1. Т.Г. Шевченко…
Художник з
душею поета
Виконав
учень 9-А класу
Алчевської інформаційно-
технологічної гімназії
Рахмонов Алібек
Алчевськ 2009

2. Талант художника

3. Природа щедро наділила кріпацького сина
не лише поетичним генієм, а й талантом
художника, які ніколи не зраджували йому, Довго те діялось. Ще в школі,
навіть у години страждань і тяжкої неволі. Для Таки в учителя – дяка,
Тараса Григоровича малювання стало
потребою, вираженням його творчого духу. У Гарненько вкраду п'ятака –
Шевченкові поєднувалися й боролись Бо я, було, трохи не голе.
водночас поет і художник. Про свою
пристрасть до написання творів і малювання Таке убоге – та й куплю
Кобзар оповів у вірші «А.О. Козачковському»: Паперу аркуш. І зроблю
Маленьку книжечку. Хрестами
І візерунками з квітками
Кругом листочки обведу.
Та й списую Сковороду
Або «Три царіє со дари».
Почаївська лавра,1846

4. Обдарований від природи, хлопчина
рано відчув тягу до малювання. Ще
змалку крейда і вуглинка були для нього
неабиякою радістю. Все ними малює:
стіни, лави, стіл у хаті й на дворі, у себе і в
гостях. Якось прийшла сестра Катерина з
панщини і не впізнала своєї хати:
візерунками розмальовані стіни, долівка і
навіть призьба. Хлопець любив
зображувати птахів, звірів, людей. Коли
юний художник намалював п’яного дяка,
то був ним покараний.

5. Талант художника проявився рано, значно
раніше, ніж талант поета. Якщо перші
літературні спроби припадають на 1836-1837
роки, то найбільш ранній малюнок, що
дійшов до нас і відомий під назвою
«Погруддя жінки» або «Жіноча голівка»,
датований самим автором 1830 роком. З цієї
юнацької роботи і розпочалась творчість
видатного художника.
Зліва внизу на малюнку чорнилом є
авторський напис : «На память Александру
Ивановичу Уварову». Про родину Уварових
Т.Г. Шевченко згадує в повісті «Художник»:
«Праздник встретил я в семействе Уваровых.
Не подумайте – графов. Боже сохрани, мы
ещё так высоко не летали. Это простое,
скромное купеческое семейство, но такое
доброе, милое, гармоничное, что дай бог,
чтобы все семейства на свете были таковы. Я
принят у них как самый близкий родной».

6. 22 квiтня 1838 року Тараса
Шевченка викупили з кріпацтва. Звільнення дало право Тарасу
Григоровичу вступити до Академії
мистецтв. Він став одним із
найулюбленіших учнів Брюллова
Тарас переходить із класу в клас як
кращий учень. У малярстві він робить
дедалі помітніші успіхи.
Від самого вступу Шевченка до
Академії «Петербурзьке товариство
заохочення митців» зробило його своїм
стипендіатом. Праця його в Академії
йшла успішно. За рік по вступі до неї – 3
травня 1839р. Шевченко дістав у
нагороду за програмний малюнок
срібну медаль. За картину “Хлопчик-
жебрак, що ділиться хлібом з собакою”
дістав другу срібну медаль та похвалу
від Ради Академії.
«Хлопчик-жебрак»

7. Україна
Печерська Київська криниця, 1844
Хата батьків у Кирилівці
Весна. Садочки зацвіли,
Неначе полотном укриті,
Росою божою умиті,
Біліють. Весело землі;
Цвіте, красується цвітами.
Садами, темними лугами.
«Чума»

8. Шевченко сумує за рідним краєм. Він мріє відвідати Україну:
Хочеться хоч подивиться
На свій край на милий!
На високії могили!
На степи широкі!
“Вдовина хата”
“Селянське подвір’я”
“Жебрак на цвинтарі “
У 1843 році поет подорожує Україною, відвідує місця, дорогі його серцю, робить
замальовки. Україна постає перед поетом з усіма злиднями та гнітом, під тягарем яких
стогнало закріпачене селянство, брати, родичі Шевченка, увесь його народ. Скрізь бачив
Тарас Григорович, як знущаються з кріпаків лукашевичі, трепови, тарновські та інші
поміщики-кріпосники.

9. «Видите, паны там бенкетуют, а мужики
голодают. Да еще мало того: в селе, кроме
корчмы, что ни улица, то шинок, а в каждом
шинке, для приману людей, шарманка играет.
Вот мужик бедный и пропивает последнюю
нитку под немецкую музыку» («Музыкант»).
“Чумаки серед могил”
“Знахар”
“Сліпий”

10. Під час подорожі по Україні, любов до рідного краю наштовхнула Шевченка на
створення цілої серії картин. Уміння інтерпретатора історії він виявив у трьох офортах серії
“Живописна Україна” – “Дари в Чигирині 1649 року”, “Судня рада” і “Старости”, на яких
відображено історичні місця, побут і природу країни. Повернувшись до Петербурга,
митець завершує навчання в Академії, видає власними коштами і поширює альбом під
назвою “Живописна Україна”.
На офорті «Старости» зображено сватання у
простій селянській хаті. Наречена пов'язала
сватам рушники через плечі і подає своєму
зарученому на тарілці вишиту хустку. Батько й
мати вже благословили молодих. Шевченко
показує високу мораль устоїв українців.
Відтворено атмосферу гармонії тихого,
задушевного щастя: соромливо схилена
голова нареченої, щасливе обличчя матері,
що теж схилене у зажурі. Дрібними точними
штрихами художник передає вирази облич,
складки одягу, побут селянської хатини,
обриси ікон на сволоці, чим створює відчуття
життєвості, національний колорит.
Постать свата, який споглядає дійство у правому кутку невеличкої кімнатки, впевнена, велична,
сповнена осмислення й відповідальності за вчинок. Утвердження доброї волі домінує у творі.

11. “Дари в Чигирині 1649 року”
Звертаючись до минулого свого народу, Шевченко у своїй творчості вдається до
історичного моменту – об’єднання з Росією.
Офорт «Дари в Чигрині 1649 року» зображує послів, які прибули до Б.Хмельницького з
дарами від російського царя, польського короля та турецького султана і чекають на
прийом гетьмана. У сусідній кімнаті, вхід до якої охороняють двоє запорожців,
збирається рада війська.
Гострою, виразною психологічною характеристикою кожного з послів митець
примушує глядача наперед вгадати хід наступних подій. Досить глянути на нервову і
розгублену постать турка, на польського посла, який безнадійно забився в куток, щоб
зрозуміти, наскільки марна їх дипломатична місія. Як у воду опущений і російський
боярин.
Офорт можна з повним правом вважати
першим історичним твором в українському
образотворчому мистецтві. Шевченко
досить майстерно, завдяки світлотіні,
розставляє в офорті акценти. Тут «осяяні»
фігури послів, вартового козака та групи
козаків, що збираються на раду, тобто
засобами світлотіні художник зав’язує
сюжетну канву зображених подій.

12. На офорті «Судня рада» Шевченко зображує сільський схід, який, за народним звичаєм,
повинен розв’язати суперечку поміж односельцями. З глибокою пошаною до носіїв народної
правди й честі змальовує художник трьох стариків-сусідів. Найстарший «отаман» – сидить на
призьбі, двоє інших стоять поруч. Перед ними з непокритими головами – позивач, свідомий
своєї правоти, і похнюплений відповідач. Шевченко будує центральну групу на тлі білої, яскраво
освітленої сонцем стіни старої хати. Глибока тінь від стріхи ще більше підкреслює білизну стіни.
Праворуч, за рогом, у тіні, уважне око бачить ще дві постаті: чоловік у високому картузі,
одягнений не по-селянськи, читає якийсь папір, а перед ним стоїть селянин із штофом у руці.
Неважко здогадатися, що чоловік у картузі – це писар, сільська п’явка, хабарник і п’яниця, який
наживається з неграмотності й затурканості селян.
Центрального героя – «суддю-отамана» –
поважаного і шанованого сивочолого
чоловіка, Шевченко вимальовує досить
прискіпливо. Його брови зведені й глибока
задума оповила обличчя. Вся його постать
грузна, важка, сконцентрована. Тримаючи
палицю в руці, знаходячись якраз
посередині між кривдником і позивачем,
він от-от виголосить слово правосуддя. В
далечині, за лівим краєм стріхи хатини,
видніються бані церкви – як всевидяще
Боже око, у якого на всі мирські справи
готується свій Суд.

13. «...Я малюю тепер Україну і для історії прошу вашої допомоги; я, здається,
тоді вам розказував, як я думаю це зробити. Бачите, ось як. Намалюю
види, які є на Україні, чи то історією, чи то видом своїм прикметні, вдруге -
як теперішній народ живе, втретє - як він колись жив і що виробляв...»
(Лист до Бодянського від 29 червня 1844 р.)

14. Згодом, Шевченко знайшов роботу в Київській
археографічній комісії. Весною 1845 року він
знову виїхав на рідну Україну, тепер надовго, у
складі Київської археологічної комісії. Він
подорожував Київщиною, Полтавщиною,
Поділлям, Волинню, Чернигівщиною.
Воздвиженський
монастир, 1845 І все то те, вся країна,
Повита красою,
Зеленіє, вмивається
Дрібною росою.
«Сон»
Узлісся
Костьол у Києві, 1846
Художникові довелося побувати у різних куточках
України, де він змальовував і описував історичні
пам’ятки. З часу його подорожей залишилось чимало Повінь, 1845
акварелей, простих і природних за своїми сюжетами.

15. Почаївська лавра
«Возвращаясь из Почаева, я зашел в Кременец
посмотреть на Королеву Бону и на воздвигавшиеся в то
время палаты, или кляштор, для Кременецкого
лицея…» («Варнак»).
«Измеривши вдоль и поперек Волынь и
Подолию и дождавшись в Житомире
осенней грязи, мы возвратились
благополучно в Киев» («Прогулка с
удовольствием и не без морали»).

16. Із серії «Притча про блудного сина»
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині -
Однаковісінько мені.
В неволі виріс між чужими,
І, не оплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу,
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні
На нашій - не своїй землі.
І не пом'яне батько з сином,
Не скаже синові: "Молись,
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись".
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні...
Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені.

17. У другому періоді заслання з новою силою
зазвучав могутній голос художника на захист
поневоленої людини. Це найяскравіше
виявилося у серії «Притча про блудного сина»,
що є вершиною його творчості років заслання.
Своїми думками про неї Шевченко поділився з
Бр. Залеським 8.ХІ 1856 року: «Недавно мне
пришла мысль представить в лицах
евангельскую притчу о блудном сыне, в нравах и
обычаях современного русского сословия. Идея
сама по себе глубоко поучительна, но какие
душу раздирающие картины составил я в моем
воображении на эту истинно нравственную
тему». Сюжети цієї серії навіяні самим життям:
«...я имел случай просидеть под арестом в
одном каземате с колодниками и даже с
клейменными каторжниками...» .

18. У «Притчі про блудного сина»
Шевченко створив образи глибокої
життєвої правди і широкого
узагальнення. Він викрив і засудив
соціальну несправедливість
самодержавно-кріпосницького ладу,
мерзенність миколаївської солдатчини,
що морально й фізично калічила
людей. Такі твори цієї серії, як «Кара
колодкою», «У в’язниці», «Кара
шпіцрутенами», силою викриття й
протесту проти потворності суспільного
ладу, проти самодержавства не мають
подібних в українському й російському
образотворчому мистецтві ні до
Шевченка, ні довго після нього.

19. Винятково характерний запис
знаходимо в щоденнику від 26 червня
1857 p., де Шевченко пояснює, чому
блудний син взятий не з вищого, а з
середнього стану суспільства: «На
пороки и недостатки нашего высшего
общества не стоит обращать внимания.
Во-первых, по малочисленности этого
общества, а во-вторых, по застарелости
нравственных недугов, а застарелые
болезни если и излечиваются, то только
героическими средствами. Кроткий
способ сатиры тут недействителен».

20. Жiноча доля у творчостi
Тараса Шевченка
Циганка-ворожка,1841 Молитва за померлих,1856

21. Поряд з величними постатями героїчних борців, народних месників, поряд з сторичними
діячами визвольного руху в творчості Т.Г. Шевченка проходить прекрасний своєю моральною
силою i чистотою образ трудящої жiнки-матерi, сестри, дiвчини, коханої.
Жіноча доля, хто ii розкаже?
Жіноча доля, хто ii збагне?
Їй на землі моїй чомусь
найважче...
Малюнки Шевченка
до “Кобзаря”

22. «Такого полум'яного культу материнства, - писав М.Т. Рильський, - такого
апофеозу жіночого кохання й жіночої муки не знайти, мабуть, нi в одного
з поетiв свiту. Нещасний в особистому житті, Шевченко найвищу i
найчистішу красу світу бачив у жiнцi, в матері».
У нашім раї на землі
Нiчого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим…
I на оновленій землi
Врага не буде, супостата,
А буде син, i буде мати,
I будуть люде на землі…
Селянська родина, 1843

23. Для Т.Г. Шевченка жiноча недоля була згустком
болю, що запiкся в його серцi. Крiпацька неволя -
це доля рiдної матерi, яку передчасно "у могилу
нужда та праця положила", доля сестер Катрi,
Ярини, Марiї - голубок молодих, у яких "коси в
наймах побiлiють", це трагiчна доля його першої
трепетної любовi - Оксани Коваленко, доля всiх
нещасних жiнок, що "нiмi на панщину iдуть i
дiточок своїх ведуть". Т.Г. Шевченко гнiвно
виступав проти жiночого безправ'я. Вiн нiби зiбрав
воєдино у своєму зболеному серцi страждання
поневолених жiнок усiх епох i схвильовано
розповiв про них цiлому свiтовi.

24. Розповідаючи в "Гайдамаках" про кохання Яреми й
Оксани, Шевченко описував і свою першу любов.
Первоцвіт серця Яреми, його Оксану, звів приблуда
москаль, вона мала од нього дитину, а потім,
покинута ним, збожеволіла.
Було вночі
сидить під тином, мов зозуля,
та кукає або кричить,
або тихесенько співає.
та ніби коси розплітає.
А потім знов кудись пішла,
Ніхто не знає, де поділась,
занапастилась, одуріла.
А що за дівчина була!
Так, так що краля! І не вбога, Малюнок Шевченка
та талану Господь не дав, до “Кобзаря”
а може, й дав, та хтось украв
і одурив святого Бога!

25. Страшним пророцтвом встав перед поетом
образ Катерини. Він поєднався у
свiдомостi поета з образом України, у
довгому дiалозi з якою поет перебував
протягом життя, шукаючи спасiння для
сплюндрованої землi-жiнки.
Кохайтеся, чорнобривi,
та не з москалями,
бо москалi - чужi люде,
роблять лихо з вами.
Москаль любить жартуючи,
жартуючи кине;
пiде в свою московщину,
а дiвчина гине. «Катерина» (етюд для
пам’ятника Т. Г. Шевченка в
Якби сама, ще б нiчого, Серце в'яне, спiваючи,
Харкові). Гипс. 1934.
а то й стара мати, коли знає за що.
що привела на свiт божий люди серця не побачать,
мусить погибати. а скажуть - ледащо.
Кохайтеся ж, чорнобривi,
та не з москалями,
бо москалi - чужi люде,
роблять лихо з вами.

26. «Я намалював Катерину в той час, як вона
попрощалася зі своїм москаликом і
вертається в село; у царині під куренем
дідусь сидить, ложечки собі струже, а вона,
сердешна, тільки не плаче ... а москаль
дере собі, тільки курява ляга; собачка ще
поганенька доганя його та нібито гавкає. По
однім боці могила, на могилі вітряк, а там
уже степ тільки мріє. Отака ота картина!»
(Т.Шевченко. Лист до Г.С.Тарнавського від
25 січня 1843 р.).
Катерино, серце моє!
Лишенько з тобою!
Де ти в світі подінешся
З малим сиротою?
Хто спитає, привітає
Без милого в світі?
Батько, мати — чужі люде,
Тяжко з ними жити!

27. Постать знеславленої дівчини – смисловий центр
твору. Модельована теплими фарбами, вона різко
контрастує із силуетно зображеною постаттю
москаля на коні зліва на затіненій частині картини.
Кличе мати вечеряти,
А донька не чує;
Де жартує з москаликом,
Там і заночує.
Не дві ночі карі очі
Любо цілувала,
Поки слава на все село
Недобрая стала.
Нехай собі тії люде,
Що хочуть, говорять:
Вона любить, то й не чує,
Що вкралося горе.
Прагнучи до посилення емоційного звучання твору,
автор поетизує героїню, свідомо прикрашаючи її. На
дівчині святковий одяг: біла, з довгими пишними
рукавами сорочка, барвиста плахта, червоний фартух,
з прикрашеної вінком голівки спадають,
розвиваючись на вітрі, довгі червоні стрічки.

28. Порівняно з величною постаттю Катерини москаль
виглядає мізерним, іграшковим. Холодний, зеленкувато-
синій тон підсилює трагедію дівчини – покритки, її
сумний настрій. Впадає в око і співчутливий погляд діда.
Відірвана гілка на землі символізує скалічене молоде
життя.
Пішла селом,
Плаче Катерина;
На голові хустиночка,
На руках дитина.
Вийшла з села — серце мліє;
Назад подивилась,
Покивала головою
Та й заголосила.
Як тополя, стала в полі
При битій дорозі;
Як роса та до схід сонця,
Покапали сльози.

29. У баладі "Тополя" та однойменному малюнку зображення самітньої тополі
відразу налаштовує читача й глядача на сприймання розповіді про одиноку,
покинуту коханим героїню:
По діброві вітер виє,
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу.
Стан високий, лист широкий
Марне зеленіє.
Кругом поле, як те море
Широке, синіє.
Чумак іде, подивиться
Та й голову схилить,
Чабан вранці з сопілкою
Сяде на могилі,
Подивиться — серце ниє:
Кругом ні билини.
Одна, одна, як сирота
На чужині, гине!

30. Картини на
історичну та
міфологічну
тематику

31. В останні роки заслання Шевченко створив значну кількість сепій та акварелей.
Вони присвячені міфологічним,історичним, літературним темам, які змістом та
ідейною спрямованістю були співзвучні настроям Шевченка. Вони свідчать про
великі художні досягнення майстра, його блискучу техніку, широкий творчий
діапазон.
Олександр Македонський проявляє довіру
своєму лікареві Філіппу

32. Не заревуть в Україні
Вольнії гармати.
Не заріже батько сина,
Своєї дитини,
За честь, славу, за братерство,
За волю Вкраїни.
Не заріже – викохає
Та й продасть і різницю
Москалеві. Це б то, бачиш,
Лепта удовиці
Престолові-отечеству
Та німоті плата.
Смерть Богдана Хмельницького

33. Портрети

34. В 1845-1847 роках Тарас Григорович
створив ряд портретів, які переконливо
свідчать про зростання художника, про
поглиблення психологічної характеристики
образів.
Пантелеймон
Олександрович
Куліш
Він почав працювати над ними ще кріпаком. В Академії
продовжував роботу цьому напрямку. Незабаром Т.Г.
Шевченко стає одним з відомих і популярних
портретистів. Створені ним образи відзначаються
невимушеністю, відсутністю штучної святковості,
вдалою композиційною бадьорістю й свіжістю барв,
Євген Павлович намаганням дати психологічну характеристику людині.
Гребінка

35. Павло Васильович
Енгельгардт
Галерею портретів, написаних
Шевченком, відкриває портрет
поміщика Павла Енгельгардта,
виконаний на досить високому рівні.
Перед нами горда людина, яка знає
собі ціну. Пан П.В.Енгельгард
одягнений у фрак коричневого
кольору, з-під якого видно синій
жилет, на шиї пана елегантно
пов'язано ліловий шарф, вираз очей
Енгельгардта самозакоханий.

36. Невідомий, зображений на портреті,
сидить на стільці й уважно дивиться на
глядача виразними, трохи сумовитими
очима. Перед нами розумна, серйозна й
разом з тим добра, чуйна людина. Це перший
портрет Шевченка, в якому людину
зображено в позі сидячи. Згодом така
композиція в його портретній творчості
набуде поширення. Цікавою деталлю, що
урізноманітнює композицію портрета, є
вишуканий жест спертої на спинку крісла
руки, в якій портретований тримає чубук.
Художник застосував у ньому різноманітні
технічні прийоми: найдрібнішими мазками
написані й рука, більш широкими й
вільними- волосся, а ще ширшими, власне,
витриманими в різних світлотіньових граціях
широкими кольоровими площинами – одяг.
Все це надає образові необхідної життєвої
переконливості.

37. Історія жіночих
портретів

38. Ганна Закревська
У 1843 році, коли Шевченко
перебуває на Україні, він зустрічає
Ганну Закревську, якій згодом
присвятив вірш «Г. З.» і написав її
портрет.
Якби зострілися ми знову,
Чи ти злякалася б, чи ні?
Якеє тихеє ти слово
Тоді б промовила мені?
Ніякого. І не пізнала б.
А може б, потім нагадала,
Сказавши: снилося дурній.
А я зрадів би, моє диво! Ганна була 20-річною красунею, мала двох
Моя ти доле чорнобрива! дітей і була визнаною всіма «царицею балів».
Якби побачив, нагадав Варвара Рєпніна вважала її легковажною,
Веселеє та молодеє холодною кокеткою, не гідною Шевченка
Колишнє лишенько лихеє. Тарас Григорович і сам розумів, що його
Я заридав би, заридав! кохання до Ганни не могло бути щасливим, що
І помоливсь, що не правдивим, він не мав права міняти щось в її долі і
А сном лукавим розійшлось, поривався з її оточення, щоб «не бачити, не
Слізьми-водою розлилось чути…»
Колишнєє святеє диво!

39. Княжна Варвара Миколаївна
Містечко Яготин Полтавської губернії (тепер райцентр
Київської області) лежить неподалік від Мосівки і
Березової Рудки, де бував Шевченко влітку 1843 року,
коли вільно подорожував по Україні як поет і художник.
Вперше сюди він завітав у липні, а з жовтня 43-го по
жовтень 44-го року з перервами мешкав у сімействі
Миколи Григоровича Рєпніна-Волконського — князя,
генерала, старшого брата декабриста С.Волконського.
Дочка князя, 35-річна Варвара, захопилася
талантом і поезією Шевченка й закохалася в нього
на все життя. Оскільки кохання не було взаємним,
то княжна вирішила, що їй Богом призначено ...Ваш добрый ангел осенил
стати янголом-охоронцем поета, і всіма силами Меня бессмертными крылами
своєї душі боролася з жагучим почуттям. И тихостройными речами
Мечты о рае пробудил —
Поет з великою повагою поставився до
любові Варвари, але не міг примусити серце такими рядками закінчується
відповісти на щире кохання. Врешті-решт між присвята до поеми «Тризна»,
створеної Т.Шевченком в Яготині.
ними зав’язалася тепла довірлива дружба,
Перед присвятою після заголовку
яка не переривалася майже до останніх років
написано: «На память 9 ноября 1843
життя Т.Шевченка. года. Княжне Варваре Николаевне
Репниной».

40. «Моя ти любо!»
В дачному селищі Стрельна біля Петербурга в червні 1860
року на дачі Надії Забіли, української поміщиці, Шевченко
знайомиться з наймичкою, колишньою кріпачкою, 20-
літньою Ликерою Полусмаковою.
Граціозна, з кучерявою голівкою, зовні дуже схожа на
Марію Максимович — вона полонить душу поета,
пробуджуючи знову, вкотре, надію знайти милу серцю
дружину. Поет присвячує своїй коханій вірш, який так і
називає «Ликері»:
Моя ти любо! усміхнись
І вольную святую душу,
І руку вольную, мій друже,
27 вересня 1860 року у вірші, Подай мені.
присвяченому Ликері, ми чуємо біль і Шевченко спочатку закохувався, а потім починав
смуток поета за втраченими ілюзіями: з коханої творити дівчину своєї мрії. Тому,
закохавшись у Ликеру, поет багато часу проводить
Давнє-колишній та ясний з нею в розмовах, за останні гроші купує їй одяг,
Присниться сон мені!.. і ти!.. взуття, гостинці, присвячує їй вірші, малює
Ні, я не буду спочивати, портрет, поселяє її в окрему кімнату, наймає їй
Бо й ти приснишся. І в малий учителя, який починає залицятися до дорученої
Райочок мій спідтиха-тиха йому учениці, мріє про сім’ю. Аж раптом —
Підкрадешся, наробиш лиха... розрив!
Запалиш рай мій самотний.

41. «Миле, чарівне
Дорогою з Нижнього до Петербурга Шевченко
створіння» затримався на кілька днів у Москві, де відвідав родину
Максимовичів. Михайло Олексійович Максимович —
український вчений, природознавець, історик,
фольклорист і мовознавець, перший ректор Київського
університету — на честь поета влаштував обід. Там
Шевченко і познайомився з його молодою дружиною
Марією, якій того ж вечора подарував автограф одного з
найкращих своїх ліричних віршів «Садок вишневий коло
хати», написаний ще в казематі Петропавлівки перед
засланням.
У щоденнику з’явився запис:
«Заехали к Максимовичу... Хозяйки его не застали
дома... Вскоре явилась и она, и мрачная обитель
ученого просветлела. Какое милое, прекрасное
создание. Но что в ней очаровательней всего, это
чистый, непосредственный тип моей землячки.
Она проиграла для нас на фортепьяно несколько
наших песен. Так чисто, безманерно, как ни одна
великая артистка играть не умеет. И где он,
старый антикварий, выкопал такое свежее и
чистое добро? И грустно и завидно...»
М.Максимовичу на той час було 50 років, а скільки було його дружині Марії Василівні —
невідомо, але якщо судити з портрета, намальованого Шевченком у 1859 році, то, десь років 20 –
25. Там, у Москві, вона нібито пообіцяла допомогти поетові знайти в Україні наречену.
Тарас Шевченко і Марія Максимович листувалися.

42. Автопортрети
Це він чи образ молодої волі?
Яка різниця... В ризниці старій
Академічної церковці антресолі
Приставлено – майстерня. Возрадій,
Тарасе: несподівана майстерня
І – на короткий час! – твоє житло...
...Підвівся. Лиця змучені, бліді.
Чоло юнацьке – також побіліле.
Гарячі очі пропікають світ –
На Україну б, на Дніпро летіли –
Як рідних серцю хочеться орбіт!
Сюртук накинув на плече.
Овал
Упевнено прокреслив на мольберті.
Овал, але перейдено межу.
Із небуття – у новоріччя волі!
Вчорашній раб на полотно нужденне
Обрушується. Молодості шквал.
«Кріпацтво, смерть - це все таке буденне;
писатиму я свято - свято в мене...»
А свято не вміщається в овал!
Роман Лубківський

43. На «Автопортреті» 1840 р.
Шевченко у розквіті творчих сил,
сповнений високого натхнення.
Створений портрет в академічній
майстерні художника
Пономарьова, де поет перебував
під час хвороби наприкінці 1838
– початку 1840 рр. Працював
Тарас над «Автопортретом» у
січні – лютому, коли почав
видужувати.

44. Автопортрет, написаний в Яготині 23-26.09 1843 і подарований Варварі Рєпніній
разом з рукописом поеми «Тризна», зображує Шевченка за роботою. Тут виразно
передано уважне сприйняття молодим художником навколишнього життя.
Портрет виконано вільним, упевненим штрихом, близьким до манери малювання
гілкою на міді.
Душе с прекрасным назначеньем
Должно любить, терпеть, страдать;
И дар господний, вдохновенье,
Должно слезами поливать.
Для вас понятно это слово!..
Для вас я радостно сложил
Свои житейские оковы,
Священнодействовал я снова
И слезы в звуки перелил.
Ваш добрый ангел осенил
Меня бессмертными крылами
И тихоструйными речами
Мечты о рае пробудил.
“Тризна”

45. З портретів, виконаних під час
перебування Шевченка в Аральській
експедиції (1848-1849), до нас дійшов
лише один, його художник
незабаром подарував А.
Венгжиновському в Оренбурзі.
Шевченко зображує себе у вбранні,
яке носив у експедиції,- звичайному
цивільному платті і світлому кашкеті з
великим козирком, на обличчі сліди
втоми від нелегких мандрів.

46. Офорт виконано в Петербурзі, не пізніше
серпня 1860 р. В основу покладено малюнок,
створений Шевченком ще 1845 р. в Україні, в
пору його високого поетичного натхнення.
Символічний зміст був очевидний уже для
сучасників, які вбачали в портреті не стільки
самозображення Шевченка, скільки
узагальнений образ народного поета у мить
його осяяння.
Словом я возвеличив
отих малих рабiв нiмих
i на сторожi коло них
поставив слово.
У руці митця – піднята вгору, запалена свічка. Світло ж традиційно асоціюється з духом.
Воно є також символом творчої сили, а сама свічка, що горить, уособлює індивідуалізовану
творчість. Яскравий спалах осяює поетове чоло, кидає полиски на зіниці затінених очей і,
пригаснувши, висвітлює майже в сувій згорнений аркуш, на тлі якого завмерло поетове
перо. Саме ця акцентована світлом діагональ сприяє прочитанню метафоричності
Шевченкового твору, в якому відображено боротьбу світла духу й темноти ночі. У поезії
Шевченка слова "темінь", "тьма" також асоціюються з неволею, а "світ", "світло»– з волею і
правдою.

47. Останній з автопортретів — у шапці й
кожусі, створений не пізніше 4 грудня 1860
за фотографією А. Деньєра, зроблоеною
1859, дає узагальнений образ
портретованого. Твір вражає глибиною і
цілісністю характеристики. Недаремно
сучасники поета вважали його найвдалішим і
найбільш схожим з усіх прижиттєвих
зображень Шевченка.
Технічно портрет виконано бездоганно.
Офортний штрих набув тут виняткової
експресії. Штрихуванням вкрито не лише тло
навколо голови, а й усе зображення:
перегукуючись з енергійним штрихом, яким
передано смушеву шапку й комір кожуха,
воно надає портретові своєрідної суворості.
На портреті є авторський підпис, також дата
виконання та монограма з облямованих
колом літер, написаних енергійним
розчерком.

48. Останній автопортрет, виконаний 1 лютого 1861 року, відтворює
образ безнадійно хворого художника. Густий морок, з якого виступає
освітлене тим же контрастним бічним світлом обличчя Шевченка,
посилює трагізм твору.
Чи не покинуть нам, небого,
Моя сусідонько убога,
Вірші нікчемні віршувать,
Та й заходиться риштувать
Вози в далекую дорогу,
На той світ, друже мій...
До останніх хвилин свого життя Тарас
Григорович Шевченко працював у своїй
майстерні при Академії мистецтв.
Буквально в ній він і помер.

49. 9 березня 1861 р. друзі прийшли привітати поета
з 47-м днем народження і побачили, що йому
зовсім погано. Лікар встановив у нього водянку
легень. Кожне слово давалося Шевченкові з
превеликим трудом. Вранці 10 березня він захотів
зійти вниз у майстерню і упав зі сходів... Коли до
нього підбігли, поет був уже мертвий... Так, у
розквіті творчих сил, скінчилося життя цієї
видатної людини.
У мистецтві Шевченко досяг таких
надзвичайних успіхів, що по праву заслужив
славу першого офортиста Росії. Художники,
друзі Шевченка, називали його "російським
Рембрандтом", а імператорська Академія
художеств змушена була присвоїти йому
почесне звання академіка-гравера. Гравюри
Шевченка зберігали й використовували в
Академії як оригінали для копіювання
молодими художниками.
Посмертна маска

50. Здалека, з лівого берега Дніпра, видно гору–
могилу. Її бачать усі ті, хто пливе повз Канів Дніпром.
Це святе місце національної прощі, яке вибрав сам
поет серед мальовничих дніпровських гір – круч.
Понад століття дивиться наш пророк звідси на всю
Україну, якій він віддав свій талант, своє серце.