2. 1. Захоплення
фашистськими військами
Новопілля
Новопілля, а до 1961 року село називалося Новоукраїнка, фашистські війська захопили разом із
Кривим Рогом у серпні 1941 року. На той час у селі було лише 2 вулиці – Шкільна та Миру (сучасна
Жовтнева).
Соколовська Т.І. згадує «майже в кожній хаті жили німці, а нас – старих і дітей – виганяли жити в
чуланчики. Мого чоловіка Соколовського Павла Федоровича вибрали головою колгоспу, а
старостою при німцях був Барабаш Д.Д. Були в нашому селі і поліцаї Шелест з Долгінцева, Діденко і
Шурко Єфим. До людей німці ставилися з якоюсь брезгливістю, дітей наших не любили.»
Більше , ніж на 2 роки територію Новопілля окупували фашисти. Тут був розміщений пункт зв’язку,
а жителів села постійно залучали до примусових робіт, наприклад, для створення окопів на лінії
фронту Олександрівка-Златопіль-Чапаївка-Новоселівка, звідки планувався наступ Червоної Армії.
3. 2. Новопілля і доля
євреїв Криворіжжя
Жителі Новоукраїнки не раз ставали свідками, як через село
проходили колони військово-полонених та мирного населення, які
гнали до концтаборів. Були серед них і євреї.
Зокрема, Онуфрієнко Юлія Іванівна згадує, що одного разу від
колони відірвалася жінка із немовлям – її сховали одній із хат, але
фашисти знайшли втікачів і розстріляли на подвір’ї тієї ж хати.
Микола Хоменко згадує, що на території свинарень у Новопіллі
утримували євреїв, яких пригнали туди з Кривого Рогу. Фашисти
ставилися до них, як до худоби – не вважали за людей,
примушували їх до найтяжчої роботи. Він сам був свідком розстрілу
4 євреїв, які ризикнули втекти до міста.
4. С перших днів війни почалася мобілізація до
лав радянської армії. 60 новоукраїнців
вирушили до пункту збору, який знаходився у
Софіївці. Серед них був і Яків Якович
Василенко, колишній шахтар, а у 1941 році
бригадир у новоукраїнському колгоспі. Він
залишив вдома дружину й маленького
сина, яких йому вже не довелося більше
побачити. Там же, під Софієвкою, наших
солдат накрив артилерійський обстріл. Яків
Якович відмовився покинути підводу зі
зброєю, такою потрібною нашим військам, й
трагічно загинув. Довгий час його вважали
зниклим без вісти, проте родина знайшла
Якова Яковича.
3. Перші визволителі
Криворіжжя –
Василенко Яків Якович
5. 4. Лазаренко (Пинич) Тетяна
Федорівна - остарбайтер
За документами фільтраційної справи Пинич Тетяну вивезли о
Німеччини з Новопілля (Новоукраїник) 5 січня 1943 року. Вона
була змушена працювати на алюмінієвому заводі у м.Люнен.
Лише у березні 1945 року її звільнили американські військові.
У своїх спогадах вона відзначає постійну втому від
напруженої роботи, повсякчасне відчуття голоду, адже
полонених годували бруквою і шпинатом, а хліба виділяли
всього 2 скибочки на день.
Саме тому найбільше раділа дівчина не звільненню, не
перемозі над фашистами, а простій можливості нормально
поїсти. Той день, коли американці нагодували колишніх
полонених, став для неї найщасливішим.
Тетяні Федорівні пощастило, нею опікувалася дружина
керівника заводу, де працювала дівчина. Але від інших німців
поблажливості не було. Лайливі слова, образи, зневажливе
вставлення довгих 2 роки відчувала молода українка.
7. Чимало було вистраждано, чимало сліз та крові пролилося на новопільській
землі, але люди вірили, що наш народ переможе! Вірили, що радянські війська
село за селом звільнять Криворіжжя від фашистів, принесуть мир рідній землі,
адже вже у жовтні 1943 року відбулася перша спроба звільнити Кривий Ріг та
навколишні села, яка, на жаль, не увінчалася успіхом!
30 січня 1944 року активно розгортається Нікопольсько-Криворізька визвольна
операція, одне з основних завдань якої – звільнити від фашистів Кривий Ріг. Не
дивно, що звільнення Новопілля та прилеглих до нього сіл тісно пов’язане з
визволенням Кривого Рогу.
Адже саме через нас лежала дорога радянських військ до залізничної станції
Довгинцево – стратегічного важливо об’єкту. Кожен солдат знав – «Взяти
Довгинцево – значить увірватися до Кривого Рогу».
21 лютого 1944 року – 975 день триває друга світова війна. На величезній
території радянського союзу активно наступають наші війська, відкидаючи
фашистів все далі по всім напрямкам.
Не дивно, що звільнення Новопілля та прилеглих до нього сіл тісно пов’язане з
визволенням Кривого Рогу. Адже саме через нас лежала дорога радянських
військ до залізничної станції Довгинцево – стратегічного важливо об’єкту. Кожен
солдат знав – «Взяти Довгинцево – значить увірватися до Кривого Рогу». 21
лютого після тривалих і важких боїв радянські війська розбили противника,
звільнивши Новоукраїнку, та зайнявши Довгинцево. Бій за Кривий Ріг тривав…
8. 6. Павло Романович
Галка –
90-річний ветеран
Ветеран Великої Вітчизняної війни,
учасник бойових дій, розвідник
ГАЛКА
Павло Романович
народився 28 лютого 1924 року
проживає в с. Новопілля, пенсіонер
Цього року святкує своє 90-річчя!
Воював у складі 3 Українського фронту, визволяв міста і
села України, Молдови, Румунії, Угорщини, Австрії, брав
участь в Яссько-Кишинівській військовій операції
та боях біля озера Балатон. За сміливість і відвагу
відзначений Подякою Верховного
Головнокомандуючого Радянського Союзу,
Нагороджений Орденом “Вітчизняної війни ”, орденом
Слави ІІ ст., медаллю «За бойові заслуги»,
Після війни закінчив Криворізький педагогічний інститут,
працював директором Грузької та Новопільської шкіл.
9. 7. М.І.Климович –
визволитель
Криворіжжя
Хутір Червоні Поди, який входить до складу Новопільської
сільської ради, під час визволення Кривого Рогу мав
стратегічне значення, адже він був одним із основних
пунктів звільнення міста від фашистів. Саме тут
кадровому офіцеру, білорусу, Миколі Івановичу
Климовичу довелося пережити чи не найхвилюючі години
в своєму житті.
У 1943 році він прийняв учбовий батальйон 195-ої
Новомосковської дивізії. Солдати були виснажені
попередніми боями. Зброї не вистачало, було лише 45
придатних багнетів.
У своїх спогадах він пише, що командир дивізії полковник
Сучков дуже хотів зберегти нумерацію полків, їх прапори
та почесні найменування. За планами штабу батальйон
Климовича мав наступати у другому ешелоні, який йшов
після 564, 573, 604-го стрілецького полку.
10. Проте, склалося так, що саме підрозділ М.І. Климовича разом із
604-им полком очолив атаку. Нашим солдатам допомогла
темрява та залізна дисципліна.
Невеликі групи визволителів непомітно підійшли до окопів
противника й тільки тоді вдарили всією наявною силою.
Під Червоними Подами батальйон Климовича не втратив
жодного бійця. Фашисти так злякалися, що залишили на полі
багато зброї й щодуху кинулися назад у місто.
Знали б німці, що радянських солдат не нараховувалося й сотні,
що у них мало зброї, вони виснажені боями, то все б могло
повернутися інакше, але доля була милостива до наших бійців.
На такий успіх новомосковці і не розраховували. Комдив довго
тис руку капітану Климовичу і командиру 604-го полку майору
Аюпову. За штурм Довгинцево абсолютно весь бойовий склад
учбового батальйону капітана Миколи Івановича Климовича був
представлений до нагород.
11. Є в нашому селі і родина Максименків, в якій було 7 дітей – 5 синів і 2 доньки.
П’ять мужніх воїнів вирушили з рідного дому, щоб захистити рідну землю.
Розкидало війною братів по всьому світові. Омелян Дмитрович воював у
мінометному підрозділі, був взятий у полон, але у 1944 році його визволили
радянські війська, весну 1945-го зустрічав у Берліні. Федір Дмитрович воював на
Західному фронті в 809-му стрілецькому полку, зустрів перемогу Кенігсберзі
старшим лейтенантом медичної служби. Кузьма Дмитрович, був поранений під
Сталінградом, звільняв Чехословаччину та Румунію. Петро Дмитрович був
військовим моряком Чорноморського флоту, захищав Крим і Кавказ. Лаврентій
Дмитрович захищав Севастополь, а потім і визволяв його від ворога. Брав участь
в морському десанті на Керч. Закінчив війну в Севастополі старшим матросом.
Всі вони, всі п’ятеро – живі і з бойовими нагородами – повернулися до рідного
села.
13. 9. Олексій Скурлатов –
визволитель Криворіжжя
Олексій Іванович Скурлатов – легендарна постать у світовій історії. Всі ми знаємо
чуттєву пісню «Альоша», кожен з нас хоч раз бачив фото знаменитого монументу в
Болгарії. До речі, саме Олексій Іванович став прообразом цього обеліска.
Проте мало кому відомий той факт, що Олексій Скурлатов брав участь у битві на
Курській дузі, в боях на Україні, зокрема, в Нікопольсько-Криворізькій наступальній
операції.
Зокрема, Олексій Іванович разом із однополчанами брав участь у звільненні
Криворізького району, та власне, Новоукраїнки (Новопілля).
14. Коли наш 324 –ий артилерійський полк разом із 523 – ім.
стрілецьким, який ми підтримували, підступив до Кривого Рогу, ми
розташували гармати вздовж залізничного полотна. Противник
несподівано контратакував. По чотири танки приходилось на одну
гармату. І хоч нам і вдалось на початку контратаки відсікти, а потім
знищити ворожу піхоту,танки все ж прорвалися. Із вцілілих гармат
перевернутим фронтом ми били їх уже з їх власного тилу. Потім
вдалося з’єднатися зі своїми. Перейшли в наступ. Визволяли
Пічугіне, Новоукраїнку, Катеринівку , форсували Саксагань, воювали на
Сухій Балці, руднику Карла Лібкнехта».
Цього листа писав колишній гармаш із 188 –ї Нижньодніпровської
Червонопрапорної дивізії Олексій Іванович Скурлатов.
У 1985 році Олексія Івановича було запрошено до Кривого Рогу на
святкування Дня Перемоги. Не тільки болгарський, а й
наш, криворізький Альоша зустрічався з однополчанами, попив дніпровської
води на місці колишньої переправи 37 –ї армії. Його ратна праця, як праця
всієї 188 – ї Нижньодніпровської дивізії, вшановані криворіжцями : номер
з’єднання, яке одержало за бої в Кривбасі бойовий орден, вибите на
стелі «Перемога» поряд з номерами Криворізьких дивізій, полків, окремих
батальйонів.
15. 10. Братська могила в
Новопіллі
За визволення Новоукраїнки загинуло більше, ніж 40
воїнів з усього радянського союзу. Жителями села
навічно викарбувані на граніті імена героїв, які
звільняли Криворіжжя ціною власного життя.
У 1962 році до братської могили було перенесено
останки тих, хто загинув, визволяючи Златопіль,
Чапаєвку, Червоні Поди, Новоукраїнку. Щороку ми
вшановуємо їх пам’ять, щороку повертаються до нас
із забуття забуті імена.
Так, знайшла свого дідуся Улубаняна Атанеса
Аветисовича онука, яка проживає в Росії. Ще одна
сім’я відшукала місце поховання Софієнка Івана
Охтизовича, якого нащадки шукали по всіх селах
Криворізького району багато років.
16. Повернуті імена…
Софієнко Іван Охтизович
Софієнко І.О. народився 1901 р. у с.Чистопіля,
П’ятихатського району. На фронт був призваний у 1943
році. Загинув 21 лютого 1944 року під селом Чапаївка,
Криворізький район.
Довгий час родина не могла відшукати місце
поховання свого діда та прадіда. Їм довелося об’їхати
мало не всі села нашого району. Однак щасливий
випадок звів у районній лікарні онуку Івана Охтизовича
з одним із мешканців села Новопілля, який пообіцяв їй
переглянути імена, викарбувані на братській могилі.
Серед них виявилося і втрачене для сім’ї ім’я Софієнка.
У травні 2013 року родина завітала на урочистий
мітинг, де онука Івана Охтизовича розповіла його
трагічну історію.
