2. Гійом Аполлінер— французький поет
польського походження, художник, критик.
Провідник авангардної паризької
літератури.
3. Роки життя - 26 августа 1880, Рим — 9 ноября 1918, Париж.
На початку XX століття французька поезія почала розширювати коло
своїх художніх пошуків. Гійом Аполлінер, як у фокусі, зібрав художні
імпульси, що йшли з минулого, і багато в чому визначив розвиток
французької поезії на десятиріччя вперед.
На картине А. Руссо «Муза, вдохновляющая
поэта» (1909) в шаржированном духе
изображены Г. Аполлинер и его возлюбленная
М. Лорансен.
4. Вільгельм Аполлінарій Костровицький народився
у Римі в 1880 році, його рідними мовами були
польська та італійська, а французьку він опанував
у монастирських школах на півдні Франції.
Позашлюбний син італійського офіцера і
польської дворянки (Анжеліки Кастровицької,
російської підданої, дочки польського офіцера
Михайла Аполлінарія Кастровицького, який втік в
Італію після Польського повстання 1863—1864
р.;) з'явився на світ 26 серпня 1880 р. в Римі під
ім'ям Вільгельма Аполлінаріса Костровицького.
5. Спочатку він відвідував школу в Монако, куди
переїхав разом з матір'ю. У 1899 році він
перебрався в Париж, де обертався серед
авангардистів від мистецтва (серед його друзів
були художники Марлен Андре Дерен, Рауль
Дюфі, Пабло Пікассо, письменники Макс Жакоб і
Альфред Жаррі) і політиків. Костровицький,
почавши писати, взяв псевдонім — Гійом
Аполлінер.
6. 1887 — разом з матір'ю і молодшим братом Аполлінер переїжджає в
князівство Монако, де вчиться в монакському релігійному коледжі
Св. Карла.
7. 1896—1897 — протягом п'яти місяців відвідує ліцей в Ніцці, потім
вступає в ліцей Станіслава в Каннах. 1899 — родина Кастровицьких
переїжджає в Париж. Аполлінер влаштовується службовцем
банківської контори. 1901 — публікує вірш «Місто і серце», в якому
сполучається любовна лірика з урбаністичними мотивами, що буде
характерно для всієї творчості Аполлінера. 1901—1902 — працює в
Німеччині як вихователь в німецькій родині.
8. 1902 — повертається в Париж; стає редактором фінансового
видання «Супутник рантьє». Займається журналістською діяльністю,
пише невеликі статті для журналів «Європеєць», «Сонце»,
«Мессідор», «Соціальна демократія». В тому ж році публікує кілька
віршів і оповідань, один з яких — «Єресіарх» («L'eresiarque») був
вперше підписаний псевдонімом Гійом Аполлінер. Відправляється в
один з рейнських замків. Як домашнього вчителя зустрів і полюбив
англійську гувернантку Анні Плейден, що - незважаючи на тривалі
залицяння — так і не стала його дружиною. Нещаслива любов була
темою багатьох віршів Аполлінера.
9. 1903 — знайомиться з поетами Максом Жакобом і Андре
Сальмоном і разом з ними засновує журнал «Езопове свято» («Le
Festin d'Esope»), що проіснував до 1904 р. (вийшло 8 номерів). Стає
завсідником літературних кафе; знайомиться з плеядою визнаних
метрів і майбутніх знаменитостей Жаном Мореасом, Полем
Фором, Альфредом Жаррі, Морісом де Вламінком, Андре
Дереном, Анрі Руссо і багатьма іншими.
10. 1905 — знайомство з Пабло Пікассо. Друкується в журналі «Вірші і
проза», який видавався поетом-символістом П.Фором. 1907 —
пише заради заробітку два еротичних романи. Виступає з лекціями
в Салоні незалежних художників про поетів і поезію. 1908 — у лекції
під заголовком «Нова поетична фаланга» Аполлінер висуває
програму нового, гуманістичного ліризму.
11. 1908 — у лекції під заголовком «Нова поетична фаланга»
Аполлінер висуває програму нового, гуманістичного ліризму. 1909
— починає вести рубрику художньої критики в журналах
«Непримиренний» і «Французький Меркурій»; великий резонанс
викликає його стаття «Поезія символістів» («Poesie symboliste»).
7 вересня 1911 — по підозрі в співучасті в крадіжці «Джоконди»
Леонардо да Вінчі з Лувра посаджений у паризьку в'язницю Санте;
12 вересня відпущений за відсутністю складу злочину.
12. 1912 — разом із друзями засновує журнал «Паризькі вечори» (з
1913 р. його директор), покликаний інформувати публіку про нові
тенденції в поезії і живописі; на його сторінках фігурують імена
М.Жакоба, Б.Сандрара, Анрі Матісса, А.Руссо, А.Дерену, Франсіса
Пікабія, Жоржа Шлюбу, Фернана Леже, М. де Вламінка й ін.
13. Під час першої світової війни Аполлінер іде добровольцем на
фронт. у березні 1916 року він був важко поранений в голову, після
поранення поет так і не зміг одужати. 9 листопада 1918 —
Аполлінер помер в Парижі у віці 38 років, заразившись іспанським
грипом. Похований 13 листопада на цвинтарі Пер-Лашез.
14. Творчий дебют Гійома Аполлінера відбувся на початку 20 століття.
Його перші, доволі традиційні, поетичні спроби («Рейнські вірші»)
були навіяні любовними захопленнями під час мандрівки
Німеччиною в 1901—1902 роках. Зв'язок із романтичною і
символістською традицією тут посилюється глибоким емоційним
сприйняттям німецького фольклору й образів романтичної поезії,
засвоєнням тем і ритмів німецької народної пісні («Дзвони», «Ніч на
Рейні»).
15. Відчуваються у творчості Аполлінера й слов'янські джерела, яким
поет завжди надавав великого значення. Використовуючи образ
Лорелеї, створений К. Брентано і підхоплений іншими німецькими
романтиками, в тому числі Генріхом Гейне, поет посилює його
виразність, драматизує вірш, надає йому динамізму.
16. Творчісь Гійома Аполінера та його
творчий спадок
Березень 1911 — опублікована віршована збірка «Бестіарій,
чи Кортеж Орфея» («Le Bestiaire, ou le Cortege d'orphee»).
1911: Рання лірика. З фінансових міркувань Аполлінер писав
порнографічні романи, найвідоміший з яких «Одинадцять
тисяч різок» («Les onze mille verges»), опублікований у 1907
році, по-новому представив праці маркіза де Сада.
Лютий 1912 — друкує найліричніший з своїх віршів «Міст
Мірабо» («Le Pont Mirabeau»), а в грудні — поему «Зона»
(«Zone»), що висуває його на перше місце серед сучасних
йому поетів.
17. Червень 1913 — слідами лютневої виставки італійських футуристів
пише статті «Футуристична антитрадиція» («L'antitradition futuriste»).
У травні 1913 випускає книгу «Художники-кубісти: міркування про
мистецтво» («Les Peintres cubistes: Meditations esthetiques»), де
доводить право кожного художника на творчий пошук.
18. 1913 — виходить збірник віршів 1898—1913 р. «Алкоголі»
1914 — публікує кілька експериментальних віршів, набраних у
формі малюнків (каліграм).
1916 — випускає збірник розповідей «Убивство поета» («Poete
assasine»); в одному з них змоделював універсальний образ долі
поета, відданого на розтерзання юрбі.
1917—1918 — активно публікується в журналах, готує декілька
сценаріїв для фільмів, пише дві п'єси і комедію «Казанова»
(«Casanova»)
19. Червень 1917 — здійснює постановку своєї п'єси «Груди Тирезія»
(«Les Mamelles de Tiresias»), що викликали суспільний скандал. П'єса
«за допомогою ірреальності, що відбувається, особливих декорацій,
танців, акробатики і шумів була покликана показати Аполлінерове
уявлення тотального театру». Ця п'єса, на підставі нової естетичної
форми, вважається початком театру абсурду. Для такого роду
драматургії Аполлінер першим висунув поняття сюрреалізму.
20. В 1915 році поет пише «Послання до Лу», в якому він признається у
своїх почуттях великосвітській красуні Луїзі Коліньї-Шатійон, яка
відхилила його домагання.
Квітень 1918 — видає віршований збірник «Каліграми»
(Calligrammes). Для збірника «Каліграми» характерне трагічне
сприйняття війни, коли ілюзії розвіяні, а придбаний на війні досвід
суперечить офіційній пропаганді.
21. АНАЛІЗ ВІРШІВ ГІЙОМА АПОЛІНЕРА
Калігра́ми. Вірші́ Ми́ру і Війни́ - збірка Гійома Аполлінера, в якій
осмислюються події Першої світової війни та порушуються важливі
проблеми духовного й історичного буття людства. Збірка вийшла
друком у 1918 році. Вона поділяється на дві частини: до першої
увійшли поезії, написані Аполлінером у 1913 р. і першій половині
1914 р., до другої — фронтові поезії.
22. Книга присвячена пам'яті друга поета, літератора Рене
Даліза, який загинув на фронті. Смерть друга, як і інші
тяжкі втрати, надзвичайно вразила письменника. Гійом
Аполлінер поставив собі за мету відтворити в поетичній
формі логіку розвитку своєї епохи, показати загаль¬ні
тенденції драматичного часу.
Цій меті підпорядкована композиція збірки, що
складається із шести розділів, кожен з яких відповідає
певному періоду чи характерним особливостям початку
віку. Отже, Аполлінер поєднав у своїй збірці поезію і час,
зробив лірику своєрідним вираженням доби.
23. Збірка «Каліграми. Вірші Миру і Війни» засвідчила
еволюцію ліричного героя Гійома Аполлінера. Якщо в
«Алкоголях» він сприймав дійсність крізь своє
«сп'яніння» життям, був палко закоханий у світ і
сповнений надій, то у збірці «Каліграми» герой пізнав
трагічний досвід війни. Він зазнав особистих втрат і
розчарувань, побачив тисячі смертей, сам брав участь у
воєнних діях, був свідком руйнівних процесів в Європі
часів Першої світової війни. Тому образ ліричного героя
став трагічнішим, а тональність збірки «Каліграми»
змінилася порівняно з попередніми творами Гійома
Аполлінера.
24. Митець вважає себе співцем не тільки війни, а й миру.
Він підкреслює гуманістичний характер своєї творчості,
яка служить не руйнуванню, а навпаки — побудові
нового світу. Свою поезію він порівнює із зерням, яке
обов'язково дасть плоди, що виростуть у людських
душах:
Я справді знаю це життя
І так лиш я співати вмію
Що пісня сиплеться як зерно
25. МІСТ МІРАБО
Міст Мірабо (фр. Le pont Mirabeau) — вірш, який належить перу
Гійома Аполлінера, написаний ним у 1907 році. Вірш увійшов до
збірки «Алкоголі. Вірші 1898–1913». Тема його — кохання, що
минає, спливає з життя героя.
26. Міст Мірабо для багатьох поколінь французів — символ
вічної історії взаємин чоловіка і жінки, чимало зізнань у
коханні чула ріка і котила свої хвилі далі. У невпинному
русі ріки почуттів — запорука розвитку життя. Автор
утверджує цінність внутрішніх переживань особистості,
мінливих, але прекрасних. Душа ліричного героя цього
твору ніби відділяється у своїй журбі від свого носія і
летить за водою, а серце б'ється в унісон з усім світом:
Любов сплива як та вода бігуча
Любов сплива
Життя хода тягуча
Надія ж невгамовано жагуча
Хай б'є годинник ніч настає
Минають дні а я ще є
27. Поезія присвячена Марі Лорансен, із якою поет
познайомився 1907 року, їй було двадцять два роки,
йому — двадцять сім. Марі — художниця, трохи писала
вірші. А він тільки шукав свій шлях у літературі. Позаду
лишилися нещасливе кохання до англійки Анні Плейден
і виснажлива праця в столичних журналах. Гійом
Аполлінер і Марі Лорансен любили одне одного
протягом п'яти років — років, які, за словами митця,
«можливо, були найважливішими» для нього.
28. Однак їм не судилося бути разом усе життя. Сум розлуки
втілений у вірші «Міст Мірабо», що увібрав у себе не
тільки пам'ять про інших коханих Аполлінера, а й
роздуми про саме життя, про плин часу, про те, що все
минає в цьому світі. Марі Лорансен теж написала вірш з
приводу розлуки з Аполлінером.
29. Образна система
У вірші «Міст Мірабо» поет пише про кохання, що минає. Тисячі
закоханих стояли на мосту Мірабо і дивилися на плин Сени, та для
кожної людини кохання неповторне, як неповторне воно для
ліричного героя вірша Аполлінера. Сум від втраченої любові
викликає в нього роздуми про час і про життя взагалі. Тому можна
зазначити, що автор не обмежується темою кохання. У творі
порушуються філософські проблеми: життя і смерті, тлінності і
вічності, існування особистості. Одним із центральних є образ Сени,
що невпинно котить свої хвилі. Це уособлення життя і часу, в якому,
зрештою, все минає — і надії, і кохання, і розчарування. Категорія
часу знаходить вираження і в інших образах твору — годинника,
зміни дня й ночі.
30. «Міст Мірабо» став своєрідною візитною карткою любовної лірики
XX ст. Це — щемливий твір про кохання, що без вороття спливає,
немов води річки Сени, і про надію, яка, попри сум і розчарування,
залишається «невгамовно жагучою». Але і в цьому шедеврі світової
інтимної лірики Аполлінером залишився поетом великого міста —
улюбленого Парижа. Лірична сповідь героя розгортається на тлі
урбаністичного пейзажу й обертається навколо своєрідних емблем
столиці Франції — річки Сени та мосту Мірабо.
31. ЛОРЕЛЕЯ
Вірш входить до циклу “Рейнські вірші” зі збірки “Алкоголі”.
Прообразом ліричної героїні “Реймських віршів” уважають анні
Плейден – велике й трагічне коханя Аполлінера, якій також
присвячено “Пісню нелюбого” .
У “Рейнських віршах” іще помітний вплив романської поезії ХІХ ст.
зокрема Г. Гейне.
Сюжетна основа вірша “Лорелея” є легенда про рейнську красуню,
яка зачаровувала своїм співом рибалок.
32. Його героїня – красуня Лорелея, яка мешкає в містечку
Бахарасі. У цієї “білявки чарівної”, “сонячні коси” й “очі
як смарагд” проте її краса нікого не тішить : “усіх
мужчин в огругу з ума звела вона”.
Саме через її красу Лорелею викликають на суд, але
суддя зачарований її красою не може її засудити.
Лорелея благає стратити її бо не має більше сил
потерпати від кохання.
Історія Лорелеї закінчилася трагічно, вона кинулась зі
скелі.
