3. Обряд комори , що мав на меті перевірку цноти нареченої , був одним з
кульмінаційних моментів весільного обряду і в деяких регіонах, зокрема на
Поліссі, зберігався до початку ХХ ст. Про це свідчать опубліковані
етнографічні матеріали та розвідки вчених кінця ХІХ – початку ХХ ст.
Насамперед це праці таких відомих учених-етнографів, як Федір Вовк,
Василь Кравченко, Павло Чубинський. Весільному обряду майже повністю
присвячені (10 з 14 статей) 19–20-й томи «Матеріалів до української
етнології», який видавала Етнографічна комісія НТШ. Зараз цю тему
досліджують Оксана Ігнатенко, Олена Боряк та інші.
Федір ВовкПавло Чубинський

8. З моменту перевірки шлюбної постелі починалася
кульмінація весілля й мала вона два сценарії.

10. Розглядаючи обряду «комори», зазначимо, що у сучасної
людини такі обряди скоріш за все викличуть подив та
засудження, адже така особиста і приватна справа, як
втрата цноти, оприлюднювалася й ставала
загальновідомою подією. Між тим для традиційного
українського суспільства це було не лише нормою, а й
необхідністю.

12. Підводячи підсумки, зазначимо,
що в ряді регіонів України обряд
комори був важливим та
необхідним елементом весільної
обрядовості. Ритуальна
дефлорація нареченої була
обов’язковою для правильного
переходу дівчини у статево-вікову
групу жінок. Окрім того, дівоча
цнота пов’язувалася з добробутом,
благополуччям, багатством, яке
«чесна» наречена, згідно з
традиційними віруваннями,
приносила в родину молодого.
Порушення «правильного»
переходу, за народними
світоглядними уявленнями, могло
принести негаразди та біди не
лише дівчині, родині, а й усій
сільській громаді. З огляду на це
громада прискіпливо
контролювала й у разі
порушення встановлених правил
намагалася покарати дівчину з
метою уникнення ймовірних
нещасть.