Diese Präsentation wurde erfolgreich gemeldet.
Wir verwenden Ihre LinkedIn Profilangaben und Informationen zu Ihren Aktivitäten, um Anzeigen zu personalisieren und Ihnen relevantere Inhalte anzuzeigen. Sie können Ihre Anzeigeneinstellungen jederzeit ändern.

Nova zbroya cacds

1.653 Aufrufe

Veröffentlicht am

arms

Veröffentlicht in: Daten & Analysen
  • Als Erste(r) kommentieren

Nova zbroya cacds

  1. 1. НОВА ЗБРОЯ УКРАЇНИ. Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння Під редакцією Валентина Бадрака 2015 Від історії створення до пошуку оптимальних шляхів переозброєння Збройних сил України та інших військових формувань Проект Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) має на меті передусім визначити перспективи переозброєння Збройних сил України та інших військових формувань. Це дослідження відповідає на питання, яким саме озброєнням (коли і ким розробленим) оснащуються нині Збройні сили України та інші військові формування. Крім того, фа- хівці, що брали участь у проведенні дослідження, намагалися визначити залежність поставок нових зразків озброєнь і військової техніки безпо- середньо до Збройних сил України та інших військових формувань від темпівствореннятадоведенняїхдосерійноговиробництва.Атакожзро- били спробу назвати як головних конструкторів основних зразків нових озброєнь і військової техніки, так і ключових лобістів переозброєння. НадпідготовкоюдослідженняпрацювавколективфахівцівЦентрудослі- джень армії, конверсії та роззброєння та ІКК «Дефенс Експрес». ЦДАКР відмічаєособливезначеннядляреалізаціїданогопроектудіяльностікерів- ника ІКК «Дефенс Експрес» С.Г.Згурця, чиї книжки про українські озбро- єннявиявилисявагомоюпідмогоюупроведеннідослідження.ЦДАКРта- кож висловлює особливу подяку головному редактору Ukrainian Defense Review А.В.Міхненку – за надзвичайний обсяг підготовленої інформації.
  2. 2. удь-яка розмова про не- обхідність переозбро- єння Збройних Сил та інших військових фор- мувань України має починатися з обговорення рівня загроз. Україна, яка у 2014 р. зіткнулася з екзистенці- альним викликом існування держав- ності та окупацією сусідньою Росією своїх територій, не має права гаяти час у вирішенні проблеми створення адекватних загрозам сил оборони у вигляді сучасних, добре озброєних Збройних Сил та інших військових формувань. Ураховуючи, що у 2014 – 2015 рр. зафіксовано фактичну відмову керо- ваного президентом Путіним Крем- ля визнавати державність України, ведення проти України специфічної війни за допомогою відряджених вій- ськовослужбовців, найманців та під- куплених сепаратистів слід розгляда- ти лише як перший крок у боротьбі сучасної Росії за знищення Україн- ської незалежної держави. Необхідно наголосити, що так зва- не «перемир’я» після усвідомлення ке- рівництвом РФ небезпеки розгортання масштабної війни на початку літа 2015 р. означає для України лише тимчасову ситуацію, не менш небезпечну (внаслі- док продовження підривної війни), ніж намагання розхитати східні та півден- ні регіони за рахунок обстрілів і атак. Переведення війни на рівень низької інтенсивності з використанням дивер- сійних розвідувальних груп та аген- турних мереж, а також політичних та економічних важелів не є останньою крапкою у протистоянні. Більше того, аналіз фахівців ЦДАКР свідчить про високу ймовірність повернення Крем- ля до «воєнної опції» у 2016 р. Тому Україна має увійти у новий етап бо- ротьби підготовленою і пишатися не тільки високим морально-бойовим ду- хом, але й сучасним озброєнням армії. Ще один важливий момент потре- бує особливої уваги. А саме: за точку відліку Києву варто брати не війну 3-го покоління на Донбасі, а продемонстро- НОВИЙ ЧАС ВИМАГАЄ НОВОЇ ЗБРОЇ Валентин БАДРАК, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Б
  3. 3. 3НОВИЙ ЧАС ВИМАГАЄ НОВОЇ ЗБРОЇ вану Росією можливість ведення без- контактної війни у Сирії восени 2015 р. Звісно, важкий економічний стан дер- жави змушує фахівців усіх рівнів та установ демонструвати прихиліть до реалізму. Але водночас, коли йдеться про загрозу існування держави, вар- то, з одного боку, відверто казати про помилки чинної влади в реалізації за- вдання переозброєння, а з іншого, на- магатися вказати оптимальний шлях досягнення цієї амбіційної мети. На жаль, воєнна загроза начебто перестала бути помітним подразником для української влади. Попри те, що си- рійськийсигналПутіна–проспромож- ність і можливість вести, махнувши на всіх рукою, безконтактну війну – адре- совано насамперед Вашингтону, він не має залишитися поза увагою Києва. Бу- дівництво військової бази РФ поблизу нашого східного кордону і наполегливе вибивання з Мінська згоди на створен- ня такої самої залізної цитаделі у Біло- русі — це вже явні сигнали Україні.  На жаль, мушу констатувати, що з моменту початку війни Росії проти України у лютому 2014 р. й дотепер усі гілки української влади демонструють занадто загрозливу слабкість щодо на- лагодження переозброєння як дієвої державної системи забезпечення. Пре- зидент Порошенко з різних причин обрав шлях ручного управління сек- тором безпеки у цілому та управління оборонною промисловістю зокрема. За таких умов зроблено чимало помилок, багато з яких влада чомусь не поспішає виправляти. На жаль, не відбулося позитивних зрушень й у запровадженні належного рівня парламентського і громадського контролю. Законотворчість, що б мала сприяти переозброєнню та побудувати фундамент для створення системи, та- кож викликає подив. Звичайно, багато хто хоче, щоб нова армія України створювалася синх- ронно з її переозброєнням.  Коротко- строкові завдання з переозброєння ЗСУ і НГУ у 2014 – 2015 рр. вирішува- лися «Укроборонпромом» переважно на тактичному рівні. Хай там як, але все, що національний ОПК спромож- ний випускати, почали виробляти і поставляти. До речі, не зайвим буде за- уважити, що все це — на 95% розроб- ки або проекти модернізації 2000–2010 рр., включаючи танки і бронетранспор- тери,ПТРКіРЛС,модернізаціюлітаків. Виняток — хіба що БпАК тактичної ланки «Фурія» і нещодавно запропо- нована версія модернізації вертольота Мі-8 (останній, утім, ще має підтвер- дити заявлені якості під час випробу- вань).  Що ж до численних броньова- них машин, то Михайло Борисюк, який протягомдвохдесятилітьбувгенераль- ним конструктором бронетанкобуду- вання України, навпаки, застерігає не захоплюватися наявністю на озброєнні відразу кількох десятків модифікацій такої техніки. Навіть для такого вій- ськового монстра, як СРСР, було важко мати на озброєнні три модифікації тан- ків. А Україна й поготів захлинеться.  Та головна проблема в тому, що держава досі не може забезпечити но- вих проривних розробок, які виходять за рівень застосування взводом-ротою. У профільному Центральному НДІ ОВТ визнають, що проблему заміни
  4. 4. 4 НОВА ЗБРОЯ УКРАЇНИ парку бойових машин може бути ви- рішено в таких умовах на межі 2025 р. У наявних версіях модернізації поки що не передбачено установки повно- го варіанта обладнання для відстрілу фальшивих цілей, нових систем по- передження про пуски ракет, нової станції постановок радіоелектронних перешкод. Немає й оснащення високо- точними засобами ураження. Що ж до оснащенняЗСУбезпілотнимисистема- ми, то навіть за наявності затвердженої концепції в країні ще немає навіть про- фільного генерального конструктора. Розроблювана Держпрограма розвитку ОВТ до 2020 року передбачає до двох сотень дослідно-конструкторських ро- біт, але наразі національна оборонна промисловість може охопити, за оцін- ками самих військових, не більш ніж 10–15% реальних потреб армії. Є над чим замислитися.  Час вимагає прискорення ухва- лення рішень, посилення контролю за їх виконанням і переходу від імпорту до спільних проектів. А останнє поки що — навряд чи підйомне завдання для ДК «Укроборонпром».  На жаль, негативним і ризикова- ним фактором на цій державній ділян- ці залишається відсутність системи та керівних документів для проведення модернізації війська. У цьому контек- сті варто навести показовий приклад. А саме: ЗСУ висловлювали «Укробо- ронпрому» своє невдоволення горез- вісними «Саксонами» – військовими авто, закупленими «у ручному режи- мі». Так, під час експлуатації машин у Збройних Силах виникли серйозні проблеми, які унеможливили подаль- ше використання цієї бронетехніки. А лист начальника Центрального бро- нетанкового управління Збройних Сил України Ю.М.Мельника на ім’я заступника генерального директора Державного концерну «Укроборонп- ром» Олександра Стеценка підтвердив інформацію щодо сумнівної якості за- купленої бронетехніки для Української армії (лист, датований 4 квітня 2015 р., оприлюднив http://dt.ua/ 14 жовтня 2015 р.; мова йде про купівлю 20 оди- ниць англійських броньованих машин Saxon у листопаді 2014 р.). Саме тому ЦДАКР вирішив про- вести дослідження існуючих у вітчиз- няного ОПК можливостей щодо забез- печення армії сучасними озброєннями. При цьому певну увагу експерти приді- лили такому питанню, як темпи ство- рення та налагодження виробництва озброєнь і військової техніки в Украї- ні — з метою напрацювання реалістич- них рекомендацій на майбутнє. Найвагомішим моментом нала- годження процесу переозброєння є створення послідовної, безперервно ді- ючої стратегії, що враховує усі фактори, починаючи з вивчення загроз і еконо- мічних можливостей держави і до усві- домлення, постачання яких ОВТ може забезпечити власний ОПК, які Україна буде змушена закуповувати, а які варто створювати й виробляти спільно з іно- земними партнерами. Сподіваюся, що ця робота ЦДАКР виявиться корисною для структур влади та громадських організацій, що беруть участь у запровадженні демо- кратичного цивільного контролю над сектором безпеки.
  5. 5. озмову про ретроспек- тиву варто розпочати зі статистики. Станом на вересень 2015 р. Збройні Сили України (ЗСУ) отримали упродовж 2015 р. понад 1400 одиниць нового і модернізо- ваного озброєння та військової тех- ніки (ОВТ). Це, зокрема, 40 артиле- рійських гармат, 525 тепловізійних оптичних прицілів і засобів нічного бачення, 40 наземних радіолокато- рів, 266,6 тис. ракет і боєприпасів, 27 одиниць бронетанкового озбро- єння, 445 одиниць автомобільної техніки, 5 модернізованих літаків і вертольотів, 20 одиниць радіоелек- тронного устаткування до літаків і вертольотів, 5 безпілотних авіа- ційних комплексів, 3 радіотехніч- ні станції, 132 засоби інженерного озброєння, 187 засобів топогеоде- зичного і навігаційного забезпечен- ня. Це пряме свідчення розпочатого владою України переозброєння ЗСУ та інших військових формувань. Державне оборонне замовлення (ДОЗ) після періоду проблем та пе- решкод почало виконуватися. Од- нак аналіз постачань змушує замис- литися над якістю самого ДОЗ. Пізніше, у жовтні 2015 р., Пре- зидент України Петро Порошенко повідомив, що до кінця 2015 р. в армію надійде ще майже 8500 зраз- ків ОВТ. Серед номенклатури зброї глава держави назвав «тепловізійні та оптичні приціли, засоби нічного бачення, бронетанкову техніку, за- соби інженерного озброєння, раді- РЕТРОСПЕКТИВА СТВОРЕННЯ НОВИХ ОВТ В УКРАЇНІ Р
  6. 6. 6 НОВА ЗБРОЯ УКРАЇНИ олокаційні станції, контрбатарейні станції, засоби радіоелектронної боротьби, модернізовані літаки». Усе це, без сумніву, потрібне армії. Водночас…  Заступник начальника Озброєнь ЗСУ В’ячеслав Шостак, під час виставки «Зброя та безпе- ка — 2015», прямо заявив, що ЗСУ, серед іншого, мають потребу в сис- темах ППО, оперативно-тактичних ракетних комплексах (ОТРК), бе- регових ракетних комплексах, боє- припасах…  Отже, цілком очевидно, що дер- жава в 2015 р. здатна забезпечити лише тактичний рівень переозбро- єння та навіть не наближається до створення передумов для суттєвих змін у цій сфері. Немає можливості не тільки отримати ОТРК чи крила- ті ракети, але й глибоко модернізо- вані системи ППО і літаки. Хоча в цілому — це варто кон- статувати, — ситуація з отриман- ням ОВТ покращилася на кількіс- ному й якісному рівнях. Наприклад, в середині 2015 р. ЗСУ отримали партію нових високомобільних пор- тативних комплексів «Стугна-П» розробки ДККБ «Луч». Раніше з по- ставками високоточних засобів ура- ження були певні складнощі. Також у рамках військово-технічної допо- моги США українським військовим поставлено партію контрбатарей- них радарів. У листопаді 2015 р. ста- ло відомо, що Україна може очіку- вати на подальшу допомогу з боку США  — на 2016  р. її обсяг може досягти $300 млн. Це є перемогою українців, що відбулася у свідомості західних партнерів — не без зусиль вітчизняної дипломатії. Крім цього, спостерігається позитивна тенденція у виділенні коштів на потреби національної оборони. Понад 52 млрд грн пе- редбачено в Державному бюджеті України для Міноборони на 2015 р. (про це йшлося у заяві  заступника директора Департаменту фінансів Міноборони України Сергія Ві- нника, 17 вересня 2015 р.). За його словами, у порівнянні з минулим роком це практично удвічі більше. Чиновник поінформував, що на 2016 р. Міноборони проситиме з держбюджету  67,8 млрд грн. То ж, за умов формування реалістичної військово-технічної політики, існу- ватиме можливість започаткування поступового переозброєння, пере- дусім ЗСУ та Національної гвардії України (НГУ). Але правда й у тому, що зрушен- ня відбуваються надто повільно. Ця тенденція може спостерігатися й у майбутньому, що є вкрай не- безпечним для організації оборони держави та проведення належного переозброєння. Тому, щоб отримати можливості моделювати майбутнє, варто зазирнути у недалеку історію українського війська, розглянути сегмент переозброєння — як і хто в Україні створював новітні системи та впроваджував нові технології. Не буде перебільшенням, якщо сказати: системним переоснащен- ням ЗСУ керівники військового ві- домства практично не займалися. Не було передумов у вигляді ресур-
  7. 7. 7РЕТРОСПЕКТИВА СТВОРЕННЯ НОВИХ ОВТ В УКРАЇНІ сів та відповідної політичної волі влади. Та й військово-промислової політики не було і немає дотепер. Тому фактично ЗСУ обмежувалися поточним ремонтом наявних ОВТ, навіть не встигаючи лагодити й по- довжувати ресурс експлуатації тих систем радянського виробництва, що перебували на озброєнні. Заку- півля нових систем, якщо й перед- бачалася, то лише на папері. Серед реалізованих епізодичних спроб покращити ситуацію можна згадати хіба що часи міністра оборони Ана- толія Гриценка, коли було закуплено один безпілотний комплекс Bird Eye 400 у Ізраїлю, розроблено програми створення корвету, ОТРК, ВТЛ Ан- 70 та модернізованого вертольоту Мі-24. Були також спроби розпоча- ти створення Єдиної автоматизова- ної системи управління (ЄАСУ). Але за умов відсутності коштів на закупівлю нових ОВТ та реаліза- ції дослідно-конструкторських ро- біт (ДКР) (реально протягом укра- їнської історії будівництва війська ресурси виділялися тільки у 2007 р.) військове відомство могло лише сприяти просуванню ОВТ на іно- земні ринки — шляхом прийняття їх на озброєння в ЗСУ. Наприклад, під час колегії Міноборони у груд- ні 2007 р. повідомлялося про при- йняття на озброєння в ЗСУ таких сучасних ОВТ, як: високоточний постріл з керованою ракетою для танків БМ «Булат», рухома трико- ординатна радіолокаційна станція кругового огляду 79К6 («Пелікан»), модернізована радіолокаційна стан- ція П-18 МА, модернізована раді- олокаційна станція П-19 МА, мо- дернізована станція тропосферного зв’язку Р-417МУ, 8 нових цифрових технічних засобів зв’язку та кому- тації, учбово-тренувальний комп- лекс вертольота УТКВ Мі-8 МТВ, комплексний динамічний тренажер екіпажу БМП-2, а також про модер- нізацію бойових літаків Су-25 та МіГ-29 і ударного вертольоту Мі-24. Досить показово, що оборонна промисловість знайшла свій влас- ний шлях підтримки дослідниць- ких і виробничих потужностей без ДОЗ — за рахунок активного просу- вання ОВТ на експорт. Така страте- гія вперше спорадично була апробо- вана зі створенням самої Державної компанії «Укрспецекспорт» у 1996 р. Але справді результативні епізоди почали відбуватися з середини 1998 р., коли главою компанії став Вале- рій Малєв, який започаткував схе- ми використання обігових коштів спецекспортерів у якості своєрідних інвестицій для тих ОВТ, що давно перебували у стадії розробки, але зберегли достатній технологічний рівень. Саме з ним пов’язані такі проекти, як створення модернізо- ваної версії станції пасивної радіое- лектронної розвідки «Кольчуга-М», що мала успіх на зовнішньому рин- ку. А в 1999 р., на прикладі ство- рення тандемного боєприпасу для танків «Комбат», було фактично вперше успішно інтегровано дослід- но-конструкторську роботу у зо- внішній контракт. Це, до речі, була перша історія створення у такий
  8. 8. 8 НОВА ЗБРОЯ УКРАЇНИ спосіб цілком нового озброєння. За його участі були спроби удоскона- лити систему РЕБ «Мандат» (ДАХК «Топаз») та систему захисту об’єктів від високоточної зброї «Каштан-3» (НДІ «Квант»). Приклад новації було сприйнято позитивно і самим ринком, і вітчизняною оборонною промисловістю, яка побачила ціл- ком нові можливості. Підприєм- ства, серед яких вперше з’явилися й приватні (наприклад, корпорація «Таско»), почали звертатися до спе- ціальних експортерів. Це був див- ний прецедент, оскільки військове відомство та інші силові структури могли хіба що спостерігати за про- цесом — внаслідок практично від- сутнього ДОЗ вони перестали вико- нувати важливі функції замовників (в тому числі, й на перспективу). Їх замінив ринок, попит. Потім, коли наступником Ма- лєва (після його трагічної загибелі) став Валерій Шмаров, започатковані «інвестиційні» ідеї ДК «Укрспецек- спорт» переважно пов’язувалися з розширенням співпраці з РФ. Пока- зово, що РФ сама подавала приклад у сфері розвитку технологій за раху- нок іноземних ресурсів: найбільш відомим проектом стало створення разом з Індією ракети Brahmos — різного базування. Щодо України, то важливий крок було зроблено директором «Укроборонсевісу», до- чірнього підприємства ДК «Укр- спецекспорт», Олександром Шара- повим  — зі збору документації та опанування підприємством серед- нього ремонту систем ППО С-300 та ЗРК «Бук». Спочатку це здійсню- валося виключно з прицілом на зо- внішній ринок — Міноборони не виступало замовником таких робіт. Однак з часом, коли виявилося, що ремонт комплексів С-300 для Ка- захстану «Укроборонсервіс» провів краще російського виробника цих самих систем (і у виробника виграв у тендері), специфічні сервісні по- слуги почало замовляти й україн- ське Міноборони. Цікаво, що й після приходу до влади команди Віктора Ющенка ситуація з розробками та виробни- цтвом ОВТ не змінилася — попри заяви і наміри розбудовувати сек- тор безпеки та створювати належні умови для оборони держави, в Укра- їні залишався єдиний апробований механізм розвитку технологій. Тоб- то, розширювати можливості тех- нологічного зростання і створення нових ОВТ за рахунок діяльності спеціально утворених експорте- рів — ДК «Укрспецекспорт» та її до- чірніх фірм. Щоправда, цей напрям почав активно використовуватися, оскільки він дозволяв і розширюва- ти коло партнерів у галузі ВТС (тоб- то виконувати прямі завдання ДК «Укрспецекспорт»), і створювати нові ОВТ. Отже, новий керівник ДК «Укрспецекспорт» Сергій Бондар- чук намагався приділяти зазначено- му напрямку значну увагу, свідомо роблячи акцент саме на доведенні ДКР до завершеного зразка ОВТ чи елемента більш складної роботи. За п’ять років «Укрспецекспорту» вда- лося забезпечити створення або до-
  9. 9. 9РЕТРОСПЕКТИВА СТВОРЕННЯ НОВИХ ОВТ В УКРАЇНІ ведення до прийняття на озброєння в ЗСУ (і, відповідно, відкрити доро- гу на світовий ринок озброєнь) низ- ки нових озброєнь  — бронетран- спортерів сімейств БТР-3 та БТР-4, високоточних засобів ураження, у тому числі й для вертольотів, три- координатної РЛС 79К6 (більше ві- домої як «Пелікан»), РЛС «Малахіт» і «МР-1», сучасного комплексу ак- тивного захисту бронетехніки КАЗ «Заслон», та навіть вітчизняних версій модернізації бойових літаків і вертольотів. Слід зауважити, що період 2015 – 2010 рр. став найбільш результативним у сфері доведення нових зразків ОВТ до виробничого (і, паралельно, до експортного) по- тенціалу. Найбільш цікавими вияв- лялися проекти, в яких «Укрспецек- спорт» мав справу з досвідченими конструкторами та менеджерами в одній особі. До таких, без сумніву, належав Михайло Борисюк, гене- ральний конструктор бронетанко- будування України, який не лише замахнувся на створення нового, конкурентоспроможного у світі танка, але й з нуля створив націо- нальну школу виробництва легкої бронетехніки. І якщо з фінансуван- ням робіт щодо створення танка «Оплот» військове відомство хоч і в невеликих обсягах, але брало участь, то створення бронетран- спортера БТР-4 стало яскравим та показовим епізодом. Так, спочатку на експорт бронетранспортерів за- мовники (зокрема, найбільший з них — Таїланд) обирали німецькі двигуни (йдеться про БТР-3Е), але укладення іракського контракту ко- мандою спецекспортерів (передусім слід назвати директора «Прогресу» Тараса Шейка та гендиректора «Укр- спецекспорту» Сергія Бондарчука, а також фахівців зі Служби зовніш- ньої розвідки, зокрема, тодішнього начальника управління Сергія Ка- трича) дозволило отримати ресур- си для доведення до завершеного вигляду двигуна для БТР-4. Дуже показово, що на момент укладен- ня контракту дизельного двигуна практично не існувало, але коман- да конструкторів під керівництвом Сергія Альохіна (генерального кон- структора двигунобудування ХКБД) і Михайла Борисюка спромоглася завершити відповідні роботи. Це лише один з епізодів, але він чітко віддзеркалює усю панораму щодо створення нових ОВТ в Україні. На жаль, роль Міноборони (та інших силових структур, що мають у своєму складі військові форму- вання) залишалася наближеною до нуля і визначалася лише участю у вигляді надання полігонів та фахів- ців для проведення випробувань і прийняття на озброєння тих чи ін- ших зразків ОВТ. Лише у виключ- них випадках замовником справді виступало військове відомство, та й ці випадки стосувалися модерні- зації або ремонту ОВТ. Показовим прикладом можуть слугувати за- мовлення Міноборони у сфері мо- дернізації артилерійських систем. Так, модернізованим варіантом 122- мм РСЗО БМ-21У «Град-М» на шасі КрАЗ-6322 стали РСЗВ «Бастіон-01»
  10. 10. 10 НОВА ЗБРОЯ УКРАЇНИ і «Бастіон-02», а 220-мм РСЗО БМ- 27 «Ураган» на шасі КрАЗ-6322РА - «Бастіон-03». При цьому згадується, що «Бастіон-03» був розроблений на замовлення Міністерства оборо- ни України і в 2010 р. прийнятий на озброєння в ЗСУ. Не менш симптоматично те, що з приходом до влади коман- ди Віктора Януковича діяльність спеціальних експортерів у сфе- рі розширення можливостей на- ціонального ОПК фактично було припинено. Були реалізовані лише проекти, які вже тривалий час пере- бували у стадії розробки та випро- бувань, і наближалися до логічного фінішу — прийняття на озброєн- ня у ЗСУ. Але й тут слід уточнити: справа стосувалася переважно ма- леньких (за обсягом капіталовкла- день і передбачених масштабів ви- робництва) проектів. Наприклад, осколково-фугасний боєприпас з лазерною напівактівною головкою самонаведення «Квітник» для сис- тем ствольної артилерії калібру 152 і/або 155 мм (під стандарти НАТО) було прийнято на озброєння ЗСУ у грудні 2012  р., але до цього ДКР існувала щонайменше десятиліт- тя. Або український 82-мм міномет КБА-48М, який вперше було проде- монстровано громадськості в 2013 р., однак розроблявся КБА-48М ще з 1997 р. Київським КБ «Артиле- рійське озброєння». Ще один при- клад: у 2012 р. почали будувати для Військово-Морських Сил ЗСУ два броньованих артилерійських катери проекту 58155 «Гюрза-М». Але мало хто згадує, що спочатку був зовніш- ній контракт, у ході якого й було створено катер. Ще одну частину робіт взялися виконувати приватні підприємства, оскільки з часів Малєва в країні вже з’явилася традиція, основана на практичному успішному досвіді. Але знову-таки, ані успішні держав- ні підприємства (як ДККБ «Луч», так і потужні приватні) не могли без участі держави дозволити собі узя- тися за крупний проект. Саме тому такі компанії, як ХК «Укрспецтехні- ка» (голова правління Віра Кошева), розпочали роботу над новими ви- робами, як-от: комплекс розвідки і радіоелектронної боротьби «Джеб». А КБ «Точні механізми» під керівни- цтвом Олега Слинька почали роз- робку автоматичного гранатомету. Проте навіть підприємство-гігант (за українськими мірками) «Мотор Січ» не ризикувало витратитися на придбання виробничої лінії редук- торів на лопатів (ключові відсутні комплектуючі), оскільки ДОЗ на вертольоти не було видно. І це за умов, коли керівник і власник за- воду входили до верхівки правлячої партії. Дуже показовий момент — не було навіть перспектив започатку- вання переозброєння. Що ж до державного сектору, то команда військових та оборонно- промислових менеджерів, керова- них, не виключено, Кремлем, завда- ла чималої шкоди. Деякі контракти, як, наприклад, величезна угода з Іраком, були зведені нанівець. А ва- гомих фахівців позбувалися: без
  11. 11. 11РЕТРОСПЕКТИВА СТВОРЕННЯ НОВИХ ОВТ В УКРАЇНІ видимих причин було усунуто від справ генконструктора бронетанко- будування Михайла Борисюка — у той час, коли школа бронетехніки й легких бронемашин почала демон- струвати неабиякі успіхи на світо- вому ринку зброї. Таким чином, практично усі но- вітні технології України з’являлися протягом новітньої історії держави внаслідок двох взаємопов’язаних процесів. З одного боку, ініціатив самих підприємств, продиктованих інстинктом самозбереження і розу- мінням необхідності удосконалюва- ти асортимент продукції та послуг. А з іншого, послідовною підтрим- кою з боку держави цих ініціатив. Звісно, така традиція утвори- лася в державі штучно, і певною мірою є хибною. Тому що вона, пе- редусім, не могла забезпечити роз- витку капіталоємних проектів, та- ких як оперативно-тактична ракета, крилата ракета чи виробництво боєприпасів. Або, навіть, роботи з глибокої модернізації систем ППО. Передусім така тенденція свідчить про те, що управління оборонною промисловістю на державному рів- ні не відбувалося, діючої вертика- лі побудовано не було, реформою сектора безпеки взагалі ніхто не за- ймався. І внаслідок відсутності на- ціональної оборонно-промислової політики Україна на початок війни Росії за знищення держави вияви- лася неготовою у технічному сенсі. Україна вступила у війну із застарі- лим озброєнням та без підготовле- ної системи забезпечення. На цьому тлі варто зауважи- ти, що певні залишки системи, яка утворилася в Україні протягом двох останніх десятиліть, існували й че- рез майже два роки після початку війни. З нових розробок у війська потрапив хіба що БпАК тактичної ланки «Фурія» виробництва приват- ного підприємства «Атлант-Авіа». Підприємства долають відставання самотужки — допомоги у підготовці виробництва держава не надає. Той самий танк «Оплот» має шанси по- трапити у ЗСУ знову-таки завдяки експорту. Так, державне управління і на кінець 2015 р. здійснювалося в ручному режимі — внаслідок прихо- ваного суперництва глави держави і глави Уряду. Замість ухвалення низ- ки законів і запровадження посади профільного першого віце-прем’єр- міністра, управління здійснювалося через Раду національної безпеки і оборони України (РНБОУ), яка з пи- таннями координації та управління ОПК впоратися не може. Крім цьо- го, РНБОУ — консультативний ор- ган, і відповідальності за ці провали не несе. Тоді як промисловість  — господарські структури, які мають жити за законами та формулами Уряду. Тут можна констатувати збій у системі. І змінювати потрібно саму систему, змінами керівників підпри- ємств (до чого вдалося керівництво ДК «Укроборонпром») навряд чи можна обійтися. Замалими виявилися й переду- мови оборонно-промислового ре- формування. Так, у держави із запіз- ненням як мінімум на рік з’явилася
  12. 12. 12 НОВА ЗБРОЯ УКРАЇНИ нова Стратегія національної без- пеки і нова редакція Воєнної док- трини. Керівних документів щодо розвитку оборонного щита стри- мування як не було, так і немає (на кінець 2015 р.). Немає держпрогра- ми розвитку ЗСУ, немає держпро- грами розвитку ОВТ, не з’явилася й держпрограма розвитку оборонної промисловості. Аргументом влади, як і раніше, залишається неухильне дотримання послідовності. Спер- шу  — Концепція розвитку сектора безпеки та оборони і Стратегічний оборонний бюлетень (обидва доку- менти «на підході»), потім згадані вище відсутні документи. Не ви- ключено, що військово-політичне керівництво піде шляхом розробок державних цільових програм, що може стати позитивним кроком. Але поки ідея реалізовуватиметься, чер- гове ДОЗ формуватиметься на один, а не на два-три роки, як наполягав ЦДАКР та інші експертні групи. Новим прикладом деформо- ваних підходів до переозброєння може стати рішення щодо відкрит- тя в Україні у 2016 р. лінії з вироб- ництва боєприпасів до стрілецької зброї. Про це на зустрічі з керівним складом Головного  управління НГУ у середині жовтня 2015 р.  заявив Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк. А от щодо можливості ви- готовлення інших боєприпасів, зо- крема ракетно-артилерійських, за- значив Яценюк, буде проведено окремі консультації. Але перше ж проведення експертного засідання утвореної за ініціативою ЦДАКР не- урядової експертної групи вустами фахівців засвідчило: перемога у ві- йні проти атакуючої Росії може бути досягнута потужними саме ракетно- артилерійськими ударами. А щодо патронів: вони потрібні у принципі, але на цей час країна практично по- вністю ними забезпечена. Отже, не патрони є пріоритетним напрямком, а налагодження виробництва арти- лерійських, танкових боєприпасів, а також керованих і некерованих ракет (бомб) для літаків, модерніза- ція ракет систем ППО (а, можливо, й створення нових). І главі Уряду це знати необов’язково  — це питання профільного віце-прем’єр-міністра, якого в країні досі немає. Звісно, ОПК — лише одна з ді- лянок, де влада виявляється нездат- ною організувати функціонування і розвиток. Однак ділянка ця  — до- сить ризикована власне для самої влади, оскільки проблеми пере- озброєння ЗСУ та інших військових формувань відчуває все військо — від солдата до генерала.
  13. 13. країна залишається од- нією з дев’яти держав світу, які володіють повним циклом вироб- ництва військово-транспортних і транспортних літаків, і сьогодні кра- їні є що продемонструвати світові з того, що було створено за часів неза- лежності. Однак, значне погіршення взаємовідносин з РФ, яка історично була не лише одним із найбільших споживачів продукції марки «Ан», а й постачальником комплектуючих, істотно впливає на подальші пер- спективи розвитку галузі. Проте, ситуацію не можна назвати безви- хідною, адже в умовах сучасної гло- балізації та гнучкості промислового виробництва ситуація може карди- нально змінитися. Однією з перших ві- тчизняних розробок в авіаційній галузі часів незалежної України став середньо-магістральний військово-транспорт- ний літак Ан-70, що роз- роблявся АНТК ім. О.К. Антонова на заміну мо- рально та фізично заста- рілого Ан-12. Розробка нового літака розпочалася наприкінці 1970-х років, а принципові ескізи та фундаментальні напрацювання для реалізації проекту було здійснено ще самим Олегом Антоновим (який пі- шов із життя у 1984 р.). Проте, через неясність вимог до літака, технічне за- вдання було погоджене лише у 1987 р. ОЗБРОЄННЯ ТА ВІЙСЬКОВА ТЕХНІКА ПОВІТРЯНИХ СИЛ У АН-70 НОВА ЗБРОЯ УКРАЇНИ
  14. 14. 14 НОВА ЗБРОЯ УКРАЇНИ Розробка остаточно затвердженого проекту велась у той час під керів- ництвом Олега Богданова і Петра Балабуєва. У червні 1993 р. прем’єр- міністри України (Л. Кучма) та Росії (В. Черномирдін) підписали угоду про спільну розробку й виробництво літа- ка Ан-70. Виготовлення першого про- тотипу завершилось у 1994 р. Надалі був тривалий період дове- дення зразка до потреб ВПС РФ та ПС ЗСУ, що супроводжувався безліччю проблемних питань: від постійного не- дофінансування проекту до зміни рівня політичних відносин між країнами-ви- робниками. Проте, у 2010-2012 рр. літак було модернізовано. У процесі модерні- зації Ан-70, гвинтовентилятори СВ-27 двигунів Д-27 було замінено на вдоско- налені, зі збільшеною на 300 мм від- станню між переднім і заднім рядами гвинтів; допоміжна силова установка ТА12-60 була замінена на більш сучас- ну установку ТА18- 200-70. Модерні- заційні роботи здійснювалися вже під загальним керівництвом генерального конструктора Дмитра Ківи. Принци- повим гальмом для цього видатного за технологічним рівнем проекту ви- явилася деструктивна позиція Росії, та не лише вона. Внаслідок мізерного фінансування потреб оборони проект опинявся поза пріоритетами військово- го відомства, до того ж і промислове ві- домство не спромоглося належним чи- ном підготувати серійне виробництво. Значної модернізації зазнало борто- ве радіоелектронне обладнання літака, що пов’язано з його переведенням на сучасну елементну базу й необхідністю виконання нових завдань згідно з уточ- неними вимогами замовника. У кабіні екіпажу замість індикаторів телевізій- ного типу (на електронно-променевих трубках) встановлено шість кольорових багатофункціональних рідкокриста- лічних дисплеїв. Застосовано сучасний цифровий навігаційно-пілотажний комплекс «Купол-III» розробки ЗАТ «Котлін-Новатор», а під носовою части- ною фюзеляжу з’явилася оглядово-піло- тажна оптико-електронна система з те- левізійними і тепловізійним каналами. Електродистанційна система ке- рування літаком отримала нову еле- ментну базу. При цьому математичні моделі та алгоритми, закладені в сис- тему керування літаком і його скла- довими частинами, не змінилися. Мо- дернізація бортового устаткування, за словами Дмитра Ківи, дозволила знизити масу порожнього літака при- близно на 500 кг. Екіпаж модернізо- ваного Ан-70 скоротився з п’яти до чотирьох осіб. У березні 2012 р. ДП «Антонов» і російське «ОАК» досягли домовленості про серійне виробництво літака Ан-70 на ДП «Антонов» і ВАТ «ВАЛТ» (Воро- неж, РФ). Згідно з новою схемою про- мислової кооперації українська сторона мала забезпечити виготовлення й по- ставку крила у зборі (консоль, механіза- ція крила, пілони навішування двигунів і мотогондол) і двигунів Ан-70, росій- ська — виготовлення агрегатів планера, фюзеляжу і остаточне складання літака. Однак, окупація Криму та подаль- ша війна на Сході України внесла влас- ні корективи до перспектив розвитку проекту. На початку квітня 2014 р. Уряд України оголосив про припинення вій-
  15. 15. 15ОЗБРОЄННЯ ТА ВІЙСЬКОВА ТЕХНІКА ПОВІТРЯНИХ СИЛ ськово-технічного співробітництва з Російською Федерацією, а з 27 серпня того ж року було встановлено заборо- ну на поставку до Росії продукції вій- ськового та подвійного призначення. Пізніше Міноборони РФ виключило військово-транспортний Ан-70 з дер- жпрограми озброєння, де було перед- бачено до 2020 р. придбати спочатку 60, а згодом 40 літаків даного типу. Вій- ськове відомство РФ розглядає можли- вість подання позову щодо стягнення 2,95 млрд рублів, переведених ДП «Ан- тонов» на проектування Ан-70. 11 квітня 2014 р. ДП «Антонов» за- вершилодержавнівипробуваннямодер- нізованого Ан-70, за результатами яких літак був рекомендований до серійного виробництва. А 19 січня 2015 р. наказом Міністра оборони України був прийня- тий на озброєння ЗСУ. Пізніше, 22 січня, генеральний конструктор ДП «Анто- нов» Дмитро Ківа повідомив, що «при необхідному рівні фінансування» ком- панія здатна побудувати для Міністер- ства оборони України два літаки Ан-70. Слід зазначити, що Ан-70, незва- жаючи на всі складні перипетії свого створення, залишається унікальною розробкою. Адже він здатний зліта- ти і здійснювати посадку з коротких, а також з необладнаних злітно-по- садкових смуг. У ЗСУ цей літак буде виконувати завдання десантно-тран- спортного засобу, забезпечувати ви- садку парашутним або посадковим способом повітряних десантів, пе- ревезення в повітряному просторі військ і матеріальних засобів, забез- печення маневру і бойових дій військ та виконання спеціальних завдань. Довжина нового військово-тран- спортного літака – 40,5 м, розмах кри- ла – близько 44 м, висота – близько 16,5 м. Маса порожнього літака – 74 т. При цьому літак здатний перевозити до 47 т вантажу в режимі звичайного зльоту та приземлення і 20 т – за короткого зльо- ту та приземлення. Максимальна висо- та польоту літака становить майже 12 км, а швидкість — 780 км/год. Необхідна довжина злітно-посад- кової смуги для режимів звичайного зльоту та приземлення Ан-70 стано- вить 1900 м, короткого — 790 м. Максимальна дальність польоту Ан-70 без вантажу — 7800 км. Прак- тична дальність польоту в режимі ко- роткого зльоту та приземлення з ванта- жем 20 т — 3 000 км. Об’єм вантажної кабіни Ан-70 становить 400 куб. м. У ній можна перевозити до 300 солдатів зі зброєю або до 206 поранених. Конструкція літака дозволяє роз- міщувати у вантажній кабіні у два ряди до 20 одиниць основних видів ОВТ ЗСУ, десантувати до 110 десантників або моновантаж вагою до 15 т. Термін служби Ан-70 – 15 тис. льотних год., 7 тис. польотів або 30 ро- ків, відповідно. Гарантійний ресурс лі- така — 3 тис. льотних год., 1500 польо- тів, 10 років експлуатації. Гарантійний термін експлуатації Ан-70 розрахову- ється з часу введення його в експлуата- цію і становить не менше 3-х років. Га- рантійне напрацювання – не менше 500 льотних год. або 300 приземлень. Європейський аналог Ан-70 – літак Airbus A400M – за характеристиками відстає від можливостей вітчизняно- го літака. Так, Ан-70 має максималь-
  16. 16. 16 НОВА ЗБРОЯ УКРАЇНИ не комерційне навантаження 47 т, а А400М – 37, крейсерська швидкість у Ан-70 – 780 км/год, у його конкурента – 720. З вантажем 37 т Ан-70 може летіти на дальність до 4700 км, А400М  – до 3200. Крім цього, злетівши зі смуги до- вжиною 900 м з вантажем 20 т, Ан-70 може пролетіти до 3000 км, а А400М – до 2000. Причому довжину злітно-по- садкової смуги 900 м обрано виходячи з обмежень, що існують для А400М. Ан-70 може злітати з таким вантажем і з коротшої смуги довжиною 700 м. До того ж вартість європейського літака сягає $250 млн, а Ан-70 – $67 млн. Після прийняття Ан-70 на озбро- єння ЗСУ він уже встиг виконати за- вдання за призначенням. Так, у період з 22 по 26 вересня 2015 р. літак в рамках оцінки його транспортних можливос- тей і розширення умов експлуатації пройшовльотнівипробуваннявАфри- ці. Він підтвердив розрахункові харак- теристики з довжини злітної дистанції, показав добру швидкість набору висо- ти, низьку витрату палива, а також ви- сокі злітно-посадкові характеристики. У цій експедиції Ан-70 провів у повітрі понад 20 годин, пролетів 13 600 км. ДП «Антонов» не полишає проект і намагається адаптувати його до вимог європейського ринку. 26 січня 2015  р. було оголошено, що підприємство роз- почало переговори про можливість виробництва літака «в кооперації із за- рубіжними партнерами» та з викорис- танням двигунів іноземного виробни- цтва. Пізніше з’ясувалося, що такими двигунами можуть стати французькі CMF-56. Натомість, влітку того ж року, на 51-му Міжнародному авіасалоні в Ле Бурже, було представлено модифіка- цію Ан-70 – Ан-188, з чотирма турбо- реактивними двигунами виробництва АТ «Мотор Січ» – Д-436-148ФМ або новітніми АІ-28 замість турбовенти- ляторних Д-27. У новому вигляді літак отримав максимальну злітну масу 140 т, вагу корисного навантаження – 40 т. При цьому, технічні характеристики Ан-188 мають дозволити експлуатацію на ґрунтових злітних смугах довжиною від 915 м. Однак, проти цього активно ви- ступає РФ. Коментуючи перспективи створення Ан-188, представник «Рос- оборонекспорту» Сергій Корнєв за- значив, що цей літак є «продовженням російсько-українського транспортни- ка Ан-70, тільки з іншими двигунами, тому, з точки зору юридичної, Росія, яка вклала в проект достатню кількість грошей, і претендує на близько 50% інтелектуальної власності. Це серйоз- не протиріччя. За великим рахунком, вони не мають права цього робити». Безумовно, Ан-70 створював- ся у спільній кооперації двох країн і в інтересах ВПС кожної з них, од- нак війна внесла власні корективи, які накладають темний відбиток на майбутні перспективи цього військо- во-транспортного літака. Звичайно, найбільшим для Ан-70 був би ринок РФ і, можливо, країн СНД, адже він і створювався спеціально для цього. Проте, в умовах глобалізації, коли по- пит диктує пропозицію, літак з таки- ми можливостями може знайти сво- го споживача. А на заміну колишній виробничий кооперації може прийти зовсім інша.
  17. 17. 17ОЗБРОЄННЯ ТА ВІЙСЬКОВА ТЕХНІКА ПОВІТРЯНИХ СИЛ Наприклад, країни НАТО в Європі на сьогодні мають збільшену потребу у забезпеченні стратегічних авіаційних перевезень і змушені користуватися американськими літаками. За таких умов Україна могла б запропонувати Ан-70 на заміну літака А-400М. Ще актуальнішим це стало після авіаката- строфи А-400М у травні 2015 р. побли- зу Севільї, що внесла певні корективи до планів подальшої експлуатації окре- мими учасниками цього європейського проекту. Політичну волю щодо цього виказує й українська влада. За словами Секретаря РНБОУ Олександра Турчи- нова, Україна реально може відновити проект літака Ан-70, що у перспекти- ві може забезпечити потреби країн НАТО у стратегічних авіаційних пере- везеннях. Крім цього, ДП «Антонов» розгля- дає можливість поставляти Ан-70 вже з новими турбореактивними двигунами до Ірану, що має потребу у військово- транспортному літаку. До того ж там уже налагоджено зборку пасажирських турбогвинтових літаків Ан-140 та об- говорюється зборка Ан-148 та Ан-158. У червні 2015 р., на 51-му Міжнародному авіаційному салоні Ле Бурже у Франції, був презентований літак Ан-178, який є укра- їнським близькомагі- стральним транспорт- ним турбореактивним літаком, розробленим ДП «Антонов» на базі пасажирського Ан-158. Його ство- рення розпочалося у 2010 р., наказ про це було підписано 5 лютого того ж року генеральним конструкто- ром – президентом ДП «Антонов» Дмитром Ківою. Таким чином, саме з ініціативою конструктора Ківи пов’язане народження нової пові- тряної машини – передусім завдяки наміру тодішнього керівника під- приємства використовувати для просування проекту обігові кошти. Водночас, визначення року розроб- ки літака має враховувати й створен- ня літаків сімейства Ан-148/Ан-158, тобто другу половину 90-х років ХХ століття. Ан-178 має прийти на заміну ВТЛ попереднього покоління Ан-12, Ан-26 та Ан-32. Нову машину облад- нано аналогічною сімейству Ан-148 та Ан-158 авіонікою та двигунами АН-178
  18. 18. 18 НОВА ЗБРОЯ УКРАЇНИ Д-436-148ФМ. Максимальна уніфі- кація з уже поставленим на крило па- сажирським лайнером Ан-158 дає усі підстави говорити про багатофунк- ціональність нової машини. Літак може використовуватись як військо- вий транспортник для перевезення військових вантажів, техніки чи осо- бового складу зі штатною зброєю, або як цивільний вантажний літак, здатний працювати на комерційних рейсах. Розробники не виключають можливості створення безлічі версій повітряної машини – від медичного або патрульного літака до командно- штабного варіанту. У військовому ж застосуванні, крім перевезення 18 т вантажу, Ан-178 зможе перевозити 99 солдатів у повній екіпіровці або 80 парашутистів для десантування з повітря. Плюс можливе перевезен- ня морських контейнерів або певних видів бойової техніки. Ринкову потребу в Ан-178 на «Антонові» сьогодні оцінюють у 380 одиниць. Створенням Ан-178 україн- ська фірма вирішила заповнити нішу вантажних літаків з максимальною вантажопідйомністю до 18 т, що нині фактично є вільною. Цей сегмент ринку сьогодні є вільним, оскіль- ки тут представлені лише Ан-12 та С-160, які через вироблення ресурсу і моральну застарілість потребують заміни. При цьому, нова повітряна машина перебуває в сегменті машин вантажопідйомністю більшою, ніж у Ан-74, а також європейських С-27J і С-295. Попередник Ан-178 – Ан-12 – безвідмовно працює в небі вже кіль- ка десятиліть, отже фірма «Антонов» не виглядає новачком у цьому сег- менті ВТЛ. Ан-178 матиме два турбореак- тивних двигуна замість чотирьох турбогвинтових двигунів Ан-12. Од- нак, паливна ефективність Ан-178 є набагато кращою, ніж у Ан-12. Клю- човими перевагами Ан-178 є: роз- міри вантажної кабіни (наприклад, літак здатний перевозити контей- нери «морських» габаритів стандар- ту IATA); цифрове БРЕО і «скляна» кабіна, герметизована вантажна ка- біна. Розробники відзначають, що перетин вантажної кабіни у Ан-178 є більшим за обсягом, ніж у Ан-12. Зокрема, площа підлоги з вантаж- ною рампою становитиме 40 кв. м, без неї – 33 кв. м. Варто зауважити, що обсяг вантажної кабіни Ан-12 становить 110 кв. м, С-27J  – тільки 65 кв. м, а С-295 – лише 64 кв. м. У поперечному перерізі ширина ван- тажної кабіни буде +2746 мм, ви- сота  – 2750  мм, а орієнтувалися розробники – на забезпечення пере- везень вантажів у контейнерах +2440 х 2440 мм. До такого літака вільно увійдуть три «Хаммери» (13,3 т), або три джипи типу «Ленд Ровер» (9,7 т), або дві вантажівки типу ЗІЛ-131 (13,4 т). Літак можна буде автономно експлуатувати протягом 30 діб. Все це – на тлі можливості паралельного подвійного цивільного/військового використання. Сьогодні ДП «Антонов» опрацьо- вує два варіанти транспортного Ан- 178 – з бічними дверима і з рампою. Не виключається варіант Ан-178 з використанням альтернативної аві-
  19. 19. 19ОЗБРОЄННЯ ТА ВІЙСЬКОВА ТЕХНІКА ПОВІТРЯНИХ СИЛ оніки, наприклад, виробництва ком- паній Honeywell або Collins. Кабіну Ан-178 спроектовано під екіпаж із двох льотчиків. Як і всі ВТЛ Антоно- ва, Ан-178 зможе злітати і сідати як з бетонованих, так і ґрунтових злітно- посадкових смуг. Для зльоту або по- садки повітряній машині знадобиться 915 м. Ан-178 має крейсерську швид- кість 825 км/год і дальність польоту з комерційним навантаженням 10 т – 4000  км. Можлива й версія літака з додатковим паливним баком, що за- безпечить йому здатність перекидати вантаж масою 5 т на дальність 6000 км. Для порівняння нагадаємо, що Ан-12 має крейсерську швидкість 600 км/год і дальність польоту з комерцій- ним навантаженням 10 т – 3200 км. За приблизними оцінками фахів- ців, вартість літака, залежно від мо- дифікації, становитиме $40-70 млн. 7 травня 2015 р., коли новітній ВТЛ Ан- 178 здійснив успішний перший політ, азербайджанська вантажна авіаком- панія Silk Way Airlines та ДП «Анто- нов» підписали угоду про наміри при- дбати 10 літаків даного типу. Пізніше «Антонов» уклав угоду про спільне ви- робництво цих літаків з КНР. Всі Ан- 178 будуть збиратися в Києві. Обсяг угоди не уточнюється. Крім цього, Ки- тай уклав угоду про придбання двох Ан-178. За словами Дмитра Ківи, зараз попередній пакет замовлень на цей ВТЛ становить близько 100 одиниць. У закупівлі зацікавлені також Саудів- ська Аравія та країни Перської затоки. Машина є цікавою й для укра- їнського споживача. Відповідно до заяви командувача ПС ЗСУ генерал- полковника Юрія Байдака (влітку 2015  р.), Повітряні Сили мають по- требу у ВТЛ такого типу. У цей час вона становить мінімум 20 літаків, що повинні прийти на заміну застаріло- му парку літаків. Однак, мова про їх придбання поки не йде, тому сьогодні перспективи Ан-178 безпосередньо залежать від експортних поставок. Крім цього, певною складністю є питання його сертифікації для по- дальшої експлуатації. Якщо раніше це відбувалося через Міждержавний авіаційний комітет (МАК) у РФ, то після подій в Криму і на Донбасі зали- шається лише європейський варіант – EASA. КБ «Антонов» має досвід отри- мання необхідних документів для вантажного Ан-26, невелика кількість яких експлуатується різними східно- європейськими авіакомпаніями, що стали ініціаторами подібних робіт і фактично надали певну фінансову до- помогу. Де знайдуться кошти в цьому випадку, знову ж таки, залежить від споживачів і їх зацікавленості. До того ж не останню роль у перспективах використання віді- грає розрив військово-технічного співробітництва з РФ, що ставить під загрозу майбутнє практично всіх літальних апаратів марки «Ан», значну частину комплектуючих, за- пчастин і ремкомплектів для яких постачали російські підприємства. Хоча Ан-178, за заявою вітчизняних посадовців, майже повністю склада- ється з українських або імпортних (не російського виробництва) вузлів та агрегатів, проте, наскільки вдалим буде його майбутнє, покаже час.
  20. 20. 20 НОВА ЗБРОЯ УКРАЇНИ На жаль, всі творці та виробни- ки основних бойових літаків України після розвалу Радянського Союзу за- лишилися в Росії. Натомість країна успадкувала потужну ремонтну інфра- структуру цих літаків. В результаті ро- боти вітчизняних науковців і спеціаліс- тів авіаремонтної галузі, на сьогодні в Україні є оновлені та модернізовані лі- таки Су-25М1, Су-25УБМ1, Міг-29МУ1 та Л-39М1, що мають набагато кращі характеристики, аніж їх попередники. Су-25 тривалий час вважався найкращим штурмовиком у світі. Однак, нині його ефективність уже не відповідає вимогам сучасного ви- сокотехнологічного і високоточного бою. Питання необхідності модерні- зації штурмовика назріло в МО Укра- їни ще у середині 2000-х років. У 2007 р. керівництво оборонного відомства заявило, що планується провести мо- дернізацію Су-25 у два етапи. Пізні- ше, наприкінці 2009 р., ДП «Запорізь- кий авіаремонтний завод «МіГремонт» передав ПС ЗСУ два модернізованих за першим варіантом штурмовика Су-25М1 та Су-25УБМ1, а вже у березні 2010 р. машини були прийняті на озбро- єння ЗСУ. Літак Су-25М1 за рахунок модернізації отримав нове, цілком українське обладнання: систему су- путникової навігації, систему СВС, нову радіостанцію та цифровий при- ціл, який дозволив підвищити точ- ність прицілювання приблизно на 30%. Особливості проекту модерні- зації літака пов’язані з поліпшенням точності навігації при польотах за маршрутом на будь-яких висотах. Значно покращено й точність бомбо- метання та стрільби ракетним і арти- лерійським озброєнням по наземних цілях – за рахунок установки супутни- кової системи навігації літак здатний вражати цілі навіть тоді, коли пілот їх візуально не бачить, але йому відомі їх координати. Літак може використову- вати штатне озброєння по наземних цілях вдень і вночі, в умовах поганої видимості і не виходячи з-за хмар. Суттєво, майже в 3 рази, підвищено висотність застосування озброєння. Істотно зменшено час перебуван- ня літака над цілями. Встановлено Су-25М1, Міг-29МУ1, Су-27 та Л-39М1 МОДЕРНІЗАЦІЯ БОЙОВОЇ АВІАЦІЙНОЇ ТЕХНІКИ
  21. 21. 21МОДЕРНІЗАЦІЯ БОЙОВОЇ АВІАЦІЙНОЇ ТЕХНІКИ модуль повітряних параметрів і бор- товий регістр цифрових параметрів БРЦП. Проект модернізації за другим ва- ріантом не поступається новому ро- сійському зразку модернізації маши- ни, однак його вартість є достатньо високою – $2,5-3 млн (хоча сусідня Польща при організації модернізації парку МіГ-29 орієнтувалася на вар- тість робіт по одній повітряній маши- ні у $3-5 млн). Поки що керівництво країни об- межується першим варіантом модер- нізації і розраховує залишити онов- лені Су-25 в основі штурмової авіації України, принаймні, до 2030 р. Найбільш масовим літаком ПС ЗСУ є Міг-29. Однак, у переважній більшості, майже 70% літаків наявно- го бойового складу випущено в 1989- 1991 рр. Фактично, на рубежі 2010- 2011 рр. всі українські літаки Міг-29 мали понад 20-річний вік. Тобто, всі вони потребують щонайменше мо- дернізації. Спочатку МО України планува- ло провести достатньо амбітну мо- дернізацію – забезпечити застосу- вання керованих авіаційних засобів ураження по наземних цілях, ввести до складу машини нові ракети класу «повітря-поверхня», удосконалити бортову прицільну радіолокаційну станцію та систему управління вог- нем. Однак, у підсумку модернізація була набагато скромнішою. У модер- нізованого українського МіГ-29МУ1 на 20% збільшено дальність виявлен- ня повітряних цілей (до 100 км у пе- редній півсфері і до 45 км – у задній). Його вдосконалені ракети Р-27ЕР1  і Р-27ЕТ1, що випускаються україн- ською Державною компанією «Ар- тем», мають дальність пуску до 95 км. По наземних цілях поки, як і раніше, можна застосовувати тільки некеро- вану зброю вдень у простих метео- умовах. Три модернізовані МіГ-29МУ1 були отримані в 2011 р., і спочатку на- правлені для військових випробувань у 40-у бригаду тактичної авіації у Ва- сильків, що під Києвом. Пізніше одну машину було передано 204-й БТА. 24 червня 2012 р. четвертий модернізо- ваний «МіГ» прямо із заводу вирушив до 114-ї БТА. Таким чином, всі вини- щувальні авіабригади, оснащені МіГ- 29, почали освоєння й МіГ-29МУ1. У березні 2010 р. ПС ЗСУ отри- мали перші три модернізовані штур- мовики: два бойові одномісні Су-25 M1 і учбово-бойовий Су-25УБМ1. 29 листопада 2011 р. ще два Су-25М1 поповнили бойовий склад 299-ї так- тичної авіабригади, дислокованої в Миколаєві. МіГ-29 та Су-25 вдосконалено ви- ключно силами українських підпри- ємств. Вартість «малої модернізації» у порівнянні з цінами на світовому рин- ку виявилася чисто символічною  – приблизно $2 млн для МіГ-29МУ1 і $0,92 млн для Су-25М1 (без урахуван- ня витрат на капремонт). Варто зазначити, що ДКР з мо- дернізації літаків МіГ-29 і Су-25 були відкриті ще в 2006 р., про що йшло- ся у презентованій громадськості у березні того ж року Білій книзі. Тоді ж було взято курс на завершення
  22. 22. 22 НОВА ЗБРОЯ УКРАЇНИ протягом року розробки нової керо- ваної авіаракети «повітря-повітря» (виробництва ДАХК «Артем»). То- дішній військовий міністр Анатолій Гриценко, з іменем якого пов’язані ініціативи щодо прискорення модер- нізації бойових літаків (перші заяви про необхідність такої модернізації пролунали ще в 1999 р.), повідомив про консультації щодо варіантів мо- дернізації з експертами Росії, Біло- русі, Ізраїлю і Великобританії. Од- нак, ресурс оборонного відомства залишався доволі обмеженим, тому історія втілення в життя проекту мо- дернізації бойових літаків виявилася пов’язаною ще з одним іменем – ке- рівника ДК «Укрспецекспорт» Сер- гія Бондарчука. У червні 2006 р. він, зокрема, заявив про використання спецекспортерами технологічних на- працювань для розширення співро- бітництва з інозамовниками. «Якщо ми відновимо потенціал «оборонних» НДІ і КБ за рахунок закордонного замовника, у якого є живі гроші, то, у підсумку, невдовзі вони зможуть і власній армії запропонувати цілком нову зброю. А бюджет при цьому не витрачатиметься на дослідницькі та дослідно-конструкторські роботи. За такого підходу ми заощадимо, як мінімум, 40% коштів, необхідних для створення зброї з нуля. Тому зараз ми повинні якомога активніше створю- вати різні зразки озброєнь і прода- вати їх за кордон. Серед конкретних прикладів у цій сфері можу назвати контракт на поставку одній з інозем- них держав партії модернізованих винищувачів МіГ-29. Отож, у цьому контракті за гроші замовника відпра- цьовуються елементи, які і для ЗСУ будуть цікаві. Звісно, відпрацьову- ються у тісному зв’язку з українським військовим відомством, і тут є повне взаєморозуміння. Реалізація цього проекту серйозно заощадить Украї- ні кошти на проведення модернізації власного парку винищувачів». – Ці слова з його інтерв’ю газеті «Дзер- кало тижня. Україна» № 23 (16 черв- ня 2006 р.). Пізніше фахівці ЦДАКР з’ясували, що йшлося про поставки МіГ-29 Азербайджану, якому, окрім партії винищувачів, було поставле- но ще й тренажерний комплекс, що згодом було прийнято на озброєння ЗСУ. Тож спосіб використання зброй- них контрактів для доведення наці- ональних проектів виявився доволі дієвим – за умови спільних поглядів у Міноборони та керівництва спецек- спортерів. Для підготовки майбутніх пілотів літаків сімейства Міг-29 та Су-27 ПС ЗСУ свого часу інтенсивно викорис- товували чеські літаки L-39 виробни- цтва компанії Albatros. На сьогодні в державі освоєно його модернізацію до рівня L-39М1. Оновлений літак був прийнятий на озброєння ЗСУ в липні 2009 р. Роботи з удосконален- ня, виконані на підприємстві «Одеса- авіаремсервіс», включали установку модифікованого двигуна АІ-25ТЛШ розробки ДП «Івченко-Прогрес». Просування цієї модернізаційної ро- боти безпосередньо пов’язано з іме- нем Олександра Шарапова, директо- ра «Укроборонсервісу», дочірнього підприємства ДК «Укрспецекспорт».

×