Післявоєнне відновлення – головний виклик для нашої нації. У новій доповіді експерти UIF проаналізували, які фактори стали ключовими для успіху інших країн; що завадило ряду країн досягти успіху; як досвід інших країн може допомогти Україні уникнути помилок та як використати кращий досвід країн.

1. 1

2. 2
Зміст
Фактори успіху: чому у країн вийшло........................................................................................ 3
Фактори провалу: чому країни зазнали невдачі.................................................................... 27

3. 3
Фактори успіху: чому у країн вийшло
Перш ніж перейти до розробки нової економічної політики України, ми зупинимось на аналізі
факторів, які дозволили успішним країнам стати такими.
Для цього спочатку необхідно визначити, які країни можна вважати успішним.
Економісти мають для цього універсальний показник - ВВП на душу населення. Згідно з ним, країни
умовно поділяються на чотири групи:
1. менше 5 тис. дол. на рік – країни, що розвиваються, з низьким доходом на душу населення;
2. 5-15 тис. дол. – країни, що розвиваються, з доходом від низького до середнього (Україна
належить до цієї групи);
3. 15-25 тис. дол. – країни із середнім доходом;
4. 25 тис. дол. і більше – розвинені країни з високим доходом.
ВВП на душу населення, 2020 (in constant international $)
Джерело: Our World in Data
Показник ВВП на душу населення останнім часом піддається критиці, оскільки він безпосередньо
не відображає таких інклюзивних речей, як нерівність, ставлення до меншин, рівень освіти та
медицини, тривалість здорового життя, якість екології тощо.
Тим не менш, саме ВВП на душу населення ми використовуємо як головний критерій успіху країн,
враховуючи той факт, що він тісно корелює з зазначеними вище показниками якості життя, в тому
числі із задоволеністю життям і тривалістю життя.

4. 4
На графіку нижче вказано залежність між задоволеністю населенням життям та ВВП на душу
населення: як правило, чим вище ВВП на душу населення, тим вища задоволеність життям. Для
порівняння, в США, Нідерландах, Швейцарії з ВВП на душу населення понад 50 тис. дол.
задоволеність життям вище 7, натомість в Танзанії, Руанді, Зімбабве з ВВП на душу населення менше
5 тис. дол. задоволеність життям нижче 4.
Задоволеність населення життям vs ВВП на душу населення, 2020
Джерело: Our World in Data
Така ж залежність із очікуваною тривалістю життя. В Норвегії, Ірландії з ВВП на душу понад 50 тис.
дол. очікувана тривалість життя вище 80 років, натомість в Зімбабве, Мозамбіку з ВВП на душу
нижче 2 тис. дол. очікувана тривалість життя нижче 65 років.
Очікувана тривалість життя vs ВВП на душу населення, 2018
Джерело: Our World in Data

5. 5
Якщо подивитись на графік зміни ВВП на душу населення в тривалій ретроспективі, можна
побачити, що економічне процвітання є відносно недавнім досягненням людства. У 1820 році
глобальний ВВП на душу населення, за оцінками, становив лише приблизно 1100 дол. на рік, а у
2018 – вже 15 212 дол. (у цінах 2011 року).
У 2018 році Норвегія мала ВВП на душу населення (у постійних цінах) 85 тис. дол., в той час як в Китаї
та Індії – одних із найбільших економік світу, показник був на рівні 13 і 7 тис. дол. відповідно за
рахунок великої кількості населення (майже по 1,4 млрд).
Динаміка ВВП на душу населення за країнами, дол. (у постійних цінах 2011 року)
Джерело: Our World in Data
Ми обрали для аналізу країни, яким вдалося пройти далеко вперед і значно обігнати світ з точки
зору ВВП на душу населення, а також країни, які демонструють високі темпи зростання реального
ВВП і мають усі шанси стати багатими.
Закон наздоганяючого розвитку
Зауважимо, що при інших рівних умовах, бідні країни зростають вищими темпами, ніж багаті.
Логічно, що Китай, Індія та Туреччина сьогодні зростають швидше, ніжСША та багато країн ЄС, проте,
коли вони досягнуть доходу на душу населення, наприклад, на рівні Німеччини чи Штатів, швидше
за все, їх зростання сповільниться до 2 -3%.
Також, якщо ми візьмемо країни, які були багатими 100 років тому, то побачимо, що вони зростають
повільніше, ніж ті країни, які були бідними 100 років тому.
Тому теоретично успішними вважають країни з високим темпом зростання з урахуванням
початкових умов – початкового рівня ВВП на душу населення.
World average 2018 - $15212

6. 6
Економічне зростання з 1950 року
У період з 1955 по 2005 рік лише у десяти країнах середньорічний приріст ВВП на душу населення
досягав 4,3%. Особливими випадками є Оман, Ботсвана та Екваторіальна Гвінея, де в цей період
були відкриті великі запаси нафти або алмазів. Сінгапур та Гонконг – це міста-держави, тому також
є особливими випадками: там не було селянського сектора сільського господарства, який у міру
зростання інвестицій заповнював би міста мігрантами. Таким чином, зарплати могли збільшуватися
у міру зростання попиту на працю і результати процвітання могли розподілятися більш рівномірно.
Цікавим прикладом є великі країни з потужним сільськогосподарським сектором - Японія, Південна
Корея, Тайвань, Таїланд та Китай.
Теоретична база: що визначає тривале економічне зростання
Перш ніж перейти безпосередньо до аналізу країн, звернемось до економічних досліджень, які
показують, які саме фактори впливають на темпи економічного зростання.
Відповідно до моделі Солоу, є три фактори зростання:
1. Люди (праця)
2. Капітал
3. Технології
Інші фактори – це вже вплив на одну зі змінних моделі Солоу.
Наприклад, якість інститутів впливає на рух капіталу. Хоча теоретично капітал повинен перетікати
туди, де вищі процентні ставки (норма прибутку), на практиці капітал залучають насамперед багаті
країни. Як правило, при ухваленні рішень інвестори виходять із співвідношення ризику та
прибутковості. Постачальники великого капіталу частіше консервативні та мають низький ризик-
апетит. Цим обумовлений вибір. Водночас нижчі ризики – наслідок роботи інститутів, які в багатих
країнах зазвичай якісніші: там є захист прав інвестора, захист конкуренції, гарантується виконання
контрактів, тобто дотримуються правила. Інститути - це не що інше, як правила гри.
На рух людського капіталу, наприклад, може вплинути якість суспільних благ. Існують дослідження,
які доводять, що намір емігрувати чітко пов'язаний із задоволеністю суспільними благами.
Відповідно до результатів багатофакторних міжгалузевих досліджень1
(вибірка країн з 1950 р.)
довгострокове економічне зростання визначають наступні фактори:
▪ початковий рівень ВВП (при інших рівних умовах, бідні країни зростають швидше, за рахунок
нижчої бази);
▪ людський капітал (чисельність населення, щільність, розмір споживчого ринку, освіта та інші
показники якості людського капіталу);
▪ економічні інститути (права власності, виконання контрактів, ринки капіталу);
▪ якість державного управління.
1 Багатофакторні регресії за методом найменших квадратів: як темпи зростання за останні 50 років залежать від різних
змінних

7. 7
Фактори, які в свою чергу впливають на зазначене вище:
▪ географічне положення та природні ресурси;
▪ культура, релігія, колоніальна історія, походження правової системи;
▪ етнолінгвістична фракціоналізація (більш різнорідні країни зростають повільніше. Ймовірно,
в таких країнах складніше побудувати якісну державу).
Згідно з дослідженням Сала-і-Мартіна, стійкі фактори, що корелюють з економічним зростанням:
▪ Інвестиції в капітал (+)
▪ Клімат (помірний +)
▪ Ресурси в експорті (домінування ресурсів у експорті -)
▪ Інститути (захист прав власності та виконання контрактів +)
▪ Релігія (протестантизм, конфуціанство +)
▪ Колоніальна спадщина (краще бути англійською колонією, ніж французькою)
▪ Перевороти, революції, громадянські війни (-)
Дослідження також показують, що існує статистична підтверджена залежність між зміною щільності
населення та зростанням ВВП на душу населення: при подвоєнні щільності ВВП зростає на 5-10%.
Як показує наступний графік, економічний розвиток тісно пов'язаний з урбанізацією. У більшості
країн з ВВП на душу населення вище 30 тис. дол. понад 60% населення проживає в містах.
Частка міського населення vs ВВП на душу населення, 2016
Джерело: Our World in Data
Окремо відзначимо також важливість ринку капіталу та доступу до фінансових послуг. Доступ до
фінансування в розрізі країн тісно корелює з розміром ВВП на душу населення (див. перший графік
цього документа і наступний).

8. 8
Доступ до фінансового рахунку або послуг, 2014 (відсоток дорослого населення)
Джерело: Our World in Data
Наприкінці цієї частини документа слід сказати, що країни, які знаходяться на різних етапах
розвитку, використовують різні моделі зростання. У міру розвитку країни модель наздоганяючого
розвитку замінюється інноваційною моделлю.
Отже, перейдемо безпосередньо до аналізу країн.
Ми розділили всі країни на 3 групи:
1. Розвинені країни, які пройшли довгий шлях і стали багатими до XX століття.
2. Країни, які стали успішними відносно швидко і відносно нещодавно (XX століття).
3. Країни, які демонструють високі темпи зростання і мають потенціал стати успішними.
1. Країни, які стали багатими ще до XX століття: Велика Британія, країни Західної Європи, США.
Велика Британія
ВВП на душу населення у 2021, по ПКС (в цінах 2017 р.) – 45 тис. дол.
Ключовими факторами успіху ВБ стали:
▪ Колонії. Передові військові технології та судноплавство дозволили Британії розширити свої
володіння у світі, що призвело до створення колоній, з яких вивозилися дешеві ресурси.
▪ Міжнародна торгівля. Торгова експансія підтримувалася завдяки морській могутності,
військовій силі, колоніальним завоюванням, митам та меркантилізму. Були запроваджені
великі торгові обмеження, які стримували зростання та свободу колоніального бізнесу та
збільшували залежність колоній від промислових товарів з Великої Британії.
▪ Власні ресурси, відносно дешеве паливо. У XVIII столітті лише Британія видобувала вугілля у
великих кількостях і за вартістю її вугільна енергія була найдешевшою у світі.

9. 9
▪ Британія стала лідером промислової революції. Відбувся перехід від трудо-, енерго- та
матеріалоємкої економіки до розвитку сучасних наукоємних галузей промисловості та
сфери послуг.
▪ Дорога робоча сила. Внаслідок цього та дешевого палива впровадження інновацій було
економічно виправданим. В результаті різко зросла продуктивність праці. Британські
обробні компанії ставали більш конкурентоспроможними та погрожували витіснити
виробників інших країн з галузі.
▪ Захист приватної власності.
▪ Британський уряд заохочував торгівлю, видавав патенти для захисту винахідників,
пропонував фінансові пільги промисловцям, проводив політику стимулювання бізнесу.
▪ Центральний банк, який був створений ще в XVII ст. як приватний Банк Англії і кредитував
державні військові витрати, промислові підприємства, сільське господарство.
▪ Розвиток логістики. У Великій Британії було багато судноплавних річок, хороших доріг та
каналів, які могли транспортувати сировину на заводи та продукти споживачам.
Країни Західної Європи та США втілювали «стандартну модель», яка включала такі елементи:
▪ Створення внутрішнього ринку шляхом скасування мит та створення транспортної
інфраструктури (в США скасування мит на рівні штатів).
▪ Використання зовнішніх мит для захисту від конкуренції з боку Великої Британії.
▪ Створення центрального банку, який сприяє ціновій, валютній стабільності і промисловому
розвитку (інвестиційні банки, ринок капіталу).
▪ Розвиток освіти як необхідної умови зростання (покращення та загальна доступність
шкільної освіти, розвиток сфери вищої освіти, системи університетів, стимулювання
наукових досліджень, у т.ч. через їх фінансування, створення наукових інститутів).
Економічному розвитку європейських країн сприяв розвиток інститутів:
▪ Скасування кріпосного права, рабства.
▪ Експропріація монастирських володінь.
▪ Новий правовий кодекс, що включав принцип рівності перед законом, раціоналізація
податкової системи та тарифів.
▪ Загальна шкільна освіта, розширення сфери вищої освіти та створення наукових інститутів
(як результат, виникали нові знання, що призводили до технічних проривів у таких галузях,
як хімічна та електротехнічна промисловість).
Формування сильних інститутів у Європі визначили два фактори: а) римське право та сильні
бюрократичні інститути Римської імперії; б) практика германських племен проведення колективних
зустрічей. Це були два леза ножиць, які, згідно з дослідженнями економістів Аджемоглу та
Робінсона, дозволили європейським країнам увійти до «вузького коридору свободи».

10. 10
До початку Першої світової війни США та Західна Європа обігнали Британію по рівню промислового
виробництва. Осередок технологічного прогресу перемістився з Британії до Німеччини та США.
Загалом про ці три країни можна сказати, що вони стали бенефіціарами висхідної спіралі прогресу:
зростання спричинило високі інвестиції, які розширювали коло технічних знань і підштовхували
продуктивність ще вище. Саме цим країнам судилось очолити світовий технічний прогрес.
Водночас, технології, які зробили багаті країни багатими, підходили для бідних країн дедалі менше.
У тому числі через те, що багато з них мали маленький ринок для того, щоб застосування технологій
було економічно виправданим. Або технології були занадто дорогими та невиправданими для країн
з дешевою робочою силою.
Окремо розглянемо, які фактори сприяли економічному розвитку США та Німеччини у XX столітті.
США
ВВП на душу населення у 2021, по ПКС (в цінах 2017 р.) – 63,7 тис. дол.
Фактори, які зіграли ключову роль в успіху:
▪ Візія, стратегічне бачення напрямку розвитку країни.
▪ І та ІІ Світові війни. США виступали основним кредитором та постачальником зброї,
гуманітарної допомоги, що сприяло завантаженню американської промисловості.
▪ Міграційна політика, спрямована на залучення інтелектуальних мігрантів. Кожен мігрант
створює додатковий ВВП, збільшує споживання, витрачає кошти.
▪ Головне досягнення США у тому, що вони створили середовище, де народжуються інновації.
США - це «губка», що вбирає весь інтелектуальний ресурс.
▪ Освіта. США зробили акцент на розвитку людського капіталу (фінансування всіх рівнів освіти,
професійної підготовки та перепідготовки). Спонсорувалися освітні заклади, які випускали
Нобелівських лауреатів, інноваторів, лідерів. 8 з 10 найкращих університетів світу
знаходяться у США.
▪ Роль долара у світовій економіці (60% світових валютних резервів), свій Центральний Банк
(ФРС), який може друкувати долари.
▪ США всіляко заохочували країни периферії накопичувати долари. Після кризи 1997-1998 рр.
накопичення валютних резервів стало головною стратегією забезпечення економічної
безпеки для всіх країн периферії.
▪ США беруть та віддають борги в доларах - валюті, яку вони самі емітують і до якої є
максимальна довіра у світі. Цей фактор дозволяє США мати необмежений державний борг,
який, по суті, можна не повертати.
▪ Гроші (долар) отримали ще одну функцію – інструмент регулювання циклів. З 1970-х ФРС
постійно стимулювала споживчий попит. Штати отримали можливість необмежено
стимулювати свої програми розвитку, створення робочих місць. Національне багатство
зростало ціною збільшення державного боргу.

11. 11
▪ Фондовий ринок взяв на себе функцію захисту під час кризи та акумулює ресурс під час
підйомів (саме це дозволило уникнути інфляції після численних програм QE).
▪ Свобода підприємництва та розвиток малого підприємства. У США в малому бізнесі працює
46% зайнятих і на нього припадає 26% американського експорту. Малий бізнес створив 12,9
млн нових робочих місць за останні 25 років. США створили податкову систему, де
оподатковується не бізнес, а споживання.
Німеччина
ВВП на душу населення у 2021, по ПКС (в цінах 2017 р.) – 53,2 тис. дол.
Ключові фактори успіху:
▪ Візія, стратегічне бачення напрямку розвитку країни.
▪ Довгострокова орієнтація підприємств та громадян. Проявляється у національній рисі німців
- відмовлятися від негайної винагороди.
▪ Висока працездатність, дисциплінованість німців.
▪ Технічні прориви в літакобудуванні, ядерній енергетиці та мікроелектроніці (це стало
наслідком вкладень у систему університетів та наукових досліджень, у результаті яких
продукувалися нові знання та ідеї).
▪ Важлива роль промисловості. У Німеччині частка промисловості у валовій доданій вартості
становить 26,7% - один із найвищих показників серед країн G7. Найрозвиненішими галузями
економіки є автомобілебудування, електропромисловість, машинобудування та хімія.
▪ Унікальна структура та інноваційність бізнесу, особливо в машинобудівній галузі. Німеччина
є одним із лідерів для проведення міжнародних виставок, глобально значимих галузевих
заходів.
▪ Жорстка монетарна політика, спрямована на стабільність та зростання.
▪ Ліберальна та соціальна ринкова економіка (незалежна правова система, відкриті ринки,
заохочення конкуренції та активна антимонопольна політика, що перешкоджають
надмірній концентрації економічного впливу, соціальна система, що згладжує нерівність).
▪ Німеччина є найбільш відкритою національною економікою серед країн Великої сімки.
Зовнішньоторговельна квота складала 89% у 2021 – це сума імпорту та експорту у відношенні
до ВВП. Для порівняння: у США вона становить 25%.

12. 12
2. Країни, які стали багатими у XX столітті.
Одні з найбагатших країн світу (у ТОП-10 згідно з доходом на душу населення у цінах 2017 року) –
Норвегія та ОАЕ – це нафтові країни і, звичайно, їхнє багатство зумовлене насамперед ресурсною
складовою. Проте це країни, які не потрапили в пастку «ресурсного прокляття2
» або так званої
«голландської хвороби3
», зуміли ефективно розпорядитися природними багатствами і побудували
держави з сильною економікою (на відміну від Росії та країн Латинської Америки).
Норвегія
ВВП на душу населення у 2021, по ПКС (в цінах 2017 р.) – 65,7 тис. дол.
Ключові фактори успіху:
▪ Історичні обставини, за яких країна з нуля створювала соціальну та політичну систему в XIX
столітті. Наприкінці ХVIII століття Норвегія вимушено набула незалежності від Данії під час
англо-данської війни. Внаслідок блокування проливів Норвегія жила самостійно протягом
кількох десятиліть, не маючи свого королівського двору чи національної аристократії.
Слабкість феодальних груп та самостійність селянства стали історичною основою раннього
формування в Норвегії свого роду суспільного договору.
▪ Наявність нафтогазових ресурсів (0,5% світових запасів нафти та 1% - природного газу, один
із ключових постачальників енергоресурсів в ЄС – 9,4% від всього імпорту нафти на 25% -
газу). У 2021 році експорт сирої нафти та природного газу склав 50% експортних доходів
Норвегії та понад 20% ВВП.
▪ Наявність дешевої електроенергії (гідроелектростанції, побудовані європейцями на
норвезьких водопадах). Гідроенергетика стала цінним джерелом енергії для таких галузей,
як електрохімія та виплавка алюмінію.
▪ Географічне розташування (у Норвегії на початку ХХ століття був третій за величиною
морський вантажний флот, країна спеціалізувалась на морських перевезеннях).
▪ Дешева електроенергія та розвинена логістика стимулювали розвиток промисловості
(кораблебудування, виробництво деревообробного обладнання, заводи з виробництва
добрив, цинку, алюмінію).
▪ Норвегія, як і решта скандинавських країн (Данія та Швеція) змогла задіяти іноземні
технології, швидко впровадити інновації, створені у себе та розробити нові види продукції.
Це стало багато в чому можливим завдяки створенню розгалуженої інфраструктури
початкової та середньої освіти до початку XIX століття та розвитку професійного технічного
2 Ресурсне прокляття – явище в економіці, коли країни, що володіють значними покладами природних ресурсів, є менш
економічно розвиненими, ніж країни з невеликими або взагалі відсутніми їх запасами, та мають слабку мотивацію до
технологічного прориву.
3 Голландська хвороба – гостра залежність економіки та бюджету від експорту одного або двох різновидів сировини, що
забезпечує левову частку доходів держави. Потреби населення в товарах і послугах задовольняються за рахунок імпорту,
а власне виробництво розвивається слабко.

13. 13
навчання в інститутах вищої освіти до початку XX століття, появі та розвитку інженерних
спільнот, відрядженням фахівців за кордон, участі у міжнародних виставках, розвитку
системи інтелектуальної власності. Інакше кажучи, акцент було зроблено розвитку
людського капіталу.
▪ Загалом усім країнам Скандинавії, включно з Норвегією, вдалося створити інституційну
інфраструктуру, що полегшила розвиток капіталізму, побудованого на знаннях. Це багато в
чому зумовило те, що вони змогли піднятися на бурхливій технологічній хвилі сучасного
капіталізму. Там, де втручання імперій зламало чи знищило зародки місцевих інститутів,
розвиток загальмувався чи припинився.
ОАЕ
ВВП на душу населення у 2021, по ПКС (в цінах 2017 р.) – 69,7 тис. дол.
Першочерговим стимулом зростання економіки ОАЕ стала наявність запасів нафти та газу (5,6% та
3,1% від світових запасів відповідно). Нафтогазова галузь напряму забезпечує 30% ВВП країни.
Однак причина успіху ОАЕ не тільки в експорті нафти. Як і Україна, ОАЕ були спочатку експортером
сировинного ресурсу. Але вони змогли змінити структуру економіки. У 2021 році частка незалежного
від нафти сектора збільшилася до 72,3%. Тоді як у 2009 році 85% економіки залежало від нафтового
сектора.
Свої нафтові доходи Емірати інвестували всередині країни у промисловість, інфраструктуру,
нерухомість, сервіси. На відміну від багатьох країн, які страждають від «голландської хвороби», ОАЕ
змогли диверсифікувати економіку завдяки нафтовій галузі.
ОАЕ роблять акцент на розвитку секторів, які стають стимулом економічного зростання.
Ключові фактори успіху:
▪ Розвиток транспортної інфраструктури (побудовано один з найбільших у світі повітряних і
морських портів, створено систему сучасних автодоріг).
▪ Розвиток інноваційної економіки, нових технологій (ухвалено національну інноваційну
стратегію, яка включає розвиток зеленої енергетики та освоєння космосу, стратегію
промислового розвитку Дубая, національну космічну програму, у 2022 ухвалено Стратегію
метавсесвіту Дубая).
▪ Промисловість. Було створено прозорі та легкі умови ведення бізнесу без корупції для
залучення інвестицій, діє близько 50 вільних економічних зон, в більшості секторів відсутній
податок на прибуток, а ПДВ складає 5%.
▪ Розвиток фінансового ринку.
▪ Розвиток міжнародної торгівлі (ОАЕ як логістичний хаб, 75% імпортованих товарів
реекспортуються далі).
▪ Стрімке зростання туризму.
▪ Будівництво житлових та комерційних будівель.

14. 14
Ірландія
ВВП на душу населення у 2021, по ПКС (в цінах 2017 р.) – 102,5 тис. дол.
Ключові фактори успіху:
▪ Стимулювання розвитку науки та інновацій, зокрема створення Агентства промислового
розвитку (IDA), яке займалося новими технологіями та прямими іноземними інвестиціями,
фінансувалося державою, мало незалежні органи управління, активно надавало гранти та
фінансові пільги компаніям, що розвивають бізнес.
▪ Державні субсидії та інвестиційний капітал для великих іноземних інвесторів через IDA,
податкові пільги щодо R&D тощо.
▪ Агресивна цілеспрямована політика щодо залучення прямих іноземних інвестицій, з
акцентом на наукоємні виробництва і високі технології. Зовнішній капітал ринув у
високотехнологічні галузі обробної промисловості, які швидко зростали, зокрема:
виробництво комп’ютерів, медичного обладнання, фармацевтична промисловість, а також
до сфери фінансових послуг. В Ірландію зайшли такі компанії як Microsoft, Apple, Google, Intel
та інші.
▪ Розвиток людського капіталу, підвищення рівня освіти. Було введено безкоштовну середню
та вищу освіту та проїзд до навчання. Це забезпечило пропозицію висококваліфікованої
робочої сили в країні та приваблювало інвесторів, великі міжнародні технологічні компанії
(Intel, Dell, Google тощо).
▪ Створення міжнародного центру фінансових послуг (IFSC) у Дубліні.
▪ Зменшення податкового навантаження, податкова амністія. Поетапне зниження ставки
корпоративного податку з 40% до 12,5%, в результаті рівень оподаткування там виявився на
20-30% нижчим, ніж у середньому по Європі.
▪ Створення розвиненої телекомунікаційної інфраструктури.
▪ Вступ до ЄЕС, доступ на європейські ринки збуту (Ірландія встановила режим вільної торгівлі
з Британією та більшістю країн Європи), доступ фермерів до субсидій з європейського
бюджету.
Швейцарія
ВВП на душу населення у 2021, по ПКС (в цінах 2017 р.) – 71 тис. дол.
Ключові фактори успіху:
▪ Пряма демократія. Швейцарці (народ) розробили політичну доктрину «Політична нація»,
яка полягає в народоправстві та лібералізмі. Швейцарцям історично властива національна
особливість йти на компроміси та домовлятися. Це психічно зріла нація, яка готова брати
відповідальність за свої дії – у Швейцарії проходив референдум про запровадження
безумовного базового доходу, але ідея не набрала потрібної кількості голосів, оскільки
швейцарці вважали, що це негативно вплине на ринок праці та самих платників податків.

15. 15
▪ Високий рівень самозайнятості населення. Люди надають товари та послуги один одному
напряму, формують особистий попит, а середній, малий та мікро бізнес – забезпечують
зайнятість та формують корпоративний попит. 99% компаній Швейцарії – підприємства МСБ,
які і є основою економіки країни.
▪ Система дуальної освіти, яка включає академічне навчання та практичне (навчання на
виробництві). Швейцарські університети входять в ТОП-20 світових рейтингів.
▪ Тісне співробітництво навчальних закладів, влади, фінансових інститутів та бізнесу дає
можливість розвивати науково-дослідні центри, технопарки по всій країні.
▪ Політика нейтралітету, стабільна політична ситуація в країні, що підвищувала довіру до неї.
Разом з надійною банківською системою це перетворило Швейцарію на привабливий
фінансовий центр, де сконцентровані інтереси глобальних стейкхолдерів.
Італія
ВВП на душу населення у 2021, по ПКС (в цінах 2017 р.) – 41,9 тис. дол.
Ключові фактори успіху:
▪ Спадщина середньовічних італійських комун: високий ступінь безпеки і свободи в них,
висока соціальна мобільність (перетворення людей «нижчого стану» на багатих торговців),
економічна свобода, чесна система вирішення спорів, доступ до знань та навичок
(відповідно до флорентійського перепису населення 1427 р., читати та писати вміли вже 7 з
10 дорослих чоловіків, до XIV століття в Італії друкувалося 32% усіх європейських книг,
розташовувалося 39% усіх європейських університетів).
▪ Наявність стратегії, відновлення після Другої світової війни – значну частину коштів
допомоги отримали лише 6 промислових компаній: «Фіат», «Едісон», «Монтекатині»,
«Фальк», «Смі», «Саде». Вони ж за т.з. системою пріоритету отримували сировину, яка була
дефіцитом, та кредитні кошти.
У результаті італійські монополісти почали швидко розвиватися та захоплювати зовнішні
ринки, що призвело до зростання промислового виробництва. Італія повністю відновилася
після війни вже до початку 50-х, а в період з 1953 по 1962 обсяг промислового виробництва
зріс втричі.
▪ Розвиток автомобільного виробництва та, з військових причин, сталеливарної
промисловості, а також великих суднобудівних верфі.
▪ Політики родом з бідних регіонів почали вимагати та, перебуваючи на посаді, забезпечувати
податкові пільги та схеми розвитку для бідніших регіонів (розвиток доріг, шкіл, систем
зрошування в с/г). У 1897 році перший «спеціальний закон» надав найбіднішому регіону
Італії, Сардинії, дешевші кредити та кошти для систем зрошування та лісовідновлення.
▪ Розвиток малого підприємництва. В Італії в малому бізнесі працює 80% загальної кількості
зайнятих.

16. 16
Польща
ВВП на душу населення у 2021, по ПКС (в цінах 2017 р.) – 34,9 тис. дол.
Ключові фактори успіху:
▪ Ментальність. У Польщі історично було сформовано дрібні приватні володіння землею. На
відміну від Росії, наприклад, у Польщі не було колективізації земель. Це сформувало
середній клас та визначило буржуазно-капіталістичний характер світогляду більшої частини
населення (повага до приватної власності).
▪ Стратегія. Від початку польські еліти знали, куди йдуть: до європейської інтеграції. У процесі
вони прийняли західні інститути, правила та соціальні норми, що лежать в основі
економічного розвитку: верховенство закону, незалежна грошово-кредитна політика,
жорстка конкуренція, вільна преса та демократія.
▪ «Шокова терапія» Бальцеровича. Глибокі структурні реформи на початку 1990-х усунули
більшу частину неефективності тогочасної планової економіки Польщі, спадщини
комуністичного минулого. Це прискорило трансформацію країни у відкриту ринкову
економіку.
▪ На початку 90-х років був прийнятий закон про іноземні інвестиції, який скасував обмеження
на частку іноземних громадян в акціонерному капіталі підприємств, а також надавав
податкові пільги для іноземних інвесторів (у районах з високим рівнем безробіття пільги
були суттєвіші).
▪ Помірність заробітної плати та відносно стабільне ділове середовище залучили значні прямі
іноземні інвестиції. За період з 1995 по 2007 чистий притік ПІІ становив в середньому 3,3%
ВВП, було залучено майже 100 млрд дол.
▪ Допомога ЄС та безпосередньо Німеччини. Кошти із структурних фондів ЄС сприяли
покращенню інфраструктури Польщі, її людського та виробничого капіталу. З 2004 по 2018
Польща отримала 147,6 млрд євро від ЄС.
▪ Спеціальні економічні зони (станом на кінець 2022 - 14) з пільговими умовами для
інвесторів. Протягом 1995-2001 років у Польщі були засновані 15 вільних економічних зон,
14 з яких працює досі. Завдяки їх функціонуванню країна залучила 1700 інвесторів впродовж
1995-2016 років із загальним обсягом інвестицій 32 млрд дол. Були створені 240 тис. робочих
місць. Від червня 2018 року в Польщі набув чинності Закон про підтримку нових інвестицій,
згідно з яким вся територія країни стала спеціальною економічною зоною.
▪ Польща розширила кількість і якість освіти. Сьогодні кожна друга молода людина навчається
в університеті, що вище середнього показника в ЄС, тоді як у 1989 році лише одна з десяти.
▪ Мігранти:
− польські мігранти, які їздили на заробітки, а повертались зі знаннями та капіталом.
− згодом ефективна міграційна політика Польщі із залучення іноземних трудових
мігрантів. В середині 2000-х років Польща розробила стратегію залучення трудових
мігрантів. Протягом 2012-2021 країна залучила до 2 млн тільки українських трудових
мігрантів.

17. 17
Ізраїль
ВВП на душу населення у 2021, по ПКС (в цінах 2017 р.) – 42,1 тис. дол.
Ключові фактори успіху:
▪ Війна. Витрати на ВПК мали істотний результативний ефект на розвиток ізраїльської
економіки, створивши необхідний технологічний фундамент і підготувавши кадри для
розвитку не лише військових, а й цивільних галузей промисловості. Ще на самому початку
уряд країни прийняв рішення про фінансування прикладних НДДКР у сфері національної
безпеки. Було створено екосистему ВПК, яка включає науку, освіту, інновації, запуск
стартапів, державне фінансування, появу «єдинорогів». На основі розробок для ВПК
створюється цивільна продукція, наприклад, охоронне устаткування (Tarzan, RadGuard,
Check Point), телекомунікаційне обладнання (компанії LocationNet, Comverse, Taridan, ECI
Telekom, Gilat Satellite), пристрої для аерокосмонавтики (Elbit, Elop, IAI). Сфера ВПК стала
головним роботодавцем, а країна – лідером воєнної промисловості, експорт озброєння став
важливим джерелом бюджету.
▪ Довгострокове стратегічне бачення розвитку країни.
▪ Ставка на інновації. Ізраїльська модель національної інноваційної системи (НІС) була
сформована до початку XXI століття, її основу становлять головні вчені та їх відомства у 12
міністерствах країни. Буквально всі сектори економіки Ізраїлю пронизані наукою. Держава
запустила механізм дії інноваційних процесів і при цьому не стала брати на себе роль лідера,
давши таким чином можливість сформуватися класу інноваційних підприємців. Сьогодні
Ізраїль – світовий інкубатор стартапів.
▪ Уряд Ізраїлю стимулює розвиток R&D-центрів шляхом надання грантів і фіскальних стимулів.
Базова ставка податку на прибуток для підприємств в Ізраїлі становить 23%. Але для
дослідницьких центрів діє система податкових пільг, і ставка податку на прибуток може бути
знижена до 12%- 5% (залежно від умов, що виконуються). Також в Ізраїлі діє R&D Fund, який
видає гранти на НДДКР. Фонд покриває від 20% до 75% витрат залежно від проєкту та
регіону. Водночас отримане фінансування повертається тільки у разі, якщо проєкт буде
успішним і досягне стадії комерціалізації.
▪ Ліберальні реформи:
Було проведено лібералізацію зовнішньої торгівлі – кількісні обмеження імпорту були
замінені тарифами, які повільно знижувались, а імпортозаміщення та експорт
стимулювались більш реалістичними обмінними курсами, а не захистом виробників і
субсидіями. Було укладено угоду про зону вільної торгівлі з ЄЕС та США.
У 1977 р. Ізраїль перейшов від фіксованого валютного курсу до плаваючого, обмеження на
рух капіталу були значно лібералізовані (хоча і не повністю). Протягом 1980-х і 1990-х років
були здійснені додаткові заходи лібералізації: у монетарній політиці, на внутрішніх ринках
капіталу та в різних інструментах державного втручання в економічну діяльність. Значно
зменшилася роль держави в економіці – з 71,8% у 1981 до 34,4% у 1991 (у 2021 - 40,4%).
З 2003 року, Міністерство фінансів розпочало серйозні зусилля щодо зменшення соціальних
виплат, стимулювання більшої участі населення в робочій силі, приватизації підприємств і

18. 18
зменшення як відносного розміру дефіциту державного бюджету, так і самого державного
сектора.
▪ Державні інвестиції. Були реалізовані великі інфраструктурні проєкти, як будівництво
Національного ізраїльського водопроводу, енергетичних заводів і портів. Значні інвестиції
держави йшли в аграрний сектор та легку промисловість.
▪ Зовнішній фінансовий ресурс – німецькі репарації (60 млрд дол.), кошти від євреїв.
▪ Міграція. Був великий притік мігрантів, яким уряд надавав робочі місця.
▪ Брак природних ресурсів. Ізраїль був вимушений шукати альтернативні способи, що
призвело до розвитку установок крапельного зрошення та опріснення води — технологій,
які зараз продаються по всьому світу. Значні інвестиції держави йшли в аграрний сектор та
легку промисловість.
Японія
ВВП на душу населення у 2021, по ПКС (в цінах 2017 р.) – 40,8 тис. дол.
Ключові фактори успіху:
▪ Наявність стратегії та визначення пріоритетних галузей: в середині 1950-х це були класичні
металургія, енергетика та суднобудування, вже у 1960-х – електроніка та
автомобілебудування. Розуміючи обмеженість своїх природних ресурсів, японці почали
інвестувати в «мізки» та активно скуповували патенти по всьому світу. На науково-технічні
розробки витрачалося понад 3% ВВП. Компанії з пріоритетних галузей отримували
максимальну держпідтримку: субсидії, пільгові кредити, високі мита на імпорт готової
конкурентної продукції, обмеження іноземних інвестицій і відверті демпінгові інструменти.
▪ Допомога США до доступ до американського ринку. Японія в цьому випадку є виробничим
майданчиком для США. Перші підприємства там були релоковані із США.
▪ Бум закупок. Під час Корейської війни Америка купила в Японії величезну кількість
продовольства та військових матеріалів.
▪ Зниження податків. З 1950 по 1974 Японія щорічно знижувала податок на доходи (крім
1960), також знижувала податки на купівлю іноземних товарів. Наприклад: до 1975 року
тариф на автомобілі впав із 40% до 10%, а тариф на телевізори з 30% до 5%.
▪ Економічна свобода. Відновлення Японії прискорювалося нижчими податками, меншими
витратами бюджету, більшими заощадженнями, дедалі безпечнішими правами власності.
▪ Розвиток малого підприємництва. В Японії в МСБ працює 60% від усіх зайнятих, компанії
створюють приблизно 60% доданої вартості в країні.
▪ Фундамент, закладений режимом Мейдзі у XIX столітті, у вигляді розвитку промисловості, у
тому числі за рахунок підтримки перенесення технологій з-за кордону та фінансування
освіти. Режим Мейдзі безпосередньо вкладав кошти у створення підприємств у таких
стратегічно важливих галузях, як суднобудування, виплавка сталі, видобуток вугілля та
текстильне виробництво, запрошуючи іноземних експертів для консультацій щодо
використання імпортних технологій у всіх цих галузях.

19. 19
«Азіатські тигри»: Сінгапур, Південна Корея, Тайвань.
У період реформ, з 1961 по 1970 рік, середньорічний темп зростання економік країн-азіатських
тигрів становив в середньому 9%. А їхній номінальний ВВП за цей період збільшився в 2,5-3,7 рази.
До початку 1980-х років Південна Корея, Тайвань і Сінгапур досягли високих темпів економічного
зростання і залишили ряди «країн, що розвиваються, з низьким рівнем доходу».
Загальними чинниками для цих трьох країн є залучення технологій із багатих країн, інвестування у
початкову та середню освіту, накопичення людського капіталу.
Сінгапур
ВВП на душу населення у 2021, по ПКС (в цінах 2017 р.) – 106 тис. дол.
Сінгапур є прикладом активної ролі центрального уряду у визначенні національних цілей та їх
успішному досягненні.
Серед вказаних трьох країн Сінгапур зберігав найбільшу відкритість для іноземних інвестицій. Він
поєднував їх із вкладеннями у національну систему вищої освіти, що створювало ефективний канал
перенесення передових промислових технологій з-за кордону.
Ключові фактори успіху:
▪ Стратегія. Акцент Лі Куан Ю поставив на зростанні, прагненні зробити Сінгапур привабливим
місцем для інвестицій, робочої сили світового класу; побудові сучасної інфраструктури, у т.ч.
першокласних повітряних та морських зв'язків.
▪ Жорстке авторитарне правління, що дозволило провести радикальні реформи.
▪ Зовнішня загроза – потужний фактор, що мобілізував еліти та громадян. Лі Куан Ю створив
армію практично з нуля. Це було однією з перших цілей, щоб уникнути загрози з боку
Малайзії, Китаю.
▪ Застосування бізнес-моделі до управління державою. Лі Куан Ю наголошував на ролі якісної
державної бюрократії та забезпечував її вирощуванням та підбором найбільш здібних
кадрів, виплатою їм конкурентоспроможної заробітної плати та регулярною оцінкою їх
результатів.
▪ Боротьба з корупцією. Лі Куан Ю створив спеціальний антикорупційний орган. Щоб
запобігти появі корупційних схем, а також позбутися багатозначності законів, у Сінгапурі
було максимально спрощено всі закони, особливо податкові. Більшість видів ліцензій і
дозволів було скасовано. Зарплати державних службовців прирівнювалися до зарплат у
великих компаніях.
▪ Підтримка англосаксонського світу, зокрема фінансова (до 1942 року Сінгапур був колонією
Британії).
▪ Ефективне використання вигідного географічного положення. Сінгапур знаходиться на
перетині транспортних коридорів, що дозволило стати регіональним центром торгівлі та
важливим центром інтересів британців.

20. 20
▪ Транспортна інфраструктура за рахунок внутрішніх коштів. Цю стратегію дозволили
реалізувати два механізми. Перший — сувора політика уряду і ефективне управління
бюджетними коштами. Другий — уряд зобов'язав працівників і роботодавців формувати
заощадження, відсоток від яких направляти в Центральний резервний фонд (Central
Providence Fund).
▪ Ставка на залучення прямих іноземних інвестицій. В умовах конкурентної боротьби Сінгапур
сфокусувався на формуванні конкурентоспроможності шляхом стимулювання залучення
іноземного капіталу (з 1970 по 2021 Сінгапур залучив понад 1,3 трлн дол. прямих іноземних
інвестицій, 7,8% ВВП в середньому за 1970-1989 і 17,5% ВВП в середньому за 1990-2021):
− Податкова політика. Основним інструментом стала податкова політика, а саме
звільнення від сплати мита і податку на прибуток для підприємств нафтопереробної
і легкої промисловості, суднобудування, електроніки та високих технологій.
− Розвиток інфраструктури, добре сплановані промислові зони. Найбільшим проектом
зі створення інфраструктури було будівництво промислової зони Джуронг з
прокладеними дорогами, енергетичною інфраструктурою, фінансовими стимулами
(звільнення від податків на 5-10 років). Американські компанії, такі як Texas
Instruments, National Semiconductor, Hewlett-Packard, General Electric, розміщали там
високотехнологічні виробництва напівпровідників, електроніки, запобіжників,
електродвигунів. Сінгапур став хабом для транснаціональних корпорацій.
− Прозорість, верховенство права та відсутність корупції.
− Якість людського капіталу. Зокрема важливим фактором для іноземних інвесторів
стало поширення англійської мови серед місцевого населення.
− Фінансова система, інтегрована з міжнародними фінансовими ринками, надійна
банківська система.
− Успішний фондовий ринок передусім за рахунок часового поясу (Сінгапурська біржа
працювала в той час, як американська, європейська були закриті, що дало
додатковий капітал країні).
▪ Сильна нормативно-правова база.
▪ Нейтральна дипломатична політика.
Південна Корея
ВВП на душу населення у 2021, по ПКС (в цінах 2017 р.) – 44,2 тис. дол.
Ключові фактори успіху:
▪ Допомога США (фінансова, технічна, гуманітарна), Корея – частина американської
геополітичної системи. З 1945 по 1960 рік Корея отримала 2,9 млрд дол. зовнішньої
допомоги, з яких 80% - від США, 20% - ООН. З 1953 по 1960 рр. зовнішня допомога становила
від 6,8% до 10,4% ВВП.

21. 21
▪ Авторитарне керування, жорстка дисципліна держапарату, що дозволило здійснювати
швидкі, рішучі дії. Якість бюрократії.
▪ Курс на створення потужної індустріальної бази, розвиток важної та хімічної промисловості
(кредитна підтримка бізнесу з боку держави, створення державних підприємств тощо).
▪ Державна підтримка експортоорієнтованих фінансово-промислових груп в імпорті
сировини, придбанні технологій, підготовці та залученні кадрів, експорті продукції (робота
експортної агенції, експортні кредити, гранти).
▪ Стимулювання малого й середнього бізнесу, об'єднання малих підприємств у великі
промислові групи (чеболі). Виробники готової продукції отримували від держави субсидії й
замовлення, податки для бізнесу знижувалися. Преференції надавалися тільки
найуспішнішим підприємствам — таким чином у Кореї стимулювали конкуренцію. Так
виникали промислові об'єднання і групи — чеболі. Наприклад, Samsung, LG, Hyundai,
Daewoo.
▪ Зростання економічно активного населення (виведення на ринок праці жінок), зростання
людського капіталу.
Тайвань
ВВП на душу населення у 2021, по ПКС (в цінах 2017 р.) – 57,1 тис. дол.
На відміну від Сінгапуру та Південної Кореї Тайвань слідував ліберальній політиці, у тому числі
фінансовій, за допомогою якої вдалося створити ринок капіталу.
Південна Корея і Тайвань проводили схожу політику державних інвестицій в інститути НДДКР,
завдяки якій вдавалося усунути інституційний розрив між промисловими фірмами, що діяли на
внутрішньому ринку, і каналами фундаментальних і прикладних досліджень за кордоном. В межах
цієї політики було засновано Корейський інститут науки та Інститут промислових технологій та
досліджень у Тайвані.
Ключові фактори успіху:
▪ Приплив капіталу із США. З 1951 по 1967 Тайвань отримував в середньому 5% ВВП на рік
допомоги від США.
▪ Створення умов для притоку інвестицій. З 1954 по 1965 рр. уряд Тайваню ухвалив ряд законів
для стимулювання притоку інвестицій. Держава гарантувала вільний та безкоштовний
переказ дивідендів іноземними інвесторами, урівняла іноземних та національних інвесторів
в багатьох правах, звільняла інвесторів від податку на прибуток на 5 років, розвивала ринок
капіталу, стимулювала дослідження та розробки, технологічну кооперацію, створювала
економічні зони, звільняла сільськогосподарські землі для промислового користування.
▪ Земельна реформа, що призвела до помітного зростання сільськогосподарського сектора.
Процвітання сільських районів стимулювало промисловий розвиток, більш ефективне
сільське господарство звільнило робочу силу для індустріалізації Тайваню.
▪ У 1980-х роках Тайвань перейшов у капіталомісткі галузі, що потребували високої якості
людського капіталу. За 1986-1997 рр. частка високотехнологічного виробництва зросла з 18%

22. 22
до 40%. Електроніка - вибрана ніша, яка призвела до розвитку та зробила Тайвань важливим
світовим гравцем. До середини 1980-х років Тайвань став одним із найбільших у світі
виробників комп'ютерів та їх складових. Тайвань сьогодні є найбільшим виробником
передових мікрочіпів.
▪ Податкові стимули. Тайванський уряд використовував податкову систему для стимулювання
заощаджень. Наприклад, доходи від дивідендів і відсотків були звільнені від оподаткування
до 1981 року, а приріст капіталу був звільнений від оподаткування до 1989 року. Час від часу
корпоративні податкові канікули пропонувалися як стимул для заохочення створення нових
галузей.
▪ Тайвань відмовився від стратегії імпортозаміщення на користь сильного заохочення
експорту. Було створено зони експортної переробки, в яких іноземним компаніям було
дозволено створювати заводи, яким було надано значні податкові пільги та інші переваги.
Ті в свою чергу навчали місцеву робочу силу та створювали нові суміжні підприємства.
▪ Зручне географічне розташування на шляху транспортних коридорів.
▪ Сильна система освіти, особливо вищої, з акцентом на інновативність.
Австралія
ВВП на душу населення у 2021, по ПКС (в цінах 2017 р.) – 49,8 тис. дол.
Одна з найбільш ліберальних країн світу поряд із Новою Зеландією. Обидві країни були адептами
ліберальних реформ.
Ключові фактори успіху:
▪ Природні ресурси: алюмінієва руда, залізна руда, літію, золота, свинцю, урану, цинку,
ільменіту, рутилу, циркону, кам'яного вугілля, рідкоземельних елементів тощо .
▪ Англосаксонські інститути (як і Канада, і Нова Зеландія)
▪ Ліберальні реформи:
− Антимонопольна політика та дерегулювання
− Гнучкий ринок праці
− Інфляційне таргетування
− Плаваючий обмінний курс
3. Країни, які ще не стали багатими, але демонструють високі темпи зростання.
Китай
ВВП на душу населення у 2021, по ПКС (в цінах 2017 р.) – 17,6 тис. дол.
Середнє зростання реального ВВП за 2002-2021 рр. – 8,7%.
Ключові фактори успіху:

23. 23
▪ Конфуціанство та пов'язані з ним націленість на довгий результат та довгострокове
планування. Конфуціанці вважають, що щойно люди (правителі) починають орієнтуватися на
швидкий результат і близьку вигоду, країна незабаром опиниться у великих проблемах.
Філософія конфуціанства передбачає постійні роздуми над майбутнім і планування, оскільки
це дозволяє досягти визначеності, а досягаючи визначеності, досягається стан спокою і
почуття безпеки, і тільки після цього людина здатна приймати вірні рішення і пізнавати світ
(одна з головних чеснот конфуціанства – прагнення до знань).
▪ Зростання чисельності населення та, відповідно, споживчого ринку.
▪ Дешева робоча сила – привабливий фактор для розміщення заводів у Китаї.
▪ Великомасштабні капітальні інвестиції (що фінансувалися за рахунок великих внутрішніх
заощаджень та іноземних інвестицій) та швидке зростання продуктивності.
▪ Виділення значних ресурсів на покращення зовнішніх стосунків та побудову торгових шляхів.
▪ Технологічне шпигунство.
▪ Кредитна та боргова бульбашка, яка дозволила компаніям не повертати кредити.
▪ Рівень менеджменту китайських компаній, готовність справлятися з непередбачуваним
бізнес-середовищем.
Туреччина
ВВП на душу населення у 2021, по ПКС (в цінах 2017 р.) – 31,5 тис. дол.
Середнє зростання реального ВВП за 2002-2021 рр. – 5,5%.
Ключові фактори успіху:
▪ Наявність стратегічного бачення (довгострокова Візія 2011-2023, 5-річні плани розвитку,
останній 2019-2023, галузеві стратегії). Амбіції сильного лідера, політичне рішення зробити
Туреччину регіональним лідером.
▪ Орієнтованість на європейський ринок та відсутність «ресурсного прокляття». На відміну від
Росії, наприклад, де основні доходи — доходи від експорту нафти, Туреччина отримує
основні доходи від участі у європейських ланцюжках доданої вартості.
▪ Ліберальні реформи «раннього» Ердогана: регулювання держвидатків (дефіцит бюджету
було скорочено з 14% до 1%), зниження інфляції внаслідок жорсткої бюджетної політики до
однозначних чисел, приватизація телекомунікаційних, цукрових, тютюнових компаній.
▪ Модель залучення інвестицій через формат ДПП (будівництво доріг, аеропортів, медичних
центрів тощо). Туреччина перетворилася на авіахаб регіонального рівня, реалізувавши
впродовж 1986-2018 років 19 проєктів загальною вартістю 71 млрд дол.
▪ Розвиток ВПК, зокрема інновацій в цій сфері, експорт озброєння.
▪ Активний розвиток туризму, зокрема пригодницького, лікувального, оздоровчого.

24. 24
Індія
ВВП на душу населення у 2021, по ПКС (в цінах 2017 р.) – 6,6 тис. дол.
Середнє зростання реального ВВП за 2002-2021 рр. – 6,1%.
Ключові фактори успіху:
▪ Стратегія. У 2019 році Індія поставила амбіційну ціль – досягти 5 трлн дол. номінального ВВП
до 2025 року (з 2,7 трлн дол. у 2018 р.).
▪ Запуск проєкту Invest Indіa, для залучення іноземних та внутрішніх інвестицій в пріоритетні
галузі – прозора система, де представлено конкретні проєкти для інвестицій.
▪ Зростання чисельності населення, відповідно і споживчого ринку, який орієнтований на
товари внутрішнього виробництва.
▪ Освіта. Приділяється велика увага інвестиціям у людський капітал через освіту та охорону
здоров'я, зроблено акцент на вивченні англійської мови, що дозволило індійцям вийти на
англомовні ринки праці.
▪ Людський капітал. Відношення дітей і людей похилого віку та дорослих працездатного віку
є одним з найкращих у світі.
Руанда
ВВП на душу населення у 2021, по ПКС (в цінах 2017 р.) – 2,2 тис. дол.
Середнє зростання реального ВВП за 2002-2021 рр. – 7,3%.
Ключові фактори успіху:
▪ Стратегічне бачення. У 2000 році Міністерство фінансів та економічного планування
сформулювало візію Руанди 2020. Руанда мала дві п’ятирічні Стратегії економічного
розвитку та скорочення бідності (2008–2012 та 2013–18). У 2015 році було створено візію
Руанди 2050, яку уряд планує реалізувати за допомогою серії семирічних національних
стратегій трансформації, підкріплених галузевими стратегіями.
▪ Жорстка дисципліна в державному секторі, політизація мас через освіту та акцент на
досягненні суспільного блага. Правляча партія зайняла рішучу публічну позицію проти
корупції на всіх рівнях.
▪ Цифровізація всіх державних процесів, включаючи сплату податків, зменшення бюрократії.
▪ Ставка на розвиток інноваційної економіки. У 2021 році в Руанді було створено інноваційний
фонд для підтримки революційних та інноваційних компаній, які пропонують рішення для
проблем регіону, у т.ч. через державно-приватне партнерство. Велику увагу фонд
приділятиме сталому розвитку та інфра-tech секторам, включаючи технології в медицині,
сільському господарстві, освіті, зелені технології, розумні міста.
Також було створено Міжнародний фінансовий центр Кігалі (KIFC) з метою перетворити
Руанду на міжнародний фінансовий центр для інвесторів, які шукають можливості на
африканському континенті.

25. 25
▪ Державна підтримка пріоритетних секторів за участю Світового банка. Сільське
господарство – основний сектор економіки країни, який дає близько 30% ВВП, в секторі
працює 62% зайнятого населення. Уряд Руанди сприяє інтенсифікації сільського
господарства, підвищенню продуктивності землі, впровадженню нових технологій, створює
необхідну для цього інфраструктуру, зокрема системи зрошення. Ці дії фінансуються у тому
числі Світовим Банком.
▪ Покращення якості людських ресурсів: охорона здоров’я та освіта.
З 2000 по 2013 рр. уряд збільшив витрати на охорону здоров’я на душу населення майже в
7 разів. У 2008 році було створено універсальну систему охорони здоров’я Mutual Health,
працює система страхування на базі ком’юніті. Станом на 2019 рік Mutual Health охопила
майже 96% населення, знизивши витрати на медичне обслуговування та надавши послуги
навіть найбіднішим громадянам Руанди. У 2019 році рівень материнської смертності в
Руанді знизився майже на 23% з 1270 на 100 000 живонароджених у 1990-х роках до 290, що
значною мірою пов’язано з застосуванням сучасних практик, протоколів в медицині.
Освіта стала безкоштовною та більш доступною для населення, було досягнуто гендерної
рівності серед учнів. Чисельність населення старше 15 років, яке вміє читати і писати, зросла
з 58% у 1991 до 71% в 2009. Міністерство освіти активно просуває використання ІКТ у школах.
Було запущено програму «Один ноутбук на дитину» з метою забезпечення всіх учнів
ноутбуками для навчання.
Завершуючи аналіз, резюмуємо, що, незважаючи на різні початкові умови та прихильність до різних
методів економічної політики, загальним для всіх успішних країн є наступні фактори:
1. Наявність амбіції збудувати сильну економіку.
2. Наявність стратегічного бачення та довгострокової стратегії розвитку.
3. Сильна держава (розмір, як показав аналіз, не має значення).
4. Якісна ефективна бюрократія (відносно не корумпована), сильні економічні інститути
(захист права власності, виконання контрактів).
5. Допомога з боку держави на певних етапах розвитку (але вона досить відрізнялась в різних
країнах і варіювалася у широкому діапазоні: від зниження податкових ставок до зовнішніх
загороджувальних мит, прямих субсидій та прямого державного фінансування).
6. Доступ до фінансового ресурсу (хоча різні країни використовували різні джерела
фінансування: внутрішні заощадження, зовнішні запозичення, випуск державних облігацій,
іноземні інвестиції, зовнішню допомогу та ін.).
7. Створення умов для притоку та/або появи технологій (створення умов, де застосування
технологій стає економічно виправданим, адаптація технологій під місцеві умови, створення
умов для вивільнення духу експериментування та інноваційної енергії).

26. 26
8. Останнє за списком, але не за значущістю – інвестування у розвиток людського капіталу,
систему освіти.
Зазначимо критичну важливість останнього, оскільки саме відставання в освіті не дозволило
багатьом країнам стати успішними, хоча вони застосовували ті ж підходи, що й країни, які стали
світовими лідерами. Наприклад, країни Латинської Америки, деякі країни Європи та Азії (у т.ч. Китай
та Індія) XIX-XX ст. отримали набагато менший ефект для промисловості від застосування
«стандартної моделі» та імпорту капітального обладнання, оскільки не забезпечили належного
рівня інвестицій у знання, освітню інфраструктуру та людський капітал.

27. 27
Фактори провалу: чому країни зазнали невдачі
У цьому розділі ми розглянемо країни, яким не вдалося стати успішними:
- хоча вони часто намагалися застосовувати підходи схожі до тих, що допомогли деяким
країнами стати високорозвиненими,
- або у якийсь період історії вони досягали певного успіху, але припускалися помилок, і в
кінцевому рахунку більшість з них сьогодні не входить навіть до групи країн із середнім
доходом.
Країни/групи країн, наведені в цьому розділі:
▪ Росія
▪ СРСР
▪ Країни Азії (Індія, Китай, Японія, країни колишнього СРСР)
▪ Країни Латинської Америки (Мексика, Аргентина, Бразилія)
▪ Країни Африки
▪ Країни, що переживали військові конфлікти
▪ Окремі країни Західної Європи (Греція, Португалія)
Росія XІX ст.
Росія застосовувала елементи «стандартної моделі», яку використовували на той час США та країни
Західної Європи (Німеччина), такі як:
- Розвиток внутрішнього ринку, мережі національних залізничних доріг
- Зовнішні мита та держзамовлення (протекціонізм, державна підтримка)
- Імпорт технологій з Британії та Німеччини
- Розвиток банківської системи (але відносно повільно)
Однак її застосування не дало успіху. По-перше, не всі елементи моделі були застосовані: зберігався
низький рівень державних витрат на освіту, і як наслідок була низька якість людського капіталу.
По-друге, були такі обтяжливі фундаментальні чинники, як:
▪ Пізніше скасування кріпосного права (ніж у Європі).
▪ Відсутність приватної власності, земля належала сільським громадам, а не окремим
селянам (на відміну від Польщі, де не було колективізації земель).
▪ Фінансування відбувалося за рахунок зовнішніх позик, а не внутрішнього капіталу.
Населення не мало високих зарплат, заощаджень, з яких можна було фінансувати
економіку.
В результаті реальні зарплати прийшли до стану застою і все підвищення національного доходу
дісталося власникам капіталу та землі. Наслідком цього нерівномірного розвитку стали революції
1905 та 1917 років.
СРСР
СРСР досяг певних результатів (безумовно, питання – якою ціною): у період із 1928 по 1970 роки ВВП
на душу населення зростав на 4,5% щорічно (якщо виключити 1940-ті роки).