У виданні вміщено матеріали про життєвий шлях та діяльність видатного вченого-славіста із світовим ім’ям, історика української літератури, мовознавця, професора Гарвардського та Колумбійського університетів – Юрія Шевельова.

1. Відділ культури Дарницької районної в місті Києві
державної адміністрації
Централізована бібліотечна система
Дарницького району
(до 110-річчя від дня народження Ю. В. Шевельова)
Біобібліографічний нарис
Київ, 2018

2. 2
«Амбасадор культури «розстріляного відродження»
(до 110-річчя від дня народження Ю. В. Шевельова) :
біобібліографічний нарис / укладач Н. А. Петренко. –
Київ : Публічна бібліотека №160 сімейного читання,
2018. – 26 с.
Зараз до нас повертаються імена видатних
українців, яких доля розкидала по світу. Серед них
варто відзначити Юрія Шевельова – видатного вченого-
славіста із світовим ім’ям, історика української
літератури, мовознавця, професора Гарвардського та
Колумбійського університетів, якому 17 грудня 2018
року виповнюється сто десять років від дня
народження.
Ряд його заслуг, титулів, звань можна
продовжувати й продовжувати. А можна написати лише
два слова – Юрій Шевельов. Тому що, його Ім’я є
знаковим для української культури. Він стоїть першим у
списку найвизначніших українських інтелектуалів ХХ
століття.
У виданні вміщено матеріали про життєвий шлях та
діяльність Юрія Шевельова. Видання розраховано на
учнів, студентів, бібліотекарів та усіх, хто цікавиться
видатними особистостями в історії України.
Укладач: Н.А. Петренко

3. 3
«Це постать направду енциклопедична, і, якщо
дивитися на наше ХХ століття, то навряд чи в
гуманітарній царині Україна дала масштабнішого за
нього мислителя»…
Оксана Забужко
Юрій Шевельов народився
17 грудня 1908 року в
Харкові, в родині генерал-
майора російської армії
Володимира Карловича
Шнайдера, німця за
походженням.
Коли почалася Перша
світова війна, Володимир
Шнайдер, монархіст і
генерал імператорської армії
звернувся з проханням до
царя Миколи змінити прізвище на «Шевельов». Як
передає родинна легенда «щоб не міняти міток на
серветках». Мати, Варвара Володимирівна Медер,
рано осиротівши, виховувалася спочатку в домі
тітки, а відтак у пансіоні для сиріт шляхетного
роду, що перебував під особистим патронажем
імператриці.
У родині було п’ятеро дітей, але вижив лише
один — найменший. Батько Юрія Володимировича

4. 4
після більшовицького перевороту, за непевною
інформацією, нібито воював у Врангеля і загинув.
Шевельов писав: «Найправдоподібніше, що
він загинув десь 1918 року, але чи від
революційного терору, чи на фронті, і якому - ще
німецькому чи громадянської війни, - родина не
знала, а в радянських умовах і шукати не могла,
бо це не обіцяло б добра...Так і знаю я його тільки
з фотографій, всі в уніформі, від молодого віку з
матір’ю чи окремо, потім кілька з війни, високого,
стрункого, в пізні роки лисого спереду, завжди з
високим чолом і якимось дуже спокійним
поглядом».
Архівні документи свідчать також і про
трагічну загибель рідного дядька (по матері): у
серпні 1919 року в Києві більшовицькі чекісти
розстріляли генерал-лейтенанта Петра Медера,
котрий був військовим комендантом міста у 1907—
1917 роках.
Юрій Шевельов згадував : «Війна й революція
розшматували не тільки батька, а й весь наш рід.
Усіх їх знищено, у війні або в терорі, а кого не
знищено, мусів покинути батьківщину».
В умовах радянської України Шевельов
вимушений був приховувати своє походження. Він,
зокрема, не мав права навчатися у вищому
навчальному закладі тощо. Щоб здійснилася мрія
сина стати науковцем, мати знищила документи
про народження сина й одержала нові, де

5. 5
говорилося, що Юрій є сином простого службовця
й що народився він у Польщі в місті Ломжа...
В Харкові родина проживала на вулиці
Сумська, 17. Колись будинок за цією адресою
називався «Саламандра». І саме в ньому з 1915 до
1943 роки Шевельов проживав зі своєю матір'ю.
З приходом до влади більшовиків їх почали
«уплотнять», і в Шевельових залишилася одна
кімната. Щоб зберегти свої «апартаменти» Варвара
Медер, пристосовуючись до життя, стає
прибиральницею. Свою матір Шевельов дуже
любив, говорив про її надзвичайну доброту, за яку
її шанували всі, кого вона знала. До тієї міри, що
коли «прийшов пролетаріат» і стали «забирати все
і всіх», то на неї не було зроблено жодного доносу
і тому родина не зазнала репресій.
В дитинстві він виховувався в
російськомовному середовищі, де отримав знання
німецької та французької мов.
Перше знайомство з українською відбулося під
впливом його двоюрідного брата Анатолія Носіва,
антрополога Українського Наукового Товариства
(УНТ), ученя Ф. Вовка. І далі все життя Юрія
Шевельова буде пов'язане з українською мовою.
«Найбільшим відкриттям років мого
шкільного навчання, яке заважило на всьому
моєму дальшому житті, було відкриття України...
Коли запроваджувано паспорти, треба було
визначити для паспорта свою національність,

6. 6
я усвідомлював, що було б куди безпечніше
написати росіянин, і це цілком залежало від мого
вільного вибору, але після недовгих вагань я
вибрав — українець», – напише він опісля.
Юрій закінчив 13-ту трудову, а потім
торговельно-промислову школу.
У 1928–1931 роках навчався у Харківському
педагогічному інституті професійної освіти, який
було створено на основі історико-філологічного
факультету Харківського університету.
Через вісім років він захистив кандидатську
дисертацію під керівництвом мовознавця Леоніда
Булаховського і працював викладачем Інституту
журналістики, а із 1939 року був доцентом у
Харківському університеті. За цей короткий
проміжок часу викладацької кар’єри Шевельов став
учителем для Олеся Гончара, втім, відношення з
ним не склалися.
Друкуватися Ю. Шевельов почав у 1929 році,
перші його публікації – театральні рецензії та
художні переклади. Перекладав молодий Шевельов
передусім німецьких авторів (С. Георге, Г.
Шумана), австрійських (Р. М. Рільке, Н. Ленау), а
також французьких (Ш. Бодлера, Г. Аполлінера),
російських (О. Блока, М. Гумільова), чеських (Й. Я.
Махара).
«Мої віршовані переклади забирали мене на
кілька хвилин чи годин з неутульного

7. 7
навколишнього світу до іншого, кращого», – писав
згодом Юрій Володимирович.
Харків значною мірою сформував Юрія
Володимировича як українця, як українського
дослідника. Тут він мав змогу пізнати найкращих
представників українського Відродження,
працювати поруч з ними.
У своїй книзі «Друга
черга» Шевельов дає
характеристику
довоєнного Харкова :
«Харків Хвильового і
ВАПЛІТЕ, Курбасового
«Березоля», виставок
АРМУ в залах
колишнього монастиря,
непримиренно палких
диспутів у будинку літератури ім. Блакитного на
Каплунівській, Курсів сходознавства,
українського студентства, українського
походженням, душею, програмою і прагненням,
поволі українізованих заводів і установ,
неповторний, невідтворний, сповнений життя і
безумудерзання. Харків нашої молоді».
Коли почалася війна, виїхати з Харкова
напередодні окупації не було ніякої можливості.
Враховуючи, що німці доволі швидко оволоділи
Харковом, Шевельов залишився в місті.

8. 8
«Доцентів організовано не вивозили, – розповідає
Ю. Шевельов , – потрапити на ешелони, що їхали
далеко на схід, до Волги, Уралу, Середньої Азії, не
можна було й думати. Вони їхали суворо за
планом і заповнялися призначеними пасажирами
за точними списками».
У ті списки не поталанило потрапити навіть
безпартійним професорам. В Україні 40 млн.
людей опинилися в окупації.
В тяжких умовах окупації він міг зголосити
про своє походження «фольксдойча», для таких
осіб відкривалися гарні перспективи за окупаційної
влади. Записавшись у «фольксдойчі», міг значно
полегшити життя родині, однак не зробив цього і з
нацистами не співпрацював.
«Я не хотів записатися як фольксдойче, –
написав він, – за прикладом тьоті Марусі
(материної сестри). Формально на це були всі
підстави, навіть більші, ніж у тьоті Марусі. Запис у
фольксдойче гарантував вижити, мінімальну
опіку, харч і паливо. У випадку евакуації (про що
тоді ще не думалося) він забезпечував виїзд.
Німцем я не хотів робитися, рід родом, але я не
був згодний міняти свою шкуру й душу».
Із початком німецької окупації України, щоб
вижити, пише в місцеві харківські видання. «Я
пройшов – розповідає про себе Ю. Шевельов, –
стадію схуднення і був готовий до спухнення».

9. 9
Прекрасно розуміючи, що діяльність в
окупованому німцями Харкові, хай навіть не
політичну, НКВС не пробачить, Юрій разом з
матір’ю у 1943 році виїхав до Львова, де перебував
більше року.
У квітні 1944 року, евакуйований Українською
Центральною Комісією, потрапив під Криницю, а
наприкінці липня його разом з іншими вивезли до
Середньої Словаччини. Звідти Юрій Шевельов
доїхав до Австрії, потім до саксонського містечка
Пляуен. Перебравшись до Баварії, Шевельов,
живе під прізвищем Ткачук та пише під
різноманітними псевдонімами — Юрій Шерех, Гр.
Шевчук, Григорій Шевчук.
Після завершення війни Юрій Шевельов працював в
Українському вільному університеті (Німеччина).
Ще наприкінці
1945 року разом з
молодими поетами
Леонідом Лиманом і
Леонідом
Пахомовичем
(Полтавою) створив
об’єднання
українських митців за кордоном - Мистецький
український рух (МУР), проте очолити його
відмовився, передавши правління Уласу Самчуку.

10. 10
Його діяльність мала величезний вплив не
лише на українську інтелігенцію , але й на
пересічних осіб, котрі опинилися в таборах. Як
написав пізніше Юрій Володимирович, то було
творіння «другої України», що відрізнялася від
тієї, яку залишили вигнанці — новітньої,
некомуністичної, здатної посісти гідне їй місце в
Європі».
Разом з Уласом Самчуком Шерех визнав
найважливішим завданням свого покоління
впровадження української культури на літературну
карту світу, створення «великої літератури».
У 1950 році за запрошенням німецького
славіста Макса Фасмера Шевельов читав лекції з
російської і української мов у Люндському
університеті в Швеції, звідки в 1952 році переїхав
до США.
Науковий рівень Юрія Володимировича оцінили
і тут - він відразу став працювати у Гарвардському
університеті, оминувши соціальні приниження, з
якими повоєнна українська еміграція осідала в
Новому Світі. Приміром, Євген Маланюк, котрий
працював ліфтером у нью-йоркському шпиталі,
розпачливо шукаючи протекції, щоб дістати посаду
інженера, або Наталя Лівицька-Холодна, донька
президента на вигнанні Андрія Лівицького, що після
приїзду до СІІІА, незважаючи на чудову освіту,
була змушена працювати в швейній майстерні.

11. 11
У 1952–1954 роках Шевельов викладав на
кафедрі славістики у Гарвардському університеті ,
згодом був професором кафедри славістики в
Колумбійському університеті (м. Нью-Йорк). Читав
цикли лекцій у багатьох університетах США,
Канади та Західної Європи. Водночас дуже активно
працював в українських наукових установах.
Дійсний член
Української вільної
академії наук (з 1945
р.) та Наукового
товариства імені
Шевченка (з 1949 р.),
а в 1959–1962 і 1978–
1987 рр. був
президентом УВАН.
Саме під час
президентства Юрія
Володимировича УВАН у співпраці з Українським
науковим інститутом Гарвардського університету
започаткували в Нью-Йорку шевченкознавчі
конференції. Був Юрій Володимирович також
членом-засновником Об’єднання українських
письменників «Слово», членом Товариства
плекання української мови.
В 1954 професор Юрій Шевельов написав у
Бостоні статтю «Москва, Маросєйка», в якій
сформулював кілька важливих уроків

12. 12
Переяславської Ради та міркував про «історію
великої і ще не закінченої війни» — саме так він
назвав «історію культурних зв'язків між Україною
та Росією». У статті професор робить висновок:
«Три страшні вороги українського відродження –
Москва, український провінціалізм і комплекс
Кочубеївщини. ... Запекла ненависть Михайла
Драгоманова не знищила українського
провінціалізму. Запекла ненависть Дмитра
Донцова не знищила Москви. Запекла ненависть
В’ячеслава Липинського не знищила комплексу
Кочубеївщини. Сьогодні вони панують, і вони
урочисто справляють ювілей».
Юрій Шевельов відзначався винятковою
ерудицією. Він писав свої
твори англійською,
французькою, німецькою,
польською, російською,
але завжди в центрі його
зацікавлень була
українська мова й
українська культура.
Шевельов був філологом широкого профілю і
блискучим публіцистом. Однак сам себе він вважав
перш за все мовознавцем і свої фахові роботи
підписував власним прізвищем, а статті з
літературознавства та культурології - псевдонімом
Юрій Шерех.

13. 13
Майже 15 років дослідник працював над
фундаментальною монографією «Історична
фонологія української мови». Вона вийшла друком
англійською мовою ще 1979 року в Гайдельберзі,
але тільки у 2002 році світ побачив її український
переклад Сергія Вакуленка та Андрія Даниленка.
Сам Юрій Шевельов не раз говорив, що «Історична
фонологія української мови» є найголовнішою
працею його життя.
Йому вдалося науково довести, що українська
мова бере свій початок зі сьомого століття, а
завершує формування у ХVI столітті. Своїми
дослідженнями Юрій Шевельов спростував офіційну
радянську доктрину про існування
східнослов'янської єдності, «братньої колиски трьох
мов: російської, білоруської й української». У цій
книзі описані глибокі мовні розбіжності між
українською та російської мовами. У передмові до
книги зазначено, що радянський уряд не лише
втручався у історію та культуру, але й змінював на
власне бажання мову. Як приклад наведена літера
«Ґ», яку за часів СРСР було вилучено з абетки як
«буржуазну націоналістичну».
Саме це зробило вченого персоною нон грата в
СРСР на багато років.
Працю «Історична фонологія української мови»
вважають одним із найоригінальніших
фундаментальних досліджень у в області філології.

14. 14
Іншою важливою працею є монографія
«Українська мова в першій половині двадцятого
століття (1900–1941). Стан і статус», в якій вчений
провів аналіз позамовних чинників та факторів
упливу на мову. Саме тут Шевельов першим
дослідив, наскільки важливою була нетривала
незалежність України у 1917-1920 роках для
розвитку української мови.
У багатьох працях Ю. Шевельов досліджував
історію українського мовознавства, опублікував
статті й розвідки, присвячені життю та здобуткам
таких дослідників, як П. Бузук, В. Ганцов, Б.
Грінченко, О. Курило, О. Потебня, В. Сімович, О.
Синявський, І. Зілинський та ін., що мало особливо
велике значення, коли йшлося про постаті,
приречені на небуття в СРСР.
Уся ж бібліографія праць Юрія Шевельова
нараховує близько 900 назв.
Юрій Шевельов не мав
багатьох «безпосередніх»
учнів, але на його працях
училося чимало
дослідників. Варто
сподіватися, що нові
переклади його праць
українською мовою,
відчутно вплинуть на
розвиток мовознавства в Україні.

15. 15
Юрію Шевельову повезло - він таки дочекався
незалежності України і зміг приїхати на
батьківщину.
Повернення вченого
сталося в 1990 році на І
Конґресі МАУ. Під час
перебування в Києві та
Харкові Юрій
Володимирович відчував
приплив нових сил, на свій
подив він раптом став
«модним», про нього
скрізь заговорили. В Україні нарешті почали
видаватися його праці, за які він отримав у 2000
році Шевченківську премію.
За своє життя Юрій Володимирович об’їздив
півсвіту.
Але де б він не жив, де б не працював – Харків
завжди був у серці вченого, його книги – це
своєрідна енциклопедія харківського життя, життя
української інтелігенції, студентства.
У 2001 р. вийшли друком мемуари «Я – мене –
мені… (і довкруги). Спогади». У першому томі («В
Україні») йдеться про життя, навчання та роботу у
Харкові в 1915 – 1943 рр.
«Перший Харків — це місто слобод, хуторів,
ремісників». Другий Харків – «провінційне
купецьке місто несходимої і безвихідно-сірої
російської імперії». Третій Харків – Харків

16. 16
Хвильового і ВАПЛІТЕ, Курбасового ―Березоля‖,
виставок АРМУ в залах колишнього монастиря,
непримиренно палких диспутів у будинку
літератури ім. Блакитного на Каплунівській, Курсів
сходознавства, українського студентства,
українського походженням, душею, програмою і
прагненням, поволі українізованих заводів і
установ, неповторний, невідтворний, сповнений
життя і безумудерзання». Четвертий Харків –
місто «старої молоді, обивателів-слимаків, де
необхідно думати одне, а говорити друге; говорити
одне, а робити друге, де банкрутство слів
породжує банкрутство смислів, де панують
обережність, забріханість, цинізм, егоїзм і в
глибині душі людина відчуває: щастя нема, народу
нема, батьківщини нема».
Шевельов сподівався, що Незалежність дасть
простір для виникнення «п’ятого» Харкова – міста
його мрії. Творити такий Харків він намагався з
усіх сил.
Вже після отримання Україною незалежності,
Юрій Шевельов часто приїздив у рідне місто. Кошти
від Шевченківської премії передав на розвиток
харківської української гімназії №6, створив фонд
«Друзі Харкова», що підтримував українські
видання та українські церкви, Харківський
академічний український драматичний театр імені
Тараса Шевченка й Історико-філологічне
товариство. Саме завдяки активній діяльності
вченого були знайдені кошти на видання перших

17. 17
томів нової серії «Збірника ХІФТ». У 1994 році Юрій
Володимирович стає першим почесним членом
Товариства.
Письменниця Оксана Забужко вважає, що
Харків у кожному з останніх трьох століть
подарував світові по генію: у XVIII ст. – Григорія
Сковороду, у XIX ст. – Олександра Потебню, у
XX ст. – Юрія Шевельова.
У 2013-ому у вересні, харківські громадські
активісти встановили меморіальну дошку на
будинку по Сумській, 17. Кошти на дошку
Шевельову збирали всім миром, не долучаючи до
втілення ідеї великий бізнес та політиків.
Але через два дні її знищили з розпорядження
Кернеса-Добкіна, обізвавши великого українця
«пособником фашистов». Як прокоментувала
Оксана Забужко знищення пам’ятної дошки

18. 18
Внесок Шевельова у мовознавство неоціненний.
Справою свого життя він вважав «Історичну фонологію
української мови». Він опрацював походження української
мови за діалектами і за історичними матеріалами. Основна
ідея і головний внесок Шевельова в тому, що він розвінчав
теорію спільної східно-слов’янської єдності. Це було дуже
важливо, бо завдяки тій теорії спільної східно-слов’янської
єдності Росія забрала до себе Київську Русь і її спадщину.
Лариса Масенко: мовознавець
Шевельову в Харкові: «З моменту, коли Харків
визнає себе містом Шевельова, чужорідність
усяких допо–гепиних» структур стане абсолютно
очевидною, і тоді місто звільниться і
розчаклується».
Ініціативна група «Першого грудня» заявила :
«Честь Юрія Шевельова не треба захищати,
захисту потребує честь Харкова».
«Я ніколи нікого не зрадив. Це абсолютно
щиро й однозначно. Моє сумління чисте», – сказав
він в одному зі своїх останніх інтерв’ю.
Лауреат Національної Шевченківської премії,
академік Національної академії наук України,
почесний президент Української Вільної Академії
Наук у США, професор Юрій Шевельов помер у
Нью-Йорку 12 квітня 2002 року на 94 році життя.
Образ Ю.Шевельова в цитатах

19. 19
Шевельов був взірцем «системного мислителя»,
останнього такого мислителя в українській сучасній
інтелектуальній історії. …усі його погляди, незалежно від
того, чи вони стосувалися мовознавства, чи культурології,
чи історії ідей, чи історії,, незалежно від того, чи вони
стосувалися мовознавства, чи культурології, чи історії
ідей, чи історії, складались у цілість, включно з його
біографією, виборами, особистістю. Шевельов виконував
багато ролей: був мовознавцем, свідком історії, свідком
звершень українського «розстріляного відродження»,
літературним критиком, мислителем. Але все його життя
«скріплювала» Україна, все воно було мудрим служінням
українській культурі. Він був напрочуд вразливий на будь-
які прояви глупоти, хамства, зокрема інтелектуального.
Почуваючись «боржником» митців і мислителів
«розстріляного відродження», він усе життя присвятив
поверненню пам'яті про те, чим була культура, яку вони
творили.
Оксана Забужко, письменниця
Шевельов – це людина-вік. Він справді прожив і
пережив ХХ століття. Людинавсесвіт, яка за глибиною
думки й висотою духа обмежень не знала. Це, може, і
вражало найбільше в ньому – спроможність органічно
поєднувати мале і велике, дитяче і старече, чуттєво-
емоційне і абстрактне, адаптуватись до діаметрально
відмінних умов, не зраджуючи себе.
Антоніна Березовенко, філолог

20. 20
В його спогадах є один епізод, який, як на мене, досить
вичерпно характеризує його життєві принципи, його
ставлення до життя загалом – згадка про голодну
окупаційну зиму, коли він на харківському базарі придбав
за останні копійки збережений якимось дивом томик
Хвильового. Цей випадок видається доволі символічним,
оскільки свідчить про пріоритети й принципи людини в
умовах виживання, за ситуації, коли стоїть вибір між
переконаннями та смертю. Причому сам Шевельов згадує
цю історію знову ж таки доволі спокійно, як щось
анекдотичне, хоча й доволі печальне. За цим епізодом із
книгою Хвильового загалом стоїть інший Харків –
прихований, підцензурний і замовчуваний. Той Харків,
частиною якого Шевельов був, про який він і намагався
розповісти в своїх спогадах – Харків Курбаса, Харків
Куліша, Харків ВАПЛІТЕ. Харків урбаністичний,
інтелектуальний, інтелігентний.
Сергій Жадан, письменник
В Україні він шукав великих – щоб не згинатися. Бо
йому важко було згинатися – був високим. Юрій Шевельов
шукав ту українську духовну атмосферу, якої йому так
бракувало за кордоном, своїм гострим, іронічним, а то й
саркастичним інтелектуальним скальпелем «оперував» її,
сподіваючись на її оздоровлення. Бо ж був переконаний,
що «провінція – не географія, а психологія. Не територія, а
душа».
Микола Жулинський, літературознавець

21. 21
Так воно вийшло, що з 1927 по 1937 рік всі ті люди,
які були в Києві- Кримський, Єфремов були вбиті, скинуті
з п’єдесталів, бо почалася комуністична нагінка. Але
Шевельов свого вибору тримався. І це цікаво і дуже
дивно. Що найбільше дивує, що Шевельов, як науковець,
відбувся завдяки Заходу. Завдяки тому, що на Захід
потрапив. А скільки таких людей, як Шевельов, себе не
проявили, як люди української культури? Навіть ті, які не
були арештовані, не були розстріляні?
Ігор Гирич, історик
Юрій Швельов якийсь час очолював Українську
Вільну Академію Наук. Він був одним з найвидатніших
інтелектуалів української діаспори. Наші вчені-мовознавці
перебували здебільшого виключно в українському
контексті. А Юрій Шевельов був науковцем в солідних
американських університетах. Шевельов - взірець того,
як коли тебе викинули на узбіччя, не розсипатися,
зібратися докупи і далі «лупати сю скалу». Його наукові
праці читаються легко, захопливо. Колись Винниченко
нарікав, що українську історію неможливо читати без
брому. Історія української мови з Шевельовом, попри всі
трагічні сторінки, які він описує, без брому можна читати.
Він пише правду, але не відбирає надії.
Богдан Завітій, редактор

22. 22
Премія імені Юрія Шевельова
Премія імені Юрія Шевельова заснована у
2013 році. Вона присуджується раз на рік
українському авторові за художню та наукову
есеїстику, опубліковану протягом останнього року.
Нагорода відзначає незалежність думки та
витонченість стилю і носить імʼя Юрія Шевельова,
який започаткував модерну українську есеїстику.
Премія є спільним проектом Українського
центру Міжнародного ПЕН-клубу, Києво-
Могилянської Бізнес-Школи, видавництва «Дух і
Літера» та Українського наукового інституту
Гарвардського університету.
Лауреат щороку оголошується під час
церемонії 17 грудня, у день народження Юрія
Шевельова. Імена трьох
номінантів оприлюднюються за
тиждень до цього.
Переможець нагороджується
статуеткою Бронзового Ангела, а
також грошовою премію та
дипломом лауреата. Номінанти
отримують дипломи номінантів та
колекцію десяти томів
видавництва "Дух і Літера".

23. 23
Лауреати премії
У 2013 році переможцями першої премії імені
Шевельова стали Тарас Прохасько з книжкою
«Однієї і тої самої» та Андрій Портнов зі збірником
«Історії для домашнього вжитку».
Лауреатом премії 2014 року став Костянтин
Москалець – за книгу «Сполохи» .
Лауреат 2015 року – Олександр Бойченко з
книжкою «Більше/менше».
Лауреат 2016 року – Вахтанґ Кебуладзе із книгою
«Чарунки долі».
Лауреат 2017 року – Андрій Любка за книгу
«Саудаде» (Книги – ХХІ; Meridian Czernowitz, 2017)
Література
Березовенко, А. Спогади про Юрія Шевельова /
Антоніна Березовенко // Слово і Час. — 2009. –
№ 12. — С. 62-73.
Білик Г. Юрий Шерех. Погляд на український
неокласицизм / Галина Білик // Слово і час. —
1998. — № 12. — С. 25-30.
Грабович, Г. До історії української літератури :
дослідження, есеї, полеміка / Г. Грабович. – Київ :
Критика, 2003. – 631 с.

24. 24
Жулинський, М. Українська духовна атмосфера за
інтелектуальним барометром Юрія Шевельова /
Микола Жулинський // Слово і Час. — 2008. —
№ 12. — С. 28-32.
Ільницький М. «Думки й почуття в формуванні».
Над тритомником Юрiя Шереха / Микола
Ільницький // Дивослово. — 2001. — № 3. — С. 17-
21.
Оксана Забужко Юрій Шевельов. Вибране
листування на тлі доби: 1992-2002. – Київ : Факт,
2011. – 504 с.
Сорока М. Еміграція та питання розвитку
української літератури в літературній критиці Юрія
Шереха (1945—1956) / Микола Сорока // Слово i
час. — 2003. — №1. — С. 8-15.
Шевельов, Ю. В. З історії незакінченої війни / Юрій
Шевельов ; упоряд. О. Забужко, Л. Масенко. –
Київ : Видавничий дім "Києво-Могилянська
академія", 2015. – 472 с.
Юрій Шевельов : «Я хотів сказати до побачення
всім, кого знав і любив...» / Ю. Шевельов ; інтерв’ю
К. Лабунська // Дивосвіт. – 2013. – №4. – С. 23-24.
Юрій Шевельов — учора, сьогодні, завтра : збірка
за підсумками наукових викладів у Харкові 30
жовтня 2014 р. — Харків: Майдан, 2014. — 184 с.

25. 25
Електронні ресурси
Абліцов, В. Юрій Шевельов : «Батька я не знав...»
[Електронний ресурс] / Віталій Абліцов. — Режим
доступу : http://incognita.day.kiev.ua/yurij-shevelov
(Дата звернення 11. 2018)
Видатні українські мовознавці. Юрій Шевельов
[Електронний ресурс]. — Режим доступу :
http://slovopys.kubg.edu.ua/iurii-shevelov/
(Дата звернення 11. 2018)
Врублевська, Г. Юрій Шевельов: Головні вороги
України – Москва, кочубеївщина, провінціалізм
[Електронний ресурс] / Ганна Врублевська. —
Режим доступу : http://vgolos.com.ua/articles/yurij-
shevelov-golovni-vorogy-ukrayiny-moskva-
(Дата звернення 11. 2018)
Гнатюк, О. Патріарх української літературної
критики [Електронний ресурс] / Ольга Гнатюк. —
Режим доступу :
http://www.jimagazine.lviv.ua/anons2013/Hnatyuk_
(Дата звернення 11. 2018)
Головко, Т. Роздуми про збірку Юрія Шевельова «З
історії незакінченої війни» та її автора[Електронний
ресурс] / Т. Головко. — Режим доступу :
http://incognita.day.kiev.ua/yurij-shevelov-vibrani-
(Дата звернення 11. 2018)

26. 26
Голос історії. 12 квітня. Юрій Шевельов
[Електронний ресурс]. — Режим доступу :
http://holos.fm/page/golos-istoriyi-12-kvitnja
(Дата звернення 11. 2018)
Жадан, С. Нетиповий українець [Електронний
ресурс] / Сергій Жадан. — Режим доступу :
https://glavnoe.ua/articles/a8393
(Дата звернення 11. 2018)
Хронологія мовних подій в Україні : зовнішня
історія української мови [Електронний ресурс]. —
Режим доступу : http://movahistory.org.ua/wiki/
(Дата звернення 11. 2018)
Чистилін, В. Про Юрія Шевельова. Спеціально для
Добкіна [Електронний ресурс] / Володимир
Чистилін. — Режим доступу :
http://www.istpravda.com.ua/columns/2013/09/4/
(Дата звернення 11. 2018)
Шевельов, Ю. «Четвертий Харків» [Електронний
ресурс] / Юрій Шевельов. — Режим доступу :
http://chytay-ua.com/blog.php?id=161
(Дата звернення 11. 2018)