Презентацію про творчість Рея Бредбері для учнів 9-х класів за новою Програмою створила Людмила Павлівна Савчук, вчитель зарубіжної літератури СЗШ №40 м.Львова.

2. • За своє життя письменник створив понад
800 різних літературних творів, у тому числі
27 романів, сотні оповідань, десятки п'єс, ряд
статей, заміток і віршів. Його історії лягли в
основу екранізацій та театральних
постановок .
• Бредбері традиційно вважається класиком
наукової фантастики, хоча письменник
працював і в інших жанрах, значна частина
його творів тяжіє до жанру фентезі, притчі,
казки, хоррору.

3. • . Рей Дуглас Бредбері - почесний доктор
літератури, лауреат премій О'Генрі, Бенджаміна
Франкліна, премії Американської академії, премії
Енн Редкліфф, премії «Гендальф», премії Брема
Стокера «за досягнення усього життя».
• У 1988 році визнаний гідним титулу «Гранд-
майстер». Отримав премію «Небюла» і премію
Хьюго, яка вручається за літературні досягнення
в галузі наукової фантастики.
• У 2000 році письменник удостоївся медалі
Національної книжкової премії за «величезний
внесок в усі жанри літератури».

5. • Гай Монтег - пожежник
• Мілдред – дружина Монтега
• Кларіс Маклелен
• Брандмейстер Бітті
• Стоунмен
• Блек
• Фабер – викладач англійського гуманітарного коледжу
• Гренджер
• Клемент
• Сіммонс
• Уест
• Падовер
пожежники
зберігачі книг

6. • « Мені інколи здається, що водії тих автомобілів не знають, що
таке трава чи квіти, адже вони бачать їх тільки на великій
швидкості. Покажіть їм зелену пляму, й вони скажуть: ага, це
трава. Рожева пляма? Розарій! Білі плями – будинки, брунатні –
корови. Одного разу мій дядько спробував їхати по шосе
повільно – сорок миль на годину. То його на два дні посадили до
в'язниці. Смішно, правда ж? І водночас сумно».
• «… Просто мама, тато й дядько сидять разом і розмовляють.
Зараз таке рідко зустрінеш, так само, як і пішохода. Не
пригадую, чи я казала, що мого дядька арештували ще раз –
ішов пішки».
• «Зрештою, ми живемо в таку пору, коли люди не мають ніякої
цінності. Людина – наче паперова серветка: в неї висякуються,
зминають і викидають. Ніхто не має свого обличчя».
• «Люди тепер не мають часу одне для одного.»

7. • « Люди ні про що не говорять. … Одне й те саме – марки
автомобілів, моди, плавальні басейни, ще й приказують:
«Як шикарно!» Але всі торочать одне й те саме!»
• « У мене немає друзів. І це нібито підтвердження, що я не
при своєму розумі. Але всі мої ровесники галасують і
танцюють, мов несамовиті, або ж лупцюють одне
одного. Ви помітили, як тепер люди ображають одне
одного?»
• «Я боюся своїх однолітків. Вони вбивають одне одного….
Дядько каже, що його дід пам'ятав часи, коли діти не
вбивали одне одного. Але це було дуже давно, відтоді все
змінилося. Люди колись мали почуття відповідальності».

8. • «Монтег прочинив двері спальні й наче опинився у
мармуровому холодному склепі».
• «Не вмикаючи світла, він уявив собі кімнату: дружина на
ліжку, не вкрита ковдрою й холодна, наче надгробний
пам'ятник; її нерухомі очі втупилися в стелю, ніби
прив'язані до неї невидимими сталевими нитками. А у
вухах – манюсінькі «черепашки», радіоприймачі-втулки
завбільшки як наперсток, і океан електронних звуків…»
• « Ви не схожий на інших пожежників. …Коли я базікаю, ви
дивитесь на мене. Коли я вчора сказала про місяць, ви
глянули на нього. Ті, інші, ніколи б так не зробили. Інші
просто пішли б, не слухаючи мене».

9. • «Так приємно було дивитись, як вогонь поглинає речі, як вони чорніють
і змінюються. В кулаках- мідний наконечник брандспойта; величезний
пітон випльовує отруйний гас; кров бухкає у скронях, а руки, що
перетворюють на попіл подерті сторінки історії, здаються руками
дивовижного музики, який диригує симфонію полум'я й горіння.
Символічний шолом з цифрою 451 низько насунений на чоло; очі палають
жовтогарячим вогнем від думки, що буде далі. Він натискає на запальник
- і будинок ніби підстрибує в жадібному полум‘ї , що забарвлює вечірнє
небо в червоне, жовте й чорне. Він сягнисто ступає крізь рій вогненно-
червоних світляків. Йому нестерпно хочеться, як колись, у дитинстві,
встромити в вогонь паличку з льодяником саме тоді, коли книжки,
змахуючи, наче голуби, крилами-сторінками, вмирають на ганку й на
лужку перед будинком, злітають іскристими вихорами, і чорний від
кіптяви вітер відносить їх геть».
• « - А ви коли-небудь читаєте книжки, які палите? Він засміявся.
– Це протизаконно!»

10. Гай Монтег, 30 років, 10 років працює пожежником.
• Як Гай ставиться до своєї роботи на початку твору?
• Які події призвели до змін у світогляді Монтега?
Зустріч з
Кларіс
Маклелен
Загибель
старої
жінки
Взаємини
з Мілдред
та її
подругами
Вкрадені
Монтегом
книги
Знищення
будинку
Монтега,
вбивство
Бітті
Спілкування
з Фабером
та іншими
«зберігачами
книг»
«Десь знову
повинен
початися
процес
збереження
цінностей»

11. • «…Здавалося, ніби дівчина, яка йшла назустріч, не ступає, а пливе в
повітрі, бо її підганяє вітер і листя. … На її тонкому, матово-білому
обличчі застиг вираз лагідної, невситимої цікавості й ледь
помітного подиву. Темні очі так пильно вдивлялися у світ, що
навряд чи вона пропустила б навіть найменший порух».
• « … Мені сімнадцять, і я божевільна»
• «Психіатр хоче знати, чом це я блукаю в лісі, дивлюся на птахів і
ловлю метеликів. Вони хочуть знати, як я проводжу свій час. Кажу
їм: іноді просто сиджу й думаю».
• «Через осяяний місячним світлом лужок, з будинку, де жила Кларіс із
батьками й дядьком, долинав сміх. Вони вміли сміятися спокійно і
щиро. Крім того, цей сміх був природний, сердечний і невимушений,
він долинав з будинку, яскраво освітленого цієї пізньої пори, тоді як
інші будинки мовчали, занурившись у пітьму. … Вони щось говорили,
запитували, відповідали, сплітаючи і розплітаючи чарівну тканину
розмови».
• «Вона потрапила під машину. Чотири дні тому… Дівчина померла».

12. • «Кларіс Маклелен? Ця родина у нас на
прикметі. Ми тримаємо її під наглядом.
Спадковість і оточення – дивні речі. Не дуже
просто позбутися усіх диваків за якихось кілька
років. Домашнє оточення може звести
нанівець усе, що намагається прищепити
школа».
• «А дівчина? Це була бомба сповільненої дії. …
Вона хотіла знати не те, як робиться, а чому.
А така допитливість може бути небезпечною.
Варто лише почати цікавитися речами - і
кінець може бути сумний, якщо вчасно не
зупинитися». (Бітті).
• «Вчора на чергуванні я почав порівнювати її з
пожежниками на станції і раптом зрозумів, що
я ненавиджу їх, ненавиджу самого себе. І
подумав, що, може, краще було б спалити
самих паліїв».
• «Вона перша, хто по-справжньому сподобався
мені за багато років. Лише вона одна з усіх,
кого я пам'ятаю, дивилась мені просто в очі,
ніби я чогось вартий». (Монтег).

13. • «Журнали падали, наче підстрелені птахи, а жінка внизу
стояла, ніби маленька дівчинка, серед цих мертвих тіл».
• «Вона стояла навколішки серед книжок, торкаючись їхніх
просякнутих гасом шкіряних і картонних палітурок,
обмацувала золоте тиснення, з німим докором дивлячись на
Монтега».
• « Жінка вийшла за ними, зупинилась на ганку і зміряла їх
спокійним поглядом, але в цьому спокої виразно відчувався
осуд».
• «…Жінка на ганку кинула на них презирливий погляд і
тернула сірникам об поруччя».
• «Певне, в книжках є щось таке, чого ми не можемо навіть
уявити собі, тому ця жінка залишилась у будинку,
охопленому вогнем! … Бо хто піде на смерть отак, ні сіло ні
впало?»

14. • «Йому здавалося, що вона десь далеко, в
протилежному кінці спальні, а його ліжко –
наче сніжний острів посеред пустельного
моря».
• «Раптом вона здалася йому такою чужою,
ніби він ніколи й не знав її».
• «Піта вчора призвали. Повернеться
наступного тижня… Коротка війна. … А я й
не турбуюся, сказала місіс Фелпс. – Хай Піт
турбується. Тільки не я… Принаймні ми з
Пітом завжди казали: ніяких сліз, нічого
такого. … Треба бути незалежними, так ми
завжди вважали. Піт сказав, якщо його
вб'ють, то щоб я не плакала, а знову вийшла
заміж і не думала про нього».

15. • «Ви ж знаєте, що в мене немає дітей! Та й хто,
бувши при своєму розумі, захоче мати дітей? –
вигукнула місіс Фелпс».
• «Ні, я з вами не згодна, -втрутилася місіс Бауелс. – У
мене двоє дітей. Звісно, мені обидва рази робили
кесарів розтин. Хіба варто терпіти пологові муки
через якусь там дитину? Однак люди мусять
розмножуватися».
• «Дев'ять днів із десяти діти в школі. Зі мною вони
лише тричі на місяць, коли приходять додому. Та й це
не так уже страшно. Я їх заганяю до «вітальні»,
вмикаю стіни – і все. Як при пранні білизни – ви
вкладаєте білизну в машину і закриваєте кришку. –
Місіс Бауелс хихикнула. – Їм і на думку не спаде
поцілувати мене, скорше дадуть мені стусана! Ну і я,
хвалити Бога, ще можу відповісти їм тим самим!»

16. • «… Ми – борці за щастя, і ви, і я, й решта
наших колег. Ми протистоїмо тій купці людей,
які своїми суперечливими теоріями й думками
хочуть зробити всіх нещасними».
• «Книжки страшенно зрадливі! Ви думаєте, вони
вас підтримають, а вони, навпаки, виступають
проти вас».
• «Бітті, - думав він, - тепер ви вже не проблема.
Ви завжди говорили: «Навіщо розв'язувати
проблему, коли можна спалити її.» Так от, я й
зробив і те, й те. Прощайте, брандмейстере.»
• «Бітті хотів померти! Плачучи, Монтег
зрозумів, що це було саме так. Бітті хотів
померти».

17. • «Старого звали Фабер, і коли нарешті він перестав
боятися Монтега, то заговорив притишеним
голосом, … а за годину раптом щось почав
декламувати, і Монтег збагнув, що то були вірші, хоч
і неримовані».
• «…Перед вами боягуз. Я бачив, що робиться, знав, що
буде, але нічого не робив. Я був один з невинних, один
із тих, хто міг би стати й заговорити, коли вже
ніхто не хотів дослухатися до голосу «винних», але я
мовчав і, таким чином, сам став спільником».
• «Річ не в тому, щоб знову взяти в руки книжку, яку ти
відклав півстоліття тому. … Люди самі перестали
читати, з власної волі».

18. • «Ми прагнемо зберегти знання, які нам ще будуть
потрібні, зберегти їх повністю. Поки що ми не хочемо
нікого зачіпати чи підбурювати. Бо якщо нас знищать,
то загинуть і всі знання, що ми зберігаємо, загинуть,
може, назавжди».
• «Ми передамо книжки з вуст у вуста нашим дітям, а
ті, в свою чергу, передадуть їх іншим. Багато, звісно,
загубиться. Але не можна людей примусити слухати.
Вони повинні самі збагнути, що трапилося, чому світ
вибухнув під ними. Вічно так тривати не може».
• «Ми – ніщо. Але те, що ми зберігаємо в собі, колись
може допомогти людям. … Коли нас запитають, що ми
робимо, ми скажемо: згадуємо. І тому зрештою
переможемо».

19. • Особиста відповідальність кожного за обличчя
світу
• Неприпустимість тоталітаризму
• Неоціненне значення книг – вони формують
внутрішній світ людини, роблять її
особистістю, а не маріонеткою
• Значення загальнолюдських цінностей:
кохання, живого спілкування, взаєморозуміння
• Нерозривний зв’язок поколінь

21. • Герої роману «451° за Фаренгейтом»
носили радіоприймачі - втулки під назвою
«мушлі» («черепашки») . Вони є прямим
прототипом сучасних навушників і
портативних плеєрів, перша модель яких
з'явилася через 26 років після виходу
роману - в 1979 році. Про це згадує сам
автор в одному з інтерв’ю: «Кмітливий
винахідник з фірми "Соні" винайшов
Walkman - переносний касетник з
навушниками - після того, як прочитав у
мене про радіоприймачі в морських
черепашках.»

22. В романі згадується любов героїв до плоских
телевізорів , розміром у всю стіну.

23. Бредбері пише про так звані стіни - суперсучасні телевізори, за допомогою яких
герої твору спілкуються один з одним на відстані. Пізніше творці соціальної
мережі Facebook назвали так комунікаційний вузол, за допомогою якого
користувачі можуть відправляти і отримувати повідомлення .

24. У книзі «451° за Фаренгейтом» Бредбері пише про машини,
що нагадують сучасні банкомати. За книгою , користувачі
цих пристроїв мають 24-годинний доступ до своїх фінансів

25. • Сьогодні книги не заборонені, проте паперові томи
поступово витісняються електронними книгами. Сам
Бредбері до останнього був проти, щоб його твори
виходили в «цифровому» форматі. Він говорив, що
віртуальні книги «пахнуть вихлопними газами».

26. Бредбері в інтерв’ю згадує про переслідування
поліцейськими автомобілями і гелікоптерами
О.Дж.Сімпсона, зірки американського футболу
1970-х, у 1994 році звинуваченого у вбивстві
колишньої дружини та її друга. Процес і все, з
ним пов’язане, докладно висвітлювали по
телебаченню, що дуже схоже на дію роману,
коли Гай Монтег, тікає від спалювачів книжок
і, заглядаючи по дорозі у вікна, в кожній оселі
бачить себе на телеекрані.