софія русова

1. Учитель, який передає дитині лише
знання, – це ремісник; той, хто
виховує характер, – справжній
митець у своїй справі. Кожен учитель
мусить сам постійно себе
виховувати. Він має бути мудрим
філософом у своїй громаді, мусить
мати не лише професійну, а й
загальну широку освіту.
Софія Русова.

2. Найголовніші цінності навчання у Софії
Русової та сучасна педагогіка
Софі́я Фе́дорівна
Ру́сова (уроджена Ліндфорс
; 18
лютого 1856,Олешня, Чернігі
вська губернія — 5
лютого 1940, Прага) —
український педагог, прозаїк,
літературознавець і
громадська діячка, одна з
піонерок українського жіночог
о руху. Дівоче прізвище —
Ліндфорс.
Дружина Олександра
Русова.
Мати Юрія та МихайлаРусов
их.

3. Концепція рідної української школи
Успішно вирішувати ці завдання покликана рідна
українська школа — школа рідної мови, гуманна й
демократична, в якій вся структура, система, мета й
завдання, зміст і методи, принципи і форми, сам дух
наповнені ідеєю українства, забезпечення всебічного і
гармонійного розвитку дитини.
Система освіти, школа, виховання, за Русовою, повинні
здійснюватися, насамперед, згідно з принципом
природовідповідності виховання, який передбачає, що
виховання повинно ґрунтуватися на науковому розумінні
природних і соціальних процесів, узгоджуватися з
загальними законами розвитку природи і людини.

4. Український просвітницький рух, активним членом
якого була і Софія Русова, виробив свої вимоги до
організації та функціонування школи і виховання:
• національне виховання (рідна мова, культура,
традиції);
• демократичний та гуманістичний підхід до
організації освіти;
• природовідповідність виховання;
• формування дитини у праці.
С. Русова конкретизувала ці принципи й розвинула
їх, застосовуючи в педагогічній практиці, у
видавничій діяльності.

5. Вшановуючи внесок Русової у розвиток педагогічної науки та її роль у
створенні національної системи освіти, 2005 року Міністерство освіти і науки
України запровадило нагрудний знак «Софія Русова». Ним нагороджують
наукових, науково-педагогічних і педагогічних працівників за значні особисті
успіхи у галузі дошкільної та позашкільної освіти.
Праці Софії Русової – це не тільки історія української педагогіки, але й
змістовний аналіз специфіки українського дитячого садка й школи.
Від юних літ і до глибокої старості вона була незламно вірною українській
ідеї й залишила нам мудрі настанови педагога і вченого.

6. Твори Русової
Автор праць «Дошкільне виховання» (1918), «Перша
читанка для дорослих, для вечірніх та недільних шкіл»
(1918), «Методика колективного читання» (1918),
«Єдина діяльна (трудова) школа» (1923), «Теорія і
практика дошкільного виховання» (1924), «Дидактика»
(1925, 1930), «Сучасні течії в новій педагогіці» (1932),
«Роля жінки в дошкільному вихованні» (1934), «Дещо
про дефективних дітей» (1935), «Моральні завдання
сучасної школи» (1938); спогадів «Мої спомини» (1939),
«Наші визначні жінки» (1934; друге вид. 1945).

7. Найважливіші праці:
«Початкова географія».-СПб,1911.
«Методика початкової географії». — К.: Українська школа, 1918.
«Дошкільне виховання» (1918)
«Перша читанка для дорослих, для вечірніх та недільних шкіл» (1918)
«Методика колективного читання» (1918)
«Єдина діяльна (трудова) школа» (1923)
«Теорія і практика дошкільного виховання» (1924)
«Дидактика» (1930)
«Сучасні течії в новій педагогіці» (1932)
«Роль жінки в дошкільному вихованні» (1934)
«Дещо про дефективних дітей» (1935)
«Мої спомини».-Львів,1937
«Моральні завдання сучасної школи» (1938)
підручники з географії і французької мови;
спогади («Мої спомини», 1939), «Наші визначні Жінки» (1934; друге
видання 1945).
Дала огляд української літератури в «Истории России в 19 ст.» (т. 4, 1908),
зокрема огляд творчості Григорія Квітки-Основ'яненка, досліджувала
драматичну творчість Спиридона Черкасенка, Олександра Олеся та ін.,
музику Миколи Лисенка та дитячу літературу.

8. Найважливіші принципи педагогічної
концепції Русової:
гуманізм
демократизм
народність
природовідповідність
культуровідповідність
особистісно орієнтований підхід
соціальна обумовленість виховання
загальнолюдські цінності

10. Принципи навчання С.Русової та
сучасної педагогічної науки
Принципи національного
виховання гармонійної
людини, громадянина:
• індивідуальність,
пристосованість до природи
дитини;
• відповідність особливостям і
потребам своєї країни, нації;
• відповідність соціально-
культурним вимогам часу;
• єдність суспільного і
родинного виховання;
• благочинність, моральність.
Сучасна дидактика
актуальними вважає такі
принципи навчання:
• науковості,
• системного й послідовного
навчання,
• зв’язок навчання з життям,
• свідомості й активності учнів,
• наочності,
• індивідуального підходу до
дитини,
• емоційності навчання,
• системності й послідовності
навчання.

11. Центральним питанням у вирішенні проблем школи і
освіти, на думку С. Русової, є доля вчителя. У статтях
"До сучасного становища народного учителя" і
споріднених за тематикою подано аналіз соціально-
економічного, правового, загальнокультурного і
професійного рівня українського вчительства. Один із
висновків, які робить С. Русова на основі всебічного
аналізу великого фактичного матеріалу, полягає в тому,
що тільки досвідчений, щасливий, незалежний у
правовому й економічному становищі вчитель буде
корисним і для учнів, і для їхніх батьків.

12. Софія Русова ставить і цілком по-сучасному розв'язує проблему
загальнолюдського у вихованні. Виховуючи дитину, слід зважати
на її соціальні особливості, психологічну індивідуальність;
культурно-етнографічні ознаки її оточення. Національне
виховання формує цілісну особистість. Міцнішою вважається та
нація, яка найповніше використовує у вихованні свої національні
скарби. Софія Русова знаходить органічну єдність між
національною та загальнолюдського культурою і вважає таку
єдність концептуальною основою виховання. Вона формулює
основні принципи національного виховання гармонійної
людини, громадянина:
• індивідуальність, пристосованість до природи дитини;
• відповідність особливостям і потребам своєї країни, нації;
• відповідність соціально-культурним вимогам часу;
• єдність суспільного і родинного виховання;
• благочинність, моральність.

13. "Найдорожчий скарб у кожного
народу – його діти, його молодь, і чим
свідоміше громадянство, тим з
більшою увагою ставиться воно до
виховання дітей, забезпечення їм
найкращих умов життя".

14. Центральним питанням у вирішенні проблем школи і
освіти, на думку С. Русової, є доля вчителя. У статтях
"До сучасного становища народного учителя" і
споріднених за тематикою подано аналіз соціально-
економічного, правового, загальнокультурного і
професійного рівня українського вчительства. Один із
висновків, які робить С. Русова на основі всебічного
аналізу великого фактичного матеріалу, полягає в
тому, що тільки досвідчений, щасливий, незалежний у
правовому й економічному становищі вчитель буде
корисним і для учнів, і для їхніх батьків.

15. Софія Федорівна вважала, що школа повинна бути національна по
духу, не тільки по мові. Україна, якщо хоче стати поруч інших
народів, повинна матисвідомих, активних, творчих громадян з
широким поглядом на світ… Українська школа, національна по
духу, повинна не тільки навчати, але, перш за все, виховувати…
Вона стверджує: "Жодна правильна, розумово поставлена
школа не може бути і не буде національною. Школа існує для
конкретного народу, який визнає її дорогою для себе,
потрібною йому установою, коли він бачить у ній щось своє ,
рідне – чує свою мову, бачить свій орнамент, свої свята, чує
свою пісню, бачить у школі свою працю. Все це мусить
відбиватися у шкільному житті. Кожна школа, щоб бути
близькою своєму народові, повинна бути пройнята його духом.”

16. Не втратили актуальності до нинішніх днів слова Софії Федорівни про те,
що бути гарним шкільним вчителем, педагогом – це бути справжнім
реформатором майбутнього життя України, бути апостолом Правди і
Науки. Тільки великим зусиллям таких апостолів Україна матиме чесних
діячів-патріотів, вмілих практичних робітників і соціально об’єднаних,
інтелектуально розвинену народну масу.
Вже тоді, на початку ХХ століття, С. Русова вірила в те, що для
України настав час мати власну національну школу і систему
освіти, які б забезпечували учням високий рівень розумового,
фізичного, естетичного, морального розвитку, працелюбства,
усвідомлення національної гідності, прав і обов’язків
громадянина своєї держави.

17. Таким чином, з викладеного випливає:
1. В Україні є своя система виховання, яка розроблена і
збагачена видатними її синами і дочками, які все своє життя і
творчу наснагу присвятили рідному народові. Яскравою
перлиною в намисті видатних діячів просвітницького руху кінця
XIX – початку XX століття була Софія Русова.
2. Більш ніж піввіку немає вже Софії Русової, але її праці, її
думки сучасні, адже відшукуємо в них багато порад,
зрозумілих і простих пояснень, мудрих, життєвих суджень.
3. У розбудові сучасної національної школи існує багато
проблем. Але час змінюється, і перед нами відкриваються
нові можливості. Й тому ми, нове покоління, – є запорукою
успішного розвитку освіти і культури незалежної Української
держави.