тих місцях, де
треба поставити кому, а більш помітну — на місці двокрапки чи тире; явна па­
уза означає, що треба поставити крапку з комою).
6. Сконцентруйте свою увагу й не відволікайтеся під час написання дик­
танту.
7. Не «збирайте» помилки, зазираючи під час написання диктанту в робо­
ту сусіда (як показує практика, на це, по-перше, витрачається час, якого і так
мало, а по-друге, потім часто доводиться шкодувати через помилку, допущену
внаслідок такого виправлення). Успіхів!
6

7. НАШЕ СЛАВНЕ МИНУЛЕ
1. Перші українські книги
Першим українським книгам майже тисяча років! Що це за
книги? Хто їх написав? До сьогодні їх дійшло небагато, а точ­
ніше — зовсім мало. Найвідоміші з них — «Повість минулих літ»
Нестора Літописця, «Слово про Ігорів похід» невідомого автора,
«Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона. Давню
історію нашого краю ми знаємо передусім завдяки «Повісті
минулих літ» Нестора Літописця.
Нестор жив у другій половині одинадцятого — на початку
дванадцятого століття. Присвятив своє життя релігійній справі:
до кінця своїх днів був ченцем Києво-Печерської лаври. Однак
прославився передусім як автор найдавнішого літописного зі­
брання «Повість минулих літ», що проливає світло на нашу істо­
рію, адже пам'яток, написаних майже тисячу років тому, дуже ма­
ло, а тим паче таких масштабних! «Повість минулих літ» вражає
широтою охоплення історичних подій — від перших кроків
людства після вигнання Адама і Єви з раю до бурхливих істо­
ричних подій початку дванадцятого століття. Ця книга висвіт­
лює історію східних слов'ян і князівської влади, утвердження
християнства на Русі, розповідає про виникнення слов'янської
писемності.
Усі згадані книги рукописні, а перша друкована книга в
Україні з'явиться майже через півтисячоліття — її надрукує сла­
ветний Іван Федоров.
173 слова 3 підручника
2. Перед походом
Минуло тільки два тижні, а вже готові до походу в море пів­
сотні добрих чайок.
Сулима передав Січ наказному отаманові й одного ранку,
забравши на чайки дві з половиною тисячі товариства, зійшов
на найбільшу з них, щоб оглянути все військо.
Велична й могутня була постать запорозького ватажка. На
засмаглому обличчі вирізнялися великі блискучі очі. Срібна
7

8. булава, що блищала в його дужій руці, нагадувала всім про велику
владу запорозького кошового отамана.
Упевнившись, що все впорядковано добре, кошовий зняв
шапку й перехрестився на схід сонця. Там, за Дніпром, саме
вставало сонечко й грало рожевим промінням по рівній, як скло,
пелені Дніпра, звеселяючи своїм сяйвом розлогі, укриті зелени­
ми плавнями береги широкої річки.
Отаман перехрестився, і всі козаки поскидали шапки й почали
хреститися, посилаючи рідній Україні своє останнє вітання.
Одягнувши шапку, кошовий махнув булавою — і вмить сотні
весел, ударивши в прозорі хвилі річки, заблищали срібною сльо­
зою, а блискуча пелена Дніпра скаламутилася. Чайки рушили
від Січі й розбіглись аж до плавнів, укривши широкий Дніпро
червоними козацькими жупанами.
161 слово За А. Кащенком
3. У морі
Поки почало світати, козаки були вже далеко за Очаковом.
З моря вставала рожева зоря, розмальовуючи його безкраю
просторінь привабливими кольорами, немов стелячи перед
козацькими чайками рожевий килим. Згодом золоте сонце, не
виникнувши ще з моря, послало свій промінь під небо на білі
хмарки й затопило їх рожевим кольором із золотими розводами.
Весело глянули ті хмарки в блакитне море, як у люстро, і не мож­
на було пізнати тепер, де море, а де небо. Нарешті з морської
пелени з'явилося й саме сонечко. З півночі дихнув вітерець і, по­
надимавши на чайках вітрила, погнав їх туди, куди направляли
керманичі, — на схід сонця.
Щодалі хвиля більшала, проте козаки були байдужі до неї:
не первина їм у море ходити. Вони запалили люльки та завели
пісні про Сагайдачного.
Отаманський байдак ішов посередині, а на ньому з прапорів
було нап'ято гасло, щоб усі чайки купи трималися, щоб передні не
відпливали далеко та не кидали задніх, бо під час походів трап­
лялося таке лихо, що розбурхане море порозкидає козацькі чайки
8

9. так, що потім отаман і не збере всіх. От і горнулися тепер усі
чайки до отаманської, мов діти до матері.
180 слів За А. Кащенком
4. Уночі собор молодіє
Уночі собор молодіє. Зморщок часу на ньому не видно, він
мовби повертається до тієї козацької молодості, коли з комиши¬
ни постав юним виквітом краси й уперше сяйнув у цих степах
небесними півкулями своїх бань.
Виник мов із легенди. Після зруйнування Січі повержені за­
порожці заснували монастир у цих місцях, у плавнях, тут вони
постригались у ченці, брали до рук замість шабель книги Свя­
того Письма, чорною жалобою ряс прикривали буйно-червоні
шаровари лицарів Запорожжя. І тоді було вирішено на їхній су­
мовитій раді збудувати собор, щоб піднісся він у небо над цими
плавнями, що рибою кишать, над степами, де коні випасалися,
щоб незломлений козацький дух жив у святій цій споруді.
Але хто ж збудує, хто сотворити зуміє? Підліток місцевий
викликався, тямковитий хлоп'як з очима великими, як натхнення.
«Благословіть!» — і зник у плавнях. Три доби його не було, потім
повернувся до товариства й на долоні тримав собор, зроблений
із стеблин комишу. Розповідав, нібито собор уві сні йому
наснився. Козацька рада, оглянувши пробу комишеву, схвалила:
«Воздвигнемо!» І засяяли відтоді блакиттю кулясті бані собору
над плавнями, над цим білим світом дніпровським.
173 слова За О. Гончаром
5. Києво-Могилянська академія
Києво-Могилянську академію засновано в 1632 році. Вона
стала осередком освіти й культури не тільки в Україні, адже її
вплив поширювався на всі слов'янські землі впродовж століття.
Випускники цього вищого навчального закладу — Феофан Про¬
копович, Григорій Сковорода, Інокентій Гізель — стали відомими
церковними й політичними діячами, ученими, письменниками.
Певний час у Києво-Могилянській академії навчався Михайло Ло¬
моносов.
9

10. Упродовж багатьох років академія була єдиним вогнищем
просвітництва й культури в Україні, Росії, значною мірою і в Бі­
лорусі та в південних слов'янських країнах, вона мала статус
європейського навчального закладу. Гуманітарну освіту тут здо­
бували, вивчаючи поетику, риторику, грецьку й латинську мови.
Саме риторика була найпопулярнішим предметом, бо мала
постійне практичне застосування: студенти створювали ора­
торські промови, були бажаними учасниками багатьох урочистих
громадських і церковних подій. До наших днів дійшли описи ста
вісімдесяти трьох підручників, левову частку яких написано
саме в Києво-Могилянській академії. У риториці розвивався
бароковий стиль, якому був притаманний пошук вибагливих
пишномовних форм, символів, урочистих протиставлень і не­
сподіваних персоніфікацій. Студенти також вивчали твори
римських і грецьких класиків риторики.
У наші дні Києво-Могилянська академія розвивається, від­
роджуючи давні традиції.
169 слів За О. Когут
6. Козацький гумор
У народних піснях і легендах отак поетично визначалися ро­
дичі запорожця: Великий Луг — батько, Січ — мати, шабля — дру­
жина, кінь — вірний товариш. Тобто все його життя від самісінь­
кого народження пов'язувалося з атрибутами козацької вольниці.
У товаристві запорожців понад усе цінувалися сміливість,
кмітливість, добре серце і, звичайно ж, почуття гумору, яким було
пронизане все життя Січі. Відомий дослідник козацтва Дмитро
Явориицький писав: «З природних якостей, властивих справж­
ньому козакові, відзначались уміння майстерно розповідати, під­
мічати смішні риси в інших і передавати їх у жартівливому тоні».
Цією рисою запорозьких козаків частково пояснюються й
дивні прізвиська, котрі вони давали новачкам, які приходили на
Січ: Непийпиво, Лупиніс, Загубиколесо, Задерихвіст тощо. Лю­
дину малого зросту вони, жартуючи, називали Махииею, вели­
кого зросту — Малютою, шибеника — Святошею. Хто в них спалив
курінь, той — Палій, а хто подібний на перепічку, той — Корж.
10

11. Запорожець умів посміятися з ворога, зі смерті, із самого
себе, завжди охоче кепкував із товариша. І це був сміх вільної
людини, бо, як відомо, раби й пригноблені не вельми охочі до
сміху.
160 слів 3 підручника
НАША МОВА
7. Цінність рідної мови
Відомо, що мова кожного народу — явище давнє, її коріння
сягає в доісторичні часи. Вона є найгеніальнішим наслідком ма­
теріальної й духовної діяльності багатьох поколінь, а кожне
створене слово — це символ сформованої ідеї, витвореної у ве­
ликих зусиллях людини проникнути у світ природи, у саму се­
бе. Всесвітньо відомий мовознавець Вільгельм фон Гумбольдт
зазначав: «У мові — дух нації».
Справді, національна мова — це здобуток культури, духовної
діяльності певного народу, а одночасно й здобуток культури
всього людства, бо кожна мова доповнює іншу, а разом вони —
витвір світового колективного людського розуму.
Мова й пісня — дві найважливіші фортеці, які народ повинен
оберігати пильніше й відчайдушніше, аніж свої кордони. Втра­
тивши кордон чи державність, народ завжди має можливість їх
відновити, а мови не відновить ніколи: вона втратиться на віки
вічні. її цінність немає з чим порівнювати, її не можна замінити
чужою мовою, бо це означало б, що народу потрібно прищепити
чуже серце, уселити чужу душу. Силою примушувати народ
зрікатися рідної мови — найбільший злочин.
153 слова За Г. Нудьгою
8. У пошуках слова
Хіба можна уявити сучасну українську літературну мову,
наприклад, без чудового слова «мрія»? Усім нам добре відоме це
слово. Дехто скаже, що воно знане з давніх-давен, ще з діда-
11

12. прадіда. Мовляв, це народне слово, видобуте літературною мо­
вою з глибин душі народу-мовотворця.
Однак не поспішайте з таким категоричним висновком.
Візьміть «Кобзар» Тараса Шевченка, перегорніть його сторінки —
і ви переконаєтеся, що слова «мрія» немає навіть у цього видат­
ного поета. У чому ж річ? Як могло статися, що поетично-ніжне
слово «мрія» відсутнє в Шевченкових безсмертних творіннях?
Бо ж мрія — це дума про щось прекрасне. Без мрії, як співаєть­
ся, не можна жити.
Виявляється, що слово «мрія» виникло в пошевченківську
добу. Його створив для української мови письменник Михайло
Старицький. Звичайно, так майстерно й філігранно викувати
слово можна тільки на злеті поетичного натхнення.
Пригадаймо перші кроки цього слова. Це було так: Михайло
Старицький написав вірш, який присвятив матері Лесі Українки
Олені Пчілці. Новостворене слово припало до душі письменниці
й зазвучало в її поезіях.
Зусиллям двох поетів — Михайла Старицького й Олени Пчіл¬
ки — слово «мрія» зійшло на багатобарвній ниві української мови,
заквітло, зачарувало нас своєю красою.
176 слів За І. Вихованцем
9. Не бійтесь заглядати у словник
У багатобарвності й могутності рідного слова втілено красу
людини — творця мови, садівника прекрасного на землі. Рідне
слово окрилює нас духовністю, любов'ю до пісні, до матері.
Для кожного народу рідна мова — найдорожча.
У мовну скарбницю нашого народу несуть красу душі й пло­
мінь рідного слова найкращі письменники. Скількома ж словами
вони користуються? Звернімося до творчої спадщини геніального
Кобзаря. Словник мови поетичних творів Тараса Шевченка
охоплює більше десяти тисяч слів, а прозових — понад двадцять
із половиною тисяч. Хіба вдалося нам, підрахувавши всі слова у
творах Шевченка, виявити словниковий запас великого поета? Не­
має сумніву, що наш Кобзар володів й іншими словами укра­
їнської мови, хоч у художній творчості їх не використовував.
12

13. Скільки ж слів потрібно людині для спілкування, для опану­
вання художньої, наукової та науково-популярної літератури?
Обсяг словника конкретної особи залежить від роду її занять,
освіченості та здібностей. Установлено, що мовець активно вико­
ристовує майже три тисячі слів упродовж дня, а розуміє —
у десять разів більше.
Щоб опанувати словесне багатство нашої мови, користуйтеся
словниками. Дотримуйтеся порад мудрого поета Максима Риль­
ського: «Не бійтесь заглядати у словник: це пишний сад, а не сумне
провалля...»
176 слів За І. Вихованцем
10. Канікули
Що, на вашу думку, спільного між школярами, студентами і,
уявіть собі, депутатами? Я вже мовчу про собак. Мабуть, ніколи
не здогадаєтеся: канікули! Не знаю, як у депутатів, а невже й у
чотириногих друзів бувають канікули?
Історія цього солодкого кожному школяреві слова сягає си­
вої давнини, отож полиньмо до Стародавнього Риму.
З двадцять другого липня по двадцять третє серпня Сонце
перебуває в сузір'ї Пса, а поява над горизонтом зірки Сіріус із
цього сузір'я збігалася з початком великої спеки, тому саме в
цей час римський сенат робив у своїх засіданнях перерву, яку
називали канікулами. Чому саме так називали? Ось тут і зарито
собаку: якщо перекласти з латини слово «канікули», то й вийде
назва нашого чотириногого друга. Згодом канікулами почали
називати літню перерву в роботі навчальних закладів, а ще піз­
ніше — узагалі будь-яку усталену перерву в навчанні учнів і сту­
дентів. До речі, цим словом називають сьогодні й перерву в ро­
боті Верховної Ради України.
І вкотре переконуєшся: скільки таємниць приховує мова —
цей океан людської творчості й мудрості!
161 слово 3 часопису
13

14. 11. Який Сава, така й слава
Як у природі немає жодного листка, що був би копією іншого,
так і в мові немає слів і фразеологізмів абсолютно тотожних. Від­
мінні вони й відтінками значення, і стилістичним забарвленням.
Фразеологічна синонімія прихильна до напружених почут­
тів і байдужа до суворих логічних понять. Не відмовиш їй і в ди­
вацтвах, бо виокремлює з-поміж інших не красенів і тямущих.
Розгорніть будь-яку художню книжку — і ви побачите, як неохо­
че фразеологічні синоніми спілкуються з позитивними героями,
але звиваються коло негативних. Розумних обійдуть десятого
дорогою, зате недолугих... Фразеологізми про них з'являються
як гриби після дощу. Ніби з мішка сиплються вони в повісті Ми­
хайла Стельмаха «Гуси-лебеді летять»: «І в них теж чомусь ви­
скакували клепки, розсихались обручі, губилися ключі від розу­
му, не варив баняк, у голові літали джмелі».
Виступаючи як згустки думок і почуттів, фразеологізми-
заголовки завоювали мало не монопольне право стисло форму­
лювати основну думку твору, інтригувати читача, натякаючи на
описуване. Зворотом «На коні і під конем» назвав повість про
випускників школи Анатолій Дімаров. Літературний щоденник
Остапа Вишні «Думи мої, думи мої» названий крилатим висло­
вом із Шевченкової поезії, а гумористична збірка Степана Олій­
ника має назву «Який Сава, така й слава».
180 слів За В. Ужченком
12. Мовний курйоз
Словник сучасної української мови містить майже десять
відсотків іншомовних слів. Переважна більшість слів іншомов­
ного походження є термінами. Мовні запозичення відбуваються
по-різному, а іноді в процесі засвоєння чужих слів трапляються
й курйози.
Інколи хтось або не зрозуміє висловленої думки, або допустить
помилку в написанні іншомовного слова, або зробить щось не так.
Буває, що помилка закріплюється в мові, передається нащадкам
і стає нормою. Така пригода сталася зі словом «кенгуру».
14

15. Англійці, уперше прибувши до Австралії й побачивши дивну
тварину, були дуже здивовані: звірятка з маленькою головою,
короткими передніми й довгими задніми кінцівками пересува­
лися стрибками. Украй здивувала англійців також сумка на жи­
воті у тварини, з якої виглядали малята. Здивовані європейці
вирішили з'ясувати, як називаються ці дивовижні істоти. У від­
повідь гості почули слово «кенгуру». Мовою мешканців екзо­
тичного континенту це слово означає «не розуміємо».
Сталася словесна плутанина: місцеві жителі не зрозуміли
співрозмовників, а англійці сприйняли відповідь як назву тва­
рини й повезли цю випадкову назву до Європи. І ми, українці,
як і більшість європейських народів, послуговуємося цим сло­
вом. Отака оказія.
163 слова За І. Вихованцем
НАШІ ШЕДЕВРИ
13. Скіфська пектораль
Золота пектораль затьмарила всі раніше відомі ювелірні
прикраси. її знайшов український археолог і поет Борис Мозо-
левський. Це сталося на початку сімдесятих років минулого сто­
ліття. Яка ж вона, пектораль, що змусила весь світ заговорити
про себе?
Місяцеподібна чоловіча нагрудна прикраса має три яруси,
чітко відділені один від одного товстими витими канатиками.
Вона складається із симетрично розташованих сцен та орна­
ментів.
Головним сюжетом твору є центральна сцена верхнього ярусу,
де двоє чоловіків, розтягнувши на руках пгкуру, готуються до
якогось таїнства. З обох боків від центральної сцени, серед корів
із телятами, овечок і кобилиць, зображено молодих скіфських
слуг.
Майстер використав витончений орнамент. У середній час­
тині пекторалі зображено великі квіти, оздоблені блакитною
емаллю та скульптурними фігурками птахів.
15

16. На нижньому ярусі прикраси показано різні сцени з твариіі
нами. У центрі композиції — три пари істот з головами орлів Я
тулубами левів, далі з двох боків — лев і левиця. Митець зобра­
зив і погоню собаки за зайцем, і дві пари степових коників, що сим­
волізують давній світ і спокій.
Загалом пекторалі властиві невимушена врівноваженість,
художня цілісність і досконалість композиції.
168 слів За М. Русяевою
14. Мініатюри з Пересопницького євангелія
Пересопницьке євангеліє — визначна пам'ятка староукраїн­
ської мови шістнадцятого століття, що зберігається в Національ­
ній бібліотеці України імені Володимира Вернадського.
Ця книга — одне з рідкісних видань, створених до появи в
Україні друкарської техніки. Тоді книги переписували вручну
спеціально підготовлені для цього люди. На це йшло багато часу,
тому кожний примірник такої книги мав неабияку цінність.
Рукопис Євангелія оздоблений мініатюрами, заставками й
ініціалами. Читання книжок у всі часи було пов'язане з особли­
вим психологічним настроєм, що допоміг би читачеві не лише
уявити описані події, а й побачити їх.
Особливо високим художнім рівнем виконання в Пересоп¬
ницькому євангелії відзначаються чотири мініатюри із зобра­
женням апостолів Матвія, Марка, Луки й Івана, обрамлених
пишним рослинним орнаментом, що займає три чверті площі
мініатюрних зображень. На золотому тлі малюнки гармонійно
поєднуються із соковитими зеленими, синіми та червоними ко­
льорами.
Мініатюри Євангелія є неначе своєрідним переходом між
декоруванням із зображеннями людей та фантастичних звірів
і рослинними орнаментами, що представляють усю природу Землі.
Автором мініатюр дослідники вважають переписувача книги
Михайла. Він був родом із села Пересопниця, що на Волині. Отже,
навіть у віддалених куточках України в шістнадцятому столітті
жили високоосвічені люди, майстри своєї справи.
179 слів За О. Харченком
16

17. 15. Ікона з Богданом Хмельницьким
Зображення Богдана Хмельницького на іконі «Покрова
Богородиці» — цікаве мистецьке явище. Створення ікон такого
типу має свої особливості в православній церкві.
За легендою, Богородиця захистила Константинополь від
ворогів, закривши місто святим покривалом. Культ Покрови на
території України був найпоширенішим у середні віки.
На іконі Богородиця — струнка молода жінка з привабливим
обличчям, яка, розвівши руки над персонажами, накрила їх пла­
щем. Праворуч під захисним плащем, дивлячись на Богородицю,
молиться єпископ Лазар Баранович, а за ним — монахи. Ліворуч
зображений російський цар Олексій Михайлович у золотій
короні, а за ним — Богдан Хмельницький. Він, на відміну від
інших персонажів, дивиться прямо на споглядальника. Незважа­
ючи на велику фігуру Богородиці, на значні за розмірами постаті
єпископа й царя, зображення Хмельницького привертає най­
більшу увагу. Це досягнуто не тільки через застосування темних
фарб у його змалюванні, а й через особливий вираз обличчя. На го­
лові в Хмельницького — червона гетьманська шапка з двома
пір'їнами, у лівій руці він тримає позолочену гетьманську бу­
лаву як символ влади в Україні.
Ця ікона, на думку мистецтвознавців, має високу художню
цінність.
164 слова За І. Черняковим
16. Найвідоміша гравюра Тарасевича
Найпомітніший вплив на розвиток мистецтва оформлення
української книжки в сімнадцятому столітті мала творчість
Леонтія Тарасевича.
Митець навчався в Баварії, його ранній період творчості
пов'язаний із Литвою, пізніший — з Україною. У мистецтві
Тарасевич прославився як художник-гравер. Нагадаємо, що гра­
вюра - це вид графіки, у якому зображення є друкованим
відбитком з малюнка, вирізьбленого на спеціально підготов­
леній дошці. До справжніх шедеврів української гравюри
17

18. належать сорок п'ять робіт на міді, виконаних митцем для
оформлення Києво-Печерського патерика — збірки релігійно-
фантастичних оповідань про Києво-Печерський монастир.
Однією з найкращих і найжиттєвіших композицій патерика є
«Преподобний Нестор Літописець». Він працює у своїй келії, де
його оточують побутові дрібниці: стілець, на якому він сидить,
книжкова полиця на стіні, багато книжок, розп'яття, підвішений
під стелею пучечок якихось ягід. Нестор щойно загострив перо,
відклав ніж і поринув у роботу, слухаючи помічника, котрий
читає йому вголос. На голові Нестора — циліндричної форми
головний убір з оксамиту, що свідчить про високе становище
автора «Повісті минулих літ». На підлозі кілька голубів дзьо­
бають кинутий для них корм.
Це історичний портрет видатного вітчизняного історика, хоча,
зрозуміло, Тарасевич не мав перед собою його справжнього
зображення.
175 слів 3 підручника
17. Парк «Софіївка»
Парк «Софіївка» — це поєднання штучних водоспадів, гір­
ських вершин, каналів, ставків із фонтанами, павільйонів,
скульптур і мармурових статуй античних богів і богинь, філосо­
фів і поетів. Цей парк — символ нев'янучого кохання, розкішний
дарунок палко закоханого чоловіка своїй обраниці, створений
заради й на славу цього почуття. Лише для неї, єдиної дружини
Софії, один із найбагатших магнатів вісімнадцятого століття
Фелікс Потоцький наказав створити у своєму маєтку казковий
парк у романтичному стилі. Граф відродив сувору тишу тінис­
тих алей англійського парку, наповнив природні композиції ро­
мантикою Парижа. Він створив у мініатюрі дивовижні
альпійські ландшафти, витративши на будівництво парку вісім
мільйонів золотих рублів, що на той час було фантастичною
сумою.
Від входу в парк у глиб комплексу веде головна алея, обса­
джена каштанами й тополями.
Композиція парку складається з водної системи: озер,
водоспадів і цілої мережі каналів, пов'язаних з архітектурним
18

19. комплексом. Вода тут є гармонійним елементом загального
пейзажу.
Кожен, хто потрапляє сюди, немов переноситься в іншу епоху.
Тут особливе повітря — п'янке, сповнене коханням і ніжністю.
«Софіївку» називають храмом природи, поемою з каменю, води,
землі, архітектурних споруд і скульптур.
169 слів За О. Седаком
18. Шедевр із цементу
На вулиці Банковій у Києві на початку двадцятого століття
за проектом одного з найвидатніших київських архітекторів
Владислава Городецького було зведено дивовижний особняк.
Згодом його визнали як найяскравішу пам'ятку декоративного
модерну в Україні.
У цьому будинку Городецький зумів оживити важкий мате­
ріал — бетон. Скульптури фасаду виконані винятково для реклами
художніх можливостей цементу, який виробляла київська фаб­
рика Ріхтера. Цемент у той час ще не мав такої популярності як
будівельний матеріал, тому фабрикант запропонував Городецько-
му його безкоштовно задля реклами.
Архітектор оживив бетон зображеннями рослинності, дина­
мікою життя міфічних тварин і людей, які, здається, узагалі не
знають такого поняття, як смерть. Величезна кількість скульп­
тур, викликаних з ірреального світу фантазією тридцяти-
дев'ятирічного архітектора, дала споруді сучасну назву — «Бу­
динок з химерами». Найвизначнішим у ньому є скульптурне
оформлення з істот тваринного наземного й підводного світу.
Більшість істот мають спокійний і мирний вигляд: слони, носо­
роги, косулі, ящірки й жаби завмерли, споглядаючи вулиці й бу­
дівлі. На п'єдесталі скульптури, що зображує смертельну бо­
ротьбу орла з пантерою, накреслено автограф майстра й дату
створення композиції.
Тематика оздоблення особняка пов'язана із захопленням
Городецького далекими подорожами й екзотичним полюванням
у тропічних регіонах Америки й Азії.
178 слів За О. Седаком
19

20. 19. Перлина Криму
Хто не чув про легендарний Бахчисарайський фонтан сліз,
оспіваний Пушкіним і Міцкевичем? Саме завдяки хвалебним
віршам поетів фонтан став візитною карткою не менш значної
пам'ятки — Бахчисарайського палацу. Горький назвав його «зо­
лотим дном історичної науки», тому що тут збереглося багато
відомих пам'яток архітектури різних епох. Німецький посол при
дворі кримського хана 1769 року стверджував, що палац, збудо­
ваний колись у китайському стилі, відновлено в турецькому,
а французький посол згодом писав, що ця споруда повторює па­
лац турецького султана в Стамбулі.
Пишну споруду збудовано в першій половині шістнадцятого
століття. Це своєрідний середньовічний ансамбль східного ти­
пу, де зосереджено все необхідне для життя хана. Комплекс
створювали італійські, іранські, турецькі, вірменські, російські й
українські майстри.
Мабуть, найдосконалішим витвором ансамблю є Бахчиса­
райський фонтан сліз — унікальна пам'ятка архітектури малих
форм. Поетичний образ, символ людського горя, утілено в холод­
ному камені. Фонтан — легка, витонченого різьблення мармурова
плита. На ній у неглибокій ніші розміщено розетку, з якої дзюр­
котить вода до прямокутних мармурових чашечок. Унизу фонта­
на розміщено равлика, через який краплі потрапляють у землю.
Усе минає: і вода, і влада, і печаль, і саме життя.
172 слова За О. Седаком
20. Монастир на схилі гори
Здавна Крим — місце паломництва. Здавалося б, що до кож­
ного більш-менш цікавого куточка півострова давно протоптані
стежки. Однак це зовсім не так.
Більшість приїжджих, не ганяючись за оригінальністю, відві­
дують одні й ті самі місця: Ластівчине гніздо, набережну в Ялті,
Лівадійський палац... Але це лише мізерна частина скарбів диво­
вижного Криму.
Майже сорок років тому біля села Топлу був заснований
монастир. У глухій пущі, у землянках без будь-яких засобів до
20

21. існування поселилися дев'ять перших черниць. Цей єдиний тоді
кримський жіночий монастир заснований на честь святої Па-
раскеви. Поступово він розбудовувався, зміцнював своє госпо­
дарство, набував святості й доброчинності. З гори Афон привезли
сюди великі святині — частинки животворящого хреста, на якому
було розіп'ято Ісуса Христа, і мощі святої Параскеви.
Монастир розташований на схилі гори, укритої густим
лісом. Тут бринять джерела чистої води, холодної будь-якої
пори року.
Коли людина після крутого підйому лісової дороги виходить
на простору площу перед монастирем, її вражає краса цього
місця. Тут багато квітів, навкруги — темні стіни лісу. Яке все це
далеке від суєти пляжного життя, від натовпів на вузенькій
смузі узбережжя!
169 слів За К. Ґудзик
21. Палац Кирила Розумовського в Батурині
До видатних пам'яток палацово-паркової архітектури України
належить родовий маєток Кирила Розумовського в селі Батурині,
що на Чернігівщині.
Замовником будівництва палацу був Розумовський. Згадай­
мо, ким була ця людина. Кирило Розумовський був останнім усе­
народно обраним гетьманом України, розумним і удачливим ца­
редворцем єлизаветинської доби, президентом Імператорської
академії наук, ясновельможним графом. Після відставки через
надмірні вимоги щодо автономії України та скасування гетьман­
ства Катериною II, яка, до речі, зійшла на престол не без його
допомоги, Розумовський ще тридцять років прожив у Петер­
бурзі та під Москвою. Проте потім зі своєю родиною повернувся
в Україну, до Батурина, де давно мріяв збудувати університет і
куди сподівався перенести українську столицю.
З усього комплексу батуринської садиби до наших днів
зберігся тільки палац, розташований на мальовничому плато над
долиною річки Сейм. Простий і виразний, він домінує в місце­
вості, чудово сприймається з далеких відстаней, нагадує одну
з венеціанських вілл, ніби перенесену з Італії на українську землю.
21

22. Об'ємно-просторова композиція палацу така, що він однаково
сприймається з усіх боків. Зовнішній вигляд споруди вражає
чіткістю та вишуканістю форм. Проте, як кажуть, краще один раз
побачити, аніж кілька разів почути, — тож обов'язково відвідайте
Батурин.
178 слів За О. Седаном
22. Мальовничий Дніпро Айвазовського
Шлях мандрівок Івана Айвазовського часто пролягав через
Україну. Краса її краєвидів, особливо степів, подібних до моря,
надихнула художника на створення численних картин. У них,
як і в морських пейзажах, він удається до світлових ефектів,
особливо захоплюючись заходом сонця.
Водночас митець звертався до жанрових сільських мотивів.
Картину «Очерет на Дніпрі поблизу Олешок» уперше було
представлено на академічній виставці в Петербурзі. Змальова­
ний художником краєвид — у пониззі Дніпра. До берега, зарос­
лого очеретом, пристав великий човен. Люди приїхали заготов­
ляти очерет. Вітер напинає вітрило, а вдалині височіють вітряки,
повернувши крила вітрові назустріч. Ці вертикалі пожвавлюють
одноманітну горизонталь прибережної смуги.
Як дзвінка кольорова симфонія, що змушує по-особливому
звучати всі деталі композиції, розгортається наповнена соняч­
ним блиском панорама високого неба. Гаряче спалахує доріжка
на воді, повняться світлом хмари, густішають тіні в очереті. Усе
оповив золотавий серпанок вечірньої пори, що надає простому
за змістом мотивові особливої значущості. Тут Айвазовський не
тільки відтворив світлові ефекти, а й утілив образ гоголівської
України з її старосвітським устроєм.
Українська тема у творчості Айвазовського присутня і в об­
разах міст, і в самих краєвидах Чорного моря, по якому плавали
човни ще князя Олега й козацькі чайки.
181 слово За Ю. Белічком
22

23. 23. «Наречена» Федора Кричевського
Федір Кричевський здобував мистецьку освіту в Москві та
Петербурзі. Його вчителями були Ілля Рєиін і Валентин Сєров.
Ще навчаючись, Кричевський багато мандрував по Україні, на­
бирався вражень від її мальовничої природи, своєрідного народ­
ного побуту.
Коли настав час писати конкурсну роботу в Академії мис­
тецтв, Кричевський звернувся до весільного обряду, обравши
один з його кульмінаційних моментів — прибирання подругами
молодої до вінця. До цього сюжету добре пасує народне при­
слів'я: «Чоловік тричі дивним буває: коли родиться, жениться
і вмирає». Це означає, що в буденному плині життя саме в згадані
моменти людина стає об'єктом загальної уваги, справжнім героєм
дня. Якраз таку ідею Кричевський і вкладає у свій твір «Наре­
чена».
Прообразом головної героїні стала дівчина з Полтавщини
Христя Скубій — ставна, красива, із сильною вдачею. У ній худож­
ник убачав типові риси національного характеру української
жінки. Кричевський зобразив групу жінок і дівчат у напівтемряві,
завдяки чому барви звучать стримано. Лише світлі плями одягу
та червоні й золоті кольори плахти й пояса нареченої вносять
у загальну гаму необхідні наголоси. А краєчок вікна вгорі, за
яким буяє сонячний день, поданий художником як своєрідний
камертон, завдяки якому стають гармонійними кольори цілої
композиції.
180 слів За Ю. Белічком
ВИДАТНІ УКРАЇНЦІ
24. Світ ловив його, та не спіймав
На шістнадцятому році життя з торбинкою харчів, латинською
граматикою й улюбленою сопілкою Григорій Сковорода покинув
рідну домівку й подався до Києва, де здійснилася його мрія: він
вступив до Києво-Могилянської академії. У цій найвідомішій на
23

24. той час вищій школі Східної Європи Григорій став одним із най­
кращих студентів.
На двадцятому році життя Григорія відрядили до Петербурга
співати в придворній капелі, адже він прославився гарним голо­
сом, грою на скрипці, бандурі, крім того, мав композиторський
хист, писав вірші. Із стількома талантами Сковорода міг би висо­
ко піднятися кар'єрними щаблями, проте він вирішує покинути
Петербург.
Повернувшись в Україну, Сковорода викладав у Переяслав­
ському колегіумі, потім працював домашнім учителем, а згодом став
викладачем стародавніх мов і етики в Харківському колегіумі.
Своїх вихованців учив тих норм, яких дотримувався в житті сам:
учив, як жив, а жив, як навчав. У колегіумі Сковорода став улюбле­
ним учителем, проте через цькування й доноси він вимушений був
покинути цей заклад.
Відтоді філософ вів мандрівне життя. Майже тридцять років
неквапно мандрував цей співець-музика і вчитель-байкар курними
шляхами Лівобережжя. Світ ловив його, та не спіймав.
169 слів 3 підручника
25. Тарас Шевченко
Тарас Шевченко народився на українській землі, під україн­
ським небом, проте він належить до тих людей-світочів, які стають
дорогими для всього людства і в пошані всього людства знахо­
дять своє безсмертя.
Народжений матір'ю-кріпачкою і сам кріпак, він став борцем,
революціонером титанічної сили. Його боялися царі, його жаха­
лись і смертельно ненавиділи кріпосники. Коли Шевченка відпра­
вили в солдати, мабуть, ті вінценосні кати вважали, що звідти йому
вже не буде вороття. Проте поет повернувся до рідної своєї
України вогненною піснею, віщим незбореним словом.
У тій невеликій книжці, ім'я якій «Кобзар», клекоче ціле море
горя народного. У ній — порив до свободи, мудрий роздум гума­
ніста й ніжна, чарівна краса української пісні:
Винятковими є місце Шевченка в житті нашого народу та його
творчість. Характеризуючи її, бачиш, що є творчість, яка не від-
24

25. цвітає, що є в духовній сфері явища, подібні до тих непогасних
вічнодіючих вулканів, надра яких завжди пашать вогнем і роз­
жеврюють уночі хмари над собою, мов велетенські маяки.
150 слів За О. Гончаром
26. Молодий Франко
Змалку Іван був допитливим хлопчиком, мав добру пам'ять.
За два роки початкової школи він навчився читати й писати
українською мовою. Коли Франкові минуло вісім років, батьки
віддали його до школи в Дрогобич. За підсумками навчального
року він виявився найкращим учнем. З його успіхів особливо
тішився батько: «Я не бачив його, а тільки коли мене викликали
першого, щоб одержати нагороду, то я почув, що він голосно
заплакав». А через два місяці батька не стало.
Іван продовжив навчання в гімназії Дрогобича. У цей час він
утратив і матір. Хоч і важко жилося сироті, проте в гімназії
хлопець виявляв феноменальні здібності: міг майже дослівно
повторити подану вчителем на уроках інформацію, досконало
оволодів німецькою та польською мовами. Франко захоплю­
вався збиранням книжок, за обсягом його бібліотека нарахову­
вала їх майже п'ятсот.
У дев'ятнадцятирічному віці Іван Франко вступив на філо­
софський факультет Львівського університету. Як талановитого й
успішного студента, його звільнили від плати за навчання, при­
значили заохочувальну стипендію.
Іван Франко навчався також у Чернівецькому й Віденському
університетах, в останньому, захистивши дисертацію, здобув
ступінь доктора філософії.
167 слів 3 підручника
27. Вона підкорила Європу
Маючи намір вивчити українську мову, славетний російський
класик Іван Тургенєв звернувся до Тараса Шевченка, аби той
порекомендував, прозу якого українського письменника варто
25

26. читати як зразок літературної мови. Український поет відповів:
«Читайте Марка Вовчка, бо він один знає нашу мову». Цей факт
дуже красномовний.
Шістнадцятирічна дівчина Марія Вілінська, красуня, розум­
ниця, дочка російського дворянина, живе в Орлі в рідної тітки.
Батька давно немає серед живих, багата тітка турбується про
Марію краще, аніж рідна мати.
Якби Марії хтось сказав, що через сім років вона стане знаме­
нитою українською письменницею та ще й з викликом підпису­
ватиме свої твори чоловічим псевдонімом «Марко Вовчок», вона,
мабуть, тільки б засміялася. Адже для цього треба хоча б знати
українську мову!
У 1851 році Марія виходить заміж за українського етнографа
Опанаса Марковича і їде в Україну. Не без допомоги свого чо­
ловіка досконало вивчає українську мову, а вже через шість років
створює «Народні оповідання», що принесли їй славу в Росії та
Європі. Твори Марка Вовчка перекладають чеською, польською,
болгарською, французькою, німецькою, данською та іншими
мовами, а французька редакція повісті «Маруся» стала класичним
твором французької дитячої літератури, витримавши майже два­
дцять видань.
179 слів За І. Сюндюковим
28. Тріумф Соломії Крушельницької
Ставши відомою європейською співачкою, Соломія Крушель¬
ницька все ще продовжувала опановувати таємниці вокального й
сценічного мистецтва в Мілані.
На зимовий сезон її запросили в Кремону. Саме тут на одній
із репетицій був присутній усесвітньо відомий композитор Пуч¬
чіні. Знайомство з ним переросло в щиру дружбу. Кремонські
вистави пройшли так успішно, що через два місяці українку
запросили на сезони в інші міста Італії.
Навесні 1904 року Крушельницька блискуче виступила на
тріумфальному відродженні «Мадам Баттерфляй» Пуччіні в Італії,
хоча кількома місяцями раніше опера не мала успіху. Співачка
вразила всіх силою драматизму, професійним акторським
26

27. виконанням. Усі раділи переможному поверненню опери, вітали
композитора. «Українка врятувала "Мадам Баттерфляй"», —
писала преса.
Крушельницька виступала в опері «Мадам Баттерфляй» на­
віть у Каїрі, де диригував сам маестро Пуччіні. Вона тріумфально
виконувала роль Баттерфляй у найбільших театрах світу. Після
сотої вистави співачка віддала композиторові свою освячену
славою партитуру1
.
Вдячність композитора Крушельницькій виявлялася не лише
в щиросердній закоханості. Він до кінця життя пам'ятав, як вона
захистила й відстояла в артистичному світі його оперу, знехтувану
вимогливою й безкомпромісною італійською публікою. У його
кабінеті над письмовим столом висіла єдина фотографія — фото­
графія Соломії.
177 слів За Л. Громовенко
29. Професор Яворницький
Дмитро Яворницький щоліта тяжко трудився на розкопках
курганів, записував по селах пісні, легенди, думи, перекази та
примовки, не раз долав із лоцманами пасмо грізних порогів
Дніпра, де й ребра йому ламало на бурхливих вирах серед каміння.
Позростаються кістки — навесні Яворницький знов на порогах,
на передньому з човнів стійма летить у вир.
Кожна краплина людського досвіду, кожен добрий народний
звичай для Яворницького мали неперехідну цінність. Усюди він
був бажаним: матері запрошували, щоб він потримав ново­
народженого над купіллю; дніпровські лоцмани охоче брали його
в човни, бо вважалося, що з цим мандрівним професором і най­
страшніший поріг Ненаситець їх не поглине.
Навіть знахарки з темними очима, які вміли не тільки
наслати зло, а так само й відвернути його від людини, стави­
лися до Яворницького зі щирою шанобою, бувши певними, що
1
Партитура — сукупність партій багатоголосного музичного твору (для
оркестру, хору чи ансамблю) або нотна книга із записом усіх партій такого
твору.
27

28. в ділі ворожбитському професор сильніший за них. Адже хто
з них уміє так, як цей професор, зазирнути в душу людини? Він
нібито знається й на тайнощах магії, і на всякому приворот-
зіллі, і на силі сивої степової незабудь-трави.
162 слова За 0. Гончаром
30. Поліглот світового рівня
Серед учених, які належать світу, дуже яскравою осо­
бистістю є видатний мовознавець Агатангел Кримський. На за­
питання, якими мовами він володіє, жартував зазвичай, що легше
перелічити ті, котрими не володіє.
У роки навчання в Кримського сформувався стійкий профе­
сійний інтерес до мовознавства. Від природи наділений унікаль­
ними здібностями до мов, Агатангел з легкістю вивчив основні
давні й нові мови.
Одержавши атестат про середню освіту, він вирушає до Москви.
Здобувши філологічну освіту в Інституті сходознавства, Крим­
ський вступає до Московського університету, де продовжує спе­
ціалізуватися в галузі історії літератури й культури мусульман­
ських народів.
Молодий учений видає принципово нову для української по­
езії збірку «Пальмове гілля», навіяну екзотикою Близького Сходу.
На початку двадцятого століття Агатангел Кримський уже
мав великий науковий авторитет. Багато праць ученого пере­
кладено основними європейськими мовами.
У час революції виїхав до рідного Києва, де заснував Україн­
ську академію наук.
У роки сталінських репресій учений потрапляє до списку
неблагонадійних, а отже, на нього чекав арешт і табір у Росії,
де Кримський через рік помер.
Усесвітньо відомого вченого, який знав майже шістдесят
мов, реабілітують лише в 1960 році.
168 слів За Л. Семакою
28

29. 31. Визнання
У 1904 році Олександр Мурашко повернувся до Петербурга.
Він багато працював, прагнучи на практиці закріпити те, чого
навчився, і винайти те нове, що допомогло б утвердити власні
мистецькі позиції. Такою новою роботою для художника стала
картина «Карусель». Картина принесла Олександрові Мурашку
європейське визнання: представлена на Десятій мюнхенській
міжнародній виставці, вона отримала золоту медаль. І закрути­
лася карусель запрошень художникові зі столиць і міст Європи —
Берліна, Відня, Парижа, Амстердама, Мюнхена.
Ось одне з них: «Вельмишановний пане, ми маємо за честь і
задоволення запросити Вас на найближчу виставку, яка працю­
ватиме з 22 серпня по 31 жовтня 1910 року. Ми організуємо для
Вас найкращий прийом. Сподіваємося, що Ви приймете наше
запрошення. Вас запрошує Венеція, місто мистецтв».
Персональну виставку з двадцяти п'яти робіт Олександр Му­
рашко експонував у Берліні, Дюссельдорфі, Кельні. Згодом
художник брав участь у мюнхенських виставках. Твори україн­
ського майстра мали неабиякий успіх у європейської публіки.
Картину «Карусель» було куплено на виставці для Музею обра­
зотворчого мистецтва в Будапешті.
Це визнання не тільки художника — це визнання його бать­
ківщини.
161 слово 3 журналу
32. Родина Ханенків
Богдан Ханенко народився 1849 року на Чернігівщині у відо­
мій поміщицькій родині, яка мала великі маєтки, подаровані
ще гетьманом Кирилом Розумовським. Ерудиція й шляхетне
родинне виховання стали сприятливим ґрунтом, на якому
розвивався й зміцнювався потяг молодого Ханенка до мис­
тецтва.
Свою долю Богдан поєднав із Варварою Терещенко — донькою
відомого українського поміщика, цукрового магната й мецената.
Ханенки, живучи тривалий час за кордоном, стають активними
29

30. учасниками європейських аукціонів і виставок, зав'язують
стосунки з антикварами Парижа, Рима, Флоренції.
Чимало шедеврів Ханенки придбали в антикварних крамни­
цях Києва, Петербурга й Москви. Траплялися й приємні неспо­
діванки. Так, під час випадкової розмови з одним московським
багатієм з'ясувалося, що той, нещодавно ставши власником
будинку з багатьма старовинними картинами, викинув їх як
непотріб на горище. Богдан Ханенко, оглянувши той «непотріб»,
його придбав. Тієї ж ночі він перевіз до себе додому майже сто
творів усесвітньо відомих майстрів, а саме: Сурбарана, Рембрандта,
Рубенса...
За півстоліття Ханенки зібрали колекцію з тисячі двохсот
художніх творів. Варвара Ханенко заповіла Києву родинну ко­
лекцію, виконавши заповіт чоловіка. Він говорив: «Творіння
геніїв своєю суттю не повинні належати лише тим, чиєю влас­
ністю вони є».
174 слова За О. Третяком
33.Іван Айвазовський
Світова слава до Івана Айвазовського прийшла напрочуд рано.
Двадцятип'ятирічного художника захоплено приймали в Петер­
бурзі, Римі, Парижі, Лондоні, Амстердамі. У тридцятирічному
віці Айвазовський уже був почесним членом Академії мистецтв
у Петербурзі.
Більшу частину життя художник прожив у Феодосії,
виїжджаючи з міста рідко й неохоче. Проте він міг вирушити
навіть за океан, як це зробив у 1892 році, коли поїхав до Вашинг­
тона й Нью-Йорка, де проходила виставка його творів.
Айвазовський завжди був дуже працелюбний. Він прожив
довге життя й до останнього дня працював. Серед створених
ним майже шести тисяч картин є одна, можливо, найкраща —
«Серед хвиль».
Шістдесят п'ять років Айвазовський писав бурі, морські битви,
виверження вулканів, місячні ночі, численні пейзажі Криму,
змальовував природу й побут України. На тлі цих романтичних
феєрій картина «Серед хвиль» скромна: вузька смужка грозового
30

31. неба й величезний простір, заповнений тільки хвилями бурх­
ливого моря. Крізь хмари й воду пробивається сонячний
промінь.
Усі картини Айвазовського створені в майстерні. «Серед
хвиль» — не виняток. «Рухи живих стихій майже невловимі для
пензля: писати блискавку, порив вітру, сплеск хвиль неможливо
з натури», — казав художник.
170 слів За О. Ламоиовою
34. Фантастичний світ Марії Примаченко
Марія Примаченко — майстер українського декоративного
мистецтва. На ґрунті народного декоративного малярства вона
створила власний фантастичний світ. Художниця малювала на
ватмані, використовуючи акварель і гуаш, які надавали сокови­
тості й щільності зображенням квітів, птахів, звірів, орнаментів,
сценок із народного життя.
Справжнім шедевром у серії про тварин став «Гороховий
звір». На картині зображено великого помаранчево-рожевого й
трохи здивованого звіра. У нього великі вуха й грива, тулуб при­
крашають червоні яблука, на лобі, переніссі й щоках — трикут­
ники ластовиння. Круглі чорні очі дивляться допитливо. Роже­
ві лапи, що закінчуються чи то кігтями, чи то клешнями, обе­
режно торкаються землі, на хвості — кулеподібний пензлик.
Жовтогаряче тло створює враження, ніби картину наповнює
сонячне світло. Та й самий звір зітканий із сонячного проміння
й рожево-червоних хмарин. Зелені стручки гороху, у якому він
живе, утворюють із синіми квітами ритмічний рослинний ор­
намент.
Ви тільки уявіть собі: коли народилася ця по-дитячому наївна
істота, художниці було майже сімдесят років!
Нині твори Марії Примаченко експонуються в Парижі, Вар­
шаві, Празі, Софії, Монреалі. Серія, за яку майстриня була удо­
стоєна Державної премії України імені Тараса Шевченка, має
назву «Людям на радість». Так можна сказати й про всю твор­
чість художниці.
180 слів За М. Шинкарук
31