Diese Präsentation wurde erfolgreich gemeldet.
Wir verwenden Ihre LinkedIn Profilangaben und Informationen zu Ihren Aktivitäten, um Anzeigen zu personalisieren und Ihnen relevantere Inhalte anzuzeigen. Sie können Ihre Anzeigeneinstellungen jederzeit ändern.
Міністерство освіти й науки, молоді та спорту України
Красноградський коледж
комунального закладу «Харківська гуманітарно-...
Я – лісова галявина, домівка для багатьох тварин і птахів.
Подивіться, які красиві дерева та кущі оточують мене!
Люди, при...
Я – берізка, єдине дерево з
білою корою. З давніх-давен
люди шанували мене за
чарівність і корисні
властивості.
З березови...
Я – підсніжник, першим
з’являюся у ліску з-попід снігу.
Я – посланець зеленокосої весни.
Мої квіточки – неначе витончені з...
Ми – ягоди-сунички. Наші ягідки хоч невеличкі, але дуже
смачні. Люди вживають нас і свіжими, і як варення, і
перетерті з ц...
Я – шипшина. Мій колючий кущ –
найближчий родич садової
королеви квітів - троянди. Я
завжди гарна і дуже корисна. Мої
квіт...
Я – мухомор. Подивіться на мою червону шапочку, що
світиться в гущавині лісу, як ліхтарик. А цей святковий
червоний капелю...
Я – річка. Ви
дивуєтесь і не бачите
мене. Але ж я тут,
перед вами! Не
бачите? А й справді,
не видно, бо я давно
перетворил...
Я – повітря. Без мене не було б життя на Землі. Я оточую
вас скрізь, заповнюю всі порожнини, є і в грунті і у воді.
Думаю,...
Цвіла ромашка в полі на межі,
До сонця й вітру бісики пускала,
Аж доки руки лагідні, чужі
Ромашку для букета не зірвали.
Р...
"Ялинка"
Раз я взувся в
чобітки,
Одягнувся в
кожушинку,
Сам запрігся в
саночки
І поїхав по
ялинку.
Ледве я зрубати
встиг,
...
посади,
А тоді рубай, ледащо!
Не пущу, і не проси!
І цяцьками можно гратись:
Порубаєте ліси –
Ніде буде і сховатись.
А у л...
Якщо йдете полем,
лугом,
Будьте ви природі
другом.
Не стопчіть навіть трави,
А скажіть їй, зеленій:
«Живи!».
Коли лісом бу...
Хоча маленькі ми комашки,
Та наша місія велика.
Якби не ми, ліси би стільки
Від шкідників зазнали лиха!
То ж збережіть мур...
Я раджу тобі -
З метеликом дружити.
Я – маленька, гарненька бджілка. Роботи в нас, бджіл,
багато. Як і в мурах, у нас існу...
Ми – ластівки.
Побачивши у квітневому небі перші зграї ластівок, ви
можете бути впевнені, що морози вже не вернуться, бо м...
- Не торкайся пташенят ні у гнізді, ні на землі.
- Не руйнуй наших гнізд!
- Не галасуй у лісі, бо ми дуже полохливі.
- Не ...
Хай буде мир у нас в сім’ї.
Скрутно жити стало рибі,
Стогне риба в синій глибі.
Мовлю я вам: «Ох, той люд,
Ллє у річку вес...
Плаче, плаче мама-пташка, сльози витира,
З її пташеням маленьким трапилась біда:
Як піднявсь великий вітер, випало з гнізд...
Жив у лісі
їжачок, жив
собі і не
тужив. Йому
ще не
загрожувала
небезпека,
він навіть і
не знав, що
це таке. Він
безтурботн...
не чув. Раптом він опинився у місці, де над ним не було вже
затінку дерев. Їжачок лишився свого захисника, лісу, але він і...
Nächste SlideShare
Wird geladen in …5
×

книга скарг

10.737 Aufrufe

Veröffentlicht am

ььтиимс

Veröffentlicht in: Kunst & Fotos
  • Als Erste(r) kommentieren

книга скарг

  1. 1. Міністерство освіти й науки, молоді та спорту України Красноградський коледж комунального закладу «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харківської обласної ради Книга скарг виконала: студентка групи ВШ-21 Головач Юлія Красноград, 2012
  2. 2. Я – лісова галявина, домівка для багатьох тварин і птахів. Подивіться, які красиві дерева та кущі оточують мене! Люди, приходячи до лісу, завжди зупиняються помилуватися моєю красою та й відпочити. Більшість із них поводяться чемно, залишають місця свого відпочинку чистими і неушкодженими. Але буває і навпаки. Після господарів природи залишаються покинуті консервні банки, які можуть поранити лісових звірів; скло, яке нагрівшись, може спричинити пожежу; сміття. Деякі розпалюють вогнище будь-де, залишають його без нагляду, що призводить до лісових пожеж. Я звертаюся до кожної людини: - Хай ваше місце відпочинку буде чистим. Не залишайте після себе сміття! Рештки їжі залиште пташкам на сухих сучках, звірам - на пеньку, комахам – на землі. Будьте добрішими і щедрішими до природи!
  3. 3. Я – берізка, єдине дерево з білою корою. З давніх-давен люди шанували мене за чарівність і корисні властивості. З березових бруньок і листя виготовляють ліки, з гілочок роблять віники, мітли. З березової деревини виготовляють скипидар, дьоготь, оцет та різні вироби – меблі, лижі, хлібниці, кошики, іграшки, берестяні козубки. Стародавні слов’яни вирощували нас, берізок, біля свого житла, бо були переконані, що білокоре, чисте дерево відганяє від житла злих духів, охороняє людей від усіляких хвороб. Під моєю корою у деревині є смачний та корисний сік – цілющий напій, який легко втамовує спрагу. Саме через це , я і мої сестрички, терпимо страшенні муки. Безжалісна рука людини поранила нам стовбур. Тепер стікають білими стовбурами прозорі солодкі сльози, не просто стікають, а біжать струмком. Я звертаюся до вас, люди! Від ваших гострих ножів ми гинемо! Не робіть надрізи самі, а краще, коли хочете березового соку – купуйте його у готовому вигляді. Яке ж жорстоке серце треба мати, Щоб цій красуні болю завдавати! Стікають по корі живі сльозинки, Соку берізки солодкі краплинки. Гірко сльози берізка проливає, Допомоги у кожного із нас благає.
  4. 4. Я – підсніжник, першим з’являюся у ліску з-попід снігу. Я – посланець зеленокосої весни. Мої квіточки – неначе витончені з коштовної порцеляни. Мої білосніжні дзвіночки звеселяють все довкола. Та не поспішайте мене зривати! Запам’ятайте, я потребую охорони. Все менше і менше залишається у лісі красивих квітів. І це все з милості її величності людини. Бо ви, люди, бездумно рвете оберемки, букети-віники, які швидко в’януть, і згодом потрапляють на смітник. Деякі люди виривають нас із цибулинками, і ми гинемо… Якщо вам подобаються польові, лісові, лугові квіти – милуйтесь ними на природі. Отримуйте насолоду від їх краси і ніжності. Хто любить підсніжники, посадіть їх біля хати, у затінку дерев чи кущів. Я швидко розростаюсь, і щовесни радуватиму ваш зір молочно-білими ніжними квіточками. Пам’ятайте, що підсніжники занесені до Червоної книги і збирати їх заборонено. Тож не спішіть простягати руку за кожною гарною рослиною, краще помилуйтесь нею і залиште квітувати, хай милує ваш погляд і радує зір інших. Ми – підсніжники ніжні, Такі білосніжні. Послухай, як ніжно дзвенить голосок. Не треба зривати наших квіток! В квітковій країні будь гостем бажаним, Ти в ній кохання, і радість знайдеш. Але ж це тоді, як ти сам бездоганний – Нікому ніколи життя не псуєш!
  5. 5. Ми – ягоди-сунички. Наші ягідки хоч невеличкі, але дуже смачні. Люди вживають нас і свіжими, і як варення, і перетерті з цукром. Ми не тільки смачні, а й дуже корисні. Цілющі властивості були відомі людям ще за кілька тисячоліть до нашої ери. Висушені ягоди заварюють і п’ють при лікуванні виразки, гастриту, дизентерії. Це прекрасний протизапальний і сечогінний засіб, багате джерело вітамінів. Відвар з висушеного листя лікує від хвороб нирок, сечового міхура, знижує артеріальний тиск, допомагає при бронхіальній астмі. Ми ростемо для того, щоб лікувати людей і приносити їм задоволення. То ж, знайте, що рана на рослині – рана на живому тілі. Якщо ви назбираєте букет із лісових суниць, знайте: скільки гілочок у букетику, на стількох рослинах залишилися рани, і всі ми будемо довго хворіти, а багато й зовсім загине. Збираєте наші ягідки, будьте обережніші! Не ламайте гілочок, не виривайте нас із корінцями. Завжди пам’ятайте і нагадуйте друзям, знайомим про нашу цінність і неприпустимість варварського ставлення до нас, ягідок-суничок. Смачні, хоч невеличкі. Ми, ягоди-сунички. Ми допомагаєм людей лікувати, Тому всі поспішають нас у ліску збирати. Вилікуємо тебе від усіх недуг, Будь здоровим, любий друг!
  6. 6. Я – шипшина. Мій колючий кущ – найближчий родич садової королеви квітів - троянди. Я завжди гарна і дуже корисна. Мої квіти доволі скромні, але милують зір. А восени я приваблюю великими червоними ягодами. Вони взимку рятують пташок від голоду, а дітей - від застуди. Збирають мої ягоди тому, що в них багато вітамінів. Шипшиновий напій цілющий і дуже смачний. Мене ще називають собачою трояндою, тому що вважають найкращим засобом від укусу собаки. А раніше плоди шипшини цінилися дорожче за золото. Їх видавали за спеціальним дозволом, і лише представникам вельможного панства, обмінювали на атлас, оксамит і хутро. Зараз шипшиною може користуватися кожна людина. Та чи всі бережно ставляться до мене? Як не захищаю себе колючками, та часто зривають і недбало кидають мої квіти, ламають гілки. Я прошу вас замислитися над тим, скільки гарних кущів гине щороку лише тому, що вони красиві й корисні? Скільки пошкоджених і скалічених кущів у парках, лісах, гаях чекають на вашу допомогу? Допоможіть їм! Щоб згубити кущик, потрібні хвилини, а виростити – роки … Шпак шипшину не клює, Й так здоров’я в нього є, І цілющий чай з шипшини – Це здоров’я для людини. Тож її оберігай, Гілок шипшини – не ламай!
  7. 7. Я – мухомор. Подивіться на мою червону шапочку, що світиться в гущавині лісу, як ліхтарик. А цей святковий червоний капелюшок злі люди топчуть лише за те, що його не можна покласти до грибного кошика. А мало хто замислюється над тим, що я потрібний лісовим жителям, які їдять мухомори, щоб вилікуватись від глистів. Лосі і олені за допомогою мухоморів лікуються від хвороб шлунка. Отже, знищуючи мене і моїх родичі, горе-грибники наносять подвійну шкоду лісу і його жителям. Та й собі. Адже таким чином люди вбивають у собі доброту до всього, що живе поруч. Пам’ятайте одну дуже важливу заповідь: все живе має право на життя! Я – Мухомор, я – людомор. Червоний, наче помідор. Кашкет цяцькований, розлогий, А сам – стрункий і довгоногий. Серед урочища грибного Не знайдеш красеня такого. Та я отруйний, пам’ятай! Мене побачиш обминай, Але ногами не збивай! Мешканців лісових я нагодую. І цінні ліки тваринам подарую.
  8. 8. Я – річка. Ви дивуєтесь і не бачите мене. Але ж я тут, перед вами! Не бачите? А й справді, не видно, бо я давно перетворилась на брудну, з неприємним запахом калюжу. Колись я була повноводною, глибокою, але тихою і ласкавою. Багато віків несла свої чисті води. Верби полоскали у них свої коси, бавилися із хвильками риби. До моїх берегів прилітали лелеки попити чистої цілющої водиці. Любили мене люди і я приносила їм багато користі. Та згодом все змінилося. На моїх берегах побудували багато фабрик і заводів. Всі отрутохімікати стікали в мою воду, псували її чистоту. Злі люди накидали мені в душу сміття, бляшанок, склянок. Вода моя стала каламутною, заросла очеретами. Зникла риба, виснажились студені джерела, задихнулась я від спраги й померла. І тепер я – болото… Чому люди так зі мною повелись, чому?.. Несла колись я свої води, Котила хвильки у моря, Прозора, чиста , повноводна, А де ж тепер краса моя? Вже течу між болотами Заросла очеретами. Зникла риба. Навіть раки Поховались, небораки. То ж не засмічуйте мене собі на шкоду, Збережіть мою цілющу чисту воду!
  9. 9. Я – повітря. Без мене не було б життя на Землі. Я оточую вас скрізь, заповнюю всі порожнини, є і в грунті і у воді. Думаю, що кожна людина знає, що у повітрі є кисень- необхідний живим істотам для дихання; вуглекислий газ, який допомагає Землі зберігати тепло, а зелені рослини виробляють з нього поживні рослини, якими живляться самі, а також тварини і люди; озон захищає Землю і все живе від небезпечних ультрафіолетових променів Сонця. Також газоподібний кисень використовують в дихальних апаратах для хворих і пожежників. Автомобілям для роботи теж потрібний кисень повітря. Киснем, який виділяє трава на футбольному полі, дихає до 70 уболівальників. Повітря – це життя. Деякі люди думають, що повітря так багато що й берегти його не треба. Але це не так! Подивіться, як димлять фабрики та заводи, скільки потрапляє у повітря отруйних речовин! Скільки шкоди приносять пожежі, люди, які палять. А фарби, а дезодоранти, а лаки для волосся… Це мої вороги . Що ж ви думаєте собі, люди! Як ви так бездумно можете ставитись до свого здоров’я і життя. Адже забруднене повітря викликає погане самопочуття, швидку втомлюваність і велику кількість різних хвороб. Поміркуйте, яким стане повітря через 10, 20, 50 років. І чи, взагалі, буде життя на землі, якщо ви так будете до мене ставитися! Пам’ятайте, любі діти, Щоб сади у вас цвіли, Щоб літали журавлі, Щоб пташки у вас співали, І дерева підростали, Щоб земля була у квітах, Бережіть повітря, діти!
  10. 10. Цвіла ромашка в полі на межі, До сонця й вітру бісики пускала, Аж доки руки лагідні, чужі Ромашку для букета не зірвали. Ромашко! Ти п’яніла від тих рук, Ти цілувати їх була готова, Для них за біль своїх образ і мук Ти не знайшла докірливого слова. Благословляла тихо мить ясну, Коли в його потрапила тенета, А він тебе і не любив одну, А лише як прикрасу для букета. Василь Симоненко
  11. 11. "Ялинка" Раз я взувся в чобітки, Одягнувся в кожушинку, Сам запрігся в саночки І поїхав по ялинку. Ледве я зрубати встиг, Ледве став ялинку брати, А на мене зайчик – плиг! Став ялинку віднімати. Я-сюди, а він – туди... „Не віддам, - кричить, - нізащо! Ти ялинку
  12. 12. посади, А тоді рубай, ледащо! Не пущу, і не проси! І цяцьками можно гратись: Порубаєте ліси – Ніде буде і сховатись. А у лісі срізь вовки, І ведміді, і лисиці, І ворони, і граки, І розбійниці-синиці”. Страшно стало... „Ой, пусти! Не держи мене за поли! Бідний зайчику, прости, - Я не буду більш ніколи!” Низько, низько я зігнувсь, І ще нижче скинув шапку... Зайчик весело всміхнувсь І подав сіреньку лапку. Я – зайчик. Ліс – це моя домівка. Він мене годує, оберігає, від ворогів захищає. Є багато мешканців лісових, які б із задоволенням поласували моїм м’ясцем. Тому і ховаюсь я весь час то під кущиком, то під деревцем. - Та клопотів завдають не тільки тварини, а й люди. Деякі вирубують ялинки, які є моєю надійною хованкою. Деякі розкидають у лісі консервні банки, розбиті пляшки, а ми, частенько, шкодимо свої лапки. Дехто з людей, думає, що робить краще, і забирає нас до себе додому. Але ж ми не іграшки, ми любимо жити на волі, у своєму лісі, хоч якби важко не було. - А головна загроза для кожної тваринки – це мисливці. Скільки моїх братиків і сестричок загинули під час полювання. Скільки діток залишилися сиротами і плачуть за своїми батьками. - Хіба ж ти, людино, не часточка природи? Хіба ж у тебе немає діток чи батьків? Хіба тобі не соромно безжально нищити природу? Задумайся над цим, прошу! І, може, життя твоє стане кращим, добрішим і веселішим.
  13. 13. Якщо йдете полем, лугом, Будьте ви природі другом. Не стопчіть навіть трави, А скажіть їй, зеленій: «Живи!». Коли лісом будете іти, Теж посійте зерна доброти. Побажайте дереву і пташці, Щоб вони жили у мирі й щасті! Ми – мурашки, маленькі комашки. Нас називають невтомними трудівниками, бо ми весь час працюємо. Усі виконують свої обов’язки: одні шукають їжу поблизу мурашника, другі цю їжу тягнуть «додому». Треті стежать за мурашником – будують його, відновлюють завалені ходи, чистять. Четверті «пасуть» попелиць. П’яті захищають родину від ворогів. Шості піклуються про «молодь» - личинок та лялечок. Сьомі доглядають за маткою. Живемо дуже дружно. Ми приносимо велику користь лісу. За день ми можемо знищити до 100 тисяч шкідників. До того ж ми розносимо насіння трав і квітів, риємо підземні ходи, рихлимо грунт, перемішуємо його, збагачуємо органічними добривами. Мурахи – запорука здоров’я лісу. Але деякі люди безжально руйнують наші домівки, знищують нашу рідню. Ми просимо у всіх людей: «Не руйнуйте мурашники!».
  14. 14. Хоча маленькі ми комашки, Та наша місія велика. Якби не ми, ліси би стільки Від шкідників зазнали лиха! То ж збережіть мурашники, У вас ми просим, люди! Тоді малим комашкаv Хоч трохи легше буде. Я – метелик. Подивіться, які в мене великі барвисті крила, як я пурхаю з квітки на квітку Всі метелики люблять літати над квітами у квітниках, на лузі. Вони самі схожі на казкові «літаючі квіти». Нашою красою милуються всі. Але деякі жорстокі люди ловлять метеликів і приколюють гострою шпилькою до аркуша паперу. Наші крильця більше не тріпочуть, ми помираємо. Якби ви тільки знали, як нам боляче! Любі друзі! Пам’ятайте, що ми красиві, доки живі. Не ловіть метеликів, якщо хочете довго милуватися їх красою! Метелик над квіткою пурхає, в’ється. А он із сачком вже хлопчина крадеться. - Не смій, не чіпай! Йому хочеться жити!
  15. 15. Я раджу тобі - З метеликом дружити. Я – маленька, гарненька бджілка. Роботи в нас, бджіл, багато. Як і в мурах, у нас існує «фахова спеціалізація». Але якщо мураха визначається з фахом один раз на все життя, то ми змінюємо його з віком. Це дуже цікаве явище. Спершу я працювала прибиральницею – вичищала старі чарунки. Потім – «годувальницею» - годувала робочих бджіл, Згодом приймала корм, стала «будівельницею», далі охоронцем. А тепер я виконую найвідповідальнішу роботу – збираю нектар. Збирання нектару – дуже складна й копітка робота. На задніх ніжках маємо цілий набір «інструментів» для збирання пилку, з якого виробляємо пергу. Всі ви любите мед. Але мед – це не просто згущений нектар. Перш ніж мед стане справді медом , ми повинні над ним ще багато попрацювати: збагатити органічними кислотами, ферментами, бактерицидними речовинами, потім висушити своїми крильцями. Скільки праці заради краплинки меду! Але люди не завжди з повагою відносяться до нас: частенько вбивають, розорюють вулики. А ще обробляють садки отрутохімікатами, від чого ми також гинемо. Я звертаюся до вас, люди! Будьте добрішими, милосерднішими до своїх молодших братиків та сестричок, адже ми приносимо вам дуже багато користі!
  16. 16. Ми – ластівки. Побачивши у квітневому небі перші зграї ластівок, ви можете бути впевнені, що морози вже не вернуться, бо ми це добре знаємо і ніколи не помиляємося. Перший клопіт для нас – знайти свою давнішню домівочку, своє покинуте торік гніздечко, поправити його, а якщо воно зруйноване, то й нове зробити. Як кожна мама, ми дуже любимо своїх діток і не жаліємо життя, щоб врятувати їх від небезпеки. Бувало, що деякі мами-ластівки кидались у полум’я, коли горів той будинок, де під стріхою було кубельце з їхніми дітками. Люди дуже люблять ластівок, бо вважають, що ми приносимо з собою щастя. У боротьбі зі шкідниками у людини немає старанніших помічників, ніж птахи. За добу деякі з нас з’їдають майже стільки, скільки важать самі. А в період вигодовування пташенят батьки приносять їм не менше 10000 комах. Ми – вороги всіх шкідників і друзі людини. З приходом весни пробуджується земля, оживає природа, а з нею і наші радісні надії та клопоти. Та не завжди вони такі веселі. Жорстока рука людини руйнує наші гнізда, знищує наших малят. Буває, що каміння і палиці летять в наш бік. Чим же ми так розгнівали людей? Адже в своєму житті робили тільки добро! Людино! Ми звертаємось до тебе: - Не зачіпай пташиних гнізд, не підходь до них близько.
  17. 17. - Не торкайся пташенят ні у гнізді, ні на землі. - Не руйнуй наших гнізд! - Не галасуй у лісі, бо ми дуже полохливі. - Не вбивай пташок! Пам’ятай, за кожен добрий вчинок ми тобі обов’язково віддячимо. Ось труснуло в полі снігу – Хтось на слід виходить мій. Побіжу в Червону книгу, Може виживу хоч в ній… Видно, змалку не читали Тим мисливцям казочок, І, мабуть, у них немає Рідних своїх діточок. На полювання ви йдете, Повні бадьорості й азарту. Ніхто не думає про те, Чого життя тварини варте. Прошу, людино,не вважай, Що ти король на всій Землі, Братам молодшим помагай,
  18. 18. Хай буде мир у нас в сім’ї. Скрутно жити стало рибі, Стогне риба в синій глибі. Мовлю я вам: «Ох, той люд, Ллє у річку весь свій бруд. Не вода у нас в ріці, А помиї в каплиці!». Бідна риба ледь не плаче, Що робить скажи, юначе?
  19. 19. Плаче, плаче мама-пташка, сльози витира, З її пташеням маленьким трапилась біда: Як піднявсь великий вітер, випало з гнізда, Не хватило сили у маленького крила… Нам, пташкам, узимку ти хоч сядь та плач, Підборами поскрипує морозець вусач. Голод, холод дошкуляє, і поїсти що немає… Ви повісьте годівничку і насипте крихіток, Буде, буде вам подяка від малесеньких пташок. Не співається вільно в гніздечку, Коли горе побачу своє: Все розорено, щезло яєчко, Де ж поділось дитятко моє? О, не руйнуйте гнізда, люди! Й серед холодної зими За годівничку й трішки корму Піснями вам оддячим ми.
  20. 20. Жив у лісі їжачок, жив собі і не тужив. Йому ще не загрожувала небезпека, він навіть і не знав, що це таке. Він безтурботно жив, під надійним захистом великого лісу. Їжачок не просто жив безтурботно, у лісі було дуже багато цікавого, кожного дня на нього чекали нові пригоди, нові відкриття. Та ось одного ранку, який абсолютно нічим не відрізнявся від багатьох інших ранків, їжачок прокинувся, поснідав, вийшов із своєї зручної нірки, трішки постояв, роздумуючи і попрямував у напрямку асфальтованої дороги. Чому він вибрав цього разу цей напрям, не скаже навіть він сам, але це не так і важливо. Яка різниця, куди рушати від старої сосни наліво чи йти прямо? Коли-небуть їжачок обов'язково повинен був обрати цей шлях. Так сталося, що він попрямував у напрямку дороги погожого літнього ранку, а не ранку, коли моросив неприємний осінній дощик, наприклад. Наближаючись до дороги він чув дивні звуки, таких він ніколи
  21. 21. не чув. Раптом він опинився у місці, де над ним не було вже затінку дерев. Їжачок лишився свого захисника, лісу, але він і не знав про те, що у нього був такий захисник. Їжачок вибрався на невеликий насип і відчув під ногами твердий, дуже твердий грунт, такого грунту він торкався вперше. Їжачок рушив далі і тут він знову почув дивний звук, причому звук ставав усе сильнішим. Цей звук був останньою миттю його життя

×