Empfohlen
Weitere ähnliche Inhalte
Was ist angesagt?
Was ist angesagt? (15)
Ähnlich wie Reforma fin sektory
Ähnlich wie Reforma fin sektory (20)
Mehr von UIFuture
Mehr von UIFuture (20)
Reforma fin sektory
- 1. 1 Реформа фінансового сектору заради економічного зростання Вступ В українській економіці спостерігаються загрозливі тренди: посилення трудової міграції, зниження частки зарплат у ВВП, низький рівень капіталізації економіки, зниження кредитування та надто повільні темпи економічного зростання. Якщо українська економіка не прискорить свого розвитку, їй знадобиться щонайменше 50 років для того, щоб наздогнати Польщу. Все це ознаки відставання фактичного ВВП від потенційного, тобто ознаки відсутності достатніх стимулів для розвитку бізнесу. Економіка потребує стимулів для росту, а бізнес – інвестицій для розвитку. Попри оздоровлення та відновлення банківського сектору, механізм грошової трансмісії не працює, реальний сектор відчуває реальний дефіцит ресурсів. Вирішення цієї проблеми дозволить створити дієві стимули для сталого економічного розвитку та підтримки суттєво вищих темпів зростання економіки. На диво, найбільший вплив на ці процеси справляє Національний банк України та його надмірно жорстка монетарна політика. Ставши справжнім мегарегулятором фінансового сектору НБУ має усі важелі для того, щоб стимулювати економічний розвиток країни, але не використовує їх, бо як і будь-який інший мегарегулятор не може уникати конфліктів інтересів у своїй роботі. І. Структурна та функціональна реформа НБУ Частина 1. НБУ - незалежний, не контрольований і не підзвітний Відповідно до Конституції України основною функцією НБУ є забезпечення стабільності грошової одиниці України. Але при її виконання НБУ має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі. Крім цього до основних функцій НБУ належать: фінансова стабільність, в тому числі стабільність банківської системи за умови, що це не перешкоджає підтримці цінової стабільності. додержання стійких темпів економічного зростання та підтримка економічної політики Кабінету Міністрів України за умови, що це не перешкоджає підтримці цінової та фінансової стабільності. Стабільність грошової одиниці згідно основною функцією НБУ. Водночас її реалізація тісно пов’язана з такими поняттями, як фінансова стабільність, зайнятість, економічне зростання. Задля більшої ефективності роботи НБУ доцільно будо б деталізувати основні функції центробанку, чіткіше визначивши пріоритети. Для прикладу, метою Банку Англії є підтримка стабільності цін і забезпечення економічного зростання, цільовою функцією Федеральної резервної системи США є мінімізація безробіття, підтримка стабільності цін і забезпечення стабільності фінансової системи. Крім основних у НБУ є значна кількість інших функцій, виконання яких може створювати конфлікт інтересів у роботі центрального банку. Зазвичай функції регулятора ділять на регуляторно-правові, економічні та допоміжні. Втім, якщо зосередитися на впливі НБУ на
- 2. 2 економіку та державні регуляції, то доцільно говорити про макрорегуляторні та мікрорегуляторні. До макрорегуляторних відноситимуться функції, що впливають на макропроцеси в економіці, зокрема здійснення монетарної політики чи управління грошовою масою. До мікрорегуляторних – ті функції, що безпосередньо впливають на роботу банківського сектору, зокрема підтримка конкурентного середовища в секторі, пруденційне регулювання нагляд тощо. Уникнути конфлікту інтересів та конфлікту інструментів при одночасному виконанні макро- та мікрорегуляторних функції дуже важко. Зосередження управління кредитно-грошовою та регулювання в одних руках рано чи пізно призведе до ситуації, коли центробанку доведеться обирати між стабільністю банківської системи та досягненням макроекономічних цілей. Це типовий конфлікт інтересів, який ми спостерігаємо зараз: регулятор свідомо мотивує банки до використання безризикових інструментів заробітку, таких як депозитні сертифікати чи ОВДП. Обмежуючи стимули кредитування реального сектору економіки комерційними банками, заради стабільної прибуткової роботи банківської системи. В результаті бізнес не може отримати необхідні кошти, що негативно впливає на темпи економічного розвитку. Функція НБУ як кредитора останньої інстанції для банків також може провокувати конфлікт інтересів. Бажання регулятора «рятувати» насамперед державні банки може суттєво спотворити конкуренцію у банківському секторі. Ми неодноразово спостерігали цю ситуацію в минулому, але особливої актуальності вона набуває зараз, оскільки в Україні 50% банківської системи належить державі. Типовим також є конфлікти інструментарію центрального банку. Наприклад, коли в періоди кризи чи рецесії центробанк переходить до жорсткішого регулювання, це ускладнює виконання нормативів НБУ комерційними банкам і створює ризики для стабільності банківського сектору. Цю ситуацію ми спостерігали у період 2014-2015 рр., коли 72 банківські установи було виведено з ринку через невиконання нормативів НБУ чи незадовільний фінансовий стан. Ще один приклад конфлікту інструментарію НБУ – це покликана стримувати інфляцію політика високих облікових ставок, яку ми спостерігаємо в останні роки. Висока облікова ставка змушує комерційні банки тримати високі ставки кредитування, та знижує здатність позичальників до виконання зобов’язань. В решті це неминуче призводить до накопичення комерційними банками значних обсягів непрацюючих кредитів та погіршення їхнього фінансового стану. Функції НБУ Макроекономічні Потенційний конфлікт інтересів Мікроекономічні Стабільність грошової одиниці Нестача ліквідності банківського сектору може не дозволити регулятору за необхідності перейти до жорсткої монетарної політики Стабільність фінансової та банківської систем Підтримка цінової стабільності Банківське регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі Додержання стійких темпів економічного зростання та Визначення та здійснення грошово-кредитної політики
- 3. 3 підтримка економічної політики Кабінету Міністрів України Підтримка стабільності банківського сектору може обмежувати економічне зростання Жорстке валютне регулювання ускладнюватиме роботу експортерів та імпортерів та сповільнятиме темпи економічного зростання Збільшення облікової ставки погіршуватиме фінансовий стан банківської системи через ріст непрацюючих кредитів Жорстке регулювання у періоди рецесії дестабілізуватиме банківський сектор Аналіз як макроекономічних показників, так і фінансових показників одним органом призводить до викривлення інформації та маніпуляцій Бажаючи накопичити валютні резерви НБУ може вилучати з ринку надмірні обсяги валюти, впливаючи на роботу підприємців та стримуючи економічне зростання Емісія національної валюти України та організація готівкового грошового обігу Встановлення для банків правил проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності Створення та методологічне забезпечення системи грошово- кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу Роль кредитора останньої інстанції для банків, який організовує систему їхнього рефінансування Аналіз та прогноз динаміки макроекономічних, грошово- кредитних, валютних та фінансових показників, у тому числі складення платіжного балансу Здійснення регулювання та нагляду у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів Накопичення та зберігання золотовалютних резервів Валютне регулювання та валютний нагляд за банками, а також небанківськими фінансовими установами Аналіз стану фінансової системи щодо фінансової стабільності, здійснення інших функцій у фінансово-кредитній сфері Конфлікти інтересів та інструментарію в роботі центрального банку однозначно знижують його ефективність та призводять до мало прогнозованих негативних наслідків як в економіці загалом, так і в банківському секторі зокрема. При цьому НБУ наголошує на необхідності збереження своєї незалежності, хоча і це конфліктує із його основними функціями. Незалежність центрального банку передбачає його законодавчо закріплену інституційну спроможність проводити монетарну політику незалежно від уряду, політиків чи інших груп впливу. Хоча однією із основних функцій НБУ є підтримка економічної політики Кабінету Міністрів України, а однією із запорук сталих темпів економічного росту – тісна взаємодія уряду та центрального банку. Наразі така взаємодія є сумнівною. Наприклад, два роки поспіль НБУ подає уряду прогнозований курс гривні на наступний рік, який закладається у Державний бюджет України та відповідно до якого розраховуються прогнозні показники за «зовнішнім» ПДВ та митними зборами. Два роки поспіль прогнозований НБУ курс гривні є суттєво вищим за реальний, через що Державний бюджет не виконується за доходами, а Мінфін вимушений нарощувати обсяги продажу держоблігацій, аби покрити зростаючий дефіцит Держбюджету. Крім того, навіть незалежність НБУ вимагає прозорості та підзвітності його роботи. Прозорість вимагає публічності, достовірності інформації, чітких процедур прийняття
- 4. 4 рішень, надання аргументації. Підзвітність вимагає від центрального банку регулярної публікації звітів та пояснень, участі в обговореннях та нарадах з іншими органами влади. У НБУ є Департамент внутрішнього аудиту, основними функціями якого є оцінювання ефективності процесів управління ризиками, внутрішнього контролю та виконання управлінських функцій, що забезпечуються структурними підрозділами НБУ. Департамент не є незалежним контролером, концентрується в роботі на управлінських функціях регулятора та за потреби може лише надавати рекомендацій щодо підвищення ефективності. Та все ж основним органом, який здійснює контроль над НБУ – є Рада Національного банку. Частина 2. Рада Національного банку України Рада НБУ – вищий орган управління Національного банку, основними завданнями якого є розробка Основних засад грошово-кредитної політики, здійснення контролю за проведенням грошово-кредитної політики та нагляд за системою внутрішнього контролю Національного банку. Попри численні повноваження Ради НБУ, обов’язковими для виконання Правлінням Національного банку є лише рішення Ради НБУ стосовно: основних засад грошово-кредитної політики та впливу грошово-кредитної політики, кошторису адміністративних витрат НБУ, спрямування прибутку до розподілу на збільшення статутного капіталу НБУ, розміру статутного капіталу, внутрішнього аудиту, затвердження аудиторської фірми, участі НБУ у МФО, методики визначення заробітної плати Голові НБУ, призначення чи звільнення керівника внутрішнього аудиту, призначення та звільнення першого заступника та заступників Голови НБУ, затвердження розмірів винагороди членам Ради НБУ. Більшість рішень, як бачимо, стосуються питань внутрішнього контролю НБУ, які безпосередньо не впливають на виконання макро- та мікрорегуляторних функцій НБУ. Рада Національного банку не має права втручатися в оперативну діяльність Правління Національного банку. Та навіть основні засади грошово-кредитної політики Рада НБУ формує на підставі пропозицій, наданих Правлінням Національного банку. Механізм, який би зобов’язував Правління НБУ виконувати рекомендації Ради НБУ практично відсутній. У разі неодноразового невиконання або неналежного виконання Правлінням Національного банку рішень Ради НБУ, які є обов’язковими, Рада НБУ має право звернутися до Голови Національного банку або до Верховної Ради України та Президента України з викладенням своїх позицій. Для посилення впливу Ради НБУ на роботу Національного банку варто доопрацювати механізм впливу на Правління НБУ у випадку, якщо воно не виконує рішенні Ради НБУ. А
- 5. 5 перелік обов’язкових до виконання рішень ради, розширити, додавши до нього виконання рекомендацій Ради НБУ стосовно: методів та форм прогнозування макропоказників економічного і соціального розвитку України, а також грошово-кредитної політики; окремих заходів монетарного і регулятивного характеру та рекомендацій щодо їх впливу на економічний і соціальний розвиток України; політики курсоутворення та валютного регулювання; розвитку банківської системи та окремих нормативних актів з питань банківської діяльності. Це дозволить посилити роль Ради НБУ та її вплив на рішення Національного банку, але не усуне проблему конфлікту інтересів та інструментів під час виконання Національним банком його функцій. Дійсно дієвим способом уникнення цих конфліктів є розділення функцій НБУ між окремими регуляторами. Такий розподіл функцій використовується багатьма розвиненими країнами. При цьому незалежність НБУ буде збережено, а ефективність його роботи – збільшено. Частина 3. Досвід центробанків інших країн Канада Банк Канади – центральний емісійний банк країни. Основними функціями Банку Канади є: регулювання грошового обігу та кредиту; підтримання курсу національної валюти по відношенню до інших валют; мобілізація рівня цін, рівня виробництва і торгівлі. Банк Канади здійснює випуск банкнот в обіг, надає аванси комерційним банкам, керує касовими резервами комерційних банків, регулює розрахунки між банками по клірингових рахунках, регулює державні золотовалютні резерви. Банк Канади також виконує функції Казначейства, є агентом федерального уряду, керує цінними паперами держави, його касовою готівкою, забезпечує зв'язку з центральними банками інших держав. Управління Банком Канади здійснює рада директорів банку, що складається з 12 обраних осіб, голови Банку і його першого заступника, а поточною діяльністю займається рада керуючих (правління), що складається з шести чоловік. Банк Канади складається у веденні міністерства фінансів але має певну операційну незалежність по відношенню до уряду. До ради директорів банку також входить заступник міністра фінансів, але без права голосу. Члени ради директорів призначаються міністром фінансів на три роки і є представниками різних регіонів країни. Натомість єдиним регулятором комерційних банків, страхових, кредитних та трастових компаній є Офіс суперінтенданта фінансових установ. Офіс суперінтенданта фінансових установ (OSFI) був створений для того, щоб сприяти довірі громадськості до канадської фінансовій системі. Роль OSFI полягає в тому, щоб:
- 6. 6 Контролювати установи та пенсійні плани, щоб визначити, чи знаходяться вони в задовільному фінансовому стані і чи відповідають вони мінімальним вимогам до фінансування плану відповідно, і чи відповідають вони їх регулює законодавству і вимогам нагляду; Негайно повідомляти установам і планам в разі істотних недоліків і приймати або вимагати від керівництва, рад або адміністраторів планів оперативного прийняття необхідних коригувальних заходів; Просування і адміністрування нормативної бази, яка сприяє прийняттю політики та процедур, призначених для контролю і управління ризиками; Моніторинг та оцінка загальносистемних або галузевих проблем, які можуть негативно вплинути на установи. Законодавство OSFI належним чином враховує необхідність вирішувати установам ефективно конкурувати і приймати розумні ризики. Запобігання банкрутства фінансових установ не є частиною мандата OSFI; Проте, просування правильної ділової практики допомагає знизити ризик банкрутства фінансових установ. Мандат підкреслює важливість раннього втручання для досягнення цілей OSFI і встановлює основу для місії, цілей, пріоритетів і стратегій OSFI. Швеція Центральний банк Швеції має незалежний статус, підпорядковується юрисдикції парламенту Швеції (Риксдагу) і, згідно з конституцією, відповідає за проведення грошової політики держави. Основні завдання Центрального банку Швеції: підтримка цінової стабільності, досягнення цільового показника інфляції на рівні 2%; стабілізація валютного курсу (в даний час 1 шведська крона приблизно дорівнює 0,1 євро); забезпечення ефективного, надійного і безпечного функціонування платіжної системи; регулювання внутрішніх банківських операцій; підтримка стабільності і стійкості фінансової системи, постійний її моніторинг і фінансовий аналіз (функції більш загального характеру). Основна відповідальність за збереження стабільності фінансової системи країни покладається на головний наглядовий орган грошово-кредитного та страхового ринків – Шведську фінансову інспекцію. Ця організація є державним органом, що перебувають під юрисдикцією Міністерства фінансів. Основні функції інспекції: нагляд за діяльністю організацій, в тому числі банків, на фінансовому ринку; сприяння стабільності і ефективності роботи фінансової системи; сприяння захисту прав споживачів; видача дозволів і ліцензій для здійснення різних операцій на фінансовому ринку; випуск загальних орієнтирів і детальних правил щодо фінансової діяльності; призначення аудиторів.
- 7. 7 Під наглядом Шведської фінансової інспекції перебуває близько 4 тисяч фінансових інститутів (в тому числі: 117 банків). Нагляд здійснюється за наступними напрямками: на місцях; дистанційний нагляд на підставі постійної або специфічної звітності та іншої інформації про діяльність фінансових інститутів. Банки подають фінансову звітність щокварталу в електронному вигляді і щодня, якщо працюють з цінними паперами на закордонних біржах; аналіз ризиків і фінансової старанності (один раз на рік публікується звіт про ризики і стрес-тестуванні і заходи (санкції), які приймаються наглядом). Австрія Національний банк Австрії несе відповідальність за стабільність фінансової системи країни і проводить монетарну політику. Але контроль за функціонуванням банківської системи здійснює незалежна Адміністрація фінансових ринків (FMA), яка регулює дальність усіх фінансових установ. Управління фінансового ринку (FMA) було створено в 2002 році і є незалежним і автономним наглядовим органом. Він підлягає моніторингу з боку Парламенту та юридичній нагляду з боку Міністерства фінансів. FMA здійснює нагляд за банками, страховими компаніями та сектором фінансових цінних паперів, в тому числі фондових бірж. Серед основних завдань, поставлених перед Управлінням з фінансового ринку Австрії, присутні: Ліцензування організацій, що здійснюють діяльність у фінансовому секторі Австрії; Контроль за платоспроможністю компаній, які володіють ліцензією регулятора; Нагляд за ринком і забезпечення прозорості ведення бізнесу всіма підконтрольними компаніями. Особлива увага регулятора з січня 2016 року приділяється банківській системі. Проведено чимало перевірок банківських структур, які здійснюють свою діяльність на території Австрії. FMA регулярно оновлює інформацію з попередженнями про недобросовісних компаніях, формуючи тим самим «чорний список». Особливою функцією регулятора FMA є право прийому скарг від учасників ринку щодо компаній, які здійснюють діяльність у фінансовому секторі Австрії. В даному випадку скарга є вагомою причиною для проведення наглядової діяльності. Подати скаргу на компанію можна на сайті FMA. Тісна взаємодія з державою наділяє FMA досить вагомими повноваженнями. Без наявності ліцензії даного регулятора, компанія не має права здійснювати законну діяльність на території Австрії і в обов'язковому порядку повинна проходити регулярні перевірки. У той же час сам регулятор не має права штрафувати несумлінні компанії, перекладаючи ці повноваження на суди.
- 8. 8 Для сприяння співробітництву з питань фінансового ринку і стабільності фінансового ринку також був створений Комітет з фінансового ринку. Комітет складається з представників FMA, Австрійського центрального банку і Міністерства фінансів. Частина 4. Новий регулятор Для того, щоб унеможливити конфлікти інтересів та інструментарію в роботі Національного банку доцільно передати частину його регуляторних та контролюючих мікроекономічних функцій незалежному спеціальному органу. Як зразок можна використати норвезьку модель згідно з якою контроль над фінансовими ринками здійснює спеціальне урядове агентство, напряму підзвітне Міністерству фінансів. Нагляд здійснюється не лише за банками, але й за страховими, фінансовими, іпотечними компаніями, інвестиційними фірмами, пенсійними фондами, депозитаріями цінних паперів, агенціями нерухомості, фондовими біржами та аудиторами. Обов’язок агентства – забезпечувати стабільну, прозору та конкурентну роботу усього фінансового сектору країни. Натомість завдання Центробанку – макроекономічне регулювання та впровадження грошово-кредитної політики держави, яка б сприяла економічному зростанню. Очолювати новостворене Агентство фінансового нагляду має виконавча рада із п’яти членів, призначених на посади Міністерством фінансів за поданням парламенту. Строк повноважень генерального директора та інших директорів агентства має бути обмежений п’ятьма роками. Якщо на засіданнях виконавчої ради розглядаються адміністративні питання роботи агентства, до участі у них залучають двох членів, обраних з числа рядових співробітників установи. За своєю структурою агентство складається із шести відділів: адміністративного; комунікацій банківського та страхового нагляду; нагляду за ринками капіталу; аналізу та цифровізації; юридичного. Адміністративний відділ та відділ комунікацій підпорядковуються безпосередньо генеральному директору агентства. Решта відділів очолюються директорами – членами виконавчої ради агентства. Адміністративний відділ безпосередньо займається набором та підготовкою кадрів агентства, документообігом, та фінансовими питаннями роботи установи. Відділ комунікацій забезпечує висвітлення роботи агентства у ЗМІ, представленням та поясненням позицій та рішень, прийнятих агентством, зв’язками із іншими органами влади. Відділ банківського та страхового нагляду здійснює ліцензування банківської та страхової діяльності, безпосередній нагляд за учасниками ринків, управління ризиками, контроль платоспроможності.
- 9. 9 Відділ нагляду за ринками капіталу проводить контроль, аудит та облік учасників ринку, аналізує фінансову звітність, забезпечує конкурентне середовище на рику. Відділ аналізу та цифровізації здійснює макроаналіз функціонування фінансового сектору держави загалом, визначає ризики, впроваджує цифрові технології в секторі та регулює роботу платіжних систем. Юридичний відділ забезпечує юридичний супровід роботи інших відділів агентства, опікується стягненням боргів та забезпеченням гарантій у секторі. Відповідно, переклавши всі ці функції на плечі агентства центральний банк зможе повністю сконцентруватися на виконанні своїх завдань макрорівня: стабільності грошової одиниці, підтримці цінової стабільності, забезпеченні стійких темпів економічного зростання. Відтак до функцій НБУ належатимуть лише макроекономічні функції: стабільність грошової одиниці; підтримка цінової стабільності; додержання стійких темпів економічного зростання та підтримка економічної політики Кабінету Міністрів України; емісія національної валюти України та організація готівкового грошового обігу; створення та методологічне забезпечення системи грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу; аналіз та прогноз динаміки макроекономічних, грошово-кредитних, валютних та фінансових показників, у тому числі складення платіжного балансу; накопичення та зберігання золотовалютних резервів. При цьому незалежність НБУ буде не просто збережено, а й посилено, оскільки звільнення від конфлікту інтересів дозволить регулятору без застережень використовувати в роботі той інструментарій, якого наразі вимагатиме економічна ситуація, та впроваджувати ту політику, яка максимально сприяла б виконанню його головних функцій. Якщо при цьому буде посилено інституційну спроможність Ради НБУ та взаємодію між центробанком та Мінфіном, покращяться ефективність роботи НБУ, передбачуваність та зрозумілість його рішень, а головне – їх прямий вплив на економічне зростання. ІІ. Монетарна політика НБУ як драйвер економічного зростання Частина 1. Економіка, якій бракує грошей Попри доволі тривалу макроекономічну стабілізацію, темпи економічного зростання української економіки залишаються дуже повільними – 3-3,5% на рік. Головна причина – дефіцит фінансових ресурсів в економіці, спровокований високою обліковою ставкою регулятора, посиленим регулюванням з його боку та особливостями його монетарної політики. Рівень покриття ВВП банківськими корпоративними кредитами з 2014-го року знизився з 51,7% до 23,5%, але якщо врахувати, що половина з цих кредитів – непрацюючі, то реальний рівень проникнення складе 11,4%. Це значно нижче, ніж в інших країнах. Зокрема, у Польщі цей показник становить 70%, в Туреччині — 80%, у країнах Єврозони — 160%, у Японії — 180%.
- 10. 10 Жорсткі вимоги НБУ до оцінки банками кредитних ризиків та висока облікова ставка фактично зупинили кредитування реального сектору в державі. Лише з початку 2019-го року загальний обсяг залишків за гривневими корпоративними кредитами скоротився на 5,9%. Банки активно кредитують домогосподарства, з початку року демонструючи приріст на 27,5%, але продовжують уникати корпоративного кредитування. Навіть помірне зниження облікової ставки НБУ до 15,5% не призвело до здешевлення вартості кредитів для підприємств через надзвичайно високий попит з боку бізнесу. Попри те, що НБУ почав знижувати облікову ставку, вартість кредитів для бізнесу з початку року зменшилася лише на 0,1 в.п. до 17%. У строковій структурі залишків за кредитами корпораціям частка короткострокових кредитів (до 1 року) станом на друге півріччя 2019 р. становила 48,7%, кредитів на строк від 1 до 5 років – відповідно 31,0%, понад 5 років – 20,3%. Така структура кредитів бізнесу з незначними коливаннями зберігається з другого півріччя 2017 р. Внаслідок високих процентних ставок та жорстких вимог до оцінки ризиків банки кредитують переважно підприємства зі швидким обігом капіталу. Так, частка кредитів наданих підприємствам оптової та роздрібної торгівлі становить 34% (а серед кредитів у гривні - 50%), промисловості – 33%, сільському господарству – лише 8%. Реальна кількість грошей в економіці за останні п’ять років знизилася більше ніж на 40%. Рівень монетизації економіки знизився з 62% у 2014-му, до 36% ‒ у 2019-му. Монетизація економіки це фактично засіб забезпечення і задоволення платоспроможного попиту на гроші, в тому числі на грошовий капітал, усієї економіки країни як єдиного цілого. Рівень монетизації економіки в Угорщині, наприклад, ‒ 60%, у Чехії ‒ 80%, в Італії ‒ 90%. Оптимальний рівень монетизації економіки складає 70-80%, і наразі ми стрімко віддаляємося від зазначеної цілі. Безумовно приведення цього показника до оптимального рівня – одне із прямих завдань НБУ. Оскільки зниження монетизації є одним із головних, якщо не єдиним, чинником росту як внутрішніх, так і зовнішніх боргів країни. За умови, коли індекс споживчих цін зростає, а коефіцієнт монетизації – знижується, нестача грошей в економіці є неминучою. В решті цей дефіцит не дає можливості банківській системі України забезпечити достатній рівень накопичення необхідних економіці кредитних ресурсів. Тісний зв’язок між рівнем монетизації та обраним режимом монетарної політики НБУ – очевидний. Національний банк України на основі методики реалізації режиму інфляційного таргетування визначив своїм основним інструментом впливу – коригування ключової процентної ставки. Однак дієвість цього процентного каналу трансмісійного механізму грошово-кредитної політики нівелюється економічними умовами в країні, які підтримує сам НБУ.
- 11. 11 Сам НБУ щокварталу проводить опитування майже 700 підприємств у 22 регіонах України щодо їхніх ділових очікувань. Результати останнього опитування свідчать, що ключовими чинниками, які обмежують спроможність підприємств збільшувати виробництво залишаються високі ціни на енергоносії, сировину та матеріали (близько 40% відповідей) та брак обігових коштів (понад 35% відповідей). На потребу у позикових коштах найближчим часом вказали майже 38% респондентів, серед них найбільша потреба у позиках відчувається у сільськогосподарських підприємствах та серед експортерів та імпортерів. Третій квартал поспіль зростає частка підприємств, які планують брати кредити, наразі вона досягла 41,5% респондентів. І відповідно до даних опитування, найсуттєвішою перешкодою для залучення -50 -40 -30 -20 -10 0 10 20 01.01.14 01.04.14 01.07.14 01.10.14 01.01.15 01.04.15 01.07.15 01.10.15 01.01.16 01.04.16 01.07.16 01.10.16 01.01.17 01.04.17 01.07.17 01.10.17 01.01.18 01.04.18 01.07.18 01.10.18 01.01.19 01.04.19 01.07.19 Темпи приросту грошових агрегатів (з урахуванням інфляції), % до початку 2014-го року Приріст грошової бази Приріст готівки (М0) Приріст грошової маси (М3) 30 35 40 45 50 55 60 65 2014 2015 2016 2017 2018 2019 Рівень монетизації економіки, % до ВВП
- 12. 12 кредитних коштів для 64% підприємств лишаються високі ставки за кредитами, для 38% - надмірні вимоги до застави, для 26,7% - жорсткі кредитні умови. Частина 2. Банки, яким бракує стимулів Жорстка процентна політика НБУ призводить до стиснення грошової пропозиції, блокує кредитування реального сектору, відтак гальмує економічний розвиток (за прогнозом НБУ, темп приросту реального ВВП у 2019 р. сповільниться до 2,5%.). Банківська система перестала виконувати функцію ефективного перерозподілу ресурсів, тобто перетворення заощаджень населення у джерело фінансування розвитку економіки. Відсутність належного контролю над НБУ та його безпорадність у процесі вирішення постійних конфліктів інтересів у період кризи призвели до того, що регулятор свідомо почав стимулювати безризикову діяльність комерційних банків – продаж їм власних депозитних сертифікатів, аби забезпечити стабільну роботу сектору. У кризовий період НБУ, коли облікова ставка НБУ сягала 30%, ставки за операціями з депозитними сертифікатами складали 20-27% і навіть після подолання кризи, досить довго не знижувалися. Банки залюбки скористалися такою можливістю безризикового ведення бізнесу, якщо у 2014- му обсяг розміщення депозитних сертифікатів сягав 1473 млрд грн, то на першу половину 2019 – 2175 млрд грн. Процентні витрати НБУ за операціями з депозитними сертифікатами у першому півріччі 2019 р., за розрахунками, становили 4,4 млрд грн, а загалом з початку 2015 р. — понад 36 млрд грн. Наразі річні обсяги розміщення депозитних сертифікатів до кінця року можуть зрівнятися із розміром номінального ВВП України. До того ж у 2019-му році НБУ вирішив прив’язати до облікової ставки не лише ставку за двотижневими депозитними сертифікатами, а й ставку за двотижневими кредитами рефінансування. Це лише посилило жорстку монетарну політику НБУ та унеможливило здешевлення кредитів для бізнесу. 0 5 10 15 20 25 0 100 200 300 400 500 08m1 09m1 10m1 11m1 12m1 13m1 14m1 15m1 16m1 17m1 18m1 19m1 % МЛРД.ГРН. Обсяги розміщення та ставка за депозитними сертифікатами НБУ у 2008-2019 рр. місячний обсяг розміщення ДС (ліва шкала) середньозважена ставка за операціями з ДС (права шкала) Джерело: НБУ
- 13. 13 Встановлення високого рівня облікової ставки, яка наразі чи не вдвічі перевищує рівень інфляції у річному вимірі, робить ОВДП – надзвичайно привабливим інструментом. На початок листопада 2019-го року приплив коштів на ринок ОВДП перевищив 100 млрд грн. З одного боку – це забезпечило стабільність на валютному ринку, бо обсяг наших облігацій у власності нерезидентів за рік зріс з 7,3 млрд грн до 102 мільярдів. А з іншого – ця ж тенденція посилила ризики девальвації, яка буде неминучою, якщо раптом нерезиденти приймуть рішення одночасно продати ОВДП. Також ми наразі спостерігаємо ефект витіснення в економіці, оскільки банки також воліють вкладати кошти у високодохідні ОВДП, замість того, щоб кредитувати реальний сектор економіки. Станом на жовтень 2019-го на балансах банків знаходяться ОВДП на суму понад 345 млрд грн, або 42% від усіх ОВДП в обігу. Що цікаво, що на балансі НБУ в цей же час знаходиться 41% усіх ОВДП. Ось на що центробанк витрачає гроші, отримані від продажу депозитних сертифікатів комерційним банкам - він вкладає їх у боргові інструменти держави, фінансуючи Державні борг та бюджет. Зважаючи на те, що банки та НБУ разом володіють 83% ОВДП в обігу – саме вони наразі є основними кредиторами держави. Враховуючи, що принаймні кошти комерційних банків – це гроші їхніх клієнтів, то мова йде про те, що за рахунок громадян банки підтримують не економічне зростання, а власну та державну фінансову стабільність. Але це фінансування у таких обсягах було б непотрібним, якби, ці кошти направлялися на кредитування бізнесу стимулюючи економічне зростання, а разом і з ним ріст надходжень до Державного бюджету. Вставка: Додатковою перепоною для відновлення кредитування державними банками є накопичений ними у попередні періоди значний обсяг проблемних кредитів (NPL). Наразі у комерційних банків можливостей для скорочення обсягів NPL на балансах набагато більше, але у державних банках будь- які дії щодо списання проблемних заборгованостей можуть розглядатися які спроби розтрати державних коштів. Станом на друге півріччя 2019 року обсяг проблемних кредитів у державних банках НБУ 41% Банків 42% Юридичних осіб 3% Фiзичних осiб 2% Нерезидентів 12% ОВДП, які знаходяться у власності (станом на ІІІ кв.2019)
- 14. 14 складає 65%, або 415 млрд грн. Для порівняння, обсяг проблемних заборгованостей у приватних банків з українським капіталом складає 20%, а з іноземним капіталом – 35%. Достатньо високий рівень NPL банків державного сектору зумовлений якістю корпоративного кредитного портфелю, на долю якого припадала левова частина обсягу банківського кредитування. В той же час, значна частина позичальників не обслуговують свою заборгованість перед держбанками. Це, в свою чергу, змусило банки збільшити рівень резервів. Найбільше їх було зарезервовано у ПриватБанку після націоналізації. Для прикладу, майже весь кредитний портфель Укрексімбанку (98,5%) – це корпоративні кредити, 53% з який (70 млрд грн) ‒ токсичні. Вони на 92% або на 65 млрд грн покриваються кредитним ризиком. Більше того, 70% NPL банку обліковуються в іноземній валюті і після кожної хвилі девальвації гривні, вимагають додаткового формування резервів. У Ощадбанку 90% кредитного портфелю – це корпоративні кредити, при цьому 65% з них (86 млрд грн) – це NPL, які на 88% (75 млрд грн) покриваються кредитним ризиком. Обсяг непрацюючих кредитів банку в іноземній валюті перевищує 50 млрд грн. Формування резервів під великі портфелі непрацюючих кредитів відволікає цінний ресурс у банків, стримує темпи корпоративного кредитування та посилює ризики потреб у докапіталізації в періоди девальвації гривні. Крім того, державним банкам необхідна допомога у проведенні претензійно-позовної роботи щодо стягнення заборгованостей з позичальників. Станом на липень 2019-го в українських судах перебувало більше 72 тисяч позовів від держбанків на загальну суму понад 116 млрд грн. Лише за перше півріччя 2019-го було відкрито майже 105 тисяч виконавчих проваджень, на загальну суму понад 32,5 млрд грн. Зрозуміло, що банкам не вистачає власних ресурсів для проведення такої роботи, яку також могла б взяти на себе компанія із управління проблемними активами державних банків. Є кілька шляхів, які допомогли б державним банкам впоратися із проблемою NPL. Уряд може створити спеціальне Агентство з управління проблемними заборгованостями банків, яке могло б взяти на свій баланс портфелі NPL («очистивши» у свою чергу баланси державних банків) та взяти на себе кропітку та виснажливу роботу із врегулювання цих заборгованостей і реалізації заставленого майна. Очевидно, що своїми силами банки не справляються і за нинішніх темпів їм необхідні будуть десятки років для очищення своїх балансів. Зокрема, за перше півріччя 2019-го року Укрексімбанк зміг здійснити реструктуризацію непрацюючих кредитів на суму 5 млрд грн та реалізувати заставного майна на 400 млн грн. Ощадбанк, який є лідером з поміж держбанків за темпами реструктуризації заборгованостей, за перше півріччя 2019-го реструктурував боргів на 5,4 млрд грн. Альтернативним варіантом вирішення проблеми з NPL є їх передача Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, який має чималий досвід як претензійно-позовної роботи, так і роботи з реалізації заставного майна. Більше того, фонд є діючою організацією із напрацьованим функціоналом. Який би із варіантів не обрав Мінфін, вкрай важливо якомога швидше звільнити державні банки від тягаря NPL, який також стримує розвиток корпоративного кредитування. Частина 3. Зміни монетарної політики, які прискорять економічне зростання. Наразі ми спостерігаємо один із кричущих прикладів конфлікту інтересів центрального банку, коли його намагання створити здоровий та прибутковий банківський сектор та дати банкам безризикові способи заробітку, входять у жорсткий конфлікт із монетарною політикою центрального банку. В результаті діюча політика НБУ:
- 15. 15 створює диспропорції на фінансовому ринку, сповільнюючи темпи економічного зростання та стимулюючи вкладення коштів у депозитні сертифікати НБУ та ОВДП; стримує нарощення кредитування корпоративного сектору, бо призводить до високих відсоткових ставок та жорстких вимог до оцінки кредитних ризиків; стимулює приплив спекулятивного капіталу від нерезидентів, що є додатковим ризиком для макроекономічної стабільності. Чи досягає НБУ при цьому інфляційного таргету, заради якого власне і перейшов до жорсткої монетарної політики? Третій рік поспіль НБУ не досягає власного інфляційного таргету: у 2017-му рівень споживчих цін мав би бути 8%, а був 13,7%, у 2018-му - мав би бути 6%, а був майже 10%, на кінець 2019- го – мало б бути 5,5%, а буде близько 7%. Цільового показника у 5% НБУ досягне у кращому випадку наприкінці 2020-го року. Чи не занадто повільно працює механізм інфляційного таргетування НБУ? І чи варте його досягнення тих економічних дисбалансів, про які ми писали вище? Адже сама по собі стабілізація інфляції на низькому рівні не є достатнім чинником для прискорення економічного зростання. НБУ не може досягти власноруч встановлених інфляційних таргетів, бо використовує підходи, які впливають на інфляцію, спровоковану надмірним попитом. Натомість чинники, які вплинули на інфляційний ріст в Україні, були спровоковані надмірними видатками: девальвацією гривні, зростанням видатків на обслуговування державного боргу, зростанням цін на паливо та енергоносії, підвищенням тарифів та акцизів. Саме видатки в решті стали стимулом для скорочення інфляції, зокрема, хороша кон’юнктура на сировинних ринках в останні роки. Звісно, самотужки НБУ не може впоратися із інфляцією видатків, саме тому наразі облікова ставка НБУ вдвічі вища за прогнозований рівень інфляції та ставки за строковими депозитами. Отже зв’язок між жорсткою монетарною політикою НБУ та скороченням інфляції не очевидний, відповідно НБУ має скорегувати власну політику: розширити перелік показників, які використовують для аналізу економіки та її структурних проблем, та враховувати їх під час визначення монетарної політики; проаналізувати, чи є ефективним наразі процес інфляційного таргетування і чи варті умовні переваги досягнення цільового рівня інфляції, наявних економічних втрат; пом’якшити та вдосконалити режим монетарного таргетування, врахувавши, що обмеження доступу до грошово-фінансових ресурсів гальмує темпи економічного зростання, при цьому не наближаючи НБУ до інфляційного таргету; або розглянути можливість переходу від інфляційного до монетарного таргетування, яке передбачає керування широкою грошовою масою, при якому вплив на рівень інфляції здійснюється шляхом контролю за динамікою грошових агрегатів; знайти баланс між стимулюванням економічної активності та утримуванням низьких інфляційних очікувань; скасувати прив’язку рівня облікової ставки до дохідності депозитних сертифікатів, та суттєво знизити дохідність останніх;
- 16. 16 сконцентруватися на подоланні інфляційних шоків, узгоджуючи монетарну політику із фіскальною. Важливо не стільки досягти цільового показника інфляції, скільки комплексно виконати усі три основні функції НБУ: забезпечити цінову та фінансову стабільність, сприяючи економічному зростанню. ІІІ. Синергія фінансових інституцій. Рекомендації до плану дій Частина 1. Створення дієвої фінансової системи. Максимізація позитивних ефектів від змін монетарної політики можлива лише за умови створення нової фінансової системи в державі від реформування податкової системи та системи публічних фінансів, до створення принципово нового фінансового ринку. Україні потрібна ефективна фінансова система, яка б забезпечувала оптимальний розподіл державних фінансів, при мінімальному тиску на приватні фінанси. Розвинені країни не відрізняються від країн, що розвиваються високими нормами внутрішніх заощаджень. Секрет наявності у них істотно більшого обсягу фінансових ресурсів полягає у стабільності економічного розвитку протягом багатьох десятиліть, привабливості їхніх економік для зовнішніх інвесторів з точки зору накопиченого багатства, високого рівня продуктивності його основних елементів, величезних запасів компетенцій, знань та технологій. Без розвиненої фінансової системи досягти цього неможливо. Індекс фінансового розвитку (FD index) – один із ключових показників оцінки її ефективності, оскільки віддзеркалює зв’язок між монетизацією, рівнем розвитку фінансової та грошово- кредитної систем та темпами економічного зростання. Чим ближчий цей індекс до одиниці, тим ефективнішою є фінансова система тієї, чи іншої країни. FD індекс України – 0,21, тобто на рівні таких країн як Болівія (0,25), Гондурас (0,22), Суринам (0,20), Беліз (0,21), Нігерія (0,24) та Кот-д’Івуар (0,23). При цьому рівень ВВП України суттєво вищий ніж у цих країнах, а порівняні із нами за рівнем ВВП країни мають індекси FD в межах від 0,30 до 0,44. Тобто Україна має значний потенціал для розвитку фінансової системи та, відповідно, і прискорення економічного зростання. Ефективність фінансової системи визначається міцністю взаємозв’язків її інститутів та послуг, які працюють для досягнення одних цілей на усіх рівнях від глобального до базового. Основні цілі фінансової системи – збільшувати капітал, інвестиції та прибуток в економіці. Для ефективної робити фінансової системи мають виконуватися наступні умови: агенти та їх посередники мають можливість використовувати ряд фінансових ринків для заощаджень та інвестиційних рішень, в тому числі з тривалим терміном погашення; фінансові посередники і ринки здатні розміщувати великі обсяги капіталу і управляти великим оборотом без суттєвих змін в цінах активів; фінансовий сектор може створити широку базу активів з метою розподілу ризику. Іншими словами, розвинена фінансова система дозволяє вкладникам широкий інструментарій для інвестицій, а позичальникам, аналогічно, мати широкий набір інструментів фінансування і управління ризиками.
- 17. 17 Умовно фінансову систему можна розділити на фінансові ринки, фінансові установи та фінансову інфраструктуру. Фінансові інститути: банки; іпотечні компанії; фінансові компанії; страхові компанії включно із медичними страхуванням; пенсійні фонди; холдингові компанії фінансових груп; підприємства, що надають платіжні послуги. Фінансові ринки – це власне ринки на яких за допомогою фінансових інструментів позичальники можуть отримати кошти інвесторів. Відтак основними фінансовими інструментами є боргові інструменти – облігації (Ринок цінних паперів), акції (Фондовий ринок), валюта (FX) тощо. Фінансова система в першу чергу регулюється через законодавство і визначальну нормотворчу роль тут грає Міністерство фінансів. Мета регулювання – забезпечити стабільність та ефективність фінансової системи. Для створення фінансової установи або надання послуг у межах фінансової системи необхідна ліцензія, що за умов реформування НБУ має видаватися Агентством фінансового нагляду. Відповідно до вимог ліцензії, установа повинна відповідати конкретним вимогам до капіталу, ліквідних активів, особливостей управління. Отже робота нової фінансової системи України регулюватиметься наступними відомствами: НБУ на засадничому рівні, Мінфіном – на нормотворчому, Агентством фіннагляду – на рівні діяльності фінустанов та Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР) – на рівні ринків. У своїй роботі усі вони мають впроваджувати найкращі практики та тісно взаємодіяти з такими міжнародними організаціями як: Рада з фінансової стабільності (FSB); Базельський комітет з банківського нагляду (BCBS); Міжнародна асоціація страхового нагляду (IAIS); Міжнародна організація комісій із цінних паперів (IOSCO); Комітет з питань платежів та ринкової інфраструктури (CPMI); Міжнародна асоціація свопів та деривативів (ISDA). Згадані міжнародні організації по суті є творцями міжнародних стандартів та правил роботи фінансових ринків та інститутів, імплементація яких і вітчизняне законодавство суттєво полегшить розбудову фінансової системи. Окремої уваги в реаліях України потребує питання регулювання фінансових ринків. В умовах, коли капіталізація фондового ринку країни складає менше 10% її ВВП, в структурі його інструментів акції складають менше 1%, а переважна більшість операцій проходить на
- 18. 18 позабіржовому ринку, варто відверто говорити про відсутність фондового ринку як такого та суттєвих проблем на ринку цінних паперів, де основним інструментом лишаються цінні папери держави. Відтак НКЦПФР та фондовий ринок потребують повного перезавантаження, а вітчизняне законодавство, що регулює роботу фінансових ринків – суттєвих доповнень та приведення у відповідність до міжнародних стандартів. Головною метою усіх змін має бути залучення якомога більшої кількості учасників до роботи на ринку, а значить – створення зручних та зрозумілих правил його роботи. Збільшення капіталізації фондового ринку можна досягти, створивши окремий позабіржевий ринок за прикладом американського NASDAQ чи польського NewConnect. Частку акцій в інструментах торгівлі можна збільшити, по-перше, створивши привабливі умови для іноземних інвесторів, по-друге, запровадивши приватизацію державних об’єктів через продаж їх акцій на фондовому ринку, по-третє, переглянувши лістингові вимоги у відповідності до економічних реалій України. Наразі існує нагальна потреба у: стимулюванні розвитку недержавних пенсійних фондів, страхових та іпотечних компаній; створенні пулу інституціональних інвесторів; спрощенні процедур; розвитку нових різноманітних інструментів ринку; створенні інституту маркет-мейкерів (професійних учасників ринку); стимулюванні поширення електронного документообігу; стимулюванні первинного розміщення цінних паперів компаніями; уніфікації формату обліку права власності на цінні папери; приведенні бухгалтерського обліку в Україні у відповідність до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (IASC) та міжнародних стандартів розкриття інформації Міжнародної організації комісії з цінних паперів (IOSCO); запровадженні комплексної системи збору та розкриття інформації про учасників фондового ринку. Частина 2. Реформування державних фінансів. Центральною ланкою фінансової системи є Державний бюджет як основний інструмент перерозподілу фінансових ресурсів. У багатьох країнах саме держава є одним із провідних інвесторів на внутрішньому ринку. На жаль, за нинішніх умов в Україні левова частка видатків Держбюджету іде на соціальні видатки та погашення богів держави, а єдиний спосіб, у який держава долучається до розбудови фінансових ринків – це продаж державних облігацій з метою фінансування дефіциту Держбюджету. Очевидно, що без трансформації видаткової частини кошторису країни, вільних коштів для перерозподілу у державі не буде ніколи. Більше 12% (92,3 млрд грн) Державного бюджету 2019 р. іде на обслуговування державного та гарантованого державою боргу, 21% (160 млрд грн) – на соціальний захист та соціальне забезпечення, при чому левова частка цих коштів (83 %) – це соціальний захист пенсіонерів.
- 19. 19 Поступове скорочення державного боргу, завдяки ощадливій державній позиції та підтримці макроекономічної стабільності, дозволяє міністерству фінансів заміщувати валютні борги гривневими. Цей тренд вже присутній, уряд планує до 2024 року збільшити частку державного боргу номінованого в гривні до 50%. За умови утримання дефіциту бюджету на рівні 2% ВВП до 2030 року Державний борг може скоротитися до 34,6% ВВП, а вартість його обслуговування до 2,3% ВВП. Крім того, зміни у монетарній політиці та зниження облікової ставки дозволять додатково здешевити вартість запозичень Міністерства фінансів та скоротити його видатки на обслуговування боргів. Проблему значних пенсійних видатків вирішити швидко не вдасться – вже нараховані та гарантовані державою пенсії мають виплачуватися, але можна почати реформи, які дозволять їх скорочувати у майбутньому. Зокрема варто розпочати зі скасування солідарної пенсійної системи яка, попри усі свої переваги, переживає кризу і надалі втрачатиме дієздатність через спадний демографічний тренд та ріст тривалості життя. Вже зараз на одну особу, яка сплачує внески до солідарної системи, припадає один пенсіонер, а з часом буде 1,4 пенсіонера, що призведе до колапсу пенсійної системи, не залишаючи жодних шансів на забезпечену старість тим, хто сьогодні працює, особливо молоді. Попри те що пенсійний внесок в Україні є одним із найбільших у світі, Пенсійному фонду хронічно бракує власних грошей для виконання пенсійних зобов’язань, і навіть за умови додаткового фінансування з Держбюджету, пенсії для абсолютної більшості людей залишаються мізерними, хоча обсяги коштів для їх виплата в масштабі країни – величезні, а їх сума з року в рік зростає темпами, несумісними з можливостями економіки. Натомість створення накопичувальної системи загальнообов’язкового пенсійного страхування та розвиток систем добровільних пенсійних заощаджень дозволять не лише скоротити державні видатки на пенсійне забезпечення, а й забезпечити реальні механізми соціального захисту пенсіонерів. Створення дієвої фінансової системи забезпечить підвищення інвестиційної привабливості фінансових інструментів для вкладення коштів накопичувальних пенсійних програм. Формування стабільного фінансового ринку, на якому працюватимуть пенсійні фонди, сприятиме розвитку економічної та соціальної інфраструктури держави. Пенсійні фонди, шляхом інвестицій у різноманітні фінансові інструменти, допоможуть громадянам самостійно накопичувати пенсійні заощадження, які б забезпечили їм гідну старість. Увесь період «накопичення» інвестовані громадянами кошти працюватимуть в економіці, підживлюючи її та прискорюючи економічне зростання. На плечах держави залишаться лише видатки на наявних пенсіонерів та соціальне забезпечення тих людей, які через певні обставини не змогли накопичити на власні пенсії. Скорочення бюджетних видатків на обслуговування боргів та пенсійні виплати вивільнить кошти для інвестицій держави. Обсяг ресурсу, який держава витрачає на власну економічну діяльність, зростатиме з 3,9% ВВП у 2018 році, до 5,2% ВВП – у 2030-му. Додатковим джерелом скорочення видаткової частини бюджету можуть буди витрати на медичне обслуговування. У 2018-му році за цією статтею держава витратила 115 млрд грн, втім, понад 40% усіх «медичних» витрат у державі фінансують безпосередньо споживачі з власних коштів. У разі продовження реформи медичної сфери, оптимізації роботи медичних закладів та впровадження страхової медицини, яка б зробила приватні платежі офіційним
- 20. 20 джерелом фінансування медицини у державі, власне з бюджету держава може фінансувати лише витрати первинної ланки медичної допомоги, це скоротило б цю видаткову статтю бюджету принаймні на 50%, адже саме стільки коштів іде на фінансування лікарень та санаторно-курортних закладів. А медичні послуги другого та третього рівнів можуть покриватися за рахунок страхових внесків громадян та самофінансування цих закладів, які і зараз надають платні послуги пацієнтам, але переважно неофіційно. Частина 3. Зміни у фіскальній політиці. Додатковим стимулом як залучення інвестицій в економіку, так і трансформації фінансового сектору загалом, має стати зміна фіскальної політики в Україні. Міжнародні фінансові організації не перший рік звертають увагу урядових експертів більшості країн, що розвиваються, на те, що лише інструментарію монетарної політики не вистачає для того, щоб прискорити економічне зростання і уряди мають додатково використовувати можливості фіскального стимулювання для прискорення розвитку. Фінансова система, навіть за найкращої організації, не буде дієздатною, якщо участь у ній не буде стимулюватися державою. І насамперед мова йде про створення фіскальної політики, яка сприяла б інвестиційній та підприємницькій діяльності. Структура доходів Зведеного державного бюджету України, 2010 -2018 рр. Показники 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017 2018 Податкові надходженні 74,53 83,97 80,94 79,96 80,57 77,86 83,13 81,44 83,29 Неподаткові надходження 23,47 15,05 18,16 19,18 17,67 21,49 16,03 15,18 16,27 Доходи від операцій з капіталом 0,99 0,58 0,67 0,36 0,44 0,28 0,20 0,22 0,24 Офіційні трансферти від урядів іноземних країн та МФО 0,10 0,13 0,04 0,34 1,18 0,29 0,54 0,16 0,13 Цільові фонди 0,88 0,24 0,19 0,19 0,19 0,19 0,10 3,00 0,07 Податкові надходження забезпечують орієнтовно 80% доходів Зведеного бюджету України. Найбільше фіскальне значення у податковій системі України відіграють чотири податки: податок на додану вартість (ПДВ); податок на доходи фізичних осіб; акцизний податок; податок на прибуток підприємств. У сукупності вони забезпечили у 2018 р. понад 70% податкових надходжень в країні. Втім найбільш значущими лишається саме ПДВ. У 2018-му році надходження ПДВ від продажу вітчизняних товарів склали 79 млрд грн, імпортних – 295 млрд грн, тобто 38% від усіх податкових надходжень бюджету. Для порівняння, частка податку на доходи фізичних осіб в структурі податкових надходжень складає близько 23%, податку на прибуток – 11%, ще 13% податкових надходжень забезпечують акцизи. Незважаючи на те, що ПДВ є податком на споживання, у податкових витратах бізнесу він відіграє величезну роль. Через свою вагомість, складність адміністрування та, як наслідок,