2. ЗМІСТ
Вступ...…………………………………………………………………………………..3
Розділ 1. АРХЕТИП – ЧАСТИНА НАЦІОНАЛЬНОЇ ДУХОВНОСТІ……………5
1.1. Архетип як первісний образ…………………………………………………….5
1.2. Архетипи в українській літературі……………………………………………..7
Розділ 2. НАЦІОНАЛЬНІ АРХЕТИПИ В КОНТЕКСТІТВОРЧОСТІ
ОЛЕКСАНДРАБІЛАША……………………………………………………….9
2.1. Місце поезії в мистецькому доробкуОлександраБілаша………………………9
2.2. Художнє втілення національних символів у віршах О.Білаша………………..10
Розділ 3. ПІСНЯ В ПОЕЗІЇ О.БІЛАША – ОДИН ІЗ ОБРАЗІВ-
СИМВОЛІВ УКРАЇНСЬКОЇ МЕНТАЛЬНОСТІ……………………………17
Висновки…..…………………………………………………………………………...20
Список використаних джерел………….……………………………………………..23
3. ВСТУП
Кожен народ має систему образів-символів, що можуть дати уявлення про всю
культуру, представити найосновніші особливості етносу. Вони є відображенням
ментальності, складовою національної пам’яті, що зберігає риси мовного вираження
світосприйняття. Колективний досвід народу, нації, етносу втілено в етнокультурних
архетипах. К.-Г. Юнг у роботі «Про архетипи колективного несвідомого» писав:
«Первісний образ, або архетип, це певні окреслення демона, людини або процесу, які
постійно відображуються в ході історії й виникають там, де вільно виявляє себе творча
фантазія ... Вони є ... психічним залишком безлічі однотипних переживань». Він
вважав, що саме ці символічні форми є провідними чинниками розвитку культури й
поведінки і являють собою частину національної духовності [26, с.38].
На відміну від універсальних архетипів, типових для всіх культур, кожній
національній культурі властиві свої етнокультурні архетипи, що визначають
особливості світогляду, характеру, художньої творчості й історичної долі народу,
впливають на основу духовної сутності людини. Українські національні архетипи
проявляють себеяк символив народній творчості, молитвах, піснях, віршах, прозових
творах тощо і є узагальненням досвіду наших предків.
В останні десятиріччя одним із головних напрямків дослідження творів стало
вивчення відображеної в них в них генетичної пам’яті народу, здатної пробуджувати в
уяві читача образи, які постійно відроджуються в ході історії. Це зумовило потребу
вивчення творів багатьох письменників, мистецькі здобутки яких значною мірою
лишилася поза увагою науковців. У критичній літературі є чимало праць, присвячених
аналізу архетипів лісу, землі, міста, степу, жіночого начала. Разом із тим це питання
на сьогодні ще не вивчене остаточно, як не досліджена й поетична творчість О.
Білаша, відомого більше як композитора. Усе це мотивує актуальність вибраної
нами теми, яка, на нашу думку, залишається перспективною для подальших
досліджень.
Предмет дослідження – поетична творчість О.Білаша, а об’єкт – архетипи
української ментальності в його віршах.
Мета дослідження - визначити специфіку архетипних образів української
ментальності в поетичному доробку О.Білаша.
4. Поставлена мета передбачає виконання таких завдань:
- ознайомитися із найбільш вагомими працями українських та зарубіжних дослідників
архетипів, з’ясувати основні архетипні образи української ментальності;
- відшукати поетичні твори О.Білаша, у яких зображено етнокультурні архетипи:
матір, рідний край, хату, річку, дитинство, гору;
- дослідити їх функціональні рівні та особливості художнього втілення.
Дослідженню архетипів присвячені роботи К.-Г. Юнга, В.Агєєвої, О.Донченко,
О.Забужко, С.Кримського, Ю. Романенка, М.Рубчак, Л.Усанової та інших. Основи
українського національного архетипу вивчали В. Липинський, Н.Лебединцева.
Дослідження поетичної творчостіО.Білаша складають передмови Б.Олійника, М.Сома
та І.Бокого до окремих збірок, кілька публікацій у газетах та журналі «Культура і
життя», науково-популярні нариси І. Немировича й І.Сікорської. Саме ці праці
складають науково-методологічну основу дослідження.
Використано теоретичні методи дослідження, зокрема аналіз, класифікація,
узагальнення.
Новизна роботи. Уперше здійснено архетипне дослідження на матеріалі
поетичної творчості О.Білаша. Робимо припущення, що звернення до образів
української ментальності у віршах поета не випадкове, бо вони є своєрідним ключем,
який допомагає зрозуміти особливості лірики митця. До національних образів-
символів, відтворених у віршах О.Білаша, на нашу думку, варто віднести й пісню, яка
становить невід’ємну частину культури нашого народу.
Практична цінність дослідження. Робота може бути використана на уроках
літератури рідного краю, факультативних заняттях. Є додатковим внеском до вже
наявного аналізу архетипів матері, хати, річки, дитинства та гори, зробленого
фахівцями.
Структура роботи. Наукова робота складається зі вступу, трьох розділів,
висновків, списку використаних джерел.
5. РОЗДІЛ 1
АРХЕТИП - ЧАСТИНА НАЦІОНАЛЬНОЇ ДУХОВНОСТІ
1.1. Архетип як первісний образ
Кожен народ зберігає в пам’яті свою неповторну картину світу і, щоб не
втратити національне коріння, відображає її у певних назвах – архетипах.
Архетип як первісний образ, ідея має різноманітні тлумачення. Це
зумовлюється тим, що термін вживається в різних системах духовної діяльності, а
тому має відмінне смислове навантаження. У працях науковців О.Веселовського, Ю.
Ганошенка, В. Даниленка, М. Еліаде, К. Леві-Строса, О.Лосєва, Т. Манна, Ю.
Матасової, К.-Г. Юнга, Ф. Шеллінга та ін. викладено історію вивчення теорії
архетипів із точки зору психології, філософії, лінгвістики, літературознавства. У
лінгвістиці архетипом називають вихідну форму слова для пізніших утворень; у
текстології – найдавніше спільне джерело всіх подальших копій, переробок
(переважно рукописних списків) тощо [19]. У психології архетип розглядається як
відокремлена від конкретних ситуацій ідея, прадавній взірець колективної, збірної
підсвідомості, який існує у пам’яті людства і, передаючись із родув рід, від покоління
до покоління впродовж тисячоліть, мотивує вчинки і дії людини.
Засновником теорії архетипів вважають К.-Г. Юнга, у якого архетип
співвідноситься з підсвідомою активністю людини і виявляється в різних сферах її
духовного життя й поведінки через символи, образиуяви, які мають прихований сенс і
потребують відповідного тлумачення [19, с.64].
Вивченню архетипів у суспільному житті та культурі присвячені роботи
В.Агєєвої, О.Донченко, О.Забужко, С.Кримського, Ю.Романенка, М.Рубчак,
Л.Усанової та інших. Дослідженню основ українськогонаціонального архетипу багато
уваги приділяв видатний науковець В. Липинський. Він вважав народну емоційність
згубною для всього українського життя. Задовго до В. Липинського особливості
української ментальностінамагався осмислити Г. Сковорода. Своєрідність народного
характеру розкривав у своїх творах М. Гоголь.
У праці «Про архетипи колективного несвідомого» К. Юнг писав, що
важливу роль у психічному стані народів відіграє колективне несвідоме, а провідними
чинниками розвитку культури й поведінки вважав символічні форми, які повільно
розвиваються. Колективне несвідоме з'являється за допомогою спільних переживань
6. етнічної групи як певних неусвідомлених реакцій, що виявляються в характерних для
цієї групи універсальних прообразах, які є підсвідомими основами поведінки й
мислення кожного індивіда.
Прийнято розрізняти універсальні культурні й етнокультурні
архетипи. До універсальних архетипів належать як класичні, описані
К.-Г. Юнгом, так і архетипи первісного хаосу, приборканого вогню, творення
світу, єдності чоловічого й жіночого начал, зміни поколінь, світового древа,
первородного гріха, апокаліпсису, які відомі практично всім народам. Культурні
архетипи виступають як діючі стійкі структури обробки, зберігання і втілення
колективного досвіду і забезпечують єдність загальнокультурного розвитку
[27, с.44–45].
В етнокультурних архетипах зберігається колективний досвід народу, нації,
етносу. Вони являють собоючастину національної духовності, що виражає і закріплює
основні властивості етносу. На відміну від універсальних архетипів,
типових для всіх культур, у національній культурі функціонують свої
етнокультурні символи, що визначають особливостісвітогляду, характеру, творчості й
історичної долі народу. У свідомості сучасної людини вони через художнє
світосприйняття митців трансформуються в образи-архетипи як своєрідні «знаки
пам’яті» минулих поколінь і виступають у вигляді «загальнолюдських первообразів,
які значною мірою є конкретизовано-предметними згустками відчуттів, переживань та
уявлень з давно минулих, прапервісних часів» [18].
1.2. Архетипи в українській літературі
Українські національні архетипи проявляють себе як символи в народній
творчості, молитвах, піснях, віршах, прозових творах тощо і є узагальненням досвіду
наших предків від найдавніших часів до сучасності. Духовне життя особистості тісно
пов’язане з архетипами, оскільки в процесі творчої активності людей за допомогою
архетипів утворюється відповідна послідовність образів, які впливають на особливості
поведінки, мислення і бачення світу.
Серед архетипів української ментальності одне з перших місць посідає
архетип Матері, який на думку вчених, позбавив українців агресивності в світогляді.
7. Виявився він уже в часи трипільської культури – богиня родючості Велика Матір
усього сущого. Вона пов’язана з хліборобським характером життя наших пращурів,
«добра», «ласкава», «родюча Земля». «Довіра до доброї неньки-землі, – як зазначає
І.Грабовська, – за довгі віки історії українського етносу перетворилася на архетип
колективного українського несвідомого, сформувавши психологічний оптимізм і
гармонійне світовідчуття українців» [13, с. 65].
В усі часи мати постає хранителькою домашнього вогнища, берегинею роду,
сильною й водночас ніжною жінкою, порадницею, заступницею. У цьому образі
втілено ідеал жінки, знайшло уособлення найвищих моральних цінностей: доброти,
самовідданості, любові, працьовитості, милосердя, турботливості, ніжності тощо. Його
вплив на формування особистостіпереоцінити неможливо. Образ матері в українській
культурі триєдиний: насамперед це рідна ненька, яку треба шанувати й берегти;
другий вимір – батьківщина-мати, яку треба цінувати й охороняти; третій – Матір
Божа, яка сама є покровителькою українців. Цей архетип Матері, закріплений у
культурі народу, спричинив значний виховний вплив на покоління українців.
Н. Лебединцева зазначає, що поряд із архетипом Матері існує ряд значень і
символів архетипу, властивих саме українським колективним уявленням. Це,
насамперед, образ Рідної землі, яка є центральним символом і визначає собою решту
національних значень архетипу, а саме:
–національну символіку (хата, криниця, ріка (вода), хліб і сіль, рослинний світ:
яблуні, вишні, верби, тополі, смереки, жоржини, чорнобривці тощо);
– минуле (індивідуальне минуле, представлене переважно спогадами про дитинство;
колективне, національне минуле, яке виражається через мотиви спадковості поколінь,
історичного минулого, плинність часу та ін.);
–національний обов’язок-вину-борг перед рідною землею-матір’ю;
– віру (християнські мотиви, доля, вища істина тощо) [21, с. 58-59].
Дослідниця Л.А.Усанова виділяє ще й поняття архетип сім’ї [24, с.16].
В. Даниленко у своїй праці «Лісоруб у пустелі. Письменник і літературний
процес» виокремлює архетипи Раю, Ворога, Смерті та Часу. Архетип
Раю, як відзначає літературознавець, «є базовим для з’ясування, що таке національна
мрія» [15, с.138].
8. На нашу думку, чимало архетипних образів є в творах українських
письменників. Але науковець Т.Шестопалова вважає, що в літературі часто перед
нами постають не «архетипи» в чистому вигляді, а їх різноманітні художні втілення
[26, с. 40].
Таким чином, архетип як первісний образ, ідея має різноманітні тлумачення
залежно від точки зору психології, філософії, лінгвістики, літературознавства.
Прийнято розрізняти універсальні архетипи, типові для всіх культур, та етнокультурні
символи, що визначають особливості світогляду, характеру, творчості й історичної
долі народу. У свідомості сучасної людини вони через художнє світосприйняття
митців трансформуються в образи-архетипи як своєрідні «знаки пам’яті» минулих
поколінь і виступають у вигляді загальнолюдських первообразів.
До архетипів української ментальності дослідники відносять архетип матері,
рідного краю, національної символіки, минулого, національного обов’язку, віри, раю,
дороги, сім’ї, часу, ворога та ін. Науковці вважають, що в художній літературі часто
вживаються різноманітні художні втілення архетипів.
9. РОЗДІЛ 2
НАЦІОНАЛЬНІ АРХЕТИПИ В КОНТЕКСТІ ТВОРЧОСТІ
ОЛЕКСАНДРА БІЛАША
2.1. Місце поезії в мистецькому доробку Олександра Білаша
Олександр Білаш широко відомий у мистецьких колах насамперед як
композитор. Його творчий доробок складається з опер, оперет, симфонічних та
камерних творів, музики до численних кінофільмів, пісень… Значно менше відома ще
одна грань його таланту – поезія. Музику в житті Білаша завжди супроводжувало
слово. Б.Олійник у передмові до збірки «Мелодія» висловив припущення, що писати
вірші Олександр Іванович почав «ще до того, як ступив на композиторську дорогу.
Хоч сам він про де скромно примовчує. Отож поезія для нього не принагідна
забаганка, не хобі» [6,с. 6].
М.Сом вважав вірші Білаша музикою, зображеною не нотними знаками, а
зрозумілими всім словами. «Це – продовження його пісні, його поетичні зізнання у
любові до нас – сучасників і його сповідь перед прийдешніми і тими, кого вже давно
серед нас нема» [5,с. 7].
У багатьох поезія О. Білаша знаходимо підтвердження цієї думки. Автор писав:
Я музику й поезію – однаково люблю,
Хоч кажуть: разом двох любити – небезпечно...
І аморально це, вважають, і не ґречно.
Та я нічого вже з собою не зроблю –
Однаковісінько обох люблю! [8, с. 6]
До слова як внутрішньої духовної сили О.Білаш звертався протягом усього
життя. Його поетична спадщина складається з одинадцяти збірок. «Мелодія» (1977),
«Криниця» (1981), «Ластів’яні ноти» (1984), «Спогад» (1989) вийшли у форматі
«захалявних книжечок». Але в них знаходимо все те, що на серце лягло, і те, що
можна сказати лише словом. Збірки «Ти відчаль, моя печаль» (1992), «Помилуй і
прости» (1994), «Совість на вогні горить» (1997) засвідчили, що поезія для О.Білаша,
за словами Б.Олійника, – «справа серйозна, обов’язок серця», і писав він,
орієнтуючись на кращі творив літературі. У цьомуйому допомогладружбаз поетами-
піснярами, невтомна праця та інтерес його до слова. Збірки «Мамине крило» (1999),
«Шурась» (2001), «Життєве кредо» (2001), як і попередні, наповнені внутрішнім
теплом і глибоким змістом. До збірки «Мовчать віки» (2006) увійшли останні твори
10. поета й композитора.
Творець красивих мелодій, більшість із яких давно стали народними, у віршах
постає перед нами то тонким ліриком, то вдумливим співрозмовником, чиє щире
душевне слово однаково зрозуміле й сивій людині, і малій дитині, то дошкульним і
безкомпромісним сатириком, а то філософом, глибину думки якого нам належить
збагнути. Окремий розділ його творчості присвячений маленьким читачам. М.Сом
вважає, що це «вірші найвищого ґатунку. Як і в музиці Білаша, тут немає жодної
фальшивої ноти… саме в цих майстерних віршах поет найповніше розкриває свій
літературний хист» [5, с. 8].
2.2. Художнє втілення національних символів у віршах О.Білаша
Аналізуючи збірки «Мелодія» і «Криниця», В. Бакуменко зазначав: «Нас радує,
що поезіям Олександра Білаша властиві ті ж привабливі риси, що й його музиці. Це –
краса, задушевність, філософська глибина думки, образність, символіка, такі близькі
українськомуфольклору…» [21, с.42]. Пишучи про те, що його турбувало, оточувало,
О.Білаш створив картину життя, сповнену образів і символів, близьких і зрозумілих
кожному.
У традиціях і культурі українського народу особливе місце займає етнічний
архетип Матері. Саме вона впливає на формування основ духовної сутності людини, її
образ найбільш яскравий і поетичний у культурі українського народу.
Особливе місце образ матері займає і в поезії Білаша. Архетип Матері
зафіксований у словах: «горлице-матусю», «матінко рідна», «голубко-мамо», «нене»,
«дорога моя посріблена селянко»; образних виразах: «мама весела і мовчазна,
маленька і велика»; «як ікона, – вічна мати»; рідні очі матері, як зорі; її очі – це цілий
світ, тепло і холод, джерело щасливих днів, розпач і надія, вогонь; «тихе й сумовите
слово – Мати – цвіте, як сивий верболіз»; материна пригасла врода нагадує воскову
свічку; її любов свята.
Мати для поета – найрідніша в усьому світі людина. Він стверджує:
Я – син. Я мамине крило,
Гільце, що в світ широкий проросло [3, с.13].
Саме тому день її смерті став страшним для сина, чорним: ворон у тривожній
чорноті, немов чаклун, чорні хмари, шум. Чорний сум, хата-пустка, засохлий
11. квітник символізують втрату й розпач сина, який б’ється крилами об землю, що
забрала матір. Йому найдужче хочеться, щоб знову буяли квіти, а матусині сліди
покрилися тюльпанами. До кінця свого життя він несе на суд до мами усі свої
поразки й перемоги.
Уся краса світу, його безмежність і незбагненність втілилися для українців у
жінці-матері. З її образом ми пов’язуємо найдорожче серцю: рідний дім, село чи
місто, квітучий сад – усе те, що зветься Батьківщиною. Нерозривно поєднані ці
образи і в поезії О.Білаша. У віршах знаходимо ряд значень і символів архетипу
рідного краю: це Україна – Полтавщина – рідне село Градизьк.
У багатьох віршах О.Білаш закохано пише про українську землю. Образне
втілення архетипу Матері-землі передається словами «сизі ранки», «зелені спориші»,
«солов’їні гаї», «тихий шелест трав», … Це все дороге кожному з дитинства так
само, як і образ неньки. Поет не тільки захоплюється красою рідної землі, для нього
Україна – це «чисті води і чорний піт», «печальна пісня чаїна». Його непокоїть доля
Батьківщини.
О, моя знедолена Державо!
Вільна серед вільних сирота.
Маєш ти одне-єдине право –
Стиснуть зуби і стулить уста... [23, с. 26]
Знаходимо ще цілий ряд образів та їх значень: Україна – страдниця; сумна,
похилена верба – її «судьба»; тополя, немов свіча, – це горда доля; червоні ягоди
калини – її сльози; вишня в білому цвіту – Україна-наречена у фаті; Україна –
розкрилені мамині руки; її жарт гостріший від шроту.
Україна в багатьох віршах О.Білаша асоціюється з Полтавщиною, до якої він
звертається з глибокою повагою й любов’ю:
Моя Полтавщино, Полтавщино смаглява,
Заквітчана у жито й пшениці,
З косою ніжною, м’якою, мов отава,
Із синіми волошками в руці [5, с.19].
Полтавщина для Білаша – це колиска, Дніпро і Ворскла – батьки, тополі й
«чубаті гаї» – брати й сестри. Увесь цей неповторний світ йому подарувала мати й
заповідала берегти в серці. Таким чином, вкотре знаходимо підтвердження
12. нерозривного зв’язку між образами матері й Батьківщини.
Втіленням архетипу Рідної землі є й образ села, у якому народився і виріс поет,
його мала Батьківщина. Усе життя Градизьк був для Білаша місцем відпочинку душі й
тіла, творчої наснаги, де серце витьохкує слова і «обертом іде від щастя голова». Рідне
селище зображене образними виразами: «колиска й пуповина, Із діда-прадіда поріг і
домовина», пам’ять і совість; «кленове і вишневе, із піками тополь», «завжди було і в
заметіль – травневим». У вірші «Не знаю я ні міста, ні села…» виразно простежується
значення архетипу Рідний край: Україна – Полтавщина – Градизьк:
Для мене він – в широкий світ вікно,
Моя вершина, рівний степ і дно.
Для мене він – Полтавщина смаглява:
Вона моя і слава, і неслава…
А з нею Україна на планеті
В своїм красивому і гордім леті…[5, с. 15].
Образ рідного села багатоплановий і складається з цілого ряду понять: вулиця,
«що до серця тулиться», двір, хата, отчий поріг; вишні, клени, тополі, груша-петрівка,
калина-сестра, сонце-соняшник; лебеді, журавлі, солов’ї, жайворонки, півні…
Невід’ємними складовими цього образу є також Пивиха і Дніпро – тобто все те, без
чого Білаш не уявляв свій Градизьк. У цьому випадку, на нашу думку, неможливо
відокремити від поняття «рідний край» образи-символи рослин, птахів, хати, річки,
гори. Вважаємо, що й архетип Сім’ї у віршах О.Білаша також становить частину
архетипу Матері – рідної землі.
Третій вимір архетипу Матері – Божої Матері – в поезії О.Білаша майже не
зустрічається. Образ Богородиці, від якої можна сподіватися милосердя й
заступництва, співвідноситься у творах Білаша з образом матері. Для письменника
вона уособлюєдуховний захист і підтримку, як і Божа Мати, оберігає від зла, пробачає
помилки, ніколи не образить і не завдасть болю.
В останніх творах письменника досить часто згадуються Бог, Господь,
Всевишній. Але звертання до вищих небесних сил риторичні й не мають релігійного
спрямування. Таким чином, серед значень і символів етнічного архетипу Матері,
властивих саме українським національним уявленням, у віршах О.Білаша
простежуємо образ жінки-матері та рідної землі.
13. Серед образів, які належать до національної символіки, найбільш важливим і
близьким до архетипу Матері є хата, що зазвичай уособлює домівку, притулок,
затишок, наявність чого є визначальним для українського духу. У ширшому розумінні
хата – рідна земля, а дух хати, її пам’ять про всіх, хто в ній жив – той самий дух землі,
історична пам’ять [1, с.224]. У віршах О.Білаша стара прадідівська хата – довгождане
свято, місце схованки дитячих гріхів, солодкий біль спогадів.
Згадую її з теплом й понині.
Бо вона – мій світ, моя колиска,
В пам’яті, як блискавиця блиска.
Скільки й жити – не забути хати, –
Бо жили в ній рідні батько й мати [5, с. 49].
Разом із тим це й отчий поріг, сонячний двір, батьків сад – «зеленочубе
диво». Персоніфікований образ хати також постає у функціональному різновиді хата-
піч. Про неї автор говорить як про живу істоту, яка щоранку «заплітає сиву косу»,
вмивається гарячим потом, годує «теплим, свіжим, щедрим хлібом», гріє. Піч –
своєрідний символ роду, що переходить від покоління до покоління.
Крім землі, стихійну силу природи в українській культурі втілює образ ріки
чи води. У віршах О.Білаша вода – це й сіроока, пречиста глибока криниця, яка дає
силу, і символ життя, духовного єднання з природою. Відпочиваючи на березі
Кременчуцького водосховища, О.Білаш завжди відчував приплив творчої енергії, бо
саме тут пройшло його дитинство. Для нього Дніпро – «ріка найкращих літ», де вода
чистіша вимитого скла. Славутич – це й «преславний батько», у якого закохані
І Ворскла, і Оріль, і Сула…
І кожна річечка мала,
І кожне джерело [3, с. 38].
Образиводи, криниці, річки є так само одним із виявів архетипу Рідної землі, як
і хата.
Важливою умовоюдуховного зв’язку з рідною землею, яка має свої традиції та
національну історію, є усвідомлення єдності з минулим свого народу, спадковості
поколінь. Складником загального (колективного) минулого в поезії О.Білаша стає
особисте, яке виявляється переважно в спогадах про дитинство.
14. Образи дитинства також набувають подвійного виміру: як спогади поета про
дитячі роки, і як символічний образ світу наївності, щирості, невинності та чистоти.
Образ босоногого, «світлоликого» дитинства, що «скаче кониками» у траві,
зустрічається в багатьох віршах Білаша. Але найбільш повно він відтворений у поемі
«Шурась»: перші кроки, пізнання навколишнього світу, навчання, дитячі розваги …
Чітко позначена й лінія особистісного зростання: Шурась (Шура) – Сашко –
Олександр Іванович. Спогади поета про дитячі роки – це низка епізодів, фактів із
життя. Навіть згадки про прикрощі чи війну не можуть затьмарити цей світлий образ.
Світ дитинства митця нерозривно пов’язаний із спогадами про батьків, їх ніжність і
турботу. І разом із тим насичений образами, характерними для тих часів: м’яч із
ганчірок, повоєнна школа-розвалюха, полотняна торбинка-портфель, замість читання
книжок, які попалили фашисти, розмови на вигоні про «страшне»: чортів, відьом,
«жиригімно», що мешкало у шкільній вбиральні… Так жили практично всі сільські
хлопчаки – ровесники Білаша. Таким чином, особисте дитинство поета накладаються
на загальне уявлення про дитинство як колективний образ-символ, що робить його
близьким і значущим й одночасно універсальним.
За словами Б.Олійника, у кожного з нас є своя гора. «Хай то буде Говерла, чи не
зареєстрований картографами горб, чи просто – батьківський поріг» [6, с. 7].
Архетипний образ Гори означає підвищення, вершину, досягнення, труднощі. Своя
гора є і в Олександра Білаша – улюблена Пивиха. У його віршах архетип Гори має
кілька значень: гора як геологічне поняття, віха на батьківській землі, місце
натхнення, старт у самостійне життя. Архетипний образ гори є певним центром, від
якого відходять інші образи-символи, що постають втіленням національного
характеру. Пивиха – це й матуся, якій він звіряв їй свої дитячі таємниці, ділився
радістю і муками, це й пахощі м’яти, меліси та чебрецю, що завжди викликали
спогади про улюблене місце на землі. У поетичному світі автора цей образ мовби
охоплює всі названі поняття, розкриваючи їх єдність та показуючи нетлінність вічних
цінностей. Вирази «найвища з усіх гір», «стара, як світ», «покраяна яругами, укрита
запахущим чебрецем», «гора із гір», за яку заховалося дитинство, доповнюють образ.
Пивиха для Білаша – це й частина історії народу:
Коли і хто назвав тебе Пивихою,
Не знають люди в нашому селі.
15. Промчались роки над тобою вихором,
По-запорозьки, хвацько у сідлі [6, с.19].
Разом із тим образ Пивихи є невіддільним від архетипу Рідний край, а отже, і
Матері.
Таким чином, у віршах О. Білаша відтворено етнічний архетип Матері. Серед
значень і символів цього архетипу, властивих саме українським національним
уявленням, простежуємо образ жінки-матері та рідної землі. Виразно простежується у
віршах значення архетипу Рідний край: Україна – Полтавщина – Градизьк (мала
батьківщина). Даний образ у творах О.Білаша використовується достатньо часто,
смислове навантаження досить широке й виявляється на різних функціональних
рівнях. У більшості випадків він трактується у звичному значенні, але можемо
твердити й про його архетипне значення, що виявляється в різноманітній національній
символіці: хата, вода (криниця, Дніпро), дитинство, гора (Пивиха). Тож звернення до
образів української ментальності у віршах поета не випадкове, бо несе в собі певне
смислове навантаження, є своєрідним ключем, який допомагає зрозуміти особливості
лірики митця. Образи-символи в поезії Білаша постають втіленням національного
характеру, ментальних рис українців, сягають витоків духовності.
16.
17. РОЗДІЛ 3
ПІСНЯ В ПОЕЗІЇ О.БІЛАША – ОДИН ІЗ ОБРАЗІВ-СИМВОЛІВ
УКРАЇНСЬКОЇ МЕНТАЛЬНОСТІ
Духовне життя українців тісно пов’язане з архетипами, оскільки в процесі
творчої активності людей за допомогою архетипів утворюються певні образи, які
можуть дати уявлення про всю культуру. Серед значень і символів архетипів,
властивих саме українським колективним уявленням, центральне місце належить
образу Рідної землі. Досліджуючи функціональні рівні художнього втілення цього
архетипу в поезії О.Білаша, ми зробили припущення, що до національних значень
архетипу, а саме символіки, на нашу думку, варто віднести й пісню. Вона є одним із
символів української культури, у ній відображається національний характер, етнічна
ментальність і пам’ять народу.
У поезії Олександра Білаша образ пісні наділений кількома значеннями.
Насамперед це музика. Вона завжди була невід’ємною частиною життя поета. Білаш
писав: «Я в музиці вмирав і живав» [10, с. 25]. Любов до неї він успадкував від
батьків. Мати майбутнього композитора мала чудовий голос, без її пісень не
відбувалося жодне весілля в селі. Батько грав на кількох музичних інструментах. У
поемі «Щурась» перераховано інструменти, якими Білаш вчився володіти: материн
віник, скрипка, гармонійка на три баси, акордеон-чвертка, баян і рояль. У віршах
митця часто зустрічаються назви музичних інструментів (рояль, кобза, бубон, литаври,
бандура та ін.), музичні терміни (мажорні і мінорні гами, рапсодії, домінанта,
темпоритм, октави…).
У багатьох поезіях поняття «пісня» вживається в прямому значенні. Це пісні, які
співали родичі, сусіди, коли збиралися у дворі під грушею-петрівкою; які вечорами
лунали в селі на кожній вулиці. Поет усе життя пам’ятав материн заповіт любити й
шанувати пісню. У вірші «Пісня» розкрито її значення в житті українського народу:
Горе й радість у собі ховала,
Радою-розрадою була.
Подвиги звитяжців оспівала…
Витискала у вдови сльозу.
Кликала в колиску сон дитині
18. І дерева гнула у грозу.
З безголосих – співаків робила.
Співакам – зривала голоси.
Хороводи у свята водила
З зорями до пізньої роси.
Не страшні були для неї грати,
Ні кордони різні, ні пости…[4, с. 41]
Пісня – невід’ємна частина духовної спадщини українців, дарунок від Бога».
Вони, «настоянірадістю й горем, віками розрадонькулюдям несуть і снагу», тому «до
пісні треба долучатись, як до джерельної води».
Функціональним різновидом образу пісні є поняття «голос, звук». У поезії
О.Білаша кожна пташка творить свою мелодію: дятел б’є, як у бубон, солов’ї – весняні
кампанелі (італ. дзвіночки), свої печальні пісні мають чайки; пісня жайворонка
«тчеться з чистих промінців», розбивають ніч на такти півні. Голос має усе: чути
громів баси, трава звучить тихою гітарою, вітри на вітах романсеро грають. Художнім
втіленням символу є образні вирази: «пісню в зорі брать, як нотні знаки»; «у сад
мелодій рвати звуки спілі», ластівки – живі ноти.
Зустрічається у віршах О.Білаша поняття «ріка пісень», що символізує для поета
людське життя. Таке трактування автором значення образу не випадкове, адже пісні
займають особливе місце в долі кожного українця, супроводжують людину від
народження до самої смерті, є підмогою й джерелом натхнення.
У літературі часто зустрічається вираз «лебедина пісня». Так прийнято називати
найкращий твір, найвище досягнення, вершину. За словами поета, краща пісня –
«немов любов остання, пізня, Як одне в житті з останніх див» [4, с. 38].
Отже, до архетипів української ментальності в поезії Олександра Білаша, на
нашу думку, варто віднести й пісню. Вона є одним із символів української культури, у
ній відображається національний характер, етнічна ментальність і пам’ять народу.
Образ пісні наділений кількома значеннями: пісня-музика, пісня у прямому значенні,
пісня-голос, звук і ріка пісень, що символізує людське життя.
19.
20. ВИСНОВКИ
На основі аналізу й узагальнення наукових праць К.-Г. Юнга, В.Агєєвої,
О.Донченко, О.Забужко,С.Кримського, Ю. Романенка, М.Рубчак, Л.Усанової та інших
з’ясовано, що архетип як первісний образ, ідея має різноманітні тлумачення залежно
від точки зору психології, філософії, лінгвістики, літературознавства. Науковці
стверджують, що слід розрізняти універсальні архетипи, типові для всіх культур, та
етнокультурні символи, що визначають особливостісвітогляду, характеру, творчості й
історичної долі народу. У свідомості сучасної людини вони через художнє
світосприйняття митців трансформуються в образи-архетипи як своєрідні «знаки
пам’яті» минулих поколінь і виступають у вигляді загальнолюдських первообразів.
Основи українського національного архетипу вивчали В. Липинський,
Н.Лебединцева. Вагомий внесок у дослідження цього питання зробили В.Даниленко,
Л.Усанова. До архетипів української ментальності дослідники відносять архетип
матері, рідного краю, національної символіки, минулого, національного обов’язку,
віри, раю, дороги,сім’ї, часу, ворогата ін. Ці образизустрічаються в творах багатьох
письменників. Але науковець Н.Шестопалова вважає, що в художній літературі часто
вживаються різноманітні художні втілення архетипів.
Уперше в українському літературознавстві здійснено архетипове дослідження
поезії Олександра Білаша. Виявлено специфіку функціонування у творах письменника
архетипів як цілісної системи, що значною мірою визначає характер віршів.
Нами доведено, що у віршах О.Білаша відтворено етнічний архетип Матері.
Серед значень і символів цього архетипу, властивих саме українським національним
уявленням, простежуємо образ жінки-матері. Він реалізується у поезіях «Вже в котрий
раз ви не прийшли», «Матері», «Я – син. Я – мамине крило», «Мені так хочеться
зробити знов квітник» та ін.
Досить виразно в творчості письменника простежується значення архетипу
рідний край: Україна – Полтавщина – Градизьк («Моя Полтавщино», «Не знаю я ні
міста, ні села», «Було село», «Є у мене вулиця», «В моєму серці є маленьке джерело»
та ін.). Даний образ у творах О.Білаша використовується достатньо часто, смислове
навантаження досить широке й виявляється на різних функціональних рівнях. Образ
21. рідного села багатоплановий і складається з цілого ряду понять: вулиця, двір, хата,
отчий поріг; вишні, клени, тополі, груша-петрівка, калина-сестра, сонце-соняшник;
лебеді, журавлі, солов’ї, жайворонки, півні… Невід’ємними складовими цього образу
є також Пивиха й Дніпро – тобто все те, без чого Білаш не уявляв свій Градизьк. У
цьому випадку, на нашу думку, неможливо відокремити від поняття «рідний край»
образи-символи рослин, птахів, хати, річки, гори. Вважаємо, що й архетип Сім’ї у
віршах О.Білаша також становить частину архетипу Матері – рідної землі.
Третій вимір архетипу Матері – Божої Матері – в поезії О.Білаша
співвідноситься з образом матері. Для письменника вона уособлює духовний захист і
підтримку, як і Божа Мати, оберігає від зла, пробачає помилки, ніколи не образить і не
завдасть болю.
Серед образів, які належать до національної символіки, найбільш важливим і
близьким до архетипу Матері є хата, що зазвичай уособлює домівку, притулок,
затишок. У ширшому розумінні хата – рідна земля, пам’ять про всіх, хто в ній жив. У
віршах О.Білаша «Здрастуй, моя прадідівська хато», «Знов іду селом у рідну хату»,
«Була у мене хата з глини» та ін. цей образ має семантичне значення довгожданого
свята, місця схованки дитячих гріхів, солодкого болю спогадів. Разом із тим це й
отчий поріг, сонячний двір, батьків сад. Персоніфікований образ хати також постає у
функціональному різновиді хата-піч.
У більшості випадків національні образи в поезії О.Білаша трактуються у
звичномузначенні, але можемо твердити й про їх архетипне значення, що виявляється
в різноманітній національній символіці: вода (криниця, Дніпро) – це й криниця, і
символ життя, духовного єднання з природою («До Дніпра», «І Ворскла, і Оріль, й
Сула», «Кринице моя сіроока» та ін,);
дитинство як спогади поета про дитячі роки і як символічний образ світу
наївності, щирості, невинності та чистоти («Шурась», «Ми змалку грали у війну»,
«Напівжарт» та ін.);
гора (Пивиха). У віршах О.Білаша «Гора Пивиха», «Було село» та ін. архетип
Гори має кілька значень: гора як геологічне поняття, віха на батьківській землі, місце
натхнення, старт у самостійне життя. Архетипний образ гори є певним центром, від
якого відходять інші образи-символи, що постають втіленням національного
характеру: це й матуся, якій він звіряв їй свої дитячі таємниці, ділився радістю і
22. муками, це спогади про улюблене місце на землі, частина історії народу. Разом із тим
образ Пивихи є невіддільним від архетипу Рідний край, а отже, й Матері.
Тож звернення до образів українськоїментальності у віршах поета не випадкове,
бо несе в собі певне смислове навантаження, є своєрідним ключем, який допомагає
зрозуміти особливості лірики митця. Образи-символи в поезії Білаша постають
втіленням національного характеру, ментальних рис українців, сягають витоків
духовності.
Досліджуючи функціональні рівні художнього втілення архетипу рідної землі в
поезії О.Білаша, ми зробили припущення, що до національних значень архетипу, на
нашу думку, варто віднести пісню. Вона є одним із символів української культури, у
ній відображається національний характер, етнічна ментальність і пам’ять народу. У
ході дослідження встановлено, що образ пісні наділений кількома значеннями: пісня-
музика, пісня у прямому значенні, пісня-голос, звук і ріка пісень, що символізує
людське життя.
Однак, дане дослідження не охоплює всіх аспектів функціонування архетипів у
творах О.Білаша. Проблема залишається недостатньо вивченою, а тому
перспективною для подальших досліджень, які можуть стосуватися інших
різноманітних архетипних структур у творчості письменника.
23. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Андрусів С. М. Модус національної ідентичності: Львівський текст 30-х років ХХ
ст. / C. Андрусів – Тернопіль-Львів, 2001.– 340 с.
2. Білаш О. Мовчать віки. / Передмова І.Бокого / Олександр Білаш . – К.: ВАТ
«Видавництво «Київська правда», 2006. – 120 с.
3. Білаш О.І. Криниця: Поезії / О.І.Білаш. – К.: Молодь, 1981. – 71 с.
4. Білаш О.І. Ластів’яні ноти: Поезії / О.І.Білаш – К.: Рад. письменник, 1984. – 78 с.
5. Білаш О.І. Мамине крило: Поезії / передм. М.Сома / О.І.Білаш. – К.: Київська
правда, 1999. – 223 с.
6. Білаш О.І. Мелодія: Поезії / О.І.Білаш. – К.: Молодь, 1977. – 71 с.
7. Білаш О.І. Помилуй і прости: Поезії / О.І.Білаш. – К.: Муз. Україна, 1984. – 152 с.
8. Білаш О.І. Совість на вогні горить: Поезії / О.І.Білаш. – К.: «Альтерпрес», 1997. –
79 с.
9. Білаш О.І. Спогад: Поезії / О.І.Білаш. – К.: Молодь, 1989. – 64 с.
10. Білаш О.І. Ти відчаль, моя печаль: Поезії / О.І.Білаш. – К.: Укр. письменник, 1992.
– 95 с.
11. Білаш О.І. Шурась: Поема, вірші / О.І.Білаш. – К.: Київська правда, 2001. – 80 с.,
іл.32с.
12. Ганошенко Ю.А. Міф, архетип, традиційний образ в українському
інтелектуальному романі 20–30 рр. ХХ ст.: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня
канд. філ. наук: спец. 10.01.01 «українська література» / Ю.А. Ганошенко. – Х.,
2006. – 22 с.
13. Грабовська І. Проблема засад дослідження українського менталітету та
національного характеру / І.Грабовська // Сучасність. – 1998. – № 5. – С. ____
14. Гром’як Р.Т. Літературознавчий словник / Р.Т. Гром’як, Ю.І. Ковалів. – К.:
Академія, 1997. – 752 с.
15. Даниленко В.Г. Лісоруб у пустелі: Письменник і літературний процес /
В.Г. Даниленко. – К.: Академвидав, 2008.– 352 с.
16. Дмитренко М.К. Українські символи / М.К. Дмитренко, Л.Іваннікова, Г. Лозко. –
К.: Редакція часопису «Народознавство», 1994. – 140 с.
24. 17. Элиаде М. Миф о вечном возвращении. Архетипы и повторяемость / Элиаде М.;
[пер.с фр. Е. Морозовой и Е. Мурашкинцевой].– М.: СПб: Алетейя, 1998. – 250 с.
18. Історія української літератури ХХ століття / [підручник / за ред. В.Г.Дончика]. –
К.: Либідь, 1998. – 464 с. Кн. 1.
19. Літературознавчий словник-довідник / [за ред. Р.Т. Гром'яка, Ю.І. Коваліва, В.І.
Теремка]. –К.: ВЦ «Академія», 2007. – 752 с.;
20. Лебединцева, Н. М. Архетип Великої Матері в поетичному світі 1980-х років
[Текст] / Н.М. Лебединцева. // Наукові записки. Т. 19. Філологічні науки. – К.:
Стилос, 2001. – С. 56 – 64.
20. Немирович І.О. Олександр Білаш / І. Немирович. Дві музи – два крила /
І.Сікорська. – К.: Муз. Україна. 2001. – 80 с.: іл.
21. Нойманн Э. Происхождениеи развитие сознания / Э. Нойманн. – M.: Рефл-бук; К.:
Ваклер, 1998. - 464 с.
22. Потапенко О.І. Словник символів / За заг. ред. О.І.Потапенка, М.К. Дмитренка / О.
І. Потапенко, М. А. Дмитренко, Г. І. Потапенко. – К.: Редакція часопису
«Народознавство», 1997. – 49 с.
23. Усанова Л.П. Православний архетип сім’ї у контексті комунікативних відносин:
автореф. дис... канд. філос. наук: 09.00.03 / Л.А. Усанова; АПН України. Ін-т вищ.
освіти. – К., 2002. – 19 с.
24. Фрай Н. Архетипний аналіз: теорія мітів / Н.Фрай. // Слово. Знак. Дискус.
Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. – Львів: Літопис, 1996. –
С.111 – 133.
25. Шестопалова Т. Кореляція понять «архетипний образ-міфологема-символ-міф» (на
прикладі поезії П.Тичини) / Т.Шестопалова. // Наукові записки. Філологія. Том 17.
– К.: 1999. – С. 37-41.
26. Юнг К. Об архетипах колективного бессознательного / Юнг К. – СПб. –
М.: «Олимп»; ООО «Издательство АСТ-ЛТД», 1997.
27. Юнг К.-Г. Психологія та поезія /К.-Г. Юнг. // Слово. Знак. Дискус. Антологія
світової літературно - критичної думки ХХ ст. – Львів: Літопис, 1996. – С.93-107.
25. 28. Юнг К.Г. Архетип і символ [електронний ресурс] / К. Г. Юнг. - Режим доступу:
http://www.litmir.net/br/?b=104497
