Ю.В.Беззуб. Музейна педагогіка як засіб плекання української ідентичності

1. Музейна педагогіка
як засіб плекання
української ідентичності
Беззуб Юрій Віленович,
старший викладач кафедри історичної та громадянської освіти
Інституту післядипломної педагогічної освіти
Київського університету імені Бориса Грінченка

2. Українська ідентичність
(українськість)
Українська ідентичність (українськість) – історично
сформована адаптивно-еволюційна система ознак і
властивостей, які вирізняють українську людину,
українську спільноту і українську культуру з-поміж інших
аналогічних об'єктів (феноменів)
Системоутворюючим фактором буття українства як великої
соціальної групи є українськість в її етнічній, культурно-
мистецькій, громадянсько-політичній та інших формах

3. З історії «української ідентичності»
• У ХІХ ст. термін «українство» означав прихильників українського
фольклору, побуту, пісні, традицій та намагання їх зберегти і
вивчати
• З кінця ХІХ – початку ХХ ст. поняття асоціювалося з українським
національним рухом та відображало свідому настанову на вибір
українськості як життєвої позиції
• У сучасному українознавстві та суміжних науках (зокрема, історії
України) ідеться про широке синтетичне розуміння українства, в
якому поєднано різні природні, соціокультурні та інші виміри.
Українська ідентичність визначається наявністю хоча б однієї з чотирьох
ознак:
 етнічне походження та самоідентифікація;
 усвідомлення спільної з іншими представниками українського етносу
історичної долі та часової перспективи (ідентичність як соціально-
психологічна основа українства);
 залученість в український культурно-інформаційний простір;
 свідома діяльність з поширення української культури (активні прояви
українськості, себто діяльність, присвячену поширенню форм та ідей
української культури).

4. З історії «української ідентичності»
• Разом з тим, співпричетність до українського культурно-інформаційного
простору може бути як підсумком пасивної етнізації, так і активного акту
самовизначення особистості, усвідомлення себе частиною української
нації.
• Тому до представників українства можна віднести не тільки українців за
походженням, а і всіх тих, хто свідомо відносить себе до української
спільноти, будучи учасником українського культурного та політичного
буття. Себто, до кола поняття «українська ідентичність» можна
відносити як етнічних українців, так і активних та свідомих
представників неукраїнців – тих, хто пов’язав свою долю з Україною,
зокрема, здійснив вагомий внесок у розвиток української культури,
науки, державності.
• Такий підхід дозволяє розглядати українські етнос та націю як форми
розвитку українства: у першому випадку це традиційна мовно-
культурна спільнота, у другому ж – культурно-політична спільнота, що
стає активним суб’єктом, здатним інтегрувати інші етнонаціональні
елементи на цій території, у межах цієї держави.

5. З історії «української ідентичності»
• Етнічне походження, традиційна культура, антропологічний та господарсько-
культурний тип, еко-географічні компоненти природного середовища
прихильниками такого підходу розглядаються як об’єктивне підґрунтя, що
закладає органічну основу для постання українства.
• У такому випадку не тільки свідоме сприйняття, розуміння та пропагування
української культури, але і наявність в особистості українських ментальних ознак
та відповідних неусвідомлюваних проявів українськості також є ознаками
українства.
Так, окрім таких видатних представників українства, як М. Максимович, П. Куліш, М.
Костомаров, О. Потебня, М. Драгоманов, П. Юркевич, П.Чубинський,
П.Житецький, І. Франко, Леся Українка, до українства слід відносити і поляків
В.Липинського та В. Антоновича, росіян Д. Донцова та М. Скрипника, татарина А.
Кримського та інших етнічних неукраїнців, що зробили вагомий внесок у
розбудову українського соціуму, посилення національної самосвідомості, а також
усіх теперішніх звичайних громадян, які особисто пов’язують свою долю з долею
української нації.
• Але так само до українства слід відносити і етнічних українців, байдужих до своєї
національної належності, навіть тих, що не ідентифікують себе з нацією. Тому
такі, українці за походженням (і, отже, причетні до українського культурно-
інформаційного простору), видатні особистості, як Ф. Прокопович та М. Гоголь
по-своєму представляли українство, і своєрідні вияви їхньої українськості
виявились у їхній соціальній та культурній діяльності.

6. Дослідження
Ярослав Грицак:
У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. перед
українцями постала проблема
національного самовизначення. Вони
не були єдині в цьому плані – така ж
проблема виникла і в інших народів
Середньої та Східної Європи.
«Для більшості українського
населення проблема вибору
ідентичності полягала у відмові від
соціальних (козаки, кріпаки,
хлібороби), конфесійних (православні,
греко-католики), регіональних
(русини, малороси, поліщуки, бойки,
гуцули) та інших самовизначень та у
наданні переваги
загальнонаціональному поняттю
«українець».
Андреас Каппелер:
Описав 209 представників
українського національного
руху.
Лише незначна меншість з них
цілковито належала до
української ідентичності. Тобто
в цьому випадку об'єднуючим
чинником для створення
модерної нації могли виступати
не тільки культура і мова, а й
демократичні ідеали.

7. Із Концепції нової української школи
Ключові компетентності –
ті, яких кожен потребує для особистої реалізації, розвитку, активної громадянської
позиції, соціальної інклюзії та працевлаштування і які здатні забезпечити особисту
реалізацію та життєвий успіх протягом усього життя.
Спілкування державною (і рідною у разі відмінності) мовами. Це вміння усно і
письмово висловлювати й тлумачити поняття, думки, почуття, факти та погляди
(через слухання, говоріння, читання, письмо, застосування мультимедійних
засобів). Здатність реагувати мовними засобами на повний спектр соціальних і
культурних явищ – у навчанні, на роботі, вдома, у вільний час.
Усвідомлення ролі ефективного спілкування.
Соціальна та громадянська компетентності. Усі форми поведінки, які потрібні для
ефективної та конструктивної участі у громадському житті, в сім’ї, на роботі. Уміння
працювати з іншими на результат, попереджати і розв’язувати конфлікти, досягати
компромісів. Повага до закону, дотримання прав людини і підтримка
соціокультурного різноманіття.
Обізнаність та самовираження у сфері культури. Здатність розуміти твори
мистецтва, формувати власні мистецькі смаки, самостійно виражати ідеї, досвід та
почуття за допомогою мистецтва. Ця компетентність передбачає глибоке
розуміння власної національної ідентичності як підґрунтя відкритого ставлення та
поваги до розмаїття культурного вираження інших.

8. Історична компетентність – здатність пізнавати минуле,
заснована на знаннях, ціннісних орієнтирах і досвіді, набутих
під час навчання
Елементи історичної компетентності:
• Хронологічна компетентність, тобто уміння орієнтуватися в історичному часі,
встановлювати близькі та далекі причино-наслідкові зв’язки, розглядати суспільні
явища в конкретно-історичних умовах, виявляти зміни і тяглість життя суспільства;
• Просторова компетентність – уміння орієнтуватися в історичному просторі та
знаходити взаємозалежності в розвитку суспільства, господарства, культури і
природного довкілля;
• Інформаційна компетентність – уміння працювати з джерелами історичної інформації,
інтерпретувати зміст джерел, визначати їх надійність, виявляти і критично аналізувати
розбіжності в позиціях авторів джерел;
• Логічна компетентність – уміння визначати і застосовувати теоретичні поняття для
аналізу й пояснення історичних подій та явищ, ставити запитання та шукати відповіді,
розуміти множинність трактувань минулого та зіставляти різні його інтерпретації;
• Аксіологічна компетентність – уміння формулювати оцінку історичних подій та
історичних постатей, суголосну до цінностей та уявлень відповідного часу чи відповідної
групи людей, осмислювати зв’язки між історією і сучасним життям.

9. Середовище музею Лесі Українки
у формуванні української ідентичності та ключових
компетентностей учнів
На нашу думку, важливим є усвідомлення
вчителями, батьками й учнями того факту, що
потенціал музею Лесі українки набагато
вагоміший, аніж висвітлення видатної постаті в
українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ
ст. чи навіть унікальної родини Косачів в історії
розвитку української ідентичності.
Насправді музей є місцем пізнання
епохальних процесів в історії України, які
очевидно можна узагальнити як формування
модерної української нації в другій половині ХІХ –
ХХ ст.

10. Родинна педагогіка Косачів у формуванні
української ідентичності
Ольга і Петро Косачі з дітьми Оксаною,
Ізидорою, Миколою в луцькому помешканні.
1890 рік.
Лариса Косач
(Леся Українка). Одеса,
1888 рік.
Михайло Косач
(Михайло Обачний).
Люблін, 1887 рік.
Мати шістьох дітей, Олена Пчілка дбала насамперед про виховання
національно свідомих патріотів з піднесеним почуттям національної
гідності, з розвиненою культурою, сильним характером, міцними ідеями.
Рідне слово, пісня, звичай, традиція були тим інструментом, яким вона
шліфувала душі своїх дітей. Подружжя Косачів було прикладом для них.
Духовний вклад батьків діти віддали сторицею: вони займалися
перекладами, писали художні твори. Якраз на 1880-ті припадають перші
публікації у львівських часописах старших дітей - Михайла (псевдонім
Обачний) і Лариси (Лесі Українки).
Ольга Петрівна не тільки виховувала, учила, лікувала своїх дітей, а
й була їхнім вимогливим критиком. Зокрема, під впливом матері
розвинувся мужній вольовий характер Лесі Українки, саме від неї
успадкувала майбутня видатна письменниця ненависть до
національного гноблення, глибокий патріотизм. Мати була найпершим
читачем і редактором її творів.
Ольга Косач. 1896 р

11. Музейні матеріали про родину
Косачів сприяють вихованню учнів на
загальнолюдських цінностях, зокрема
морально-етичних (гідність, чесність,
справедливість, турбота, повага до
життя, повага до себе та інших
людей), соціально-політичних
(свобода, демократія, культурне
різноманіття, повага до рідної мови і
культури, патріотизм, шанобливе
ставлення до довкілля, повага до
закону, солідарність, відповідальність)
тощо.
Особистість і родина Лесі Українки
виступає своєрідним зразком плекання
української ідентичності.
Використання музейного простору
допомагає формуванню цілісної
особистості учня, усебічно розвиненої,
здатної до критичного мислення;
патріота з активною позицією.
Олена Пчілка і Леся Українка. Ялта. 1898 р.

12. Уроки і заходи з української літератури
в Музеї Лесі Українки
10 клас. Розділі «Образне
слово поетичного модернізму.
Загальнолюдське, національне,
особисте».
Життєвий і творчий шлях поетеси
(поглиблено); роль культурного
оточення й самоосвіти у
формуванні світобачення
письменниці; збірка поезій «На
крилах пісень», основні цикли
поезій; «Contra spem spero!» як
світоглядну декларацію сильної
вольової особистості;
призначення поета й поезії,
мужність ліричної героїні,
автобіографічні мотиви («Слово,
чому ти не твердая криця…»).
А ще відданість своїм мріям,
наполегливе прагнення до мети
(«Мріє, не зрадь»); зображення
повені людських почуттів у вірші
«Стояла я і слухала весну…»;
драма-феєрія «Лісова пісня» з
відображенням у ній конфлікту
між буденним життям і високими
пориваннями душі особистості,
дійсністю і мрією
8 клас
Поезії «Давня весна»,
«Хотіла б я піснею стати…»,
«Давня казка».
Літературна частина
експозиції музею ілюструє
силу духу поетеси, потужне
ліричне начало,
романтичність, оптимізм,
ідею вільної творчості,
духовної свободи людини, а
також проблеми і мотиви про
роль митця в суспільстві,
служіння музі й народові,
суть людського щастя (ліро-
епічна поема «Давня казка»).
Учні вчаться проводити
аналогії із сучасним життям,
використовують
комунікативні стратегії для
формулювання власної
позиції, усвідомлюють що
сила духу – конструктивне
начало в житті
6 клас. Блок «Я і світ»
Поезії «Мрії», «Як дитиною,
бувало…», «Тиша морська»,
дитинство поетеси, роль
родини в її вихованні,
неповторний світ дитинства
в поезіях, образ мужньої,
сильної духом дівчинки, її
життєрадісний погляд на
світ, вільнолюбство,
впевненість, гармонію
людини і природи. Учні
усвідомлюють необхідність
бережливого ставлення до
природи (ключова
компетентність) та потребу
плекати любов до батьків,
родини; формування
мужності, цілеспрямованості,
наполегливості, прагнення
до самоосвіти (емоційно-
ціннісне ставлення)

13. Музей дає можливість зрозуміти творчість Лесі Українки
в широкому мистецькому контексті
«Тіні забутих предків» М. Коцюбинського, музика улюблених
композиторів поетеси П. Чайковського, Ф. Шопена, Р. Шумана,
Л.Бетховена, живопис І. Айвазовського, О. Мурашка та ін.
Учні усвідомлюють значення етичних норм в особистому та
суспільному житті, формують прагнення дотримуватися їх у власному
житті, вміння пов’язувати події художнього твору з реальним життям і
робити висновки, навички критичного мислення (ключові компетентності).
З погляду емоційно-ціннісного ставлення, виховується повага до
життя-подвигу славетної українки, формуються переваги високої
духовності над буденністю.

14. Презентація в Музеї українського громадсько-політичного
життя другої половини ХІХ – початку ХХ ст.
Михайло Драгоманов у студентські
роки (1859-1864)
Студент-«хлопоман»
Володимир Антонович
у селянському вбранні.
1860
Тадей Рильський Микола Лисенко. 1865
Ольга Драгоманова і Петро Косач у рік одруження (1868)
Михайло Старицький у 1870-і рр.

15. Початок ХХ ст. знаменний ще однією всеукраїнською
подією: урочистим відкриттям пам'ятника І. Котляревському в
Полтаві. Напередодні свята прийшов наказ заборонити
виступи українською мовою, що викликало розгубленість
серед промовців. Деякі взагалі відмовилися виступати,
галичани (як іноземці) виступали українською мовою, всі інші
– російською. «Лише одна Олена Пчілка знехтувала
царською владою: виголосила свій привіт по-українськи, –
писав Д. Донцов. – Представники влади були так заскочені,
що її навіть не зупинили... Факт, що серед громадно зібраних
вершків інтелектуального українства лиш одна жінка
здобулася на цю моральну відвагу, свідчить, яка сила крилася
в отій «дивачці».
Уперше велика громада людей на офіційному святі
почула промови українською мовою, що сприймалися як
протест проти національного гніту царської Росії. Боротьбу за
українську мову Олена Пчілка вела все життя.
У січні 1905 р. Олена Пчілка у складі представницької
делегації від України поїхала до Петербурга з клопотанням
про відміну заборон українського друку. Комітет міністрів уже
й сам зрозумів, що заборони українського слова утруднюють
розповсюдження корисних відомостей серед української
людності, отже, приносять шкоду. Комітет звернувся до
університетів Києва і Харкова, до Петербурзької АН у цій
справі. Висновок учених російської АН був однозначний:
українське населення повинно мати таке ж право, як і
російське, говорити публічно і друкувати рідною своєю мовою.
Цей висновок мав велике значення, оскільки підтверджував,
що українська мова є, що вона самобутня, окремішня від
російської, «що її ніхто не видумав, а вона існує так само
віковічно, як і великоруська, і спинювати українців і не давати
їм змоги розвивати своє письменство, освіту й науку не тільки
несправедливо, але й для самого народу руського і Російської
держави шкідливо», – писав М. Грушевський.
На відкритті пам'ятника Івану Котляревському в Полтаві,
1903 р.
Зліва направо: Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник,
Олена Пчілка, Леся Українка, Михайло Старицький, Гнат
Хоткевич, Володимир Самійленко

16. Музейний простір надає широкі можливості для пізнання зірки українського
відродження Ольги Косач (Драгоманової), матері поетеси, а також духовного
наставника Лесі Українки, ідеолога тогочасного українства М.П. Драгоманова, її дядька
Видатні постаті українського відродження
Олена Пчілка – українська письменниця, перекладач,
етнограф, публіцист, громадський діяч, член-
кореспондент Всеукраїнської академії наук (1925)
Михайло Драгоманов – український публіцист, історик, філософ,
економіст, літературознавець, фольклорист, громадський діяч,
засновник українського соціалізму

17. Активна участь Лесі Українки в літературно-громадській роботі, тісні контакти з
представниками кількох генерацій українських діячів, відображені в музеї, надають унікальні
можливості розширити уявлення про В.Антоновича, М.Лисенка і М.Старицького та їхні родини,
І.Нечуя-Левицького, А.Кримського та ін., особистість І. Франка в його стосунках з родиною
Косачів; стосунки наддніпрянських і західноукраїнських діячів; роль київської інтелігенції в
розвитку українського руху та осучасненні суспільства; вплив заборонних актів російської
імперської влади (Валуєвського циркуляру, Емського указу) на динаміку розвитку українського
руху; програмні засади й форми організації українства на підставі публікацій його лідерів,
офіційних документів, спогадів тощо.
Олена Пчілка і Леся Українка. Ялта. 1898 р.
«Народ, що не
шанує своїх
великих
людей, не
варт зватися
освіченим
народом».
Іван Франко. Із промови
на ювілеї Михайла
Драгоманова (1895)
Іван Франко. Фото 1896 р.

18. На окрему увагу заслуговують матеріали музею, які розкривають тему «Україна початку ХХ
ст. перед викликами модернізації»: політизацію та радикалізацію українського руху; проблеми
консолідації української нації; самостійницьку й автономістську течії в національному русі; події
революції 1905-1907 рр. в Україні, їхній вплив на активізацію українців у Російській імперії та
оцінку подій Лесею Українкою; український політичний і національно-культурний рух 1907-1913
рр.
Леся Українка. Фото 1901 р. Ольга Кобилянська і Леся Українка.
Чернівці. Фото 1901 р.

19. Окремо виділимо музейні сюжети про вплив процесів модернізації на суспільне життя
українців, зміни у світовідчутті людини, емансипацію жінки, особливості розвитку
культурного життя, літератури, українського професійного театру, музики, романтичної й
реалістичної школи живопису, модерну в малярстві тощо
І. Труш. Портрет Лесі Українки. 1900 р.
Національний художній музей України (Київ)
Ф. Красицький. Портрет Лесі Українки. 1904 р.
Музей Лесі Українки в Києві

20. Будинок і меморіальна частина музею є гарним середовищем для вивчення повсякденного життя
Києва, побуту української інтелігенції, змін в міській забудові, дозвілля, розваг і задоволення
культурних запитів тощо.
Музей Лесі Українки. Вітальня в меморіальній квартирі Косачів
Письмовий стіл (бюрко) Лесі Українки.