1. Туристсько – краєзнавча експедиція
„Краса і біль України”
„Свята спадщина”
(присвячено 150 річниці з дня народження
У. Кравченко)
Матеріали підготували
учні Бібрської СЗШ І-ІІІст.
Курдина Михайло
Царик Назар
Керівник: вч.географії
Курдина Оксана Степанівна
- 2009 -

2. Туристсько-краєзнавчий маршрут
Бібрка – Стоки – Бібрка
Мета одноденного туристсько-краєзнавчого маршруту Бібрка – Стоки –
Бібрка - ознайомлення школярів з місцями життя та творчості першої
україномовної галицької поетеси Уляни Кравченко.
Цей маршрут дає можливість поєднати вивчення особливостей природи та
топоніміки своєї місцевості, ознайомити учнів з місцями життя та творчості
У.Кравченко, вірної сподвижниці ідей Івана Франка.
•
Топоніміка
Бібрка. Це найменше за територією місто України. Перші документальні згадки
про ріку Боберку відносяться д о 1211року. Вважається, що місто отримало свою
назву від ріки,а ріка – від того, що на ній водилися бобри. На такій точці зору стоять
наші мовознавці. Так вважають історики. Символом Бібрки є бобер з гілкою в зубах.
Але… на якій з рік не водилися бобри у давнину? То мало би бути їх більше в
Галичині. Може треба пошукати інше пояснення назви . В латинській мові дієслово
"vibrare" означає "приводити в рух, струшувати, розмахувати, хвилювати (щось),
іскритися, переливатися, мерехтіти, а також звиватися, швидко крутитися". Якщо
зважати на чергування звуків "б-в", то від цього дієслова можна творити назву річки.
Вона тече у широких долинах, особливо в нижній течії, де колись творила широкі
заплави-стави. Зрозуміло, що на рівнині вона була мерехтливою, вода переливалася
світлом на сонці. У верхній течії ріка петляла по широкому руслі, крутилася немов
змія. Лише в ХХст. русло було випрямлене радянською технікою.
Важливою віхою в історії міста було надання йому у 1469 році королем
Казимиром IV Ягайловичем ( 1427-1497рр.) магдебурзького права, яке пізніше
підтверджували і інші польські королі.
Маршрут починається у Бібрській СЗШ І – ІІІ ступенів, яка носить ім’я Уляни
Кравченко. Сьогодні в школі за ініціативи її директора Шаха Т. Я. створюється
музей бібрській вчительці, яка запросила у місто генія української літератури
І.Франка.
Народилась і виросла молода вчителька в досить забезпеченій сім’ї службовця Юлія Шнайдера. Батько письменниці, родом з Німеччини, займав
офіційну урядову посаду – служив комісаром при старостві Жидачівського повіту.
Коли дочці було десять років, він помер. А мати письменниці, Юлія Лопушайська,
походила із сім’ї священика. Вона гарно співала українські народні пісні, добре
грала на фортепіано, вміла майстерно оповідати вірші.
Саме вона і прищепила дочці велику любов до національного українського
слова та народної пісні. Після смерті батька сім’я проживала у повітовому містечку
Миколаєві. Близько десяти років мешкали у будинку українського письменника
Миколи Устиновича. Напевно, це і посприяло розвиткові літературного таланту в
дівчинки.
1

3. Наступна зупинка старий шкільний парк. Підходимо до каменя, який стоїть на
місці, де, до 800 річчя Бібрки, буде встановлено пам'ятник Івану Франку і Уляні
Кравченко.
Наш маршрут проходить біля будинку старої школи в якій починала свою
педагогічну діяльність молода вчителька Юлія Шнайдер.
Пломеніє листя в останній теплій сонячній купелі, опадають спілі каштани,
схиляє до людських рук свої засмаглі китиці калина.
В таку осінньо-золоту пору як сьогодні починала своє вчителювання у Бібрці
вже понад 128 років тому випускниця Львівської семінарії Юлія Шнайдер.
Приїхала сюди, щоб залишити тут навічно свій слід, розкрити людям ніжне
серце і щиру романтичну душу.
„Ось уже і перші осінні приємності починаються. Мрячно, холодно, паде
дрібний дощик. Непривітний день починати службу, новий обов’язок, але годі ждати
погоди,і так я спізнилася. Цікаво мені познайомитися з новим життям.
Убуваю російські „ галоші ”, якими я забезпечилась, вибираючись у славну
болотом Бібрку, - надіваю коротку, найдогіднішу до болота суконку, намітку від
дощу, накинула на голову легку, гарасову чорну хустину.
З вікон нашої хати можна було бачити на узгір’ї одинокий, великий новий
поверховий дім у невеликому городі… Громадками дітвора поспішала до того
будинку, то ж і я… звертаю хід до нового дому…
Забажала я, як молоде пташеня, попробувати ширшого лету… Нові мої
обов’язки відповідали моїй вдачі: я любила веселі, цікаві діти!”
Діти! Саме для них найширше відкрилося щедре і добре серце молодої
вчительки. Воно щоденно випромінювало велику любов бібрській дітворі. А світлі
очі педагога дивились на них, як на майбутнє рідного народу, яке вона жадала
зробити кращим, емоційнішим і відважнішим у справі відданості рідному краю.
Про це пише Уляна Кравченко у своїх автобіографічних нотатках „Розгублені
листочки ”:
„Нехай буду я дрібною краплиною щоденної роси,що паде в чашу цвіту…
Нехай буду… та нехай мій труд прискорить день розквіту моєї рідної країни…”
Бібрський повіт належав до найвідсталіших щодо освіти. У восьми селах не
було шкіл, більше як 1000 дітей ніде не навчались. В цей час в шкільній системі
процвітала німецька палична дисципліна. Досить, хоч один раз попасти в
немилість польської влади і вчителя виганяли з роботи. З байдужість і
інтриганством, людською злобою зіткнулась молода вчителька в школі. Уляна
Кравченко прагнувши нести у школу українську мову, щедро віддати дітям знання,
наразила себе на переслідування.
Далі підходимо до будинку в якому проживала У. Кравченко з мамою у 1881
-1884 роках. До 130-річчя з дня народження поетеси за кошти громади та осередку
товариства української мови "Просвіта" імені Тараса Шевченка було виготовлено і
встановлено пам’ятну барельєфну дошку на цьому будинку.
2

4. Наступна зупинка гора Щека.
З вершини гори розглядаємо та милуємося рідними краєвидами.
Містечко Бібрка розляглось на Бібрському горбогір'ї, на межигір'ї Гнилої Липи
та Лугу.
Бібрське горбогір’я характеризується абсолютними висотами до 400м та
глибоким розчленуванням поверхні ( яри, угловини, перепади), це прояснюється
тим, що горбогір’я розміщене в смузі тектонічних порушень – Подільського валу,
який простягається від Золотого потоку на Дністрі на Львів, Розточчя і далі на
територію Польщі.
З корисних копалин в місті та його околицях є глина для виготовлення цегли,
будівельні піски, підземні води.
Грунти в основному темно-сірі та опідзолені чорноземи, проте більш поширені
піски, що зумовлює появу сосни в лісах. Більші висоти сприяють збільшенню опадів
та більшому поширенню бука в лісах.
Для грунтів характерна яркова ерозія. Танення снігового покриву або значні,
довготривалі зливи викликають підтоплення низинних територій ріки Боберки.
В стародавній вісімсотлітній Бібрці на горі Щека є величне молитовне місце –
це каплиця святої Покрови, зведено ї нашими пращурами у далекому 1854 році, як
благочинний дар Богу за припинення страшної, смертоносної епідемії холери. Сюди
часто приходила юна бібрська вчителька Юлія Шнайдер. Вона милувалась
навколишньою красою, слухаючи вічний шепіт сосен, що стрункими та молодими
пагінцями тягнулися із бібрської землі у вись, до Всевишнього. Вони, мов
вічнозелені смолоскипи, спалахували щораз вище і вище, передаючи Богові, у
височінь Неба, людську любов, складену в молитви. І всім було тут добре і мило…
Мабуть, тому молоденька вчителька привела на це святе сокровенне місце свого
поетичного покровителя, найкращого галицького поета Івана Франка…
Часто і довго сиділи вони тут на широкій лаві, біля кручі, милуючись повною
панорамою повітового містечка, ділилась своїми молодечими мріями та пориваннями. Тривало це майже два роки. Два роки глибокої взаємоповаги, щирого причарування та дружнього спілкування на бібрських узгір'ях.
Настрій від цих зустрічей з Каменярем на Зарічній вулиці у Бібрці Юлія
Шнайдер ( за літературним псевдонімом Уляна Кравченко) згодом опише у
поетичному "Спогаді":
По білих пролісках я йшла з тобою,
І тямлю, як казав ти: "Втихне плач,
І вбогих не здиратиме багач,
Трудитимуться всі для всіх в спокою.
І люди, всі брати, будуть щасливі,
Нас кличе воля! Як сівач на ниві,
Ми в душах сіймо правду і любов!.."
І вірю я в грядущеє добро:
Над людськістю так щастя завитає,
Як у моїй душі тоді в той день весни.
3

5. І аж ніяк не могла передбачити перша галицька поетеса, що через 102 роки на
горі Щеці будуть її іменем осквернювати її улюблену святиню, бібрську каплицю.
Напевно, що вона б знову ревно плакала на цьому святому місці ( в 1986 р. зруйну –
вавши духовну святиню бібрчан місцева влада винесла музей У. Кравченко з
Будинку культури до каплички, який через декілька років теж був зруйнований).
І шумлять на тихому вітрі вікові сосни біля каплиці, а нижче журяться з
розплетеними до землі косами-китицями красуні-берези та шепчуться на вітрі вічно
скрипучі буйні осокори.
Чи пам'ятають вони молоду бібрську вчительку-поетесу Уляну Кравченко?
Напевно, що так, бо добре і гарне завжди на очах, у пам'яті, воно залишається на
землі вічним!
Наступна наша зупинка біля колишнього будинку "Просвіта" де вперше Іван
Франко прочитав поему "Мойсей".
Наприкінці ХІХ століття колишнє повітове містечко Бібрка на Львівщині було
ощасливлене відвідинами Івана Франка. Цьому послужила учительська праця першої
галицької жінки-поетеси Уляни Кравченко (Юлія Юліївна Шнайдер). Запізнившись
листами з двадцятисемирічним співредактором львівського журналу "Зоря", молода
учителька запросила його на особисті відвідини. В неділю, 14 грудня 1883 року, Іван
Франко приїхав до Бібрки.
Недільний день першого побачення для обох був прекрасним. "Поетична
надбібрянка ", як потім назвав молоду поетесу Каменяр, отримала конкретну
професійну допомогу у віршуванні, а також одержала в подарунок "Бібліотечку
молодого літератора ", скомплектовану самим Франком. З цього дня між ними
зав'язалось міцне товаришування, яке не поривалось впродовж багатьох років.
Весною наступного року Франко знову приїхав до Бібрки. З Уляною Кравченко
організували і провели громадське віче до дня народження Тараса Шевченка. Через
відсутність у місті читальні та належних для цього приміщень, Шевченкове свято
відбулось просто неба, за містом, на основній горі біля каплички Святої Покрови.
Іван Франко сам робив доповідь про життя і творчу діяльність Кобзаря. Мав місце
інцидент з місцевою поліцією, який Уляна Кравченко вгамувала, завдяки доброму
ставленню до неї бургомістра. Про цей день Уляна Кравченко писала з любов'ю у
спогадах, пригадуючи, як ходили вони з Мироном ( Іваном Франком ) по
підсніжниках та пролісках.
Влітку 1884 року Іван Франко втретє приїхав в Бібрку. Шкода, що дуже мало
маємо інформації про ці відвідини. Уляна Кравченко писала, що вони збирали біле
латаття на широкому лузі Козакевича, який прилягав майже до самої школи.
З долини йшли на гору, біля каплички, а далі узгір'ям на оглядини села Стрілки.
Іван Франко був у захопленні від прогулянки і написав згодом у листі до Уляни
Кравченко, що вид з гори на місто ніби швейцарський. Він має дати натхнення до
поезії.
Останній раз приїжджав Іван Франко у Бібрку восени 1906 року на запрошення
товариства "Руська бесіда". Це був літературний вечір, на якому поет прочитав свою
поему "Мойсей".
Відбулось це в домі товариства "Просвіти".
Наш маршрут проходить через село Стрілки.
4

6. •
Топоніміка
Назва поселення "Стрілки" виникла у княжі часи. Тут мешкали стрільці, які
охороняли підступи до княжого Звенигорода. Подібні військові поселення
Знаходились на місці теперішніх Стрілич (на Жидачівщині) та Страдча (на
Яворівщині). Були вони і в інших місцях Львівщини. Ймовірно, що зі Звенигорода
через Бібрку проходив шлях на Київ.
Але, чи не стояли військові залоги тут ще в римські часи ? Навколишні
топоніми та їх легке пояснення з латинської мови дозволяють думати, що таке
могло бути.
Далі шлях пролягає до села Стоки.
•
Топоніміка
Село отримало свою назву, мабуть, від географічного розташування. Розташоване
насхилах, по яких постійно стікали на південь талі снігові та дощові води. Село
старовинне, згадане в документах початку ХV століття.
Піднявшись на пагорб за селом милуємося його краєвидами. Як багато
змінилося з цього історичного часу. Немає і сліду від тої маленької прицвинтарної
дяківки, в якій перша вчителька Уляна Кравченко організувала для сільських дітей
школу. Сліду немає. Але є пам'ять.
Стоки осиротіли Юлію повністю. Тут вона захоронила свою найбільшу опору і
надію, наймилішу і найщедрішу подругу і порадницю, люблячу матусю. Але жалю
на людей вона не мала. І в наступному листі зі Стік пише Івану Франкові:
19 листопада 1884 року
…Судьба непощадна все забрала,крім сил душі,тих не зломила, противно якось
ворожо до д альшої борби з нею успособила, опустила мене тривога, що від многих
літ о здоров’я і життя дорогої мами мене мучила, тепер рівнодушно дивлюсь, бо
нічого дорожчого до страчення не маю…
… Я признаюся, що маю добру і непримушену волю лишитьсь хоч сей рік
шкільний в Стоках – не хотіла б я з поля бою так легко уступатись, а може, й жаль з
цілою минувшостею зривати. Жаль тої нужденної пустині, хоч вона й як грозить, що
цілком грузами засипле, бо щохвилі кусень грубий глини й вапна із стелі спадає.
Жаль й темних, голодних малих братчиків, хоч наука в класі зимній, без підлоги і,
як дотепер було, без шиб в вікні, не конче дебре впливає на моє здоров’я. Діти і
родичі просять, щоб їх не покидати…
Стоківський Гучок . Йдеш до нього милуючись глибоким яром, рясно вкритим
багряними кущами. Оце мальовниче місце, приховане природою від людського ока, і
є Гучком про який У. Кравченко у „Записках учительки” писала так:
5

7. „…В маю,мабуть, на теплого Миколи, була я на храмі в селі Стоках…
Тямлю: на Гучок ми ходили чудодійну воду пити. Рідко можна де знайти таку
чисту, цілющу воду…”
Вдячні стоківчани як пам'ять про свою першу вчительку та на відзначення
2000-ліття від Різдва Христового звели на Гучку каплицю з басейном цілющої води.
І б’є це джерело з надр землі щораз з щораз з більшою силою та могутністю.
Можливо, це від щорічного освячення води сільським парохом на йорданівські
свята.
Кажуть люди, що є щось в цьому шумі бунтівниче, карпатське, Франкове. Дух
Каменяра чується у цьому природному переспіві. А від того поезія поетичної надбібрянки, зрифмована у Стоках, є такою близькою до Франкової. Не приховуючи цього,
молода вчителька з гордістю відзначала, що хотіла би так віршувати, як він.
Саме в Івана Франка навчилась молода вчителька цінити і поважати себе, бути
міцною і наполегливою, володіти закличною словесною силою і незламною
енергією, із творчих джерел народної мудрості та всесвітньої науки доповнювати
себе животворною наснагою і мудрістю, щоб здобути визнання та вдячність свого
народу.
Час змінюється. Сила українського патріотизму та національного духу виходять
на новий рівень. І народ має мати те, що є його святим, споконвічним надбанням,
його гордістю. Без цього не буде історії, не буде імен, що звеличили у свій час нашу
прекрасну рідну землю.
Але і сьогодні актуальними є патріотичні рядки поетеси, які закликають нас
молоде покоління любити свою Вітчизну, свій рідний край:
Ви молоді, що в вир кидаєтесь кипучий,
У лютий бій, Готові все віддать в любові все палючій
За нарід свій, Чи ймете віру в те, що та любов висока,
Ваш щирий труд
І правда чистая, святеє зерно пророка
Прийметься тут?..
6

8. Панорама міста Бібрки

9. Село Стоки

10. Бібрська ЗОШ І – ІІІ ступенів ім. Уляни Кравченко
Стара школа. Місце праці Уляни Кравченко

11. Пам’ятник та пам’ятна дошка Уляні Кравченко у Бібрській ЗОШ

12. Колишній будинок "Просвіта",
де вперше Іван Франко прочитав поему "Мойсей".

13. Гора Щека. Місце зустрічі І.Франка та У. Кравченко