1. Жінки в житті Тараса Григоровича
Шевченка
Ти- ЖІНКА! Значить дуже ніжна!
Ти гармонійна, дивна і п'янка,
Ти дуже вишукана, дивовижна,
Для когось в світі ти одна така!
Ти- ЖІНКА! Значить духом сильна,
Ти знаєш, чого хочеш від життя,
Водночас і проста, і дуже стильна,
І загадкова, як саме буття...
Ти- ЖІНКА! Значить ти- кохана!
Хоч раз в житті ти відчувала це.
Для когось ти- найкраща і жадана,
Для когось лик святий - твоє лице...
Ти- ЖІНКА! Пам'ятай це всюди!
І як би там не склалось майбуття,
А справжня ЖІНКА завжди в шані
буде,
Бо ЖІНКА- це і є творець життя!..
Любов Ігнатова
Сумний погляд з-під насуплених брів. Під
густими, понуро опущеними вусами сховався
найменший натяк на усмішку. Таким Шевченко
дивиться на нас з більшості пам'ятників, яких
незліченно стоїть скрізь по Україні. Біля цих
монументів буває особливо людно Шевченківські
дні, 9-10 березня: до постаменту кладуть квіти,
звучать трибунні промови, грають урочисті марші.
А от обдаровувати букетами своїх коханих,
шепотіти на вухо сердечні зізнання чи на весь голос
співати палкі серенади тут, під пильним оком
Кобзаря, якось не прийнято.
У такому місці чомусь
майже ніколи не призначають закохані побачень. Так,
ніби Шевченко й кохання — речі несумісні.
Та хіба міг модний столичний художник,
епатажний поет, поціновувач театральних вистав,
бажаний гість на балах та в аристократичних салонах
Тарас Григорович Шевченко не любити жінок? І хіба
можна було його не любити?
Кохання в житті Шевченка – чи не
найболючіша сторінка його долі, бо не мав він
сімейного щастя, родинного тепла, хатинки,

2. обсадженої
садочком,
люблячої
дружини, не було й діточок. Не
судилося. За своє життя
він
закохувався багато разів. Любили й
його, але кожного разу щось ставало
на перешкоді одруженню.
Оксана Коваленко
Першим коханням Тараса була
Оксана Коваленко - сусідська
дівчинка, на три роки молодша від
поета.
Перший поцілунок Шевченка
вийшов трохи гірким через сльози.
Рано осиротілий Тарас жалів себе,
почуваючись особливо покинутим
тут, на самоті, з самими тільки
вівцями. І раптом прийшла вона —
така сама, як він, мала пастушка… Спогад про той поцілунок, яким висушила
його сльози Оксана, згодом з´явився в одній із рідкісних ліричних поезій
Шевченка. Вона стала Шевченковою Беатріче, а її особиста трагічна доля
стала трагедією його серця.
Оксанка Коваленко була на три роки молодшою від Тараса і жила по
сусідству. Їхні матері, дивлячись на забави своїх дітей, думали, що вони
колись одружаться. Але дитяча симпатія та підліткова закоханість не
переросли у справжнє і глибоке почуття. Забракло часу. Пан Енгельгард,
забрав з собою 15-річного Тараса-козачка у далекі мандри світом, а його
кохану - Оксану Коваленко, у січні 1840 року видав заміж за кріпака
К.М.Сороку. Розлука була несподівана і довга. Тож своє перше кохання
Тарасові залишалося тільки згадувати і малювати.
Малювати з пам’яті йому ще добре не виходило і, замість милого личка
малої кріпачки на папері, під його олівцем проступали обличчя прекрасних
дам, які Тарас міг довго роздивлятися і перемальовувати з театральних афіш,
мистецьких естампів чи паркових скульптур, яких досить було у великому
місті. Так з´явився портрет "Погруддя жінки", в якому вгадуються риси
обличчя французької актриси Адріани Лекуврер.
Коли Шевченко нарешті отримав волю і повернувся в свою Кирилівку,
вона вже була заміжньою жінкою. Шевченко ж зберіг її образ на все життя і
не раз відтворював у поезіях. Їй присвячена поема «Мар’яна-черниця», про
неї згадує він у своїх автобіографічних віршах «Мені тринадцятий минало»,
«Ми в купочці колись росли».

3. Мар’яна-черниця
Оксані К...ко
На пам’ять того, що давно минуло
Вітер в гаї нагинає
Лозу і тополю,
Лама дуба, котить полем
Перекотиполе.
Так і доля: того лама,
Того нагинає;
Мене котить, а де спинить,
І сама не знає –
У якому краю мене заховають,
Де я прихилюся, навіки засну.
Коли нема щастя, нема талану,
Нема кого й кинуть, ніхто й не згадає,
Не скаже хоть на сміх: “Нехай спочиває;
Тільки його й долі, що рано заснув”.
Чи правда, Оксано? Чужа чорнобрива!
І ти не згадаєш того сироту,
Що в сірій свитині, бувало, щасливий,
Як побачить диво – твою красоту.
Кого ти без мови, без слова навчила
Очима, душею, серцем розмовлять.
З ким ти усміхалась, плакала, журилась,
Кому ти любила Петруся співать...
С.Петербург
Ноября 22, 1841 року
Євдокія Гусіковська
Схожою на Оксану була польська швачка
Гусіковська теж «чорнобрива» — друге юнацьке
кохання Шевченка, овіяне чарівністю великого
міста Вільно, чужого народу й чужої мови. Вона
навчила дворового козачка пана Енгельгарда
польської мови, по-сестринськи жаліла його,
допомогла йому відчути різницю між долями хоч і
бідної, але вільної людини і раба.
Амалія Клоберг
Будучи студентом Академії мистецтв у
Петербурзі Шевченко переживає своє захоплення натурницею Амалією
Клоберг, яку він вивів під іменем Паші в повісті «Художниця».

4. П’ятнадцятирічною входить у його академічну
мансарду ця дівчина, а тридцятирічною, знову в
1859 році відвідує ту саму майстерню і тепер
уже немолодого хворого Шевченка.
1839 року студент Шевченко малює портрет
молодої натурниці з розпущеним волоссям,
напівдитячим ротом і великими очима. На
цій акварелі художник уперше і востаннє
підписався не Шевченко, а Чевченко.
Столичні
знайомства відкривають йому двері на бали та
прийоми, які влаштовували в Україні
провінційні аристократи.
Ганна Закревська
На одному з балів у 80-річної поміщиці
Тетяни Густавівни Волховської в селі Мойсівці
Шевченко познайомився з дружиною відставного
полковника Ганною Закревською та племінницею
декабриста Рєпніна — княжною Варварою. Виник
химерний любовний трикутник, врівноважити який
не зумів би найдотепніший "піфагор".
У 1843 році Шевченко їде в рідну Україну. І
саме в ці роки 1843–1847 переживає він справжнє,
своє єдине велике кохання.
21-річна пані полковникова пробудила у
Тарасові чуттєві порухи серця. До цього він зовсім
не думав про шлюб. Але після подорожі до України
в поета з’являється те характерне для нього і вже
незмінне упродовж усього життя бажання мати
свою родину, свій дім, дружину, тихий і надійний
захисток. Це бажання невдовзі переросло в гостру
душевну потребу. І коли полковник Закревський
запросив молодого художника до свого помістя в Березову Рудку, щоб той
намалював портрети його сімейства, Шевченко з охотою погодився. Тарас

5. малював родину Закревських неквапливо, щоб довше бути поруч із "Ганною
вродливою".Він намалював її портрет, присвятив вірш «Немає гірше як в
неволі…», поему ''Слепая'' та кілька віршів-спогадів про Україну.
Варвара Рєпніна
Ще один тимчасовий притулок
Шевченко знайшов у Варвари Рєпніної в містечку
Яготині. Княжна ще на балу у старої Волховської
загорілася несподіваним коханням до поета і
запропонувала йому пожити у своєму помісті.
Закохане серце Варвари Рєпніної, дочки російського
державного діяча, відчуло великий поетичний
талант Шевченка. Княжна першою назвала його
генієм нехтуючи людськими забобонами, сміливо
простягла руку через соціальну безодню між нею і
поетом. Проте вона була на шість років старшою від
Тараса, і той радше сприймав її як свою опікунку, а
не коханку. А княжна натомість своїх почуттів не приховувала. Зізнавалася у
коханні до Шевченка в листах.
Подарувала йому власноруч сплетений шалик.
Але той факт, що Шевченко подарував їй свій автопортрет, присвятив поему
російською мовою «Тризна», є переконливим свідченням глибокої симпатії
до цієї неординарної жінки.
На память 9-го ноября 1843 года.
Княжне Варваре Николаевне Репниной.
ПОСВЯЩЕНИЕ
Душе с прекрасным назначеньем
Должно любить, терпеть, страдать;
И дар господний, вдохновенье,
Должно слезами поливать.
Для вас понятно это слово!..
Для вас я радостно сложил
Свои житейские оковы,
Священнодействовал я снова
И слезы в звуки перелил.
Ваш добрый ангел осенил
Меня бессмертными крылами
И тихо стройными речами
Мечты о рае пробудил.
Що саме: соціальна нерівність, чи відсутність справжнього почуття з
боку Шевченка стали на шляху до поєднання його долі з долею Варвари

6. Рєпніної, дочки російського державного діяча, генерала кавалерії? Ця
таємниця назавжди схована в їхніх серцях.
Варвара Рєпніна була гідна любові Тараса. Її інтелект, духовне
багатство, поетичне світосприймання сповнили хвилюванням серце поета,
але не спричинили бурі.
Згодом вона стала близьким другом, сестрою і сумлінням поета.
У Яготині Тарас прожив десь із півроку, а потім знову повернувся до
Петербурга.
…Уже на засланні побритий у солдати Шевченко згадував про
Закревську, своє ''єдине велике кохання'', присвятивши їй вірші «Г.З.», "Якби
зострілися ми знову".
Якби зустрілися ми знову,
Чи ти злякалася б, чи ні?
Якеє тихеє ти слово
Тоді б промовила мені?
…
Моя ти доле чорнобрива!
Якби побачив, нагадав
Веселеє та молодеє
Колишнє лишенько лихеє.
Але зустрітися зі своєю пасією йому більше не довелося, вона померла
у 35-річному віці саме того року, коли поет отримав звільнення від 10-річної
солдатчини.
А от з Варварою Рєпніною вдруге він таки побачився — через п
´ятнадцять років після першої зустрічі, перебуваючи проїздом у Москві, коли
повертався із заслання. Але 50-річна дама не змогла пробудити в ньому
ніжних почуттів.
До речі, на заслання у Казахстан Шевченко потрапив власне через
жіночу образу. У найскандальнішій на той час поемі "Сон" Тарас дозволив
собі порівняти першу леді Росії, імператрицю Олександру із засушеним
опеньком, мовляв, така ж вона "тонка, довгонога". На відміну від
теперішнього захоплення зовнішністю подіумних модельок, краса такого
ґатунку тоді була не в моді, і ображений таким порівнянням російський
імператор суворо покарав поета.
Феодосія Кошиць
Під час перших відвідин України, у Кирилівцях Шевченку сподобалася
донька попа Григорія Кошиці – Феодосія. Після того, як Тарас отримав
посаду у Київському університеті, він вирішив одружитися та влаштувати
своє особисте життя. Приїхав він на храмове свято свататися, але батькам
Шевченко не сподобався і отримав гарбуза. Молода попівна не наважилася
йти проти волі батьків, невдовзі збожеволіла і в 1884 році померла. Саме в
цей час з'являються “Єретик”, “ Сліпий”, “Наймичка” та інші…

7. Агата Ускова
Узимку 1854–1855 років йому
знову з’явилося кохання — і
обірвалося.
Це
була
дружина
коменданта Новопетровської фортеці
— Агата Ускова, яка здалася йому
уособленням
досконалості.
Але
тверезий розум Тараса Григоровича,
на хвилину затьмарений почуттям,
побачив Ускову такою, якою вона була
насправді:
звичайною
манірною
провінційною дамою з міщанськими
інтересами. У листі до Залеського
(10 лютого 1855 р.) він писав:
''Я полюбил ее возвышенно, чисто,
всем сердцем и всей благодарною
моей душой. Не допускай, друже
мой, и тени чего-либо порочного в
непорочной любви моей''. На жаль,
місцеві
плітки
порушили
безпосередність цих взаємин, а але й
у наступні роки вони підтримували
дружні стосунки.
Агафія в «Матросе, или Прогулке с удовольствием и не без морали» і
Агафія Ємельянівна в «Художнике» — це вона, Агата Ускова.
Десять років солдатського побуту остаточно скалічили особисте життя
поета. Замість вишуканого товариства він мав компанію п’яних офіцерів,
замість вродливих панянок його оточували замурзані казашки. Шевченку
минав 44-ий рік, коли новий імператор підписав указ про помилування, а він
уже почувався страшенно старим чоловіком. Тарас ще й відпустив собі
кошлату бороду, з якою справді скидався на старезного діда. Але, як то
буває, мріяв про молоденьку дружину, поряд з якою хотів повернути свою
минулу юнь.
Після всього пережитого на засланні почуття самотності ще більше
заполонило душу Кобзаря, і він остаточно наважився одружитися. В дорозі
до Петербурга і Москви обставини змусили Тараса Григоровича зупинитися
у Нижньому Новгороді. "Серед жінок, як на підбір, жодної не тільки красуні
чи гарненької, навіть стерпної не зустрів. Потвори і, як видається, переважно
старі діви. Бідні старі діви!", — такий запис у щоденнику зробив він під
враженнями від жіночого товариства у Нижньому.

8. Катруся Піунова
Але спраглий кохання поет таки
знайшов у Нижньому Новгороді
дівчину своїх мрій. Уперше він
побачив її на театральній сцені 13
жовтня 1857 року. 16-річна актриса
Катруся Піунова здавалася йому
ідеалом жіночої вроди. Заради її
театральної кар’єри він викликав до
Нижнього
знаменитого
актора
Михайла Щепкіна, і той упродовж
трьох днів грав у спектаклях разом з
нею. Про її акторську гру Шевченко
написав
захоплену
замітку
до
місцевої
газети,
яку
згодом
передрукувала московська преса.
Він вблагав директора Харківського
театру погодитися на умови актриси і
зарахувати її до своєї трупи.
Закоханий Шевченко зовсім втратив
голову і готовий був полюбити усіх. "М.С. Щепкін, їдучи з Нижнього, просив
мене полюбити його милу Тетясю, тобто Піунову, і я буквально виконав його
дружнє прохання.
А сьогодні, прощаючись зі мною, Кишкін зі сльозами на очах просив
мене полюбити його смиренну улюбленицю Вареньку Остаф´єву. І після
таких милих обов´язків я скучаю", — записав тоді Тарас у щоденник.
Закохавшися, Шевченко попросив батьків віддати за нього дочку. Мати
намагалася довести, що Катруся ще дитина, а Шевченко значно старший
(майже на тридцять років), щоб пом'якшити відмову. Змучений самотністю,
поет мріє про пару. А молода актриса з 25-річним актором Максиміліаном
Шмідтгофом переїхала у Казань, де й одружилися з ним. Боляче і сумно
перегортати сторінки останніх його романів.
Пізніше поет закохався у молоду дружину
Максимовича, вона була черговою його музою, що
надихнула його на написання величної поеми
«Марія».
Переживши гіркоту нерозділеного кохання,
Шевченко продовжував пошуки молодої дружини у
Петербурзі. Він мріяв придбати землю біля Канева,
збудувати хату з комірчиною-робітнею і жити
разом з вірною дружиною. "Без жінки і над
самісіньким Дніпром, і в новій великій хаті, і з
тобою, мій друже-брате, я буду на самоті, я буду
одинокий", — писав 46-річний Тарас у листі до
свого троюрідного брата Варфоломія Шевченка за
рік до своєї смерті.

9. До речі, однією з претенденток на шлюб із поетом була наймичка
Варфоломія, Харита Довгополенко. Але 19-річна селянка вважала Тараса
занадто великим паном і через те не погодилася на шлюб.
Ликерія Полусмакова
Любов сліпа. І генії теж підвладні цій
хворобі. Останнім почуттям, що спалахнуло
в серці Шевченка, була любов до Ликери
Полусмакової,
колишньої
наймичкикріпачки. Сучасники поета скептично
ставилися до цього об'єкта його кохання.
Ликера для Шевченка була останньою
соломинкою, яка мала врятувати його від
самотності, останньою надією на створення
свого маленького раю.
Він запропонував їй одружитися і виїхати
до України. Вірив, що саме поруч з нею
вдасться пережити всі негоди і знайти щастя
у ''хатині тихій і веселій''. Адже неодмінною
умовою ''благодаті'' він вважав сімейну
ідилію у власній хатині. 27 липня 1860 року він посватався до Ликери
Полусмакової.
Не судилося стати Шевченковою долею і Ликерії Полусмаковій.
Згодом вона виходить заміж за Яковлева. У шлюбі з Яковлевим (чи то
перукарем, чи різником, торгівцем м’ясом) вона щасливою не була. Чоловік
пив, бив, кожного року народжувалася дитина. Коли ж сини й дочки
підросли, Ликера пішки прийшла з Петербурга до Каневу. Кожного дня
вдосвіта ходила на Чернечу гору, молилася, плакала, просила: “Прости мене,
Тарасе!” А сторож гнав: “Іди, звідки прийшла!” Не йшла. Думала, хоч після
смерті бути похованою коло Шевченка. Її заяву підняли на сміх. Тоді сама
собі зробила присуд: купити клаптик землі під горою, в ногах Кобзаря, щоб
бути там похованою. Ликера працювала білошвейкою, замовлень мала багато
і таки купила б той клаптик ґрунту, але в господині, в якої мешкала Ликера,
захворів син. Вдова тяжко побивалася над єдиною дитиною, і Шевченкова
наречена не витримала: віддала заощаджені гроші на лікування. Син був
врятований, а господиня на цвинтарі в Каневі купила два місця, де пізніше
поховали і Ликеру, і її. Прожили Ликера Іванівна Полусмак-Яковлева довге,
але трагічне життя (1840-1917).
Розрив з останньою коханою боляче вразив Шевченка, надломив його
морально та фізично.
Л.
Поставлю хату і кімнату,
Садок-райочок насаджу.
Посиджу я і походжу
В своїй маленькій благодаті.
Та в однині-самотині
В садочку буду спочивати.

10. Присняться діточки мені,
Веселая присниться мати,
Давнє-колишній та ясний
Присниться сон мені!.. і ти!..
Ні, я не буду спочивати,
Бо й ти приснишся. І в малий
Райочок мій спідтиха-тиха
Підкрадешся, наробиш лиха...
Запалиш рай мій самотний.
(27 сентября 1860. С.-Петербург)
У листопаді місяці Тарас Григорович тяжко захворів. Він розумів, що
Парка-пряха, богиня людської долі, ось-ось переріже нитку його життя, що
ніякі Ескулапи (а лікували його дійсно найкращі лікарі того часу) не зможуть
ні за які ральці-подарунки продовжити йому життя: Харон вже чекає на його
душу, щоб перевезти її через Стікс, Лету чи Флегетон у Підземне царство, з
якого вже немає вороття. І в своєму останньому вірші, за 10 днів до смерті, у
нього залишається одне-єдине бажання, яке так і не здійснилось при житті,
так може воно здійсниться хоч на тому світі:
Поставлю хаточку, садочок
Кругом хатини насаджу;
Прилинеш ти у холодочок,
Тебе, мов кралю, посаджу.
Дніпро, Україну згадаєм,
Веселі селища в гаях,
Могили-гори на степах –
І веселенько заспіваєм...
(15 февраля 1861, С.-Петербург)
У поетичних рядках відчуваємо радість кохання і крах надій,
невимовний душевний біль. Любовні поезії сумні, а подекуди й трагічні, як і
його доля. Та навіки залишився з нами той, ''хто зробив своє велике діло, хто
не зазнав щастя живим і кого ждало інше щастя вже по смерті, тяжко
зароблене щастя, безсмертне слово во віки і віки...''.
Такою жахливою була трагедія самотньої душі великого поета Тараса
Григоровича Шевченка...

11. Минули літа молодії,
Холодним вітром від надії
Уже повіяло. Зима!
Сиди один в холодній хаті,
Нема з ким тихо розмовляти,
Ані порадитись…
(«Минули літа молодії»)
Яким же був Шевченків ідеал
кохання? Єдинолюбство, щирість і
повна відданість у почуттях,
незрадливість у стосунках і великапревелика ніжність закоханих. А
який же ідеал коханої поета? Це
зовнішньо гарна дівчина (жінка),
неодмінно кароока, чорнобрива, з
гнучким станом, легкою ходою.
Поет був тонким цінителем
українки-вродливиці, підносив і
опоетизовував її красу.