Літературно-історичний нарис «Велич особистостей: Брати Розумовські» приурочено до 290-річчя від дня народження Кирила Розумовського та 310-річчю від дня народження Олексія Розумовського.

1. 1
Управління культури
Дарницької районної в місті Києві
державної адміністрації
Централізована бібліотечна система
Бібліотека № 156
Літературно-історичний нарис
Київ, 2018

2. 2
Велич особистостей: брати Розумовські : літературно-
історичний нарис / уклад. І. Братікова ; бібліотека
№ 156 ЦБС Дарницького району. – Київ, 2018. – 36 с.
Серед постатей, піднесених у Російській імперії
XVIII століття примхою долі з низів до вершин
влади й багатства, одне з перших місць посідають
брати Олексій та Кирило Розумовські.
Літературно-історичний нарис «Велич
особистостей: Брати Розумовські» приурочено до
290-річчя від дня народження Кирила
Розумовського та 310-річчю від дня народження
Олексія Розумовського.
Укладач: Братікова І. Г.
Компютерний набір: Братікова І. Г.

3. 3
За Розумовських гетьманщина
переживала золоту осінь своєї автономії»
Орест Субтельний
Історія українського державотворення від
часів Богдана Хмельницького має чимало славних
і трагічних сторінок. Ми добре пам’ятаємо про
переможні баталії, інколи не помічаючи на
їхньому тлі безкровних, але від того не менш
значимих перемог. З точки зору героїчного
минулого, період між «Петром і Катериною»
історики оцінюють неоднозначно. Після поразки
під Полтавою перспективи незалежності по-
мазепинськи виглядали більш ніж примарними.
Настала доба «пристосуванства» ‒ козацька
старшина Лівобережної України вірно служила
цареві, отримуючи за це подачки у вигляді земель,
маєтків, селян. Але надходив час нового прояву
вольності. Дуже важливою в цьому сенсі стала
подія, що відбулася ще за два місяці до битви під
Полтавою, 28 березня 1709 року. Саме 300 років
тому в невеликому селі Лемеші на Чернігівщині в
сім’ї реєстрового козака Григорія Розума з’явився
на світ хлопчик, який згодом дасть гетьманщині
нове дихання, а сам стане одним із керівників усієї
Російської імперії ‒ чоловіком імператриці.

4. 4
Його імператорська величність
із села Лемеші.
Це треба пошукати інше таке село в Україні, у
якому б жили два брати, старший з яких стане
графом, генерал-фельдмаршалом Російської
імперії, а менший – гетьманом України, теж
графом, сенатором, президентом Російської
академії наук… Це – Лемеші на Черніговщині,
нині село в Козелецькому районі, населення 622
мешканці, які гордо йменують себе лемешівцями.
У ті часи, про які піде мова, це був, власне, хутір.
І мешкала в ньому дівчина, яку всі звали козир-
дівка, а звали її Наталка – смілива й спритна, ще й

5. 5
гостра на язик. Як скаже, бувало, наче бритвою
чесоне. Ні перед ким у боргу не стояла.
А ще мешкав тоді в Лемешах реєстровий козак
Григорій Розум, змолоду голінний та хвацький, от
за нього і вийшла заміж козир-дівка Наталка. І
ніколи про те не жалкувала, хоч і була для цього
причина. Всупереч своєму прізвищу Григорій так і
не нажив статків, все життя залишався простим
козаком, дещо правда, крутуватим на норов. Мав
сяке-таке господарство, правда ледве зводив кінці
з кінцями, але все одно – козакував. І дуже
гордився з того. Мав він двох синів: Олексія,
народженого в березні 1709 року і молодшого сина
Кирила, народженого теж у березні але вже 1728
року.
В Лемешах вродою нікого не здивуєш, бо всі
відзначались красою – і жінки й чоловіки. І діти
їхні, хлопці та дівчата відзначалися тією вродою,
що про неї можна сказати одним словом:
українська. Чорноброві, кароокі. Але й серед них
сімейство Розумовських вирізнялося якоюсь
особливою, незвичайною вродою.
Особливою красою відрізнялась Наталка, яка в
другій половині свого життя, вже на схилі літ
зберігала дівочий стан і голос дівочий. І з лиця
була – чорноброва, кароока, - хоч воду пий. Як
заспіває, а вона завжди співала щоб не робила –
заслухаєшся. І навіть Григорій, попри свій крутий
норов, був замолоду вдатним і гарним козаком,
тож зберігся, як казали, й на схилі літ.

6. 6
Тож від них ,Олексій, взяв материну та батькову
красу ще й материн голос. Як і всі сільські діти,
був привчений до праці і ніякої праці не цурався. І
будь – яка робота в його руках горіла…змалку
помагав батькові в селянському господарстві. А
беручись до роботи, знай щось наспівував. Мав він
і потяг до грамоти, тож навчався письма й читання
в сільських дячків, які чи не єдиними були на той
час грамотними по селах. Це дуже не подобалося
батькові. «Ти мусиш худобу пасти громадську, а
не займатися наукою» - часто казав бувало
Григорій синові, а той…
Той слухав батька в піввуха і часто потай бігав в
сусіднє село Чемер, до приходу якого належать
Лемеші, тамтешній дяк охоче взявся навчати ума-
розуму такого здібного парубка.
Якось заставши сина за книжкою, Григорій Розум
– а він на біду того дня добре випив, - схопив
сокиру і з криком: «Так ось як ти слухаєш рідного
батька? Тобі дякова наука дорожча за
батькову?!...»
І погнався за сином із сокирою. Чим би скінчилося
невідомо, але син мав молоді й міцні ноги, звик
бігати за худобою, тож бігав добре. І того разу,
рятуючись від батька, дременув так швидко, що в
одну мить зник.
Більше Олексій в Лемеші не повернувся, а
залишився в Чемері в тамтешнього дяка, який взяв
його співаком до церковного хору.
Так він прожив до 22 років, вочевидь, не
сподіваючись побачити у своєму житті жодного

7. 7
міста далі, ніж розташовані майже на однаковій
відстані від його рідного поселення Київ та
Чернігів. Утім, доля готувала йому приємний
сюрприз.
Проїжджаючи в 1731 році через Козелець,
полковник на російській службі Вишневецький
звернув увагу на юнака із прекрасним голосом.
До того ж, він відрізнявся надзвичайно приємною
зовнішністю (це згодом засвідчив багато хто, а
Катерина II, котра добре розумілася на чоловіках,
писала, що Олексій був одним із найгарніших,
кого їй доводилося бачити). Отож-бо разом із
Вишневецьким козацький син потрапив до
Петербурга, де став співати у придворній
українській капелі (туди ж через 12 років потрапив
і Григорій Сковорода).
Але Олексій Розум, красень-співак, не довго
залишався в тому хорі: його запримітила цесарівна
Єлизавета Петрівна. А запримітивши хвацького
парубка-козака, Єлизавета вже відвідувала хор
лише з однією метою, що попервах старанно
приховувала її в собі: побачити і послухати того
парубка з Малоросії. А слухаючи, не спускала з
нього захопленого погляду.
Це було на початку суворих часів правління
дріб'язкової та обмеженої Анни Іоанівни, що
спиралася на свого фаворита німця Бірона. Біль-
шості в Росії цей режим незабаром став
ненависним, тож сподівання людей дедалі частіше
пов'язувалися з молодою, веселою та відкритою

8. 8
цесарівною, дочкою Петра І — Єлизаветою. Її
мало захоплювала політика, але вона всім своїм
єством віддавалася балам і романам, і легко
сходячись із гвардійськими офіцерами, які були
від неї в захваті.
Однак владолюбна й підозріла Анна пильно
стежила за розвагами двоюрідної сестри, побоюю-
чись, як би довкола неї не утворилася змова. Кіль-
ка близьких до Петрової дочки офіцерів із імени-
тих сімей поплатилися за її прихильність
засланням на Камчатку. Однак, коли Єлизавета,
що полюбляла не тільки танці, а й музику,
зійшлася з півчим без роду та звання,
розтривожена душа самодержиці певною мірою
заспокоїлася. Єлизавета, змушена проводити
більшість своїх днів удалині від двору, в
Олександрівській слободі, знайшла кохання й
розраду з Олексієм, которий жодної небезпеки для
Анни становити не міг.
З 1733 році закохані, які були однолітками, жили
разом в оточенні невеликої кількості довірених
осіб, зокрема французів гувернера цесарівни
Рамбура та її лікаря Лестока, а також духівника її
(а згодом — і молодої Катерини II, коли та була
ще великою княгинею) отця Федора Дуб'янського.
Цей священик, як і Олексій, був українського
походження і користувався повною довірою
закоханих. Анна, звичайно, знала про роман своєї
двоюрідної сестри, але її таке пониження статусу
потенційної претендентки на всеросійський
престол цілком влаштовувало. Однак в оцінці

9. 9
Олексія самодержиця істотно прорахувалася. При
всій своїй простоті й безрідності він незмінно
справляв на всіх приємне враження, умів
поводитися дипломатично і з належним тактом, і
при цьому швидко почав орієнтуватися в
закулісному політичному житті. Його періодичні
зустрічі із гвардійськими офіцерами не привертали
великої уваги, а тим часом він поступово ставав
своєю людиною у військових колах, де багато хто
хотів бачити на престолі саме Єлизавету. У 1740
році Анна померла, однак фактична влада в країні
перебувала в руках Бірона, який спирався на
"німецьку партію" при дворі. Він мав намір
панувати над Росією і далі, оголосивши
імператором крихітного Іоана Антоновича, дитину
племінниці покійної цариці, Анни Леопольдівни,
від герцога Брауншвейзького. Суспільство було
обурене мало не цілковитим переходом влади в
державі до рук німців, і Єлизавета, що вже
перебралася до столиці під нагляд Бірона,
здавалася символом відновлення величі Росії.
Олексій, який уже одержав чин камер-юнкера і
зробився повним господарем двору цесарівни, як і
опозиційні до режиму Бірона військові та санов-
ники, розумів, що кращого випадку для
перевороту не буде. Через лікаря Лестока були
встановлені контакти з французьким і шведським
посланцями в Петербурзі, а коли за наказом Бірона
його мало не заарештували, змовникам стало ясно,
що діяти треба сміливо й рішуче, не гаючи ні
хвилини. О другій годині ночі з 24 на 25 листопада

10. 10
1741 року цесарівна в супроводі близьких їй осіб
з'явилася у гренадерську роту Преображенського
полку й, нагадавши офіцерам та солдатам, чия во-
на дочка, звеліла слідувати за нею. їхній бойовий
дух перевершив усі сподівання, вояцтво навіть ма-
ло намір перебити всіх німців у місті, та Єлизавета
заборонила застосовувати зброю. Переворот
підбувся миттєво й без крові. Наступного дня ра-
дісний Петербург уже читав розклеєні маніфести
нової імператриці, що сповіщали про її вступ на
престол.
Для Олексія це була зоряна година. Колишній
півчий виявився піднесений долею до вершин вла-
ди. Після перевороту йому були пожалувані зван-
ня генерал-поручика і дійсного камергера. У день
коронації своєї коханої він одержав вищий орден
імперії — Андрія Первозванного та безліч
інших почесних, але необтяжливих звань і посад
разом із маєтками й тисячами селян. Наступного
року, як прийнято вважати, отець Федір
Дуб'янський таємно обвінчав його з Єлизаветою в
підмосковному селі Перово. Незабаром Олексій
одержав під ім'ям Розумовського і графський
титул, а в 1756 році — вище військове звання
генерал-фельдмаршала. Утім, проявити військову
доблесть йому в житті так і не довелося...
Володіючи майже безмежною владою і ставши
одним із найбагатших людей Російської імперії,
О.Розумовський не втратив голови. За свідчен-
нями сучасників, він продовжував залишатися
скромною, побожною людиною, що з гумором

11. 11
відгукувалася про свій стрімкий злет. Він усіляко
уникав участі в придворних інтригах і тримався
осторонь великої політики, усвідомлюючи за
собою брак освіченості, але в потрібні моменти
проявляючи достатню кмітливість.
Існує багато домислів щодо нібито народжених
від шлюбу з О.Розумовським дітей Єлизавети.
Найвідомішою є історія "княжни Тараканоної".
Звичайно, діти в них бути могли, однак
документально цього ніде не підтверджено. Зате
існує багато відомостей про меценатство О.Розу-
мовського. Особистим коштом він підтримував
становлення музики й живопису, запрошуючи з
України до Петербурга багатьох мистецьки

12. 12
обдарованих співаків, музикантів і художників, які
встигли одержати дома необхідну початкову
підготовку. Так, у 1745 році він привіз співака й
диригента Марка Полторацького, що згодом став
директором Півчої капели. Крім того, він був
учителем видатних композиторів другої половини
XVIII століття Д.Бортнянського та М.
Березовського, що також прибули з України.
Перебуваючи в зеніті могутності,
О.Розумовський не тільки не відхрещувався від
свого походження і кревності, а й залишався
турботливим сином і братом. На той час ненька
його Наталя Розумиха вже була вдовою і син аж із
Петербурга їй допомагав, як міг. А міг він багато.
В Національному музеї України експонується
окута залізом сейфова скриня, у якій Олексій
Розумовський надсилав матері коштовні дарунки.
А ще син допоміг матері відкрити в Лемешах
корчму і справи удови різко пішли вгору, вона
навіть дочок своїх дякуючи цьому вигідно віддала
заміж. І надумала зрештою Розумиха провідати
сина «в якомусь там Петербурсі» та подивитися
яким він тепер зробився, синок її старшенький, як
став чоловіком самої – подумати тільки: самої
імператриці.
Повезла синові на згадку про Лемеші пучечки
калини, бо любив він ласувати нею. І хоч він уже
граф, а пучечки калини схопив як малий, приліг
смакував ягідками, пригадуючи дитинство, а
матінку ще й попрохав: - Заспівай мені, матусю,

13. 13
про калину-малину, як у дитинстві, коли я бувало
хворів а ви співали мені і я тоді швидко одужував.
І «Петербурх» і життя в палаці чомусь не
сподобалось у нас, казала , в Лемешах краще.
Правда, трохи подобріла, як невістка їй
присвоїла титул графині та ще статс-дами. Крім
титулів графині й статс-дами Наталія Дем’янівна
Розумиха удостоїлась у тому Петербурсі й свого
власного парадного портрета, що його виконав
якийсь придвірний живописець.
Нині це
полотно
експонуєть
ся в
київському
Національ
ному
художньо
му музеї
України.
Повернув
шись додому почала будувати, в Козельці, собор
Різдва Богородиці. Храм спорудив звичайно ж її
син, граф Олексій Григорович Розумовський коли
до нього з цим проханням звернулися мешканці
містечка. Прислав необхідні кошти, найняв
архітектора і всі клопоти взяв на себе, а ось матір
попрохав взяти під свій нагляд будівництво.

14. 14
З особливою любов'ю Олексій Розумовський
ставився до України, Києва, Козельця і рідних сіл.
Незабаром після вінчання він із Єлизаветою
здійснив подорож в Україну, яка надзвичайно тій
сподобалася. У особливому захваті дочка Петра І
була від Києва й Печерської лаври, щедро нею
обдарованої. У цьому давньому місті, на високій
горі над Дніпром, із котрої, згідно з переказами,
апостол Андрій виголосив пророцтво про його
велике майбутнє, імператриця в 1744 році заклала
споруджену в наступні роки В.Растреллі й
сьогодні вражаючу своєю красою Андріївську
церкву. За проектом цього зодчого для
імператриці й О.Розумовського в Києві був
невдовзі побудований і Маріїнський палац.

15. 15
Впливові О.Розумовського на Єлизавету Україна
була зобов'язана й поверненням їй деяких
традиційних прав, свобод і політичних інститутів.
Найважливішим у цьому було відновлення
гетьманського правління з наступним обранням
гетьманом молодшого брата Олексія — ще моло-
дого Кирила, який також прийняв прізвище
Розумовський.
Кирило Розумовський: з пастухів в гетьмани
Незабаром після влаштування особистих і
державних справ після зведення Єлизавети на
престол, О.Розумовський у 1743 році виписав у
Петербург свого п'ятнадцятирічного брата, який

16. 16
уже одержав за його матеріального сприяння
непогану домашню освіту в Україні. У Петербурзі
Розумовський-молодший залишався недовго, й у
тому ж році для штудіювання азів західної науки
був відправлений у Європу в супроводі ад'юнкта
Академії наук, ботаніка графа Г.Теплова. Вони
відвідали багато міст Німеччини та Франції,
затримуючись в університетах Кенігсберга (де
майбутній гетьман України опановував німецьку й
удосконалювався у володінні латиною), Берліна
(де слухав лекції знаменитого математика
Л.Ейлера, що викладав йому основи географії та
природничих наук), Геттінгена і Страсбурга (де
вивчав французьку мову, ботаніку й інші
дисципліни).
Особливо сподобався йому Страсбурзький
університет із його прекрасним ботанічним садом.
Знаючи високий рівень викладання в ньому,
К.Розумовський уже в середині 1760-х років
відправив туди вчитися свого сина Олексія, який
після повернення до свого підмосковного маєтку
Горенки заклав власний ботанічний сад, який
набув на початку XIX століття всесвітньої
популярності. Звичайно, про одержання майбутнім
гетьманом фундаментальної наукової підготовки
говорити не доводиться, але за мірками
тогочасних вищих кіл російського суспільства він
був блискуче освічений.

17. 17
Після
повернення через
три роки до
Петербурга
К.Розумовський
одружився з
родичкою
імператриці
Катериною
Наришкіною, і на
улюбленця долі
посипався потік титулів і посад. Високе придворне
звання дійсного камергера особливих здібностей
не вимагало. Але посади президента Академії наук
для вісімнадцятирічного юнака, що нехай навіть і
прослухав у Німеччині низку університетських
курсів, опанувавши німецьку, французьку й
латину, було явно забагато, а надто — коли
членом цієї академії був М.Ломоносов.
Утім, обіймаючи цю посаду із 21 травня 1746-го
по 19 квітня 1798 року (тобто понад 50 років),
К.Розумовський усе ж почав у міру необхідності
орієнтуватися в роботі її тоді нечисленних
корифеїв і підрозділів. До того ж, Кирило був
першим не іноземцем, слов'янином православного
віросповідання на цій посаді, яка раніше
перебувала виключно в руках німців.
Юний вік при вступі на посаду президента
Академії наук і тривалість перебування на ній
демонструють абсолютний рекорд не тільки в
російській, а, можливо, й у світовій практиці. Втім,

18. 18
із приходом до влади Катерини II, у 1764 році він
був фактично відсторонений від керування ака-
демією, зберігши суто формальне звання її
президента. Для справжнього керування академією
нова імператриця запровадила посаду її директора,
на яку був призначений двадцятитрирічний граф
Володимир Орлов, молодший брат її тодішнього
фаворита Григорія Орлова. На відміну від
К.Розумовського, він не мав навіть досвіду
прослуховування лекційних курсів у німецьких
університетах...
Під час поїздки Єлизавети Україною в 1747 році
представники козацької старшини, при клопотанні
О.Розумовського, неодноразово зверталися до неї з
проханням відновити гетьманське правління.
Імператриця видала відповідний маніфест, і в
лютому 1750 року К.Розумовський на козацькій
раді у Глухові був обраний гетьманом
Лівобережної України, або, як її тоді було
прийнято називати в Петербурзі, Малоросії.
Затвердження його на цьому посту імператрицею
довго чекати не довелося. До того ж, йому був
пожалуваний і вищий військовий чин — генерал-
фельдмаршала, а також величезні маєтки в
довіреній його турботам країні.
Влітку 1751 року К.Розумовський прибув в
Україну, символічно обравши своєю резиденцією
колись зруйнований військами Петра І
мазепинський Батурин. Тут, на пагорбі, у вигині
річки Сейм, він побудував прекрасний палац,

19. 19
планування якого дозволяє деяким фахівцям
вважати його швидше призначеним для
виконання функцій вищого навчального закладу.
Схоже, він і будувався з розрахунком, що згодом
буде переданий для потреб університету, котрий
гетьман планував відкрити із Батурині.
У своєму правлінні Лівобережною Україною (яка
одержала в той час місцеву назву Гетьманщини)
К.Розумовський орієнтувався на ідеал освіченого
абсолютизму, що утверджувався тоді у провідних
державах Європи. Із собою в Україну він узяв і
згаданого вище Г.Теплова, з яким подружився під
час їхнього спільного перебування на Заході. Сам
гетьман, при всіх благих намірах щодо
прогресивних перетворень на довіреній йому
землі, більше часу проводив у Петербурзі. Але

20. 20
Г.Теплов, який вів гетьманські справи за його
відсутності, загалом непогано справлявся з покла-
деними на нього обов'язками. Втім, доля реформ,
що планувалися в Україні, більше залежала від
ходу їхнього просування у Петербурзі, ніж у
самому Батурині. Гетьманщина знову стала
автономним, у межах Російської імперії,
державним утворенням, що включало також Київ
(до виведення його з підпорядкування гетьманові у
1755 році) і Запорожжя. К.Розумовський прагнув
також одержати право на самостійне ведення
міжнародних справ, яке було в українських
гетьманів до Івана Самойловича, однак у цьому
починанні він успіху не мав. Куди успішнішими
були зусилля у справі реорганізації козацьких
військ та створення при гетьмані інституційно
оформленого старшинського дорадчого органу із
законодавчою ініціативою — Генеральних Зборів.
При К.Розумовському статус козачої старшини
практично зрівнявся зі статусом російського
дворянства та польської шляхти, однак ця верства
не стала замкнутою. Були забезпечені досить
надійні канали для можливості переходу в неї
вихідців із інших станів українського суспільства
— міщанства, духівництва, рядового козацтва.
Цілком успішною була і проведена при молодому
гетьмані судова реформа.
За гетьманування Кирила Григоровича
Розумовського Глухів у ХVІІІ ст. перетворився не
тільки на адміністративний, а й на культурний
центр України. У Глухові працювали поет і

21. 21
перекладач Опанас Лобисевич, перекладач Іван
Туманський, історик Петро Симоновський. Родом
з Глухова і Антон Лосенко – перший видатний
маляр історичного жанрув Росії, директор
імператорської Академії мистецтв. Вчитель Гоголя
та Євгена Гребінки – Григорій Соболевський,
письменник і етнограф Іван Кульжинський.
А ще Глухів за гетьмана Розумовського став
центром розвитку музичної культури України та
Росії. І взагалі – Європи.
Була створена співацька школа. У школі здобули
музичну освіту багато діячів вітчизняної культури,
зокрема бандурист Григорій Любисток, світу знані
композитори Дмитро Бортнянський і Максим
Березовський.
За Кирила Розумовського Глухів став
театральною столицею тодішньої України. У 1730
році в будинку Івана Миклашевського відбулася
перша в Україні вистава аматорського театру.
Гетьман швидко перетворив аматорський гурток
на професійний театр.
Господарюючи в Глухові, перетворюючи його на
одне з найкращих міст України гетьман не
полишав думки своєю офіційною резиденцією
зробити Батурин – колишню столицю гетьмана
Івана мазепи, що була дощенту зруйнована
російськими військами Петра І.
Кирило прохав брата Олексія вплинути на
імператрицю, щоб вона дозволила перенести до
Батурина гетьманську столицю.

22. 22
Єлизавета Петрівна не довго вагалась і року 1760
подарувала Батурин гетьману Розумовському.
Кинувши все, гетьман помчав до Батурина,
оголосивши його столицею.
Становище братів Розумовських похитнулося зі
смертю Єлизавети, що настала 24 грудня 1761
року. Її змінив виписаний із північнонімецького
князівства Голштинія (Гольштейн) небіж, що
вступив на престол під ім'ям Петра III, — людина
зовсім неосвічена, обмежена й нетактовна.
Громадська думка відразу сприйняла його
негативно, проте його дружина, Софія-Фредеріка-
Амалія, що йменувалася в Росії Катериною
Олексіївною, справляла цілком протилежне
враження. Вона швидко зійшлася з молодими
офіцерами, особливо близько з братами Орловими,
які й організували вбивство Петра III.
К.Розумовський відіграв значну роль у цій змові
й розраховував у нагороду одержати спадкове
гетьманство для свого роду. Але такі прагнення
цілком суперечили централізаторським
устремлінням молодої імператриці, яка ввійшла в
історію під ім'ям Катерини II. Самодержиця, дещо
освоївшись на престолі, викликала його до себе і в
ході довгої розмови змусила написати прохання
про відставку з усіх постів, і насамперед зректися
гетьманства. Компенсацією були нові багаті землі
й селянські душі, разом із його улюбленим
Батуриним, щедра пенсія та дорогі подарунки. 10
листопада 1764 року вийшов указ про ліквідацію
українського гетьманства. Поставлений у

23. 23
безвихідне становище, не бачачи для себе
достойних перспектив, К. Розумовський незабаром
виїхав на два роки за кордон. Повернувшись
звідти, він прийняв у 1768 році пропозицію стати
членом Державної Ради. Коли ж 6 липня 1771 року
помер його старший брат Олексій, який усе ще
зберігав свій вплив при дворі, Кирило теж
відійшов від державних справ. Решту років життя
він провів у Петербурзі та у своєму підмосковному
маєтку Петровське-Розумовське, а останні дев'ять
років — майже безвиїзно в Батурині. Там він і
помер 3 січня 1803 року.
Нащадки Кирила Розумовського
Він був звичайним українським селянином, про
нього за життя його ходило багато оповідок, що
характеризували його доброту, доступність,
щедрість,. Шанували його і за вроду, елегантність,
за прямоту й доброзичливий гумор. Розповідали ,
що він до смерті зберіг костюм у якому колись пас
волів простим козаком. Він любив його показувати
своїм дещо гоноровим синам, закликаючи і їх бути
простими людьми.
І якось у відповідь почув резонну відповідь :
«Між нами величезна різниця – Ви син простого
козака Григорія Розума, а ми сини фельдмаршала
Кирила Розумовського.

24. 24
А було у Кирила Розумовського і Катерини
Наришкіної шестеро синів і п’ятеро дочок.
Найвідомішими стали три сини.
Олексій Кирилович –
російський державний
діяч, граф. Старший син
Кирила Григоровича
навчався в
Страсбурзькому
університеті, перебував
і Італії, Англії, служив
при дворі КатериниІІ,
сенатор. Вийшов у
відставку, зібрав
найбільшу в Росії
бібліотеку природничих наук, був попечителем
Московського університету, в 1810-16 роках –
міністр народної освіти.
До речі, при ньому було відкрито гімназію в
Києві, грецьке училище в Ніжині, Товариство наук
при Харківському університеті. І разом з тим син
українського гетьмана проводив русифікацію
національних районів імперії, в тім числі й
України. Заборонив приймати до гімназії і
педагогічних інститутів дітей кріпаків.

25. 25
Андрій Кирилович
– російський
дипломат, князь.
Закінчив
Страсбурзький
університет, служив
на флоті, - на
дипломатичних
посадах у Неаполі,
Данії, Швеції,
Австрії, вийшов у
відставку жив у
Відні. Був близько
знайомий з
композиторами Й.Гайдном, В.А. Моцартом, Л.
Бетховеном, останній присвятив йому три
квартети. До всього ж мав велику картинну
галерею.
Григорій Кирилович –
один з перших
вітчизняних геологів,
почесний член Російської
Академії наук та ряду
іноземних академій.
Навчався в Лейдені
(Нідерланди) та інших
містах Європи, багато
мандрував. Відкрив
новий мінерал названий

26. 26
на його честь розумовськіт.
Крім вище згаданих трьох знаменитих синів були
ще такі не менш знамениті діти:
Наталія Кирилівна та Єлізавета Кирилівна –
фрейліни.
Петро Кирилович – обер-камергер
Дар’я Кирилівна – померла дев’ятилітньою
дитиною, похована в сімейній усипальниці своєї
матері у Верхньо Петровському Монастирі.
Анна Кирилівна – фрейліна, відзначалась вродою.
Парасковія Кирилівна – фрейліна.
Лев Кирилович – генерал-майор.
Іван Кирилович – генерал-майор, командир
Малоросійського гренадерського полку.
Маючи стільки і таких дітей,батьки не щасливими
бути не могли. Варто зазначити, що нащадками
Кирила Розумовського були такі відомі особи, як
видатний російський письменник О. К. Толстой,
Оренбурзький губернатор Петровський, княжна
Варвара Репніна, якою певний час захоплювався
Тарас Шевченко, Олексій Перовський, відомий як
письменник під псевдонімом Антоній
Погорельський відомий не тільки повістю казкою
«Чорна курка або Підземні жителі» . Свою першу
повість «Лафертівська гаківниця» написав на
українському етнографічному матеріалі. Останні
роки провів у маєтку Погорілці Чернігівської
області.
Також до роду Розумовських належали :
царевбивця Софія Перовська.

27. 27
Гетьман України у 1918 році Павло
Скоропадський.
Микола Олексійович Некрасов народився в
Україні і добре знав і шанував українську
культуру, пісні, літературу, знав українських
письменників.
Спадщина братів Розумовських
До останніх своїх днів екс-гетьман, незважаючи
на старість і болячки, не втратив цікавості до
життя, весь час прагнув чогось нового , любив
природу та оберігав її.
Першим розпочав розводити пірамідальну тополю,
завізши її з Італії. Тополя була його улюбленим
деревом. Вона прикрасила не лише села України, а
також його старість. Він любив дивитися на
дороги, обсаджені пірамідальними тополями.
Такими дорогами він любив їздити у візку, сам
правуючи конем і на душі в нього після таких
поїздок дорогами, обсадженими тополями ставало
легко.
З будівничою діяльністю родини Розумовських в
українській архітектурі пов'язаний стильовий
перехід від козацького відродження до бароко.
Тож родина Розумовських увінчена кількома
храмами, в Козельці

28. 28
споруджено собор Різдва Богородиці – на знак
вдячності Всевишньому за його прихильність до
роду Розумовських.
Пятибанний храм зводили за проектом і під
керівництвом архітектора Андрія Квасова за
участю київського архітектора Григоровича-
Барського.
В шести верстах від Козельця на хуторі Лемеші,
на сільському кладовищі, над могилою Григорія
Розума – батька Олексія та Кирила був збудований
храм во ім’я трьох святителів – Григорія
Богослова, Василя Великого та Іоана Златоуста.

29. 29
У Козельці збереглася розкішна колись садиба
сестри Розумовських Віри Драган – однієї з
найбагатших жінок Гетьманщини, дружини
козелець кого полковника. Ця садиба нині є чи не
єдиним для Лівобережної України зразком
цивільної архітектури ХVІІІ ст.
Спливали останні роки життя екс-гетьмана
України Кирила Розумовського. Відчувши усім
єством, що це так, його, вирішив їх не
розтринькувати намарне, а щось для України
зробити наостанку таке… Таке, щоб запам’ятали й
потомки.

30. 30
Для спорудження й облаштування інтер’єрів
палаців у Батурині, Козельці, Яготині, Глухові та
інших містах Кирило Розумовський заснував у
Батурині цегельню, заводи з виготовлення кахлів,
килимів, текстильних шпалер і свічок. На околиці
було закладено шовковичний сад.
І зайнявся будівництвом церков та кам᾿яних
будинків у своїх володіннях. Як писатиме – цілком
справедливо, - український мистецтвознавець і
архітектор-художник Георгій Лукомський, автор
книг з питань архітектури і зокрема такої як
«Батуринський палац, його історія, зруйнування та
реставрація»..» Огляд архітектурної спадщини,
заповіданої нам родиною графів Розумовських,
може скласти найкращу сторінку в історії нашої
архітектури».
Кирило Григорович любив розбудовувати свої
маєтки. В містечку Почепці на Черніговщині за
проектом знаменитого петербурзького архітектора
Валлен-Деламота під керівництвом архітектора
Олексія Яновського збудовано великий палац із
церквою, легендами овіяні два палаци
Розумовського – у Яготині. Спочатку був
збудований у Києві, але не бажаючи віддавати
його для розквартирування російських військ,
Розумовський наказав розібрати будівлю (палац
був дерев᾿яний) і на трьох тисячах підвід
перевезти до Яготина.

31. 31
В Яготині вздовж перегаченої річки Супій було
розбито великий ландшафтний парк «в
англійському стилі», а згодом за проектом
архітектора Адама Менеласа збудовано
величезний палацовий комплекс у стилі
класицизму, до якого входив двоповерховий
панський будинок з колонною напівротондою на
головному фасаді, численні флігелі, завершував
будівництво комплексу вже син гетьмана –
Олексій Кирилович.
До кінця свого життя Кирило Григорович
переймався будівництвом палацового комплексу в

32. 32
Батурині, що його почали споруджувати ще у 1752
році під керівництвом архітектора Андрія Квасова.
Пізніше там працюватиме запрошений з Італії
архітектор Антоніо Рінальді.
За його проектом влаштовано парк і розпочато
будівництво мурованого палацового комплексу
ансамблю Про цей палац поетично писав граф
Олексій Костянтинович Толстой – правнук
гетьмана Розумовського:
Ты знаешь край, где Сейм печально воды
Меж берегов осиротелых льет?
Над ним дворца разрушенные своды,
Густой травой давно заросший вход?
Над дверью щит с гетманской булавою?
Туда, туда стремлюся я душою!
Палацовий ансамбль, що його дослідив та
частково реставрував петербурзький архітектор
Андрій Білогруд був переданий військовому
відомству Російської імперії, а те – дозволило
розібрати один із флігелів на…цеглу.
Зруйнували б і весь ансамбль, але на його захист
виступила громадськість, відомий художник і
громадський діяч Микола Реріх.
Другий флігель розібрали на цеглу в 1930-х
роках.
Парк також було втрачено. Правда, спохватилися
і розпочали реставрацію палацу. І так її ведуть
«успішно», що й досі не завершили. А втрачені
флігелі разом з огорожею вже в наші дні
відтворюються згідно з програмою, схваленою
Урядом України.

33. 33
В центрі Батурина поблизу колишнього замку –
мурована церква Воскресенська. Для її
будівництва було використано цеглу зі споруд,
зруйнованих під час Батурина російським
військами у 1708 році. Будівництво храму було
розпочато у 1790 році, а завершено на початку
1803 року. Тоді ж у крипті церкви (підземному
склепі) було поховано і фундатора храму Кирила
Розумовського, Згодом в храмі над склепом
встановили надгробок з білого карарського
мармуру роботи видатного скульптора Івана
Мартоса.
Український історик Осип Бодянський відвідав
Воскресенську церкву, і написав такого вірша,
своєрідну епітафію:

34. 34
Постій, козаче, не біжи,
Ось глянь на хрест, читай чия могила,
Останнього це гетьмана Кирила!
Присядь же, брате, потужи…
Але не тільки брати відвідували могилу
останнього гетьмана. У 1927 році, вже за
радянської влади, її вивідали інші «брати», які
розкрили й пограбували поховальний склеп,
перетворивши його на руїну. Надгробок
демонтували й винесли на церковне подвір’я, де
його згодом і знайшли. Нині від нього уціліли
тільки окремі фрагменти у фондах Чернігівського
музею та Національного історико-культурного
заповідника «Гетьманська столиця» в Батурині.
Де поділися прах-кістки останнього гетьмана –
ніхто того за плином часу не пам’ятає. Ось так
успішно боролися з проклятим минулим, що ледь
було не погубили і всю історію, що відбулася до
їхнього пришестя.
Та попри все, К. Розумовський залишився в
історії України, і не стільки своєю сумною роллю
останнього гетьмана й натитулованішого
українця, а причетністю до тривалої й трагічної
боротьби українського народу, його кращих
представників за свою державність і в тому, що
ідея української державності пережила століття,
надихала на боротьбу наступні покоління
українців і, зрештою, матеріалізувалася в
створенні сучасної України, певна роль належить і
Кирилові Розумовському.

35. 35
Література:
1. Кирило Розумовський // Видатні постаті в
історії України ІХ – ХІХ ст. : короткі біографічні
нариси, портрети. – Київ : Вища школа, 2002. – С.
221-224.
2. Кирило Розумовський // Енциклопедія
українознавства. Т. 7. – Львів : Молоде життя,
1998. – С. 2556-2557.
3. Кирило Розумовський // Український пантеон. –
Київ : Балтія-Друк, 2013. – С. 116-122.
4. Кирило Григорович Розумовський (1728–
1803) // Реєнт О. П. Усі гетьмани України :
легенди, міфи, біографії / О. П. Реєнт, І. А.
Коляда. – Харків : Фоліо, 2007. – С. 355-373.
5. Кирило Розумовський (1728–1803) // Сто
видатних українців. – Київ : Арій, 2006. – С. 162-
167.
6. Лазорський, М. Гетьман Кирило Розумовський :
роман-хроніка 18 віку. // Микола Лазорський. –
Київ : Обереги, 2003. – 656 с.
7. Чемерис В. Тайна імператриці Єлизавети :
історичний роман / В. Чемерис. – Київ :
Фітосоціоцентр, 2016. – 332 с.

36. 36
Електронні ресурси:
8. Брати Розумовські [Електронний ресурс]. –
Режим доступу :
https://biography.wikireading.ru/297709
9. Загадкова дорога історії… : Кирило
Розумовський [Електронний ресурс]. – Режим
доступу :
shamadarina.blogspot.com/2013/03/blog-post_29.html
10. Олексій та Кирило Розумовські : Знамениті,
великі, геніальні люди ...[Електронний ресурс]. –
Режим доступу :
100v.com.ua/uk/Oleksiy-Ta-Kirilo-Rozumovski-
person
11. Томазов В.В. [Електронний ресурс]. ‒ Режим
доступу : http : // www histori.ord.ua