3. Христіан Йоган
Генріх Гейне
13 грудня 1797,
Дюссельдорф -
17 лютого 1856,
Париж
Він був далеким родичем Карла
Маркса по материній лінії. Вони
познайомилися в Парижі у 1843 р. і не
підозрювали про свою спорідненість.
Поет був зачарований розумом
філософа і майже кожен день виходив
на вулицю Вано поговорити про
літературу і політику. Карл заохочував
Гейне служити свободі: “Залиште ці
вічні любовні серенади і покажіть
поетам, як обходитися з батогом”
4. Раз дівчина стояла
Над морем в пізній час
У відчаї зітхала
Що промінь сонця згас
За спогадами Франциски Кугельман, дуже часто, коли
хто-небудь виявляв надмірну сентиментальність,
Карл Маркс цитував ось цей куплет Гейне…
В один з останніх днів життя до Гейне прийшов
Маркс. Гейне саме перестеляли постіль, він був
настільки немічний, що навіть доторки до тіла
приносили йому нестерпний біль. Коли доглядальниці
переносили його на наволочці, він сказав: “Бачите,
любий Маркс, дами все ще носять мене на руках...”
5. Гейне народився у сім’ї
бідного єврейського купця
Його батько торгував тканинами. У сім’ї було ще троє дітей - Шарлотта,
Густав і Максиміліан. Виховання Гейне отримав у місцевому католицькому
ліцеї, де прищеплювали любов до розкішності католицького богослужіння.
Вихованням сина серйозно займалася мама - Бетті. Освічена і мудра жінка, вона
хотіла забезпечити сину гідну освіту.
6. Спроба бізнесу
Після вигнання французів і приєданння
Дрюссельдорфа до Пруссії Генріх переходить в
економічне училище. Генріха відправляють на
стажування у Франкфурд-на-Майні. Це була
спроба зробити з хлопця продовжувача
фінансово-торгівельної діяльності, яку він з
успіхом провалив.
Генріх вертається додому
7. Ще одна спроба...
У 1816 р. батьки відправляють сина в
Гамбург до дядька - Соломона Гейне,
який мав власний банк. Як справжній
педагог, він дає племіннику можливість
показати свої здібності і дає йому
очолювати маленьку компанію. Менш
ніж за пів року Гейне “провалив” справу.
Дядько дає йому вести бухгалтерські
рахунки, та Гейне все більше
захоплюється лірикою...
8. Роки
навчання
Після невдалої спроби налагодити бізнес, Генріх
навчається в Бонні, потім у Геттінгені, а з 1821
року - в Берліні.
У Берліні навчається до 1823 р., захоплюється
творами Гегеля.
1825 р. - вертається до Геттінгена і стає доктором
права, тоді ж приймає лютеранство, оскільки
євреїв залишили всіх прав.
В цей же час захоплюється літературою і входить
до літературного гуртка.
9. Кузина Амалія
Він закохується в неї під час
перебування у дядька Соломона.
Амалія не відповіла на його почуття
взаємністю, і всі переживання
Генріха вилилися у поезію -
особливо добре це видно у “Книзі
пісень” (1827 р).
10. Видавець У 1829 р. Генріх стає видавцем
газети “Нові загальні політичні
анали” разом із Коттом, але
працює там лише 2 роки.
Йому відмовляють у званні
професора, тому поет залишає
працю над видавництвом газети.
11. Останнє місто -
Париж
у травні 1831 р. Генріх переїжджає у
Париж, де проводить останні роки
життя. Тут він знову працює в газеті,
пише про політику і мистецтво, про
німецьку літературу і філософію. Перші
його праці публікуються в “Ранковому
листку” і “Загальній газеті” німецькою і
французькою мовами.
12. Ксенія Ежені Міра
Гейне було майже 37, коли він познайомився з молодою вродливою
француженкою Ксенією Ежені Міра, яку поет вперто називав
Матильдою. Селянка за походженням, вона приїхала до Парижа в
пошуках щастя і жила у своєї тітки, допомагаючи їй торгувати
взуттям. Через рік Гейне одружився з нею. Матильда була
примхливою, вередливою і дуже запальною жінкою (Гейне називав
її "домашнім Везувієм"); вона не вміла читати, і Гейне марно
намагався навчити її німецької мови. Вона так і померла, не
прочитавши жодного вірша чоловіка, навіть точно і не знала, чим
він займається. Але дівчина полонила поета своєю природністю,
веселістю, безмежною відданістю, його не дуже бентежило те, що
вона не знала його творів, вона кохала його не за гучну славу, не як
поета, а як людину. Разом вони прожили 20 років спільного життя.
Коли поет тяжко і невиліковно захворів, Матильда турботливо
доглядала за ним.
13. Вісім
років...
З 1846 року Гейне хворіє сухотами спинного
мозку. Хвороба прогресує з роками. Весною 1848
року поет востаннє виходить з дому самостійно.
Останні вісім років життя були невимовно
важкими для Гейне - “матрацна могила” - так він
їх називав.
Попри все продовжує писати. Напівсліпий,
нерухомий, він правою рукою піднімав повіку
ока, щоб хоч трохи бачити, а лівою виводив на
папері великі літери.
Його останніми словами були: “Писати!... Паперу,
олівця…!”
14. “Справді, не знаю, чи заслуговую я, щоби мій
гріб коли-небудь прикрасили лавровим
вінцем. Поезія, при всій моїй любові до неї,
завжди була для мене тільки священною
іграшкою або ж священним засобом для
небесних цілей. Я ніколи не надавай великого
значення славі поета, і мене мало хвилює -
хвалять мої пісні чи зневажають. Та на мій
гріб ви повинні поставити меч, бо я був
хоробрим солдатом у війні за свободу
людства!”
