Щорічно 22 червня, у день початку німецько-радянської війни 1941-1945 років, яка забрала життя кожного п’ятого українця, відзначається День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні. Бої німецько-радянської війни є одними з наймасштабніших у воєнній історії ХХ століття. Війна супроводжувалася жорстокістю, масовими руйнуваннями населених пунктів, знищенням великих груп населення, депортаціями тощо. Саме про ці жахливі трагічні події німецько-радянського конфлікту розповідає кіноповість
Олександра Довженка «Україна в огні». Творена по гарячих слідах історичних подій, вона вражає своїм епічним розмахом, непідробною щирістю і непідкупною правдою. Кіноповість, свого часу розкритикована, засуджена і заборонена до постановки й друку Сталіним, є унікальним документом епохи. У ньому зафіксовано глибокі думки славетного митця, кінорежисера, письменника, мислителя, його палка любов до українського народу. За своєю масштабністю, глибиною, правдивістю він не мав рівних у тогочасній вітчизняній літературі.
2. Кіноповість
«Україна в огні»
називають епосом
війни.
У життєвій і творчій
біографії Олександра
Довженка цей твір посідає
особливе місце. А у всій
радянській літературі
кіноповість цілком
обґрунтовано можна
вважати одним з найкращих
творів про німецько-
радянську війну
(у СРСР мала назву –
Велика Вітчизняна війна).
3. Дослідник творчості Довженка
О. Підсуха писав:
«Із творів про перший
період війни, написаних
у часи Великої Вітчизняної,
я, не вагаючись,
на перше місце поставив би
кіноповість Олександра
Довженка «Україна в огні» –
через шевченківську
перейнятість автора
всенародною трагедією».
4. Кіноповість «Україна
в огні» пройшла не менш
страдницький шлях,
ніж її автор.
Уже готова до виходу в світ
1943 року, вона була порізана в
московській друкарні.
Не допускали її до читача довгі
роки і після смерті Олександра
Довженка, вряди-годи
з’являлися в пресі хіба уривки
з цього твору.
Вперше кіноповість побачила
світ 1990 року, а найповніша
публікація з’явилася лише в
1995 році.
5. Творена по гарячих слідах історичних
подій, вона вражає своїм епічним
розмахом, непідробною щирістю і
непідкупною правдою.
6. Повість починається
ідилічною картиною:
в садку біля рідної хати
зібралися чотири
покоління великого роду
Запорожців, щоб
відсвяткувати 55 років від
дня народження матері.
Зачин повісті звучить
одночасно як українська
народна дума і глибоко
лірична пісня.
7. Схвильовано звучать
прості, але по-особливому
урочисті і мудрі подячні й
напутні слова матері,
звернені до своїх діточок із
молитовним побажанням:
«Пошли ж вам, Боже,
щасливу долю та сили в руки, щоб виповнити
свій довг перед миром, щоб возвеличити трудами
красну землю нашу українську, аби цвіла вона
багатствами і згодою, а вам, мої діточки, і тобі,
доню, і вам, синочки…».
8. На цьому ніби обірвалося
слово матері. Але ні.
Наступна картина, що являє
собою цілковитий контраст
до попередньої, починається
тими ж словами, але звучать
вони вже в іншому,
трагічному ключі:
«Синочки мої, сини! Діточки мої!
А Боже мій. Боже мій! Ой, прощавайте,
прощавайте, діти мої…».
9. І ці слова тонуть
«в морі людського плачу
й скорбот,
у розлуках, у реві
моторів».
Усе відразу затьмарив
страхітливий катаклізм:
«Повіз старий
Запорожець п’ять синів
на війну».
10. У повісті багато
неприхованої символіки.
Це і прізвища головних
героїв – Запорожці,
і назва села – Тополівка,
і п’ять синів,
як п’ять пальців руки.
Зосередивши основну увагу
на долі сім’ї Запорожців,
О. Довженко зумів
в яскраво-художній формі
відтворити трагізм історії
всього українського
народу.
11. Автор змальовує
апокаліптичні картини
початку війни:
безладний відступ військ та
його причини, тупоголових
кар’єристів і шкурників,
нацистську окупацію, вивіз
молоді в німецьке рабство,
партизанську боротьбу проти
окупантів і, нарешті,
панорамну батальну картину
перелому в ході війни та
звільнення Тополівки.
12. Заключний акорд
кіноповісті,
де у сплюндрованій
ворогом рідній
Тополівці знов
зібралися Запорожці,
незважаючи на всі
трагічні обставини,
пройнятий просвітлою
думкою про те, що
козацькому роду
нема переводу.
І не буде!
13. «Заборона «України в огні»
сильно пригнобила мене…
Але я вірю, що, не дивлячись ні
на що,… «Україна в огні»
прочитана, і буде на Україні
через оце саме десь якось
недозагублено не одну сотню
людей… У цьому оповіданні я
якось напівсвідомо, себто
цілковито органічно,
заступився за народ свій, що
несе тяжкі втрати на війні…
Україну знає лише той, хто був
на ній, на її пожарах сьогодні…».
Олександр Довженко. Запис
у щоденнику від 28.11.1943 р.
14. Причин для заборони цього надзвичайного твору було
безліч. Автор сміливо піднімає питання національної
свідомості людини і народу, розповідає про життя селян на
окупованій території. Так! Він майже повністю будує свій
твір на окупаційному матеріалі, що було абсолютно
неприпустимим для тодішнього мистецтва.
15. Кіноповість «Україна в огні», свого часу розкритикована,
засуджена і заборонена до постановки й друку Сталіним,
є унікальним документом епохи.
У ньому зафіксовано глибокі думки славетного митця,
кінорежисера, письменника, мислителя, його палка любов
до українського народу. За своєю масштабністю,
глибиною, правдивістю він не мав рівних
у тогочасній вітчизняній літературі.