"Організація і управління дистанційним навчанням"

1. "Організація і управління
дистанційним навчанням"
виконала
студентка Ф-179 групи
Тертична Катерина
Тел.: +380505711245
e-mail: ek_tertichnaya@outlook.com

2. План
 Глава 1. Система дистанційного навчання
1.1 Основні поняття
1.2 Світові тенденції розвитку відкритої освіти
1.3 Становлення і розвиток дистанційного
навчання в Росії
 Глава 2. Організація і управління дистанційним
навчанням
2.1 Технологізація дистанційного навчання
2.2 Специфіка застосування Інтернет-технологій
 Висновок
 Список використаної літератури

3. Глава 1. Система дистанційного
навчання
1.1 Основні поняття

4. Дистанційне навчання – це цілеспрямований
процес інтерактивної (діалогової), асинхронної
або синхронної взаємодії викладача і студентів
між собою і з засобами навчання, індиферентний
до їх розташування у просторі та узгоджений у
часі.

5. За допомогою дистанційної освіти
можуть бути реалізовані наступні
освітні послуги:
 підготовчі курси;
 отримання освіти;
 продовження або підвищення професійної
освіти;
 сертифіковані програми;
 контрактні програми на замовлення.

6. Потенційними споживачами
системи дистанційної освіти є:
 особи, які проживають у віддалених від вузівських
центрів районах;
 особи, які бажають підвищити свою кваліфікацію,
придбати нові знання або отримати другу освіту;
 абітурієнти;
 особи з обмеженими фізичними можливостями;
 військовослужбовці та члени їх сімей;
 особи, які бажають здобути освіту в зарубіжних
освітніх закладах;
 особи, які прагнуть освоїти освітню програму в
стислі терміни та ін.

7. 1.2 Світові тенденції розвитку
відкритої освіти
США і Великобританія знаходяться на шляху
створення Всесвітньої мережі провідних університетів
своїх країн. Будує відкритий університетський простір
і об'єднана Європа. Ряд великих зустрічей з питань
дистанційної освіти (1998 р., Сорбонна; 1999 р.,
Болонья; 2001 р., Саламанка і Прага) дозволяють
говорити про конвергенції європейської дистанційної
освіти з планового характеру дистанційного навчання
Німеччини, довузівської дистанційної освіти Франції,
перехідного дистанційного навчання
східноєвропейських країн.

8. Провідними світовими
центрами дистанційної освіти є:
 Національний центр дистанційного навчання Франції, рік
створення 1993, кількість учнів 400 тис. чол.;
 Ферн-Університет Хагена (ФРН), 1974, 55 тис. чол.;
 Відкритий Університет Великобританії, 1969, 200 тис. чол.;
 Національний Університет Іспанії, 1972, 124 тис. чол.;
 Університет Анадолу (Туреччина), 1982, 300 тис. чол.;
 Каліфорнійський віртуальний університет (США), 1997, 28
тис. чол.;
 Канадський Відкритий університет в м. Атабаска, 1972, 14 тис.
чол.;
 УніверсітетЮжной Африки, 1973, 120 тис. чол.;
 Відкритий університет Ізраїлю, 1974, 29 тис. чол.;
 Шанхайський Телеуніверситет (Китай), 1972, 500 тис. чол. та
ін.

9. 1.3 Становлення і розвиток
дистанційного навчання в Росії
Розглядаючи розвиток заочного та дистанційного навчання в
радянський та пострадянський період, можна виділити кілька
основних етапів. Кожен з них пов'язаний зі змінами в політиці,
ідеології, економіці, соціальній і духовного життя суспільства, з
одного боку, і розвитком інформаційних і комунікаційних технологій,
з іншого.
1. «час становлення заочних технологій» (з кінця XIX ст. по 1938 р.)
2. «заочне навчання» (з 1938 р. по 60-ті роки XX ст.)
3. «використання технічних засобів для навчання» (з кінця 60-х рр..
XX ст. До початку 90-х рр.. XX ст.)
4. «нові інформаційні та комп'ютерні технології» (90-ті роки. ХХ ст.)
5. «сучасна модель дистанційного навчання» (кінець ХХ ст. – по
теперішній час)

10. Глава 2. Організація і управління
дистанційним навчанням
2.1 Технологізація дистанційного
навчання

11. З точки зору форм і методів організації навчання
виділяють шість моделей дистанційного навчання,
які отримали в даний час найбільше поширення у
світовій практиці.
1. Навчання за типом екстернату
2. Університетське навчання
3. Співпраця декількох освітніх організацій
4. Автономні освітні установи
5. Автономні навчальні системи
6. Неформальне, інтегроване навчання на основі
мультимедійних програм і функцій

12. 2.2 Специфіка застосування
Інтернет-технологій
Сучасна модель дистанційного навчання органічно
вбирає в себе як традиційні, так і інноваційні, в т.ч.
комп'ютерні та Інтернет-технології навчання. У Росії, з
її величезними територіями і зосередженням наукових
центрів у великих містах, особливо актуальна
організація дистанційного навчання на базі
комп'ютерних комунікацій і служб Інтернету.

13. Якщо розглядати дистанційне навчання з
точки зору комунікацій між викладачем і
учнем, то можна сформулювати чотири
принципи навчання:
1) самонавчання – припускає самомотивацію учня щодо власного
навчання, а також певний рівень самоорганізації особистості;
2) один до одного – передбачає періодичне спілкування викладача і
учня один на один у вигляді індивідуальної консультації;
3) один до багатьох - припускає роботу одного викладача з безліччю
учнів;
4) багато до багатьох - передбачає одночасне спілкування безлічі учнів,
які обмінюються між собою інформацією

14. Висновок
Говорячи про дистанційну форму освіти, слід говорити про
створення єдиного інформаційно-освітнього простору, куди слід
включити всілякі електронні джерела інформації (включаючи
мережеві): віртуальні бібліотеки, бази даних, консультаційні
служби, електронні навчальні посібники, кіберкласси і т.д. Коли
мова йде про дистанційне навчання, слід розуміти наявність у
системі вчителя, підручника і учня. Звідси випливає, що головним
при організації дистанційної форми навчання є створення
електронних курсів, розробка дидактичних основ дистанційного
навчання, підготовка педагогів-координаторів. Це необхідно для
розвитку кваліфікованого, інтелектуального, високо професійного
і просто здорового суспільства.

15. Список використаної літератури
1. Бакалов В.П., Крук Б.І., Журавльова О.Б. Дистанційне навчання. Концепція, зміст,
управління. - М.: Гаряча Лінія - Телекому, 2008.
2. Давидов Д.А., Шарафі Р.Г. Дистанційна освіта та навчання: учеб.-метод. Посібник. -
К.: Деміург, 2005.
3. Ібрагімов І.М. Інформаційні технології та засоби дистанційного навчання. - М.:
Академія, 2007.
4. Іванченко Д.А. Системний аналіз дистанційного навчання: Монографія. - М.: Изд-во
РГСУ «Союз», 2005.
5. Полат Е.С., Бухаркін М.Ю., Моїсеєва М.В. Теорія і практика дистанційного
навчання: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних
закладів (під ред. Полат Є.С.). - М.: Академія, 2004.
6. Роберт І.В., Панюкова С.В., Кузнєцова А.А., Кравцова А.Ю. Інформаційні та
комунікаційні технології в освіті. - М.: Дрофа, 2008.
7. Скібіцька Е.Г. Дистанційне навчання: теоретико-методологічні основи монографія. -
К.: ДПНТБ СВ РАН, 2004.
8. Трайнев В.А., Гуркин В.Ф., Трайнев О.В. Дистанційне навчання та його розвиток. -
М.: Дашков і Ко, 2007.
9. Трайнев В.А., Теплишев В.Ю., Трайнев І.В. Нові інформаційні комунікаційні
технології в освіті. - М.: Дашков і Ко, 2009.
10. Шакарімова А.Б., Криульки Н.С., Хегай О.М. Дистанційне навчання (досвід
реалізації в ВКГТУ) / Під загальною редакцією д.т.н., професора Мутанова Г.М. .-
Усть-Каменогорськ: ВКГТУ, 2006.

16. "Організація і управління дистанційним
навчанням"
виконала
студентка Ф-179 групи
Тертична Катерина
Тел.: +380505711245
e-mail: ek_tertichnaya@outlook.com