Економіко-географічна характеристика Словаччини

1. СЛОВАЧЧИНА У КОНТЕКСТІ
ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

2. Республіка Словаччина — країна на сході центральної
Європи, межує на півночі з Чеською республікою й
Польщею, сході — з Україною й на півдні — з
Угорщиною, Австрією.

3. CЛОВАЧЧИНА І ХХ СТ.
-до 1918 р.: Словаччина в складі Угорського королівства та Австро-Угорської
Імперії
-1918-1939 рр.: Словаччина в складі 1. Чехословацької республіки
-1939-1945 рр.: більшість території Словаччини входилa в склад т. зв.
Словацької держави - сателіту Нацистської Німеччини
-з 1945 р.- Словаччина знов у складі відновленої Чехословацької республіки
-11 липня 1960 - 28 березня 1990: Словаччина становила собою
соціалістичну республіку- Словацьку Соціалістичну Республіку, скорочено:
ССР у складі федеративної Чехословацької Соціалістичної Республіки.
-29 березня - 22 квітня 1990: Словацька республіка в складі Чехо-словацької
Федеративної Республіки
-23 квітня 1990 - 31 грудня 1992: Словацька республіка в складі Чеської та
Словацької Федеративної Республіки
-з 1 січня 1993 - Словацька незалежна держава, її стисла форма —
Словаччина

4. Назву Словаччина, країни заселеної словаками, почали
вживати на початку 19 ст. До січня 1993 року Словаччина
становила собою соціалістичну республіку у складі
федеративної Чехословацької Соц. Республіки; площею
— 49 000 км кв., 5,431,363 меш. (2007), з них 85,8 % –
етнічні словаки, 9,7 % – угорці, 1,7 % – цигани, 0,8 % –
чехи, 0,4 % – русини та 0,2% - українці, 1,3 % –
представники інших національностей.
ГербПрапор

5. Столиця Словаччини – Братислава

6. Словаччина у системі відносин держав Вишеградської групи
Вишеградський блок («Вишеград») –
регіональне міжнародне об’єднання країн
Центральної та Східної Європи (ЦСЄ).
Пропозиція зі створення міждержавного
партнерського об’єднання у Центральній
Європі виникла в інтелектуальних
дискусіях та політичних переговорах
одразу після падіння Залізної завіси.
Вишеградська група була заснована 15 лютого 1991 р. в
угорському місті Вишеград Президентом Чехословаччини
Вацлавом Гавелом, Президентом Польщі Лехом Валенсою і
Прем'єр-міністром Угорщини Юзефом Антальлєм. Вони
проголосили «Декларацію про співробітництво Чеської і
Словацької ФР, РП, УР на шляху європейської інтеграції». Після
розколу Чехословаччини в 1993 р. група складається з чотирьох
членів (V4).

7. Причини створення Групи:
-утворення нових демократичних держав та їх прагнення
ввійти в євроінтеграційні структури;
-єдині наміри впровадити у своїх країнах євроатлантичну
модель безпеки;
-співпраця щодо поліпшення ситуації та координації
реформ у посткомуністичний період
Мета співпраці країн Вишеградської групи – подолання негативних
наслідків комуністичного минулого, творення спільного бачення та
координації зусиль для подальшого взаємовигідного розвитку в контексті
вступу, а згодом і членства цих країн у Європейському Союзі та НАТО.
У цілому слід констатувати, що «Вишеград» є одним з найбільш ефективних
прикладів успішної регіональної інтеграції постсоціалістичних держав на межі
ХХ-ХХІ століть з чітко визначеною метою і завданням, постійно
вдосконалюючою системою і механізмами взаємодії.
Центральноєвропейська ідентичність і солідарність, взаємодопомога і
взаємна підтримка, раціональне поєднання зусиль дозволили країнам-
членам Вишеградської групи успішно вирішити головне зовнішньополітичне
завдання – інтеграцію до європейських та євроатлантичних структур.

8. Основними чинниками, які обумовили розвиток
Вишеградського блоку стали наступні фактори:
-історичний (спільний спадок Австро-Угорської монархії,
потреби консолідації заради відродження
центральноєвропейської тотожності),
- політичний (повернення в об’єднану Європу,
забезпечення гарантій незворотності позитивних
зрушень та реформ, зміцнення миру, безпеки і
стабільності, розбудови стабільного громадянського
суспільства та консолідованої демократії),
- економічний (формування нових ринкових засад
конкурентної спроможності регіону в умовах
європейської інтеграції та розгортання процесу
глобалізації),
- соціокультурні чинники (відродження
центральноєвропейської ідентичності як основи
конкурентної спроможності центральноєвропейського
регіону в об’єднаній Європі).

9. 1 липня 2010 року Словаччина формально перебрала від
Угорщини головування у Вишеградській групі, яке
триватиме до 1 липня 2011 року. Передбачається, що на
період свого головування Словаччина має забезпечити
безперервність у процесах співробітництва чотирьох
країн, сприяння у реалізації їх власних і регіональних
інтересів у поєднанні із зобов'язаннями, взятими на себе
як країн Євросоюзу і НАТО. Пріоритетами програми
словацького головування під гаслом "Ефективний
Вишеград - безперервність, зміцнення, солідарність і
усвідомлення" є посилення енергетичної
безпеки, розвиток інфраструктури, економічне
співробітництво, розробка стратегії ЄС щодо
Дунайського регіону. Низка заходів буде проведена у
зв'язку із відзначенням 20-річчя від початку (15 лютого
1991 р.) співробітництва країн Вишеградської групи.

10. Оцінюючи процес інтеграції Словаччини до
ЄС, потрібно зазначити, що після «бархатної революції»
стартові позиції країни щодо проведення зовнішньої
політики, яка є невід’ємним атрибутом незалежної
держави, були у менш вигідному
становищі, ніж, скажемо, у керівництва Чеської
Республіки.
Більше того, в Празі, столиці Чехословаччини,
знаходилися всі центральні державні органи, всі
відомства, які мали своїх спеціалістів і технічне
оснащення.

11. Шлях Словацької інтеграції до ЄС можна
розділити на три періоди:
1993–1997 рр.
1998 р. – рік
парламентських виборів
1999–2003 рр.

12. Перший період характеризується нестабільністю державних
інститутів Словаччини, нерозвиненістю партійної
системи, економічною кризою і гострими протиріччями у
внутрішньополітичному житті країни. Важливе значення для
європейської інтеграції мав документ – Угода про асоціацію між ЄС
та Словацькою Республікою, який було підписано в Люксембурзі 4
жовтня 1993 року.
У цей період уряд Словацької
Республіки очолював В. Меч`яр,
який на словах декларував бажання
країни стати повноправним членом
ЄС, схвалював політику
Європейського Союзу в Центрально-
Східній Європі, але реально разом із
своєю правлячою коаліцією вживав
такі заходи, які були гальмом в
інтеграційному процесі Словаччини.
В. Меч’яр

13. В період головування в уряді Словаччини
В.Мечьяра можна виділити наступні основні
етапи розвитку міждержавної співпраці:
Перший – становлення системи
міждержавних відносин і практичного
формування структур і механізмів співпраці,
який охоплював 1993-1994 роки.
Другий – ускладнення чесько-словацьких,
угорсько-словацьких та польсько-словацьких
стосунків у період з кінця 1994 року до
парламентських виборів у Словацькій
Республіці восени 1998 року, в основному
через недемократичний характер
внутрішньополітичних процесів у Словаччині

14. На Люксембурзькому засіданні європейської Ради
(грудень 1997 р.), який називали самітом
розширення, було оголошено список держав, які
найближче підійшли до виконання копенгагенських
критеріїв: Кіпр, Польща, Угорщина, Естонія та Словенія.
Що ж до Словацької Республіки, то вона разом з такими
країнами як Латвія, Литва, Болгарія, Румунія та Мальта
потрапила до другої хвилі розширення ЄС (або як ще їх
називали «гельсінська група»).
З погляду євроатлантичної інтеграції, для Словаччини
період 1994–1998 рр. взагалі був майже повністю
змарнованим часом. При цьому, меч`ярівський режим
постійно твердив про прагнення стати членом ЄС, а
насправді робив протилежне.

15. Для Словаччини 1998 р. був переломним роком, в якому відбулися
кардинальні зміни. В країні пройшли парламентські вибори.
Коаліційна влада прем’єр-міністра М. Дзурінди, яка перемогла на
парламентських виборах, і яких об’єднувало критичне відношення до
«меч’яризму» розгорнула надзвичайно бурхливу дипломатичну
активність.
Мікулаш Дзуринда

16. Одним з перших конкретних кроків уряду була розробка «Плану
інтенсифікації процесу інтеграції Словацької Республіки до
Європейського Союзу» (24 лютого 1999 р.), в якому словацька
сторона зобов’язалася розвивати більш тісніші взаємовідносини зі
всіма країнами-членами ЄС, а також з Чеською Республікою та
Угорщиною. На сесії Європейської Ради в Гельсінкі в грудні 1999 р.
було вирішено розпочати переговори про вступ до ЄС з Словацькою
Республікою та іншими країнами «гельсінської групи», які офіційно
відкрилися 15 лютого 2000 р. в Брюсселі.
У Словаччині референдум щодо вступу до ЄС відбувся 16–17
травня 2003 р. Виборці сказали «так» об’єднаній Європі. За
попередніми даними, в референдумі взяли участь 52,15% громадян.
При цьому 92,46% словаків проголосували за вступ до ЄС. Проти
вступу Братислави до ЄС було 6,2% виборців. У травні 2004 р.
Словацька Республіка була прийнята до ЄС.

17. Словаччина внаслідок різних причин вступила до НАТО
набагато пізніше за своїх сусідів – лише 2004 р. У 1994–
1998 рр. Словаччина переживала небезпечний період
досить авторитарного керівництва. На словах влада
підтримувала вступ до НАТО, але фактично всіляко його
гальмувала. . Лише після перемоги 1998 р. на
парламентських виборах демократичної коаліції дискусія
про вступ до НАТО набрала предметності.
Головним було питання безпеки. Її зовнішня складова
нерозривно пов’язана з внутрішньою, а остання визначає
значною мірою економічне зростання. Словаччині довелося
пережити складний період трансформації централізованої
планової економіки в ринкову. Але тільки після вступу до
НАТО почалося помітне економічне зростання, яке
останнім часом досягає 9–10% на рік.

18. Другою словацькою проблемою, яка
викликала гострі дискусії, була доля
військово-промислового комплексу. Для
країни з населенням трохи більше аніж
5,3 млн. людей Словаччина мала досить
розвинений ВПК. Лише до Сирії в період
1987– 1989 рр. було поставлено понад
500 танків. Всі спроби відродити ВПК не
увінчалися успіхом і лише після вступу до
НАТО військове виробництво стало
нарощуватися. Насамперед для
переозброєння своєї армії.
На початку шляху вступу до НАТО рівень підтримки цієї акції в
Словаччині становив 25–30%. Для ліквідації такого стану було
розроблено серйозну програму з роз’яснення цілей і завдань Альянсу,
його структури, правил прийняття ухвал, системи колективної безпеки
тощо. Це завдання вирішували державні організації, держава його й
фінансувала.

19. Координацію та основну роль відігравало
міністерство закордонних справ. Активну
участь, щоправда в більш вузькому сегменті, брали
міністерства оборони, культури, освіти. Зі словацьких
джерел відомо, що витрати на інформаційну кампанію
не були дуже великими. Але до її початку була
проведена велика підготовча й організаційна
робота, яка й принесла успіх. Зростання
поінформованості населення привело до того, що
число тих, хто підтримує вступ Словаччини до
НАТО, зростав у середньому на 5–6% на рік, нині він
перевищує 61%.
Досвід Словаччини може служити прикладом для
інших країн, в тому числі і для України

20. Широкі можливості для всебічної взаємовигідної співпраці між
Україною і Словацькою Республікою зумовлені багатьма
об'єктивними факторами:
наявністю спільних
кордонів
історичними та
культурними
зв'язками
відсутністю
територіальних
претензій
традиційними
господарськими
зв'язками
існуванням
української
меншини у
Словаччині, і
словацької в Україні

21. Словаччина однією з перших країн світу визнала
державну незалежність України. У свою чергу Україна
визнала державну незалежність Словацької Республіки
вже 1 січня 1993 року - у день її проголошення. 29-30
червня 1993 року Президент Словацької Республіки
М.Ковач перебував в Україні з офіційним візитом, під час
якого підписано Договір про добросусідство, дружні
відносини і співробітництво між Україною і Словацькою
Республікою (обмін ратифікаційними грамотами відбувся
у М.Братиславі 16 червня 1994 року).
Сторонами укладено понад 40
міждержавних, міжурядових та міжвідомчих угод і
протоколів, проекти 10 двосторонніх документів
готуються до підписання.

22. Міждержавними угодами, зокрема, регулюється співробітництво
у сферах двосторонніх дипломатичних відносин, правового
оформлення державного кордону, повітряного сполучення, сприяння
і взаємного захисту інвестицій, охорони здоров'я І медичних наук,
ветеринарної медицини і захисту рослин тощо.
Економічне співробітництво.
Основними і традиційними статтями експорту України с
залізорудна сировина (марганцеві і залізні руди), електроенергія,
чорне вугілля кам'яне, мінеральні добрива, різна хімічна
продукція,плосковальцьовані вироби із заліза і сталі, феросплави,
продукція машинобудування, стальні труби та інша продукція.
Найбільшими статтями українського імпорту з Словаччини
стали: вогнетривка цегла, стрічки транспортерні, плоский прокат,
магнезит, скляна тара, гербіциди, та інші товари переробної
промисловості.