Diese Präsentation wurde erfolgreich gemeldet.
Wir verwenden Ihre LinkedIn Profilangaben und Informationen zu Ihren Aktivitäten, um Anzeigen zu personalisieren und Ihnen relevantere Inhalte anzuzeigen. Sie können Ihre Anzeigeneinstellungen jederzeit ändern.

Микола Вінграновський

658 Aufrufe

Veröffentlicht am

Микола Вінграновський персональна пам'ятка

Veröffentlicht in: Bildung
  • Als Erste(r) kommentieren

  • Gehören Sie zu den Ersten, denen das gefällt!

Микола Вінграновський

  1. 1. Микола Степанович Вінграновський – поет, прозаїк – божий дар української культури. У невідому досі художню сполуку поєдналися в його творчості героїчна етика рідного народу і рідкісне відчуття прекрасного, енергія безсмертних образних значень, якими повниться світ навколо нас. Виходить, саме любов до рідної природи дає натхнення поетам зображувати її так яскраво, по-своєму оригінально. Саме в особливому ставленні до навколишнього світу і полягає неповторність поетичного світу Миколи Вінграновського! Микола Вінграновський народився 7 листопада 1936 року в місті Первомайську на Миколаївщині. Закінчивши школу, Микола вчився у Всесоюзному інституті кінематографії. Видатний український письменник О. П. Довженко помітив обдарованого юнака, допоміг розквітнути його талантові. Після закінчення інституту (1960) працював на Київській кіностудії імені О. Довженка як кіносценарист, режисер, актор. Як кіноактор, зіграв у 4-х художніх фільмах. Найвідоміша роль Миколи Вінграновського – роль Івана Орлюка у фільмі «Повість полум’яних літ» (1961, сценарій О. Довженка). Цей фільм отримав нагороди міжнародних фестивалів у Каннах, Лондоні та Лос- Анджелесі. До Києва дипломований кінорежисер повернувся з Москви знаменитим, про що розповідає в есеї «Хто і що для мене незалежність України», і в повісті «Пересадка». Проте Вінграновського, який почав працювати на кіностудії ім. О. Довженка зустріли неприхильно. Написаний ним сценарій «Світ без війни» (1960) так і залишився тільки сценарієм. Миколі Вінграновському вдалося відзняти художні стрічки на кіностудії О. Довженка: «Дочка Стратіона» (1964), «Ескадра повертає на захід» (1966), «Берег надії» (1967), де він зіграв також роль Вацлава Купки, «Дума про Британку» (1970) – роль Несвятипаски, «Тихі береги» (1973), «Климко» (1984), документальні фільми «Слово про Андрія Малишка» (1983), «Щоденники О. П. Довженка» (у співавторстві з Леонідом Осикою), «Щоденник. Довженко. 1941-1945» (1993), «Чигирин – столиця гетьмана Богдана Хмельницького» (1993), «Батурин – столиця гетьмана Івана Мазепи» (1994), «Галич – столиця князя Данила Галицького» (1995), «Гетьман Сагайдачний» (1999). Загалом, він режисер 5-и художніх та 8-ми документальних фільмів. Перші вірші поета-Вінграновського почали друкуватися ще в 1957 році у газеті «Літературна». А в 1962 році Микола Степанович видав першу збірку віршів «Атомні прелюдії». Книжка вражала масштабністю поетичної думки і бентежною силою уяви. У віршах вмістилися космос, людство, земля, народ, доба, Україна. Багато читачів гаряче вітали появу віршів, система ж зустріла новаторство негативно, звинувачуючи молодого поета в абстракціонізмі та сюрреалізмі. 1967 році побачила світ друга поетична збірка «Сто поезій». Щоправда, завдяки старанням цензорів в остаточному варіанті поезій залишилося 99… У 1971 році вийшла збірка «Поезії», у 1978 – «На срібнім березі». Між цим були зйомки фільмів, написання прозових творів, сценаріїв. У цей же період поет багато працює над дитячими творами. Ще на початку шістдесятих років у журналі «Ранок» з’явилися оповідання «Бинь-бинь-бинь» і «Чорти». Тоді ж були надруковані і його перші вірші для дітей, які увійшли в окрему збірку «Андрійко-говорійко», а трохи пізніше побачили світ такі оригінальні книжки поезій: «Мак», «Літній ранок», «Літній вечір» та інші. У 1982 році побачила світ збірка «Київ», згодом – «Вибране» (1986), передмову до якого написав Іван Дзюба. Двома роками раніше Миколі Вінграновському присуджено Державну премію України ім. Тараса Шевченка за твори для дітей, зокрема й прозові – повісті «Сіроманець«, «Первінка» та інші. Також він є автором книжок-віршів: «Губами теплими і оком золотим», «Цю жінку я люблю»; повістей: «У глибині дощів», «Літо на Десні»; роману «Северин Наливайко». Майже одночасно з поезією Микола Вінграновський писав і прозу. Він створив кілька повістей та багато оповідань, і вони також стали важливою сторінкою його творчості (особливо повісті та оповідання 1980-х років). Письменник виробив оригінальний стиль, який, по суті, відповідає його поетичному письму. Сюжети прозових творі мають дуже відносну подієву основу і сповнені описом почуттів, якими автор щедро наділяє звірів, птахів, рослини й воду, сполучені в єдиний, самодостатній світ. Химерний, дивацький, перейнятий гумором, він випромінює світло духовної свободи. У повісті «Кінь на вечірній зорі» (1986) показана стоїчна витривалість українського народу, його життєлюбний дух; повість «Первінка» (1971) відображає моральне становлення особистості, «Сіроманець» (1977) – конфлікт цивілізації та природи, а «Літо на Десні» (1983) – безпричинність справжньої доброти. Твори автора було перекладено російською, естонською, литовською, чеською, англійською та іншими мовами. Сформувавшись як письменник в умовах відлиги 60-х років, з великим ентузіазмом зустрів відродження української культури і становлення української державності у 80-90 роки. Був обраний головою українського ПЕН-клубу, що репрезентує українську літературу у світовому масштабі. На вірші автора написано багато пісень, в тому числі – у бардівському жанрі. Микола Вінграновський у літературі вмів усе. Йому вдавалися дитячі оповідання, великі епічні полотна, кіносценарії... Але в усьому він залишався, насамперед, ліриком. Кожен поет покоління шістдесятників обирав свій власний творчий порятунок. Вінграновський упіймав і зафіксував найбільш українське та питоме світовідчуття. Це, звісно ж, уплив школи Олександра Довженка, з яким поета звела доля. «Поет абсолютного слуху», як сказав
  2. 2. про нього Григір Тютюнник. Подібне враження справляють класики японського жанру хокку. Вінграновський перевинайшов українську природу и повернув нашій поезії важливу якість і цінність – людську душу. Окрім душі, М. Вінграновського більше нічого не цікавило. Та чи цього не достатньо на одне поетове життя? В останні роки життя Микола Вінграновський з великою радістю писав вірші для дітей і про дітей. Діти для Вінграновського – не просто тема. Це і особливе ставлення до життя, внутрішньо близького йому, це компенсація втрат від дорослої тверезості і практицизму. За збірки творів для дітей «Літній ранок», «Літній вечір», «Ластівка біля вікна», «На добраніч» поет удостоєний Державної премії України імені Тараса Шевченка (1984). Крім того, Микола Вінграновський – лауреат Почесної Грамоти Президії Верховної Ради України, лауреат літературної премії «Благовіст», лауреат премії Фундації Антоновичів (США). Неповторна індивідуальність Вінгранов- ського невловна і біжуча, як живе срібло. Його поезія – це стихія, що в ній цілковито відсутня якась навмисна спрямованість, передбаченість. Постійне переливання настроїв, станів, натхненна гра уяви. Одна з підстав душевної структури Вінграновського – його глибока, органічна народність і національність. Звідти ж багато що і в душевному типі, і в поетичному стилі його. У мові про свій народ Вінграновський має щось таке, що йде від Шевченка. От таким чарівником слова був Микола Вінграновський. Українське слово поставало в ньому шляхетним і вишуканим, летким і перевтільним, гнучким і улягливим, всією своєю природою спочутливим до найтонших нюансів думки й чуття. Помер видатний поет, актор, кінорежисер 26 травня 2004 року в Києві внаслідок тяжкої хвороби. Похований у Києві на Байковому кладовищі. Використана література: 1. Кир’ян Н. Пам’ятати, шанувати – це свята справа: [Микола Вінграновський] / Надія Кир’ян // Слово Просвіти. – 2015. – 4-10 червня (№ 22). – С. 16. 2. Лазарук М. Послання у вічність: [Микола Вінграновський – поет, прозаїк] / Мирослав Лазарук // Літературна Україна. – 2014. – 29 травня (№ 22). – С. 1,3. 3. Лазарчук М. «Научиш жити і любить»: [до 80- річчя Миколи Вінграновського] / Мирослав Лазарчук // Літературна Україна. – 2016. – 28 січня (№ 3). – С. 2. 4. Лук’янчук Г. «В нього грудочка української землі в серці товчеться»: [80-річчя від дня народження поета Миколи Вінграновського] / Георгій Лук’янчук // Літературна Україна. – 2016. – 10 березня (№ 9). – С. 16. 5. Поет абсолютного слуху: [До 80-річчя від дня народження М.С. Вінграновського] // Календар знаменних і пам’ятних дат. – 2016. – № 4. – С. 69-80. 6. Салига Т. Микола Вінграновський: прийди ж, гармоніє, в стривоженість мою… / Тарас Салига // Слово і час. – 2013. – № 1. – С. 3-16. 7. Салига Т. Микола Вінграновський: « … Не одійде мій голос, голос мій не від любиться…» / Тарас Салига // Слово і час. – 2012. – № 1. – С. 17-29. 8. Синельников Р. Місяць Миколи Вінграновського / Роман Синельников // Культура і життя. – 2013. – 17 травня (№ 20). – С. 4. 9. Топачевський А. П’ятий вимір Миколи Вінграновського / Андрій Топачевський // Слово Просвіти. – 2016. – 3-9 березня (№ 9). – С. 9. Підписано до друку 18.10.2016 Видавець: КЗ РОМЦ БКР 18009 м. Черкаси вул. Дахнівська, 52 Електронна адреса: bibliotekaromc@gmail.com Відділ культури і туризму Черкаської райдержадміністрації КЗ «Районний організаційно-методичний центр бібліотечної та краєзнавчої роботи» Персональна пам’ятка до 80-річчя від дня народження поета, прозаїка, актора М.С. Вінграновського (7.11.1936 – 26.05.2004) Черкаси – 2016

×