3. Редукція верховенства права
(1) Для чого потрібне верховенство права?
(2) Якими є його вимоги?
(3) До чого чи до кого ці вимоги застосовуються?
(4) Чи може правова система існувати без
верховенства права?
(5) Чи може верховенство права бути без
демократії?
(6) Чи можливе верховенство права, сумісне з
тиранією?
4. Вимоги верховенства права
(1) усі закони мають бути відкритими і зрозумілими,
рівно застосовними і бажано не мати зворотної
сили;
(2) вони мають бути відносно стабільними;
(3) процес створення законів має керуватися
відкритими, стабільними, зрозумілими
правилами;
(4) має бути гарантована незалежність судової
влади;
(5) суди мають мати можливість переглядати
рішення і застосовувати принципи права;
(6) суди мають бути легко доступними;
(7) дискреція правозастосовних органів не повинна
деформувати закони
5. Формальне бачення верховенства права
З позицій формального підходу, навіть найбільш
варварські і диктаторські правові системи можуть
бути сумісними з вимогами верховенства права
набагато краще, ніж самі прогресивні європейські
правові системи
6. Матеріальне (субстантивне) бачення
верховенства права
З позицій субстантивного підходу, формальних
вимог верховенства права недостатньо.
Верховенство права має вимагати від правової
системи інкорпорування певних універсальних
цінностей. Якщо цього не відбувається, то навіть
формально ідеальні закони не матимуть нічого
спільного з верховенством права
7. Важливий нюанс!
Верховенство права — це не про порушуваність
правових норм. І навіть не про здатність права
карати винних. Верховенство права — це лише
вимоги до правової системи. Часто трапляється так,
що верховенство права стоїть на заваді
правосуддю. Це стосується у національного, і
міжнародного права. А тому верховенство права не
є панацеєю проти неефективності права
9. Як верховенство права існує на
міжнародному рівні?
Верховенство права використовується як
ідеологема
Міжнародні інституції наполягають на важливості
верховенства права
Міжнародне право намагається сформувати
стандарти верховенства права
Міжнародне право намагається сприяти
відновленню верховенства права
10. Найвідоміша дефініція верховенства права
“Це принцип управління, відповідно до якого усі
індивіди, інститути й установи, публічні і приватні,
включаючи саму державу, є керованими законами,
що є проголошеними заздалегідь, є рівно
застосовними та підлягають незалежному судовому
розгляду, і які є сумісними з міжнародними нормами
і стандартами у галузі прав людини. Це вимагає
також заходів щодо забезпечення домінування
права, рівності перед правом, підзвітності за
правом, чесності в застосуванні права, поділу влад,
можливості участі в ухваленні рішень, правової
визначеності, процедурної і правової прозорості й
уникання розсуду”
11. Але є одне але...
Сам факт того, що верховенство права є
інтернаціоналізованим, тобто таким, що існує в
дискурсі міжнародних організацій, є ідеологією
суспільних трансформацій, яку міжнародне право
прокламує, тощо не говорить нічого про те, чи є
верховенство право якістю самої міжнародно-
правової системи
13. Трошки про помилку аналогії
По-перше, в міжнародному праві немає
центрального уряду, а отже й немає
централізованого правотворчого і
правозастосовного механізму
По-друге, держави, які є головними акторами на
міжнародній арені, виступають у подвійній ролі: вони
одночасно є суб'єктами права і його творцями
По-третє, міжнародне право саме по собі є
надзвичайно фрагментованим, і різні режими в
міжнародному праві можуть бути взагалі одним від
одного незалежними
По-четверте, в міжнародному праві немає чіткої
нормативної ієрархії, а та, що є, вносить більше
сум'яття, ніж ясності
14. Чи підходять формальні критерії?
Відкритість і зрозумілість законів?
Стабільність законів?
Прозорий процес створення законів?
Незалежна судова влада?
Суди можуть переглядати рішення і
застосовувати принципи права?
Суди є легкодоступними?
Дискреція правозастосовних органів є
обмеженою?
15. А як щодо матеріального (субстантивного)
підходу?
Чи існують якісь такі універсальні субстантивні
цінності, які б поділялися усією міжнародною
спільнотою?
Чи можливе досягнення консенсусу на рівні
міжнародно-правової системи?
Чи повинне міжнародне право мати зміст, який би
влаштовував усі держави?
16. Чи означає це, що міжнародне верховенство
права неможливе?
Можливе, якщо прийняти до уваги специфіку
міжнародно-правової системи
Формальний і матеріальний підходи до
верховенства права сформувалися на основі
досвіду централізованих національних правових
систем
Фрагментованій системі — фрагментоване
верховенство права
Міжнародне верховенство права й accountability
18. Що таке авторитетність міжнародного
права?
У найпростішому сенсі, авторитетність права
означає, що суб’єкти розглядають його як таке,
якому варто слідувати
Авторитетність міжнародного права проявляється у
його зв’язку з міжнародною політикою і “процесом
витіснення підстав (reasons)”
Авторитетність міжнародного права є відносною
Авторитетність міжнародного права залежить від
формальних і субстантивних якостей правового
режиму
19. Як авторитетність впливає на міжнародне
верховенство права?
Авторитетність є якістю права, що становить ядро
ідеї верховенства права — як національного, так і
міжнародного
Авторитетність міжнародного права є передумовою
для того, щоби в ньому сформувалися елементи
верховенства права
Авторитетність міжнародного права може
базуватися на цінностях, однак цей шлях, як
правило, ненадійний
Головна ідея верховенства права полягає в тому, що люди повинні мати можливість бути керованими правом. Право завжди існує в конкуретному середовищі. Воно завжди бореться за свою авторитетність з іншими нормативними системами, наприклад, з суспільною мораллю чи релігією. Тому коли йдеться про верховенство права, мається на увазі насамперед сукупність вимог до права, які уможливлюють його домінування над цими нормативними системами.
Право, мораль, релігія, політика — всі вони існують одночасно, тут і зараз, і те, що ми намагаємося їх розвести на понятійному рівні — не означає, що вони існують окремо насправді. Коли ми приймаємо рішення щодо чогось, як нам діяти, у який спосіб, куди йти, якщо щось трапилось тощо — ми завжди здійснюємо орієнтацію в тому нормативному середовищі, яке нас оточує. Як нам діяти: як вимагає право? Як підказує совість? Як вимагає суспільна мораль? А що якщо всі ці три голоси говорять різне?
Право ніколи не спрацьовує автоматично. В нього немає рук чи ніг, за допомогою яких воно могло б прийти до нас і щось зробити. Воно є лише інструментом. Який ми можемо обрати використовувати, або можемо й не обрати, надати перевагу чомусь іншому. Скільки разів ми чули історії про те, що хтось когось пограбував? І як часто пограбований надає перевагу неформальним інструментам перед формальними?
На цьому ґрунтується так званий формальний, або вузький підхід до верховенства права. Основна його ідея полягає в тому, що верховенство права не є верховенством "хорошого права". Право — це насамперед інструмент, який ми використовуємо для досягнення власних цілей і задоволення потреб. Право не єдиний інструмент, звісно, ми так само можемо використовувати різного роду неформальні практики для того, щоб добитися своєї цілі. Однак найбільш точну характеристику формальному підходу до верховенства права, на мою думку, надав Джозеф Раз, сказавши, що верховенство права — це якість правової системи, така сама, як якістю ножа є те, що він гарно заточений. Гарно заточений ніж ми, швидше за все, назвемо гарним ножем, безвідносно до цілі, з якою його використовують — різати сир чи різати людей. Так само і з правом — його якості як формальної системи правил можуть взагалі не залежати від того, з якою метою ми його застосовуємо.
Ці вимоги є змістовно-нейтральними. Вони не кажуть нам нічого про те, яким має бути зміст законів. В принципі, ми вважаємо, що якщо цих вимог дотримано, то зміст законів має бути принаймні припустимим. Можливо, не ідеальним, але він точно не стосуватиметься вбивства християнських немовлят. Однак такої гарантії в нас немає. І це головна ідея — верховенство права не є панацією.
І це дійсно так, оскільки як тільки-но ми починаємо застосовувати якісь додаткові вимоги верховенства права, наприклад, щодо змісту законів, ми одразу ставимо себе під ризик потрапляння у пастку. Бо виявляється, що хороший зміст закону зовсім не гарантує його формальної якості. Змістовно хороші закони лишаються нереалізованими, і ми нічого з цим не можемо вдіяти
Найбільш поширеним варіантом вимоги щодо змісту законів виступають права людини. Проблема, утім, полягає в тому, що права людини, навіть у найбільш ціннісно-гомогенних спільнотах можуть бути предметом дебатів. Достатньо лише поглянути на дискусії довкола одностатевих шлюбів, носіння паранджі, "класичної" релігійної свободи чи навіть свободи слова. Коли йдеться про субстантивні вимоги верховенства права, фактично створюється ситуація, коли верховенство права прив'язується до певної системи цінностей. Однак проблема полягає в тому, що система цінностей — це, як правило, не питання правової системи. Це питання політичної системи. Які саме цінності мають бути інкорпоровані до правової системи чи ні, має вирішувати не так суддя як законодавець.
Найбільш поширеним варіантом вимоги щодо змісту законів виступають права людини. Проблема, утім, полягає в тому, що права людини, навіть у найбільш ціннісно-гомогенних спільнотах можуть бути предметом дебатів. Достатньо лише поглянути на дискусії довкола одностатевих шлюбів, носіння паранджі, "класичної" релігійної свободи чи навіть свободи слова. Коли йдеться про субстантивні вимоги верховенства права, фактично створюється ситуація, коли верховенство права прив'язується до певної системи цінностей. Однак проблема полягає в тому, що система цінностей — це, як правило, не питання правової системи. Це питання політичної системи. Які саме цінності мають бути інкорпоровані до правової системи чи ні, має вирішувати не так суддя як законодавець.
Верховенство права — частий гість міжнародно-правовий документів. Часто саме міжнародні інституції виступають каталізаторами реформ у напрямі верховенства права. Всім відома Венеціанська Комісія — орган Ради Європи, що здійснює експертизу законів на предмет їхньої відповідності вимогам верховенства права. Нещодавно цей орган також представив методологію оцінки верховенства права, яка в неофіційному перекладі пана Сергія Головатого отримала назву “Мірило правовладдя”, що, як видається, є доволі сумнівним словотвором.
Кофі Ананан, Доповідь щодо верховенства права у конфліктних і постконфліктних суспільствах, 2004 рік.
І це факт. Часто ми забуваємо про те, що міжнародні інституції — Рада Європи, ООН та організації, що функціонують під її егідою, функціонують в рамках правової системи — міжнародно-правової системи, яка на перший погляд дуже далека від того, що ми називаємо верховенством права. Усі ці стандарти, норми, методології оцінки і таке інше — вони ніколи не спрямовані на міжнародно-правову систему як таку, вони адресовані державам, націлені на те, щоби держави всередині своїх національних правових систем наводили лад. Виникає питання: а наскільки це припустимо, що міжнародно-правова система, яка, як видається, є доволі далекою від стандартів верховенства права, була джерелом настанов щодо верховенства права для національних правових систем?
І звідси витікає питання, яке напряму пов’язане з сьогоднішньою лекцією
Міжнародне право має ряд суттєвих відмінностей від права національного. І це впливає на те, як ми маємо розуміти міжнародне верховенство права.
По-перше, вимоги верховенства права як правило адресовані “уряду” — багато дефініцій цього феномену напряму вживають цей термін (наприклад, впливова дефініція Ф. Гайєка). Ніякого уряду в міжнародному праві немає.
По-друге, міжнародний правопорядок є децентралізованим — держави самі виконують роль урядів
Міжнародне право — це не частина суші. Міжнародне право — це архіпелаг з сотень островів, і між деякими з них навіть немає сполучення.
Міжнародне право має ряд суттєвих відмінностей від права національного. І це впливає на те, як ми маємо розуміти міжнародне верховенство права.
По-перше, вимоги верховенства права як правило адресовані “уряду” — багато дефініцій цього феномену напряму вживають цей термін (наприклад, впливова дефініція Ф. Гайєка). Ніякого уряду в міжнародному праві немає.
По-друге, міжнародний правопорядок є децентралізованим — держави самі виконують роль урядів
Міжнародне право — це не частина суші. Міжнародне право — це архіпелаг з сотень островів, і між деякими з них навіть немає сполучення.
Проблема субстантивного підходу до верховенства права стає іще більш складною на міжнародному рівні. Субстантивний підхід говорить про те, що верховенство права є тоді, коли закони змістовно відповідають певним цінностям, захищають їх і сприяють їх втіленню. Чи це можливо а міжнародній арені, якщо це доволі сумнівно, що це можливо в національному праві? Чи існують взагалі такі цінності, які було б універсальними настільки, що могли б стати основою для міжнародного верховенства права?
Сучасне міжнародне право у багатьох моментах демонструє ідею, яка, як видається, демонструє саму суть всієї проблеми його розуміння крізь призму верховенства права. Я переконаний, що рух до верховенства права — це природній шлях еволюції будь-якої правової системи, якщо ця правова система дійсно використовується за своїм призначенням — а саме полегшувати людям життя, сприяти досягнення ними своїх цілей.
Дві тенденції, на які можна звернути увагу в цьому контексті — це, по-перше, тенденція, яка започаткована справою Каді, і, по-друге, це тенденція, яка пов’язана з розумінням того, що верховенство права неможливе за межами певних інституційних основ.
Справа Каді — це красномовне свідчення того, що міжнародні організації мусять розглядатися в якості інституційної основи для міжнародного верховенства права. У цій справі відсутність дієвого механізму судового контролю на рівні ООН стало підставою для того, що Суд Європейського Союзу скасував регламент із застосування санкцій, імплементований ЄС у порядку реалізації резолюції Ради Безпеки ООН, оскільки ця Резолюція стосувалася обмеження прав і свобод конкретної людини, і ця людина була позбавлена будь-яких механізмів оскарження цього рішення. Тому Суд ЄС, по суті, виніс рішення, що процесуальні стандарти захисту прав людини в рамках ЄС є вищими, аніж в рамках ООН, а тому застосовуватися мають саме вони.
Проблема accountability, піднята справою Каді, є особливо цікавою в контексті проекту ДАРІО — тобто статей з відповідальності міжнародних організацій. По суті, це дозволяє запровадити базовий механізм оцінки того, наскільки міжнародні організації в своїй структурі і діяльності відповідають базовим вимогам верховенства права.
Сучасне міжнародне право у багатьох моментах демонструє ідею, яка, як видається, демонструє саму суть всієї проблеми його розуміння крізь призму верховенства права. Я переконаний, що рух до верховенства права — це природній шлях еволюції будь-якої правової системи, якщо ця правова система дійсно використовується за своїм призначенням — а саме полегшувати людям життя, сприяти досягнення ними своїх цілей.
Дві тенденції, на які можна звернути увагу в цьому контексті — це, по-перше, тенденція, яка започаткована справою Каді, і, по-друге, це тенденція, яка пов’язана з розумінням того, що верховенство права неможливе за межами певних інституційних основ.
Справа Каді — це красномовне свідчення того, що міжнародні організації мусять розглядатися в якості інституційної основи для міжнародного верховенства права. У цій справі відсутність дієвого механізму судового контролю на рівні ООН стало підставою для того, що Суд Європейського Союзу скасував регламент із застосування санкцій, імплементований ЄС у порядку реалізації резолюції Ради Безпеки ООН, оскільки ця Резолюція стосувалася обмеження прав і свобод конкретної людини, і ця людина була позбавлена будь-яких механізмів оскарження цього рішення. Тому Суд ЄС, по суті, виніс рішення, що процесуальні стандарти захисту прав людини в рамках ЄС є вищими, аніж в рамках ООН, а тому застосовуватися мають саме вони.
Проблема accountability, піднята справою Каді, є особливо цікавою в контексті проекту ДАРІО — тобто статей з відповідальності міжнародних організацій. По суті, це дозволяє запровадити базовий механізм оцінки того, наскільки міжнародні організації в своїй структурі і діяльності відповідають базовим вимогам верховенства права.
Сучасне міжнародне право у багатьох моментах демонструє ідею, яка, як видається, демонструє саму суть всієї проблеми його розуміння крізь призму верховенства права. Я переконаний, що рух до верховенства права — це природній шлях еволюції будь-якої правової системи, якщо ця правова система дійсно використовується за своїм призначенням — а саме полегшувати людям життя, сприяти досягнення ними своїх цілей.
Дві тенденції, на які можна звернути увагу в цьому контексті — це, по-перше, тенденція, яка започаткована справою Каді, і, по-друге, це тенденція, яка пов’язана з розумінням того, що верховенство права неможливе за межами певних інституційних основ.
Справа Каді — це красномовне свідчення того, що міжнародні організації мусять розглядатися в якості інституційної основи для міжнародного верховенства права. У цій справі відсутність дієвого механізму судового контролю на рівні ООН стало підставою для того, що Суд Європейського Союзу скасував регламент із застосування санкцій, імплементований ЄС у порядку реалізації резолюції Ради Безпеки ООН, оскільки ця Резолюція стосувалася обмеження прав і свобод конкретної людини, і ця людина була позбавлена будь-яких механізмів оскарження цього рішення. Тому Суд ЄС, по суті, виніс рішення, що процесуальні стандарти захисту прав людини в рамках ЄС є вищими, аніж в рамках ООН, а тому застосовуватися мають саме вони.
Проблема accountability, піднята справою Каді, є особливо цікавою в контексті проекту ДАРІО — тобто статей з відповідальності міжнародних організацій. По суті, це дозволяє запровадити базовий механізм оцінки того, наскільки міжнародні організації в своїй структурі і діяльності відповідають базовим вимогам верховенства права.
