Diese Präsentation wurde erfolgreich gemeldet.
Wir verwenden Ihre LinkedIn Profilangaben und Informationen zu Ihren Aktivitäten, um Anzeigen zu personalisieren und Ihnen relevantere Inhalte anzuzeigen. Sie können Ihre Anzeigeneinstellungen jederzeit ändern.

Буркацька Галина Євгенівна

480 Aufrufe

Veröffentlicht am

Буркацька Галина Євгенівна

Veröffentlicht in: Bildung
  • Als Erste(r) kommentieren

  • Gehören Sie zu den Ersten, denen das gefällt!

Буркацька Галина Євгенівна

  1. 1. Легендарна Галина Буркацька Біографічний нарис Черкаси 2016
  2. 2. 2
  3. 3. 3 Відділ культури і туризму Черкаської райдержадміністрації КЗ «Черкаський районний організаційно-методичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної ради (до 100-річчя від дня народження) Біографічний нарис Черкаси 2016
  4. 4. 4 91.9:65. Л 33 Легендарна Галина Буркацька (до 100-річчя від дня народження): біографічний нарис / Комун. закл. «РОМЦ БКР» Черкас. райради; авт.- укладач Л.В. Воскобійник. – Черкаси: [б.в.], 2016. – 12 с. Галина Буркацька – жива легенда Черкаського краю. Новатор сільського господарства, двічі Герой Соціалістичної Праці, вона увійшла в історію нашої держави творцем. Ця визначна жінка вміла керувати, вчитися і навчати інших, а її трудовий подвиг оспіваний у піснях та віршах. Біографічний нарис ознайомить читача з життєвим шляхом Галини Буркацької – талановитого керівника, вченого, видатного державного і громадського діяча. Видання рекомендоване учнівській та студентській молоді, бібліотечним працівникам, освітянам та широкому колу читачів. Автор-укладач Л.В. Воскобійник Комп’ютерний набір С.Л. Прядун Відповідальна за випуск В.М. Канюка Комунальний заклад «Черкаський районний організаційно-методичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної ради, 2016.
  5. 5. 5 Героїня праці,жінка-трудівниця, Кличе нас на подвиги вона. Хай шумить, як море, Золота пшениця – Наша сила буйна і рясна. «Пісня про Галину Буркацьку» Буркацька Галина Євгенівна належить до когорти людей, на плечі яких випали і роки воєнного лихоліття, і роки відбудови, коли з попелу і руїн відроджувались наші міста і села. Велике і нелегке життя прожила ця мудра жінка. Народилася Галина Буркацька 17 грудня 1916 року в с. Геронимівка Черкаського району Черкаської області в родині селян. Відколи себе пам'ятала, їхня сім'я завжди боролася за виживання: батько часто мандрував у пошуках заробітку – то на будівництво залізниць, то видобувати вугілля й залізну руду на шахтах Донбасу й Криворіжжя. До школи Галина ходила за 6 км у Дахнівку. Вчилася старанно, бо розуміла, що лише завдяки освіті зможе вирватися із полону злиднів. Після закінчення семирічки батьки відправили доньку до діда і баби у Росію. Там Галина вступила до текстильного технікуму та влаштувалася працювати прядильницею на Івано-Вознесенський меланжевий комбінат. Але затужила дівчина за рідним краєм і поїхала до своєї Геронимівки. Коли переступила поріг рідної оселі, то батьки схопилися за голову: «Навіщо ж ти, доню, приїхала на голод?». Виживали завдяки тому, що зберегли корову. Іноді мати носила міняти молоко в Черкаси. Приносила звідти по склянці крупи, щоб зварити рідесенький кулешик. Знайомі, яким мати носила молоко, допомогли влаштувати Галину в професійне училище деревообробного заводу, де учням видавали пайку чорного глевкого хліба. Професією столяра вона оволоділа: прискіпливі екзаменатори залишилися задоволені, посидівши на табуретці за столом, які вона виготовила власноруч. Саме в цей час голова Геронимівської сільської ради Клим Зачепа потребував допомоги грамотної людини і запропонував посаду секретаря Галині Буркацькій. Вона старалася догодити усім односельцям. Кмітливу
  6. 6. 6 молоду секретарку помітило районне керівництво й направило вчитися на жіночі курси радянського активу у Київ. Повернулася Галина Буркацька із Києва до рідного села з жіночим годинником на руці, яким її нагородили за успішне закінчення курсів. 18-річною дівчиною її обрали головою сільської ради в селі Шелепухи Черкаського району. Виборці були задоволені молодою головихою, а тому з жалем проводжали на курси інструкторів райвиконкому, після закінчення яких Галина два роки пропрацювала у Черкаському райвиконкомі. Галина Євгенівна усе життя мріяла здобути освіту, тому поступила у Харківський комуністичний університет, де і вийшла заміж. Працювали з чоловіком комсоргами ЦК ВЛКСМ у харківських школах. А коли почалась війна провела його на фронт. Галина Євгенівна назвала свою другу доньку Вірою на підтвердження своєї непохитної віри в те, що гітлерівська орда, яка змусила її евакуюватися з двома маленькими дітками на Саратовщину, за Волгу, буде розгромлена. Із залізничної станції до колгоспу, куди її розприділили на роботу, добиралася на гарбі. Кутала дітей у свою шубу, тулила до себе, щоб віддати крихти свого тепла, бо й сама закоцюбла в далекій дорозі, але діти тяжко захворіли. Під житло евакуйованим виділили приміщення колишньої шевської майстерні, де були тільки голі стіни. Замість ліжка поклали на два чемодани зняті з петель внутрішні двері. Галина Євгенівна віддала свою шубу за борошно і молоко дітям. Син видужав, а старшої доньки не стало. Галина Євгенівна потерпала від розпуки, не могла уявити, як вона пояснить своєму чоловікові, який захищав Севастополь, чому не змогла вберегти їхню донечку. Та невдовзі одержала похоронку і на чоловіка. Вона виплакала всі сльози, та не зломилася й продовжувала працювати на обмолоті хліба, виконуючи найважчу чоловічу роботу – подавала розперезані від перевесел снопи в комбайн. Спочатку ніхто не здогадувався, що вона носила під серцем другу доньку Віру. Після народження донечки Галину Євгенівну перевели на легшу роботу. Працювала в саратовському степу, а думками була в Геронимівці, дуже хвилювалася за рідних, які опинилися в окупації. Тільки довідалася, що Черкаси визволили від нацистських окупантів, написала в Геронимівку, прохаючи батька приїхати за нею, бо самій з двома малими дітьми в дорозі було не під силу.
  7. 7. 7 Попри усі тривоги та біди, у Галини Євгенівни вистачило сили і мужності не скоритися долі і впевнено йти нелегкою дорогою до мети - працювати на землі, щоб нагодувати голодну і зруйновану країну. Наступного дня по приїзді колишній інструктор райвиконкому і комсорг Галина Буркацька вийшла в поле полоти коксогиз, коріння якого використовували для виробництва каучуку. За сумлінну працю Буркацьку преміювали білими святковими битими валянками. Інше взуття зносилося, то їй доводилося місити білими валянками осінню грязюку, поки в Черкасах майстер-чоботар не склеїв їй калоші з автомобільних камер. Згодом Галину обрали ланковою, потім бригадиром коноплярів. У 1947 році обрана партсекретарем. Щоб скрізь устигати навчилась їздити верхом на коні. Галина Євгенівна читала багато журналів та книжок присвячених агрономії, писала листи до спеціалістів, просила порад. І на своєму полі все це намагалася застосувати: ходила за трактористами, з метром власного виготовлення, у дощ чи жару ходила по полях і показувала, переконувала від чого залежить урожайність. Першу нагороду Батьківщини – орден Трудового Червоного Прапора – Галина Євгенівна отримала у 1949 році за високі врожаї. А наступного року геронимівці обрали її головою колгоспу. В тому ж, п’ятдесятому, році стала депутатом Верховної Ради СРСР. Щоб виправдати довіру, вона, як не була завантажена поточними справами на полях і фермах, втупила до Київської сільськогосподарської академії, щоб заочно здобути фах агронома. Уважно стежачи за здобутками сільськогосподарської науки, вона багато чого запроваджувала у своєму господарстві, до якого в серпні 1950 року приєдналися хлібороби й тваринники Дахнівки і Василиці, колгосп назвали «Радянська Україна». Якщо на ґрунтах цих сіл озиму пшеницю в дореволюційні часи взагалі не сіяли, а жита і
  8. 8. 8 ячменю збирали відповідно по 45 і 36 пудів з гектара, то тепер урожаї зернових становили 28,6 центнера з гектара, озимої пшениці – 25,3 центнера. Врожаї зернових, кукурудзи збільшились в чотири-п’ять разів. Галина Буркацька почала застосовувати вапнування ґрунтів, внесення органо- мінеральних сумішей і була у цьому новатором. У 1951 році за високі врожаї сорок два працівники колгоспу було нагороджені орденами і медалями, а Галині Євгенівні за успіхи у розвитку сільськогосподарського виробництва було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Згодом врожаї зернових у господарстві, очолюваному Буркацькою, уже збирали на рівні 50 центнерів. Це у той час, коли інші в Україні про урожай 16,4 центнера (сто пудів) з гектара ще тільки мріяли. Колгосп почав заможнішати – купувалася техніка, розгорнулося будівництво нових виробничих приміщень, а селяни у свою чергу розгорнули будівництво нових жител для себе та своїх нащадків. Галина Євгенівна старалася допомагати односельцям налагоджувати їхню роботу. Свій авторитет вона використовувала для того, щоб забезпечити будівництво тваринницьких комплексів, доріг, амбулаторій, будинків культури, магазинів, водогону, лазні, газифікації сіл свого збільшеного господарства, налагодження автобусного сполучення з обласним центом. У 1956 році Г.Є. Буркацька закінчила сільськогосподарську академію. Свою дипломну роботу вона присвятила аналізу розвитку свого колгоспу за п'ятирічку. Поступово призбирувала матеріал для кандидатської дисертації, яку і захистила у 1967 році у тій же академії. Все частіше з різних трибун вона наголошувала на користі агрономічної науки. Та, повернувшись додому, знімала свій парадний, зшитий на замовлення, костюм, білу мереживну блузку і йшла в поле, на ферму. 1957 року очолюване Буркацькою велике господарство поставило рекорд, виробивши на кожні 100 га сільськогосподарських угідь 114 ц м’яса і 600 ц молока. Слава про колгосп «Радянська Україна» облетіла країну і за її межі. За нові досягнення Галину Євгенівну у 1958 році відзначили другою Золотою Зіркою Героя Соціалістичної Праці. У 1959 році до колгоспу «Радянська Україна» приєднався колгосп села Свидівок.
  9. 9. 9 У Геронимівку почали їздити по науку не тільки з України, а й делегації з усього світу. В липні 1962 року в Геронимівку завітали гості з Великобританії. Два дні представники жінок Великобританії гостювали у Геронимівці, з захопленням оглядали господарство, сад, культурно- побутові заклади колгоспу. Згодом у Геронимівці побували представники прогресивних організацій Уругваю, Австрії, Лівії, Норвегії, Японії, Франції, Бразилії, Шотландії. А сама Галина Євгенівна брала участь у Всесвітньому конгресі миру, відвідала Стокгольм, Кіпр, Лондон, виступала по радіо і телебаченні, побувала на конгресі жінок в Сантьяго (Чилі). Свою діяльність і боротьбу за мир Галина Буркацька підкріплювала конкретною працею з розквіту свого рідного села. І, як депутат, член Президії Верховної Ради СРСР, Галина Євгенівна постійно відстоювала інтереси трудового люду. Це вона була однією із тих депутатів, які добилися паспортизації мешканців сіл, ухвалення закону про пенсійне забезпечення колгоспників, які майже до середини 60-х не мали права на пенсію. Галина Євгенівна була ініціатором скасування податків на присадибні ділянки, коли люди платили за кожне деревце, грядку, птицю. У її господарстві вперше в Україні була запроваджена грошова плата замість трудоднів, розпочато будівництво соціальних закладів. Ступені підйому колгоспу були також сходинами росту Буркацької. Ці два процеси були тісно пов’язані між собою. Для Галини Євгенівни фактично не було ніякого іншого життя, окрім невтомної турботи про колгоспні справи. Адже голова колгоспу – це не тільки посада. Це і аргоном, і інженер, і педагог – знавець людських душ. Всі ці якості поєднувала в собі Галина Буркацька. У вересні 1960 року в центрі села Геронимівка був урочисто встановлений бронзовий бюст Г.Є. Буркацької (скульптор – Г. Кальченко). А Галину Євгенівну хвилювали
  10. 10. 10 нові турботи, і перш за все суцільна механізація всіх трудомістких виробничих процесів на полях і фермах. Високі прибутки дозволяли колгоспу щорічно закуповувати нові сучасні машини і тим самим значно полегшувати працю колгоспників. У 1963 році, наприклад, в колгоспі було 17 тракторів, 5 зернозбиральних комбайнів, 25 автомашин та багато іншої техніки. Виробництво зерна, перевозки були забезпечені необхідними машинами. А ось з механізацією на фермах, і особливо молочній, в ті роки ще було важко. І Галина Євгенівна на різного роду нарадах і з’їздах не припиняла звертатись до конструкторів і інженерів: «Дайте нам на ферми хороше і зручне обладнання, щоб доярка і відпустку, і вихідні хоча б раз в тиждень мала!». Її нелегкі будні проходили в полі і на фермі, на будовах, серед людей. Людяна і водночас вимоглива, сама багато працювала і вимагала віддачі від кожного. За спогадами доньки Віри мама завжди була в роботі. Робочі дні її розпочиналися зі світанком і закінчувалися пізно ввечері. Про особисте життя їй не було коли думати. Діти вже повиростали, а вона залишалася вдовою. Одного разу їй запропонував руку і серце Іван Грушецький, з яким вони були раніше знайомі. На той час він очолював Комітет народного контролю в Україні і також овдовів. Галина Євгенівна погодилася і, хоч як тяжко було покидати рідний колгосп, переїхала до Києва. Саме з ним Галина Євгенівна відчула сімейний затишок, про який мріє кожна жінка. Кандидат економічних наук Галина Буркацька у 1968 році стала доцентом Української сільськогосподарської академії. Лекції з організації сільськогосподарського виробництва, які читала двічі Герой Соціалістичної Праці, досвідчений голова колгоспу, завжди захоплено сприймали студенти. Хто ж міг їм ще переконливіше розкрити технологію успіху, як не керівник і вчена, яка пройшла нелегкий шлях від полільниці до голови правління, передового у всіх відношеннях господарства. А головне, чого вона прагнула навчити своїх студентів, за словами самої Галини Євгенівни, так це уміння працювати з людьми, уміти їх любити. «Ми, українці, за добро завжди віддячуємо добром, а за любов – любов’ю. Керівник завжди повинен піклуватися про своїх підлеглих», - казала Галина Буркацька. Автор праць «Як ми виконуємо головне завдання в сільському господарстві» (1953), «Хочеш миру – борись за мир» (1963), «По пути крутого подъема хозяйства» (1964), «Совершенствование системы ведения хозяйства» (1967).
  11. 11. 11 Вже будучи на пенсії, Галина Євгенівна не припиняла своєї громадської діяльності – була членом ради Організації ветеранів України. Постійно підтримувала зв’язок з рідним селом, сумувала за своєю малою батьківщиною, завжди цікавилась справами земляків. Боляче переживала зміни, які зазнало її, колись славетне, господарство в роки незалежності. Та всім радила не втрачати надії на краще і гуртуватися. Хто її пам’ятає з людей, з якими їй доводилося працювати чи спілкуватись, згадують про неї з захопленням: роботяща, патріотична, енергійна, весела, і разом з тим спокійна, виважена, вона ніколи не підвищувала голос. До кожного шукала особливий ключик – одного пожурить, але з веселою усмішкою, другого навіть трішки перехвалить, знаючи, що він завтра цю малість подвійно відпрацює, третьому дасть добру пораду, з міста привезе пакет цукерок для чиїхось дітлахів; а якщо допомогти чи відгукнутись на біду – так це в Буркацької було на самій вершині серця, поплаче разом, якщо горе, але і засміється дзвінко, там де є чому порадіти. Цікаво знати В архівних документах про репресії 40-х років у Черкаському районі є карна справа, порушена проти мешканців с. Геронимівка. У цей час багато геронимівців, зокрема, фронтовиків, не могли забути бідувань голодного 1947 року. Серед них був і фронтовик Мирон Онищенко, на утриманні якого було п’ятеро дітлахів від немовляти до десяти років. Селяни із Гощанського району під Рівним допомагали йому хлібом. Разом із хлібом він почав привозити на Черкащину листівки і брошури, видані в підпільних друкарнях. Онищенка і його спільників, розповсюджувачів націоналістичних брошурок та листівок, виявили у 150 році і заарештували. Перед Галиною Буркацькою – головою Геронимівського колгоспу – постала проблема: провести збори – засудити націоналістів, чи, як керівник господарства, як мати – стати на захист свого колективу. І вона вибрала останнє. До карної справи підшито два документи. Перший – це довідка-характеристика від 27 березня 1950 року на Онищенка М.І. і Туза М.Г. Жодного критичного зауваження. І дисципліновані, і трударі, які виробляють за рік понад 300 трудоднів, і хороші батьки. І другий – це вже відверте прохання, «поручительство» громади за своїх
  12. 12. 12 односельчан, які потрапили за грати. 27 підписів. Підписи, підтверджені підписом Г.Є. Буркацької і мокрою печаткою колгоспу. А для гарантії Буркацька поставила не одну, а дві печатки. Можна лише схилити голову перед мужністю і людяністю цієї жінки. Галина Буркацька, по суті, власним авторитетом стала на захист своїх земляків. Галину Євгенівну Буркацьку по праву можна назвати чи не найвидатнішим керівником сільського господарства Черкащини. Вона була представником СРСР у складі радянської парламентської і партійно- урядової делегації у Празі, Берліні, Каїрі, Софії, Стокгольмі. У Лондоні Галина Євгенівна Буркацька виступала перед радіослухачами та телеглядачами. Загалом представляла нашу країну у 20-ти країнах світу на різних конференціях та форумах. Вона була учасником Всесвітнього Конгресу Миру, її обирали членом ЦК КПУ, депутатом Верховної Ради СРСР кількох скликань, у 1958 році – членом Президії Верховної Ради СРСР. Галина Буркацька досягла у справі розкриття і ствердження особистості, а заодно і зміцнення держави більше, ніж багато керівників на найвищих сходинках влади. За великі виробничі досягнення Галина Євгенівна та її колгосп занесені до Золотої книги пошани Черкаської області. Нагороджена двома орденами Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора, медалями. Указом Президента України № 191/2006 від 3 березня 2006 року Галина Євгенівна Буркацька нагороджена орденом Княгині Ольги ІІ ступеня. Померла 14 березня 2006 року. Похована в Києві на Байковому кладовищі. 10 вересня 2008 року у с. Геронимівка на будинку, у якому народилась і довгий час проживала Галина Євгенівна, відкрито меморіальну дошку. Така вона, легендарна жінка із села Геронимівки, голова колгоспу, державний діяч і Людина – Галина Буркацька. В народі кажуть: «Людина живе доти, доки її пам'ятають люди». Наш святий обов'язок пам'ятати земляків, які жили і працювали для добробуту свого народу і України.
  13. 13. 13 Використані джерела 1. Буркацька Галина Євгенівна / Черкащини славетні імена. – Черкаси: ДП «Черкаський ЦНІІ», 2013. – С. 233-234. 2. Буркацька Галина Євгенівна [Електронний ресурс] // Сайт «ВікіпедіЯ». – Текстові дані. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%83%D1%80%D0%BA%D0%B0 %D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%93%D0%B0%D0%BB%D0% B8%D0%BD%D0%B0_%D0%84%D0%B2%D0%B3%D0%B5%D0%BD%D1 %96%D0%B2%D0%BD%D0%B0 (дата звернення: 5.12.2016). – Назва з екрана. 3. Городніченко Л. «Пам’ятаю кожну стежину в полі» / Любов Городніченко // Сільські обрії. – 2001. – 16 лютого. – С. 1. 4. Іноземні гості в Геронимівці // Черкаська правда. – 1962. – 17 серпня. 5. Залюбовская М. Жизнь отданная людям / М. Е. Залюбовская // Героические судьбы. – 1985. – С. 116-124. 6. Калиновська Т. Вибір Г.Є. Буркацької / Т. Калиновська, П. Жук // Реабілітовані історією. Черкаська область. Кн. 6. – Сміла: Тясмин, 2008. – С. 259-261. 7. Лисенко Л. Висока честь / Л. Лисенко // Серп і молот. – 1976. – 27 листопада. – С. 2. 8. Макаренко Я. Буркацкая Галина Евгеньевна / Я. Макаренко // Герои вдохновенного труда: Очерки о героях труда. – 1983. – С. 75-81. 9. Найден С. Геронимівка / С. Найден // Слава Черкащини. – Дніпро: «Промінь», 1967. – С. 118-126. 10.Петрушенко М. В історію увійшла творцем / М. Петрушенко // Урядовий кур’єр. – 2008. - № 11. – С. 4. 11.Сноз Г. Золота пшениця Черкащини / Геннадій Сноз // Народна правда. – 2008. – 3-9 вересня (№ 36). – С. 5. 12.Стасів Т. Жінка, державний діяч, людина / Тетяна Стасів // Сільські обрії. – 2011. – 25 лютого (№ 8). – С. 5. 13.«То життя моє – хвилинка. То – як декілька епох» // Сільські обрії. – 2008. – 12 вересня. – С. 3. 14.Трохименко В. Галина Буркацька: легендарний новатор сільського виробництва / Василь Трохименко // Нова Доба. – 2003. – 9 грудня ( № 99). – С. 5.
  14. 14. 14 Науково-популярне видання Легендарна Галина Буркацька (до 100-річчя від дня народження) Біографічний нарис Автор-укладач Л.В. Воскобійник Комп’ютерний набір С.Л. Прядун Відповідальна за випуск В.М. Канюка Підписано до друку 12.12.2016 Тираж 5 Видавець: Комунальний заклад «Черкаський районний організаційно- методичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Черкаської районної ради 18000 м. Черкаси вул. Дахнівська, 52 e-mail: bibliotekaromc@gmail.com
  15. 15. 15
  16. 16. 16

×