Презентація про політико-правові вчення Київської Русі

1. Політико-правові вчення
Київської Русі
ІСТОРІЯ ПРАВОВИХ І ПОЛІТИЧНИХ
ВЧЕНЬ

2. ПЛАН
• Характерні риси суспільно-політичного устрою Київської Русі
• «Слово про закон і благодать» Іларіона та літописи
• Політична програма Володимира Мономаха
• «Слово про полк Ігорів» та «Моління Данила Заточника»
• Політична література ХІІІ–ХIV століть

3. Характерні риси суспільно-
політичного устрою Київської Русі
Законодавче вираження Київська Русь одержала у
«Руській правді». Також були написані такі історичні
праці як «Слово про закон і благодать», «Повість
временних літ», «Слово про полку Ігоревім»,
присвячені темі об’єднання всіх сил народу.

4. Розвиток феодальних відносин в Київській Русі відбувався в
умовах жорстокої класової боротьби. Про це свідчать повстання
селян та міських низів у 1024, 1068, 1113 роках. В цих умовах
політичні ідеологи панівного класу ставили своєю метою
виправдати та освятити феодальний лад, посилити владу князя
як глави феодальної держави, а підданим прищепити думку про
божественні походження цієї влади і необхідності беззаперечного
підкорення режиму.
Визволення Всеслава Брячиславича 1068 р. Ілюстрація з Радзивілівського літопису.

5. «Слово про закон і благодать»
Іларіона та літописи
«Слово про закон і благодать» Митрополіта
Іларіона є першим політичним трактатом
Київської Русі. Воно становить собою політичну
програму незалежної держави і церкви від
зазіхань Візантії. Основною темою є
прославлення своєї землі. Автор «Слова» гаряче
протестує проти поширення тоді у Візантії теорії
«богообранності» одного народу. На противагу
цим зазіханням «Слово» висуває свою основну
тезу про те, що час «боговибранності» одного
народу пройшов і наступив час вільного
залучення всіх народів до християнства.

6. Ідея єдності і сили Київської Русі
одержала відображення в стародавніх
літописах першої половин ХІ ст., що
відносяться до князювання Ярослава
Мудрого.
ПРИЙНЯТТЯ ХРИСТИЯНСТВА РУССЮ, НА ДУМКУ ІЛАРІОНА, —
ЗАПОРУКА ЇЇ РІВНОПРАВНОСТІ, ХРИСТИЯНСЬКА РУСЬ НЕ ПОТРЕБУЄ
НІЧІЄЇ ПОЛІТИЧНОЇ ОПІКИ.

7. В літописи Києво-Печерського монастиря вносилися всі найважливіші
політичні документи: міжнародні договори, заповіти князів, різні записи
князів, рішення міжнародних з’їздів. Політичною програмою літописців
монастиря було зміцнення сильної князівської влади в Києві і підкорення
місцевих князів владі Великого князя в ім’я єдності Русі.
Найбільш цілісне і розгорнуте висвітлення історії Київської Русі і панівної
політичної ідеології дано в «Повісті минулих літ» літописця Нестора. Основна
політична ідея — велич, єдність і незалежність Русі, а зміцнення політичної
влади великого Київського князя — це запорука припинення руйнування
держави.
Уявна скульптура Нестора Літописця

8. Політична програма Володимира
Мономаха
До числа найвидатніших пам’яток політичної літератури Київської Русі
відноситься «Повчання Володимира Мономаха». Мономах (1053–1125) княжив
у Києві з 1113 до 1125 року. Він з юнацьких років був свідком князівських
міжусобиць. Політичний зміст його поглядів найбільш чітко представлено у
«Повченні дітям». В ньому Мономах намагався викласти свою програму
державної політики для своїх синів. Занепокоєний ростом народних повстань,
Володимир рекомендує дітям обережну політику, котра здатна була б піднести
авторитет князівської влади.

9. «Більш всього убогих не забувайте,
— повчає він дітей, — скільки
можете, по силі годуйте і подавайте
милостиню сироті, і вдовицю
виправдовуйте самі, а не
дозволяйте сильним губити
чоловіка». Попереджає він своїх
дітей і від жорстокостей в судових
справах і від неправосудних
наказів.

10. З метою усунення князівських
міжусобиць, Мономах закликає
дітей суворо дотримуватись
вірності князівському слову і
присяги. Рекомендує вести
спостереження за
дружинниками і не допускати
насилля над населенням.
При вирішенні питань про
взаємовідносини світської і
духовної властей Мономах
відводить церкві почесне, але
явно підлегле місце. В цілому
«Повчання» пронизане
турботою про велич і славу
своєї держави. В
автобіографічній частині
«Повчання» Мономах
змалював ідеал руського князя
— політика, державного діяча,
монарха.

11. В листі до Олега
Святославовича —
ворога, який зазнав
поразки та убив свого
хрещеного сина Ізяслава,
Мономах закликає до
примирення і прощення.
Він пише: «Я не є тобі
ворог, ні месник».
Весь сенс твору Мономаха
полягає в ідеї єднання:
«Тому що не хочу я лиха,
а добра хочу братам і
Руській землі».

12. «Слово про полк
Ігорів»

13. В 1185 році Новгород-Сіверським князем Ігорем Святославичем був
здійснений невдалий похід на половців. Цьому походу, що
викликав великі бідування, і було присвячене «Слово». В творі
мовиться про Ігоревий похід як про патріотичний подвиг, якому
співчувала вся Руська земля. Нещастя і біди Ігорева війська
«Слово» пов’язує з феодальними міжусобицями. Це був заклик до
руських князів, до єдності перед навалою монголів. «Слово про полк
Ігорів» мало велике значення для процесу пробудження
національної самосвідомості народу тих часів.

14. «Моління Данила Заточника»
Автор «Моління» — один із феодально-залежних людей, що страждав від свавілля крупних
феодалів і перебував в ув’язненні, звертається до князя, як до носія сильної державної влади,
який може стримати свавілля феодалів і захистити Русь від зовнішніх ворогів.
Князівську владу автор вважає єдиною силою, здатною навести порядок у країні. У зверненні
автор малює ідеалізований образ мудрого і волелюбного князя, який піклується про благо
підданих:
«Вода — мати рибам, а ти, княже, нам — людям своїм. Земля плод, дає достаток, дерева,
городину, а ти нам, княже, багатства і славу».
Князь, на думку автора «Моління», повинен бути грозою не тільки для зовнішніх ворогів, але
й для своїх підлеглих. Автор пропагує ідею створення нічим не обмеженої влади князя, при
цьому попереджає князя:
«Не корабель топить людина, не вітер; те ж і ти, князю, не сам володієш, а в печаль ведуть
радники твої».

15. Ідеалізація князівської влади Данилом Заточником
очевидна. Всі біди автор приписує головним чином
діям бояр і чинів князівської адміністрації. В
«Молінні» автор відстоює ідею сильного господаря,
який спроможний отримати натиск зовнішньої
навали і захистити своїх підлеглих від зловживань і
насильств з боку бояр.

16. Політична література ХІІІ–ХIV століть
В 1243–1480 рр. на Русі панувала система монголо-татарського
феодалізму. Монгольське панування знайшло відображення у
творах епископа Серапіона Володимирського. На думку
Серапіона, в спустошенні руських земель від монголів винні самі
русичі, що погрузли в безвір’ї та пороках, за що їх бог покарав.

17. У другому творі, написаному після смерті хана Берке і роздачі
золотоординськими ханами грамот руському духовенству, Серапіон
заспокоював своїх слухачів, що «гнів божий перестане і ми в радості
поживемо в землі своїй». Він виключає із своїх останніх повчань
передбачення близького кінця світу.
Битва на Куликовому полі 1380 року пробудила свідомість руського народу і
зміцнила ідею в справі об’єднання всіх сил проти монголів. Ці питання
знайшли відображення в «Побоїщі Великого князя Дмитра Івановича на
Дону з Мамаєм» і «Задонщині». Вцілому в політичній літературі ХІІІ–ХIV ст.
відображена боротьба між феодалами і кріпаками-селянами, а також ідея
зміцнення Руської держави та її боротьба за незалежність.

18. Монгольський ярлик,
пайцза – металева чи
дерев’яна пластина з
написом, що видавалася
особам як символ
делегування влади,
наділення особливими
повноваженнями.