.

1. Велігін Петро Володимирович
Численними подвигами уславилися уродженці нашого села на фронтах
Великої Вітчизняної: 987 чоловік нагороджено медалямиі орденами, а двом з
них –
Петру Володимировичу Велігіну і Миколі Івановичу Ригачину
присвоєно найвищу нагороду - звання Героя Радянського Союзу
(обом посмертно).
Велігін Петро Володимирович народився 27 вересня 1921 року у родині
бідняка – селянина. Батько, Володимир Борисович, маючи6 дітей, вступив
до колгоспувідразу після його створення і працював там до пенсії, а після
виходу на відпочинокпрацював сторожем на млині. Такою ж працьовитою
була і мама Марія Іванівна. У 1928 році Петрик став учнем Злинської школи
№1. Був жвавим і допитливим хлопчиком. У голодному1933 році батьки
вимушені були віддати його до дитячого будинкум.Одеси, що по вул.
Пушкіна.
Лише у 1937 роціПетро повернувся до рідного села, де почав працювати у
колгоспі"13-річчя Жовтня", а у 1941 роцізавербувався на будівництво у
м.Краснодар. Туті застала його війна. Це місцева інформація, а ось офіційна:
Велігін П.В. народився у 1923 роців селі Злинці Маловисківського районув
родинізалізничника. Українець. Кандидат у члени КПРС. Навчався у
Злинській середній школі № 1. У РадянськійАрмії – з 1942 року. Воював на
Сталінградському, Південному і 4-му Українськомуфронтах.
Відзначений медаллю "За оборонуСталінграда" та орденом Великої
Вітчизняної війни ІІ-го ступеня. Відзначився в бою за село Ашага-Джамін
(Джалі) Сакського районуКримськоїобласті.
13 квітня 1944 року його, з вісьмома розвідниками, було захоплено в полон,
піддано нелюдським катуванням. Та жоден не зрадив Батьківщину. Фашисти
розстрілялирадянськихвоїнів, а тіла кинули до глибокого яру. Указом
Президії Верховної Ради СоюзуРСР від 16 травня 1944 року гвардії
рядовомуВелігіну Петру Володимировичупосмертноприсвоєнезвання
Героя РадянськогоСоюзу. Ім’я відважного гвардійця, присвоєно Злинській
ЗШ №1, вулицям у селі Злинка та в м. Мала Виска. Похований у братській
могилі у селі Геройському.
А тепер детальніше про подвиг Петра Велігіна:
…91-й окремий гвардійськиймотоциклетний батальйон майора Григор’єваі
кілька взводів 3-го гвардійського мотоінженерного батальйонусклали
розвідувальнийзагін рухомої групифронту, який мав виявити розташування
ворожихвійськ вздовж трасиСімферополь-Євпаторія.12квітня 1944 року

2. загін паралізував просування гітлерівців і румунів з Євпаторії і Сак.
Викликавши гвардії сержанта М.І. Піддубного, командир наказав: «Справа
від шосе – скупчення фашистів. У вашому розпорядженнітанк. Кого берете з
собою?»
Піддубний назвав вісьмох своїхдрузів-розвідників.
На околиці села Ашага-Джамін танк обстріляли: гарматний постріл вдарив з-
за рогу крайнього будинку. Танкісти загинули. Розвідники змушені були
зайняти кругову оборону. Тричіатакувала гвардійців румунська рота і тричі
безуспішно. І коли на них посунув батальйон, поранений Микола Піддубний
скомандував: – Гранати – до бою! Підпустити якнайближче, на відстань
кидка.
Петро Велігін чекав разом з усіма. Після довгої мовчанкирумуни
посмілішали; сподіваючись, що розвідгрупаздається в полон, ішли на
повний зріст. Услід за Піддубним бійці жбурнули в атакуючих по дві
гранати. Румуни залягли під щільним автоматним вогнем.
Румунськийофіцер запропонував бійцям здатися. У відповідь – дев’ять
вигуків ненависті: "Комуністи в полонне здаються!" – Це комуніст з 1932 р.
Іван Тимошенко.
"І комсомольцітеж!" – Це двадцятидвохрічнийзлинчанинПетро Велігін.
Його перед боєм прийняли кандидатом у члени партії.
На розвідників обрушила вогонь ворожаартилерія. Запалав підбитий танк.
Сороквибухів нарахував молодийрозвідникПетро Велігін круг своїх
тимчасовихукрить. Румуни знову пішли в атаку. Після двогодинного
виснажливого боюгвардії сержантПіддубний підняв розвідників у
рукопашну. У натовпі румунської солдатніопинилися навіть поранені
Василь Єршов і Петро Велігін. В хід пішли багнети, саперні лопатки.
Багнетом заколов двох румунів Петро Велігін. Прикладом убив іншого
ГригорійЗахарченко. Мов булавою, добивав піхотинців Михайло
Задорожний. Тана кожного гвардійця приходилось по десятку румунів.
На площу в центрі села зігнали всіх його жителів. Вони і стали свідками
жахливої сцени. Полонених допитував капітан. Коли ж він переконався, що
жодного словане почує, аж ногамизатупцював, запінився:
Катувати! Всіх! По черзі!
Почали з Василя Єршова. Кололибагнетами, били прикладом. Потім узялися
за ще молодшого,Петра. Коли він уже упав, перебили йому спершу руки,
потім ноги. Виламували ребра. Сам капітан тицяв багнетом то в груди, то в
обличчя.
Напівживих, роздягнених, скривавлених, безіменних розвідників повели
селом до урвища. Пролунали залпи. Згодом на тілі Петра Велігіна виявили аж

3. сім вогнестрельнихран. Останнім розстрілювалиПіддубного. Він сам так
забажав, назвавшись командиром.
– Ну що ж, – підступив до гвардії сержанта оскаженілий капітан. – Тепер ти
можеш говорити. Твої друзімовчать. Піддубний гордо звів голову:
– Брешеш, вони і мертві чують мої слова. Тож і я помругвардійцем. Капітан
безсило розрядив у Миколу Піддубного всюпістолетну обойму.
Жителі села Ашага-Джамін вчителька Н.А.Голубенко, колгоспниці
К.О.Афанасьєва, О.Г.Клименко, юна Люба Гапкова, фельдшер О.Г.Собко,
ризикуючижиттям, прокрались на місце страти. Вісьмох бійців вони
поховали, а дев’ятийвиявився живим. То був рядовийВасиль Єршов. У
нього на тілі Ольга ГригорівнаСобко (мати відомого українського
письменника Вадима Собка)нарахувала десять вогнестрельнихі сім
багнетних ран. Тяжкопораненого потайперенесли до села.
Наступного дня до села вступили передові підрозділи 19-го танкового
корпусу. Про подвиг своїхдрузів і повідав їм боєць.
Вони залишились вірними військовій присязі, воїнськомуобов’язкові,
гвардійці-розвідники чиї імена ви прочитаєте сьогодніна пам’ятнику в селі
ГеройськомуСакського району. На їх честь село перейменовано на
Геройське.
В 1965 році останкивісьмох Героїв РадянськогоСоюзуперепохованіз
сільського кладовища до братської могилив центрі села. Їх іменами названі
вулиці в районномуцентрі Саки, в кількох областяхі республіках
РадянськогоСоюзу. Ім’я Петра Велігіна носить вулиця у Малій Висці, а
також вулиця, на якій жив геройта школа, у якій навчався, у рідному селі
Злинка. На стіні школи розміщена пам’ятна меморіальна дошка.