Лекція із клінічної імунології та алергології для студентів 5 курсу медичного факультету

1. ІМУНОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ
АВТОІМУННИХ
ЗАХВОРЮВАНЬ
Корсак Ю.В.
Кафедра госпітальної терапії
Ужгородський національний університет

2. ОСНОВНІ ПИТАННЯ ЛЕКЦІЇ
1. Імунна толерантність
2. Теорії зриву імунної толерантності
3. Імунодіагностика автоімунних
захворювань
4. Імунологічні аспекти окремих автоімунних
захворювань

3. 1. Імунна толерантність

4. Імунна толерантність
 фундаментальна властивість імунної
системи не відповідати розвитком
ефекторних реакцій при розпізнаванні
власних антигенів
Розрізняють імунну толерантність:
1. центральну (Т- і В-клітинну)
2. периферійну (Т- і В-клітинну)
3. пероральну
4. до антигенів плоду

5. Центральна Т-клітинна
толерантність
ТТ--ллііммфф
Т-лімф
ТТ--ллііммфф
HHLLAA--II
ааввттоо--ААГГ
ППооззииттииввннаа
ссееллееккццііяя уу ккрроовв
ССппооннттаанннниийй
ааппооппттоозз
ННееггааттииввннаа
ссееллееккццііяя
ІІннддууккоовваанниийй
ТТИИММУУСС ааппооппттоозз

6. Периферійна Т-клітинна
толерантність
11.. ІІггнноорруувваанннняя:
 відсутність костимуляційних молекул
 рівні антигену нижчі за поріг активації Т-хелперів
 рівні антигену дуже високі, що згортає імунну відповідь
 ізольовані автоантигени в забар’єрних органах
22.. ВВииддааллеенннняя ((ддееллееццііяя)) ааввттооррееааккттииввнниихх ТТ--
ллііммффооццииттіівв:
 взаємодія між CD-95 (Fas) Т-лімфоцита і Fas-лігандом
тканин – запуск апоптозу.

7. Периферійна Т-клітинна
толерантність
33.. РРееггууллюювваанннняя:
 ааннееррггііяя (відсутня стимуляція Т-лімфоциту АПК, тому
він не виділяє ІЛ-2, а навпаки виділяє ІЛ-10)
 ззааббооррооннаа ааккттииввааццііїї (експресія молекули СD-152
замість CD-28, яка взаємодіє з CD-80 або CD-86 АПК і
не викликає активації Т-лімфоцита)
 ппррииггннііччеенннняя – наявність Тh 3 типу (СD4+CD25+)
здійснює супресивний ефект при розпізнаванні
автоантигену (виділення ІЛ-10 і ТФР-β)
 ііммууннннее ввііддххииллеенннняя – антагоністична взаємодія Th1 і
Th2 веде до послаблення імунних реакцій певного типу

8. В-клітинна толерантність
11.. ЦЦееннттррааллььннаа:
 апоптоз автореактивних В-лімфоцитів після
розпізнавання автоантигену в ЧКМ
! частина В-лімфоцитів встигає здійснити редакцію
небажаного рецептора (зміну специфічності Ig-
рецептора після розпізнавання автоантигену) і уникнути
апоптозу, потрапляючи в периферійну кров
22.. ППееррииффееррііййннаа:
 видалення автореактивних В-лімфоцитів в Т-залежних
ділянках лімфатичних вузлів і селезінки
 відсутність активації В-лімфоцитів Т-хелперами навіть
після розпізнавання автоантигену

9. Пероральна толерантність
1. Переважне формування Th2 при проникненні АГ
через слизову оболонку, які підтримують синтез
sIgA.
2. Виділення ІЛ-10, ТФР-β, які пригнічують клітинні
реакції, чинять загальний протизапальний ефект
(інгібують проліферацію В-лімфоцитів, ПК,
цитотоксичних Т-лімфоцитів)

10. Толерантність до антигенів
плоду
1. Гормональна перебудова організму жінки, яка
веде до переважного утворення Th2 (а імунна
відповідь проти плоду є клітинною, тобто
опосередкованою Th1)
2. До моменту родів захисне гормональне тло
знімається і реалізуються клітинні (Th1 залежні)
реакції, тобто роди є своєрідною реакцією
відторгнення трансплантату

11. 2. Теорії зриву імунної
толерантності

12. Автоімунна реакція
форма імунної відповіді, яка індукована
автоантигенними детермінантами в умовах
норми або патології і є одним із важливих
механізмів підтримки гомеостазу.
 супроводжує будь-яку імунну відповідь,
виступаючи в ролі регулятора її
інтенсивності.
 надмірні реакції можуть призвести до
клінічно значущого самопошкодження,
стаючи патологічними.

13. Автоімунне захворювання
 хвороба імунної системи, пов’язана з
порушенням формування або підтримання
імунної толерантності, яка проявляється у
вигляді клінічно маніфестного імунно-
опосередкованого самопошкодження
органів і тканин організму.
 на відміну від автоімунних реакцій, це не
наслідок, а причина ураження різних
соматичних органів

14. Механізми зриву імунної
толерантності
 Порушення видалення ааввттооррееааккттииввнниихх ТТ--ллііммффооццииттіівв уу
ттииммууссіі
 ААккттииввааццііяя ппооттееннццііййнноо ааввттооррееааккттииввнниихх ТТ--ллііммффооццииттіівв
ііннффееккццііййннииммии ааггееннттааммии:
 вивільнення автоантигенів при пошкодженні тканини
інфекційним збудником
 активація кількох клонів Т-лімфоцитів суперантигенами
мікроорганізмів
 індукція синтезу прозапальних цитокінів, що створює
активаційний фон для лімфоцитів
 посилення експресії костимуляційних молекул завдяки
активації TLR мікробними шаблонами
 молекулярна мімікрія – структурна подібність між мікробними
та власними антигенами.

15. Основні теорії автоімунних
хвороб
 Теорія “заборонених клонів”
 Теорія імунних дефектів
 Теорія забар’єрних антигенів
 Теорія поліклональної активації В-лімфоцитів
 Теорія суперантигенів
 Теорія молекулярної мімікрії
 Теорія генетичної схильності
 Теорія порушення продукції антиідіотипових антитіл

16. Теорія “заборонених клонів”
 Автоімунні хвороби ініціюються
автореактивними Т-лімфоцитами
(представниками “заборонених клонів”), які
повинні були загинути шляхом апоптозу
ще під час дозрівання в тимусі
 Неповноцінність тимуса може мати
природжений і набутий генез (вірусні
інфекції, функція залоз внутрішньої
секреції)

17. Теорія імунних дефектів
 Автоімунні хвороби є різновидом
імунодефіцитних захворювань зі
зниженням активності Т-лімфоцитів із
властивістю імуносупресії (CD4+CD25+).
 Зниження імунітету веде до персистенції
та рецидивування інфекції (вірусної), що
підтримує загальне активаційне тло для
лімфоцитів без запуску апоптозу в
автореактивних клітинах.

18. Теорія забар’єрних антигенів
 При порушенні цілісності бар’єрів, якими
оточені деякі органи (головний і спинний
мозок, око, щитоподібна залоза,
сім’яники), можливий розвиток
автоімунних реакцій проти антигенів цих
органів, оскільки до них не підтримується
імунна толерантність.

19. Теорія поліклональної активації
В-лімфоцитів
 Деякі збудники (вірус Епштейна-Барра)
викликають поліклональну активацію В-
лімфоцитів із метою зменшення прицільності
імунної відповіді
 Синтезується велика кількість різноманітних
неспецифічних антитіл, що сприяє тривалій
персистенції вірусу в організмі
 У таких умовах можлива активація і деяких
автореактивних В-лімфоцитів, здатних
опосередковувати автоімунні реакції

20. Теорія суперантигенів
 Суперантигени здатні прямо (без участі АПК)
активувати Т-лімфоцити (активація
неспецифічна).
 Патоген викликає зниження прицільності
імунної відповіді.
 Можлива активація автореактивних Т-
лімфоцитів.

21. Теорія молекулярної мімікрії
 Мімікрія (структурна подібність) антигенів
збудника і деяких молекул організму веде до
послаблення розпізнавання антигену.
 В умовах тривалої персистенції збудника якість
розпізнавання його поверхневих структур
підвищується, що в умовах мімікрії може
викликати зрив імунної толерантності

22. Теорія генетичної схильності
 Наявність певних різновидів HLA молекул
збільшує ризик захворювання на окремі
автоімунні захворювання

23. Теорія порушення продукції
антиідіотипових антитіл
 Зниження утворення антиідіотипових антитіл
(до антигенрозпізнавальних сайтів рецепторів
Т-лімфоцитів) викликає гіперактивацію імунних
реакцій.
 Ризик розвитку автоімунних реакцій у подібних
умовах зростає.

24. Сучасні погляди на патогенез
автоімунних захворювань
 Найпереконливішими вважають теорії
“заборонених клонів” та імунних дефектів
 Теорія суперантигенів, поліклональної
активації В-лімфоцитів і молекулярної мімікрії є
додатковими механізмами хронізації інфекції в
умовах імунодефіцитних захворювань
 Порушення синтезу регуляторних
антиідіотипових антитіл і генетична схильність
(наявність певних різновидів HLA молекул) є
сприятливим тлом для зриву толерантності

25. Автоімунні захворювання
 За типом автореактивних Т-хелперів:
 ппеерреевваажжнноо ТТhh11 – ревматоїдний артрит, реактивні
артрити, гранулематоз Вегенера, лайм-артрит,
гігантоклітинний артеріїт
 TThh22 – синдром Чарджа-Стросса
 ппеерреевваажжнноо TThh22 – СЧВ, дерматоміозит, системна
склеродермія, синдром Шегрена
 За поширенням:
 органоспецифічні – важка міастенія, ЦД 1 типу,
тиреоїдит Хашимото
 органонеспецифічні (системні) – СЧВ, РА, ССД.

26. 3. Імунодіагностика та
імунотерапія автоімунних
захворювань

27. Принципи імунодіагностики
автоімунних захворювань
 Виявлення антитіл до власних антигенів
 Імунограма: підвищення рівня IgG,
підвищення ІРІ, підвищення кількості В-
лімфоцитів, зниження рівня комплементу,
підвищення рівня ЦІК
 Біопсія уражених органів: відкладання
імунних комплексів і фібрину, інфільтрація
тканин лімфоїдними клітинами

28. ВВииддии ааввттооааннттииттіілл ККллііннііччнніі ппрроояяввии
11.. ДДоо ррееццееппттоорріівв::
 активуючі до рецепторів ТТГ ДТЗ
 блокуючі до ХР Тяжка міастенія
 -//- до рецепторів інсуліну Інсулінорезистентний ЦД
 -//- до рецепторів АКТГ Хвороба Адісона
 -//- до синапсів ЦНС Шизофренія, хорея, паркінсонізм
22.. ДДоо ннееккллііттиинннниихх ссттррууккттуурр::
 до гломерулярної БМ Гломерулонефрит, с-м Гудпасчера
 до антигенів шкіри Пухирчатка, герпетиформний дерматит
 до основного білка мієліну Розсіяний склероз
33.. ДДоо ппооззааккллііттиинннниихх ссппооллуукк::
 до Ig Артрит, васкуліт
 до тиреоглобуліну Тиреоїдит
 до інсуліну Інсулінорезистентний ЦД
44.. ДДоо ввнн..ккллііттиинннниихх ссттррууккттуурр::
 ДНК, РНК, мітохондрії СЧВ, автоімунний гепатит

29. Принципи імунотерапії
автоімунних захворювань
 Комбіноване призначення цитостатиків,
глюкокортикоїдів і плазмаферезу
 При деяких автоімунних захворюваннях
(автоімунна тромбоцитопенічна пурпура,
важка міастенія) доцільне
внутрішньовенне введення препаратів Ig
 На даний час синтезовані специфічні
пептиди (антицитокінові) для лікування
автоімунних захворювань

30. 4. Імунологічні аспекти окремих
автоімунних захворювань:
 Ревматоїдний артрит
 Множинний (розсіяний) склероз
 Тяжка міастенія
 Інсулінозалежний цукровий діабет
 Системний червоний вовчак

31. Ревматоїдний артрит
 Автоімунне захворювання, викликане
імуноопосередкованою автоагресією щодо
тканин суглобів і проявляється
ерозивними артритами, що ведуть до
суглобових деформацій, фіброзу й
анкілозу
 Ключовим є ураження суглобів, хоча
можливий розвиток і вісцеропатій

32. Патогенез ревматоїдного
артриту: основний механізм
1. Порушення толерантності до автоантигенів суглобового
хряща
2. Антигенна презентація автоантигенів (макрофаги, дендритні
клітини, хондроцити) з виділенням доімунних цитокінів:
• ІЛ-1β:
– активує остеокласти з розвитком остеопорозу в ділянці суглобу
– індукує синтез простацикліну ендотелієм з розвитком
вазодилатації і плазморагії в синовії
– індукує експресію адгезивних молекул з розвитком міграції
нейтрофілів, макрофагів, лімфоцитів до вогнища (клітинна
інфільтрація)
• ФНП-α:
– діє синергічно з ІЛ-1β
– посилює виділення клітинами агресивних металопротеїназ з
розвитком деструктивних змін у хрящі
• ІЛ-6:
– посилює синтез гепатоцитами гострофазових білків (С-РБ)

33. Патогенез ревматоїдного
артриту: основний механізм
3. Активація і проліферація автореактивних Т-лімфоцитів з їх
диференціюванням до Th1 і виділенням цитокінів: (ІЛ-2, ФНП-
α, лімфотоксину, ІНФ-γ, МІФ):
• безпосереднє ураження тканин хряща (лімфотоксин, ФНП-α)
• армування макрофагів і нейтрофілів
• активація фібробластів
• проліферація ендотелію і новоутворення судин
4. Перетворення синовії у орган імуногенезу з розвитком
реакцій антигензалежного диференціювання автореактивних
В-лімфоцитів
5. Трансформація синовії у паннус, клітини якого нечутливі до
кейлонів (які обмежують проліферацію) і продукують високі
концентрації металопротеїназ і вільних радикалів з розвитком
ерозивних змін
6. Руйнування, заміщення суглобового хряща паннусом із
розвитком суглобової деформації й анкілозу

34. Патогенез ревматоїдного
артриту: другорядний механізм
1. Продукція автоантитіл до Fc-фрагментів
імуноглобулінів різних класів (особливо
IgM) – ревматоїдного фактору (IgG)
2. Утворення імунних комплексів, які
приводять до генералізації автоімунного
процесу.

35. Фази імунопатогенезу РА
№ Назва фази Імунопатологічні зміни
1. Початкова Зрив імунної толерантності до автоантигенів
суглобового хряща, розвиток запальних змін у
суглобах, міграція автореактивних Т-
лімфоцитів
2. Медіаторна Дія цитокінів, секретованих АПК і
імунокомпетентними клітинами
3. Лімфоїдна Утворення лімфоїдних фолікулів у тканинах
суглобу з диференціюванням В-лімфоцитів.
Плазмоцити продукують РФ, а Th1 виділяють
цитокіни
4. Агресивна Агресивна дія паннуса, який наростає на хрящ
5. Деструктивна Паннус повністю руйнує хрящ, що веде до
фіброзу й анкілозу суглобів, їх деформації

36. Критерії діагнозу РА (4 із 7)
1. Ранкова скутість у суглобах більше 1 год.*
2. Артрит 3 і більше суглобових ділянок*
3. Артрит суглобів кисті*
4. Симетричний артрит*
5. Ревматоїдні вузлики
6. Ревматоїдний фактор
7. Рентгенологічні зміни
* триває довше 6 тижнів

37. Лікування РА
 ББааззииссннаа ттееррааппііяя
 препарати золота
 метотрексат
 амінохінолінові препарати
 циклоспорин А
 лефлуномід
 інгібітори ФНП-α
 інгібітори ІЛ-1β
 ППррооттииззааппааллььннаа ттееррааппііяя::
 глюкокортикоїди
 нестероїдні протизапальні препарати

38. Препарати золота
 ннааттррііюю ааууррооттііооммааллаатт
 знижує фагоцитарну
активність макрофагів,
моноцитів, нейтрофілів
 пригнічує виділення ІЛ-1β з
порушенням активації і
проліферації Тh1 та В-
лімфоцитів
 гепато- і нефротоксичний,
гематотоксичний

39. Метотрексат
 пригнічення фолат-
залежних ферментів
клітин крові
 протизапальна і м’яка
імуносупресивна дія
 підвищення синтезу
протизапальних цитокінів
ІЛ-4 та ІЛ-10
 гематотоксичний

40. Амінохінолінові препарати
 ххллооррооххіінн (делагіл), ддееззооккссииххллооррооххіінн
(плаквеніл)
 пригнічують проліферацію
фібробластів
 знижують активність лізосомальних
ферментів
 знижують продукцію ІЛ-1β і
автоантитіл
 посилюють апоптоз активованих
лімфоцитів
 пригнічують ангіогенез (утворення
паннуса)

41. Циклоспорин А
 блокує ефекти ІЛ-2,
ІНФ-γ, порушуючи
його синтез Т-
лімфоцитами

42. Лефлуномід
 блокує передачу сигналу від
ІЛ-2 всередину клітини
 здійснює відносно селективну
імуносупресивну дію на
автореактивні
імунокомпетентні клітини
 селективна імуносупресивна
дія на активовані клітини
природженого імунітету

43. Інгібітори ФНП-α
 інфліксимаб, ррииттууккссииммаабб,,
ееттааннееррццеепптт
 моноклональні антитіла до ФНП-α,
які зв’язують його з утворенням
неактивних комплексів, які надалі
фагоцитуються макрофагами
 цитостатичний вплив на агресивні
нейтрофіли і макрофаги
 зменшення набряку, ранкової
скутості, рівня СРП і сироваткового
амілоїду А
 пригнічує протиінфекційний захист

44. Інгібітори ІЛ-1β
 ллююддссььккиийй ррееккооммббііннааннттнниийй
ааннттааггоонніісстт ррееццееппттоорріівв ІІЛЛ--
11ββ,, ддііааццееррееїїнн
 знижує концентрацію ІЛ-1β в
синовіальній рідині
 викликає позитивну динаміку
рентгенологічних змін

45. Множинний склероз
 автоімунне захворювання, в основі якого
лежить демієлінізація волокон ЦНС, що
проявляється розсіяною в місці й часі
органічною симптоматикою
 гіпотези зриву імунної толерантності:
1) хронічна нейроінфекція приводить до
підвищення проникності ГЕБ і зміни
антигенного складу нервової тканини
2) порушення в системі інтегрованих вірусних
генів і власних генів нервових клітин

46. Патогенез розсіяного
склерозу
 Активація специфічних автореактивних
Th1 із підвищенням проникності ГЕБ під
впливом ІФН-γ, ФНП-α, ФНП-β, ІЛ-2 і
міграцією лімфоцитів ззовні
 Синтез автоантитіл
 до антигенів мієлінових оболонок нервів
(основного білка мміієєллііннуу,, ппррооттееооллііппііддннооггоо
ббііллккуу,, мміієєллііннаассооццііййооввааннооггоо ггллііккооппррооттееїїннуу,,
мміієєллііннооллііггооддееннддррооццииттааррннооггоо ггллііккооппррооттееїїннуу)
 пізніше до антигенів нейронів і нейроглії

47. Патогенез розсіяного
склерозу
 Пригнічення Th2 зі зниженням рівня ІЛ-4, ІЛ-5, ІЛ-6 і
ІЛ-10
 Активація клітин нейроглії із посиленням синтезу
ними цитокінів
 Посилення реакцій антитілозалежної клітинно-
опосередкованої цитотоксичності за участю
армованих макрофагів
 Формування бляшок (вогнищ демієлінізації), які під
час ремісії можуть ремієлінізуватися
 На пізніх стадіях відбувається ураження
шваннівських клітин із втратою здатності до
ремієлінізації, формуванням астрогліальних рубців

48. Клінічні синдроми РС
 Синдром ураження пірамідного шляху
 Синдром ураження шляхів мозочка
 Синдром ураження ЧМН
 Синдром чутливих розладів
 Порушення функції тазових органів
 Зорові порушення
 Нейропсихічні порушення

49. Імунодіагностика РС
 Визначення активації клітинної ланки
імунітету (CD4+ лімфоцитів, ІРІ)
 Підвищення рівня цитокінів (ФНП-α, ІЛ-2,
ІФН-γ)
 Визначення автоантитіл до основного
білка мієліну та ін.
 Виявлення персистуючих вірусів

50. Лікування РС
 Глюкокортикоїди
 Інтерферонотерапія (ІФН-β):
 Зниження продукції ІФН-α і ІФН-γ
 Зміна експресії молекул антигенної презентації
і адгезії
 Глатирамер ацетат (L-глутамін, L-лізин, L-
аланін, L-тирозин):
 Конкуренція з причинними імуногенними
пептидами за антигенпрезентуючі рецептори
 Противірусна терапія

51. Тяжка міастенія
 Органоспецифічне автоімунне
захворювання, обумовлене ушкодженням
рухових кінцевих пластинок посмугованої
мускулатури внаслідок взаємодії
автоантитіл з Н-холінорецепторами, що
клінічно проявляється у вигляді
прогресуючої м’язової слабкості

52. Патогенез тяжкої міастенії
 Активація автореактивних лімфоцитів у тимусі (під
впливом вірусів?) із продукцією автоантитіл до Н-ХР
 Зв’язування автоантитіл із Н-ХР веде до:
 Блокади рецепторів
 Зміни конформації рецепторів (відсутності реакції на
ацетилхолін)
 Посиленого видалення Н-ХР, зв’язаних із антитілами
 Активації системи комплементу із руйнуванням рецепторів,
складок постсинаптичної мембрани
 Зростання товщини синаптичної щілини,
сповільнення руху ацетилхоліну від пре- до
постсинаптичної мембрани, що посилює дію
ацетилхолінестерази
 Лімфоїдна фолікулярна гіперплазія тимуса, яка
підтримує автоімунну реакцію в організмі

53. Критерії діагностики тяжкої
міастенії
1. Поява м’язової слабкості на фоні клінічного
благополуччя (жінки 18-30 років)
2. Флуктуація м’язової слабкості
3. Нерівномірність прояву м’язової слабкості
протягом доби
4. Феномен Уолкер (птоз після навантаження м’язів
рук)
5. Позитивна прозеринова проба
6. Міастенічна реакція м’яза під час електроміографії
7. УЗД – гіперплазія тимуса
8. Підвищений вміст антитіл до Н-ХР, зниження Т-
лімфоцитів, ІРІ, підвищення В-лімфоцитів, NK,
підвищення рівня ЦІК, IgG, IgM, зниження IgA

54. Ускладнення тяжкої міастенії
 ММііаассттееннііччннаа ккррииззаа – швидке погіршення стану з розвитком
дихальної недостатності, слабкістю дихальних м’язів, бульбарної
мускулатури, спровоковане інфекцією або прийомом деяких ліків:
 Антибіотики – аміноглікозиди, тетрацикліни, пеніциліни,
поліміксин В, лінкоміцин, ципрофлоксацин
 Антиепілептичні препарати – дифенін, барбітурати,
карбамазепін, бензодіазепіни
 Психотропні засоби – нейролептики, амітриптилін
 Гормональні засоби – кортикостероїди, АКТГ, контрацептиви,
окситоцин, тироксин
 Серцеві засоби – β-АБ, лідокаїн, новокаїнамід, антагоністи
кальцію, гангліоблокатори
 Анальгетики, протизапальні засоби – похідні морфіну, хінін,
делагіл, пеніциламін
 ХХооллііннееррггііччннаа ккррииззаа – наростання дихальної недостатності і
слабкості при передозуванні антихолінестеразних засобів

55. Лікування
 ТТииммееккттооммііяя
 ГГллююккооккооррттииккооїїддии – повільна
протизапальна й імуносупресивна дія
(попереджає прогресування хвороби)
 ААннттииххооллііннеессттееррааззнніі ззаассооббии –
симптоматична дія (покращення якості
життя)
 ППллааззммааффеерреезз
 ВВввееддеенннняя ііммууннооггллооббууллііннуу

56. Інсулінозалежний цукровий
діабет (1 типу)
 Органоспецифічне автоімунне
захворювання з деструкцією β-клітин
підшлункової залози і розвитком
абсолютної недостатності інсуліну, що
клінічно проявляється хронічною
гіперглікемією
 Розрізняють три форми ЦД 1 типу:
 Вірусіндуковану
 Автоімунну
 Повільно прогресуючу

57. Патогенез ЦД 1 типу
 Зрив імунної толерантності із переважним
накопиченням автореактивних Th1 з розвитком
клітинних реакцій (цитотоксичні Т-лімфоцити,
армовані макрофаги)
 Утворення невеликої кількості Th2 сприяє
проліферації і дозріванню автореактивних В-
лімфоцитів із продукцією автоантитіл до
компонентів β-клітин острівців Лангерганса
 Руйнування β-клітин острівців Лангерганса,
прогресуюча інсулінопенія, порушення
вуглеводного, ліпідного, білкового обміну,
розвиток класичної клінічної картини ЦД

58. Особливості
вірусіндукованого ЦД 1 типу
 Ураження підшлункової залози тропними
вірусами (гепатит В, паротит, герпес, грип, вірус
Коксакі)
 Зрив імунної толерантності за механізмом
антигенної мімікрії
 Переважно у молодому віці, переважно у
чоловіків
 Швидкість автоімунного процесу дуже швидка –
кілька тижнів-місяців
 Антитіла існують всього 3-4 місяці – після
повного знищення β-клітин автоімунні процеси
згасають

59. Особливості автоімунної
форми ЦД 1 типу
 Зрив імунної толерантності з невідомих причин
 Порушується толерантність до багатьох
автоантигенів (паралельно виникають
автоімунний тиреоїдит, аддісонова хвороба)
 Переважно у середньому віці (25-35 р.),
переважно у жінок
 Швидкість автоімунного процесу повільна –
кілька років
 Антитіла існують тривало 1-2 роки

60. Особливості повільно
прогресуючої форми ЦД 1 типу
 Зрив імунної толерантності з невідомих причин
 Переважно у зрілому віці (40-50 р.)
 Однаково часто у чоловіків і в жінок
 Швидкість автоімунного процесу повільна – кілька
років
 Антитіла існують тривало
 Часто виставляють діагноз ЦД 2 типу, однак
неефективність терапії, присутність антитіл і
виявлення абсолютної інсулінопенії змушують
переглядати діагноз

61. Клінічні прояви ЦД 1 типу
 Полідипсія
 Поліурія
 Поліфагія
 Полакіурія
 Схуднення
 Кетоацидоз

62. Лікування ЦД 1 типу
 ІІннссууллііннооттееррааппііяя –
замісна, довічна
 ІІммууннооттееррааппііяя –
неефективна

63. Системний червоний вовчак
 Органонеспецифічне автоімунне
захворювання, пов’язане із генетично
обумовленою недосконалістю
імунорегуляторних механізмів, що
призводить до генералізованого зриву
імунної толерантності й утворення
численних автоантитіл до антигенів різних
органів і тканин

64. Причини і сприяючі фактори
СЧВ
 Спадкова схильність (наявність деяких
молекул гістосумісності, дефіцит
компонентів комплементу)
 Жінки хворіють набагато частіше, ніж
чоловіки (естрогени сприяють розвитку
імунопатологічного процесу при СЧВ)

65. Патогенез СЧВ
 Зрив імунної толерантності на органному,
клітинному, органельному і молекулярному
рівнях
 Активація і проліферація Тh2 і автореактивних В-
лімфоцитів
 Продукція автоантитіл до:
 Органних антигенів (протисерцеві, протиниркові)
 Клітинних антигенів (лейкоцитів, гладеньких м’язів,
еритроцитів, тромбоцитів)
 Внутрішнього вмісту клітин (антимітохондріальні,
антилізосомальні, антинуклеарні)
 Молекул (проти ДНК, нуклеопротеїну, фосфоліпідів)

66. Патогенез СЧВ
 Імунопатологічна реакція за імунокомплексним
типом (ІІІ тип), з порушенням фізіологічної
елімінації ЦІК, що проявляється васкулітами
різної локалізації
 Клітинні реакції (при фіксації антитіл до крупних
структур) – антитілозалежна клітинно-
опосередкована цитотоксичність (макрофаги,
нейтрофіли)
 Реакції комплемент-опосередкованої
цитотоксичності (ІІ тип), що проявляється
гематологічними кризами – тромбоцитопенією,
лейкопенією, гемолітичною анемією

67. Критерії діагнозу СЧВ (4 із 11)
1. Еритема-”метелик” на обличчі
2. Дискоїдне висипання
3. Фотосенсибілізація
4. Виразки слизової оболонки ротової порожнини і
носоглотки
5. Неерозивні артрити
6. Серозити
7. Нефрит
8. Ураження нервової системи
9. Гематологічні порушення
10. Імунологічні порушення (автоантитіла)
11. Наявність антинуклеарних антитіл

68. Лабораторна діагностика СЧВ
 LE-клітини
 Автоантитіла:
 Антинуклеарні
 До двоспіральної ДНК
 Антифосфоліпідні, в т.ч. антикардіоліпінові,
вовчаковий антикоагулянт
 Анти-Sm-антитіла (до рибонуклеопротеїнів)

69. Лікування СЧВ
 Цитостатики (циклофосфамід, азатіоприн)
 Глюкокортикоїди
 Еферентні методи: плазмаферез,
імуносорбція
 Імуноглобуліни (сандоглобулін,
інтраглобін)

70. Висновки
 Виникнення автоімунних хвороб є результатом
порушення імунної толерантності
 У хворих із автоімунними хворобами немає
гіперактивності імунної системи, навпаки, присутня
імунна недостатність
 Імунна недостатність сприяє персистенції
хронічних інфекцій (можливого пускового фактора
автоімунних хвороб) і веде до неспроможності
забезпечення імунної толерантності
 Профілактика автоімунних хвороб – своєчасне
виявлення і лікування хворих на імунодефіцитне
захворювання