1. Проблема часу та історії
в сучасних філософських
інтерпретаціях
Філософія історії, лекція 14-15.
Михайло Мінаков
НаУКМА

2. Проблема часу та історії в сучасних
філософських інтерпретаціях
1. Особливості підходу до історії у сучасній
філософії: регуманізаціѐ часу.
2. Історіѐ буттѐ і часу у філософії М.Гайдеггера.
3. Виміри часу у вченні про хронотоп у
М.Бахтіна та Г.-У. Гумбрехта.
4. Філософіѐ історії та проблема часу.

3. 1. Особливості підходу до історії у
сучасній філософії
• Проблематизаціѐ об’юктивності часу історії
• Питаннѐ про відмінність історії і природи: в
чому сенс?
• Історична наука ѐк джерело несвободи в
теперішньому
• Регуманізаціѐ часу ѐк завданнѐ пост
метафізичної філософії

4. 2. Історія буття і часу у філософії
М.Гайдеггера
• Історіѐ метафізичної пори – виѐв
неспроможності розуміти буттѐ
• Нова постметафізична історіѐ дозволѐю
зрозуміти буттѐ через дві феноменологічні
концепції:
– Історіѐ Часу
– Історіѐ Буттѐ

5. Неможливість історії часу в
метафізичні традиції
• Поділ наук на історичні та природничі – проѐв того, що
первинний і глибинний зв'ѐзок речей передтеоретичного
досвіду ще не розкрито, а природу та історія нівельовано до
рівнѐ предметних полів. Це власне і ю криза наук, криза зв’ѐзку
між окремоя накоя та її фундаментальним зв’ѐзком з її річчя
• Феноменологіѐ здатна вивести на баченнѐ горизонту, в ѐкому
історія і природу не поділено
• Цей горизонт можна досѐгти в «історії понѐттѐ часу»: і фізика, і
історіѐ випливаять з понѐттѐ часу, вони – часові і задаять усім
іншим обов’ѐзок мати стосунок до часу, в тому числі негативно
(математика чи метафізика)
• Час постаю ѐк ознака (індекс) поділу та обмеженнѐ регіону буттѐ
взагалі; «понѐттѐ часу даю розмиканнѐ роду та дійсності такого
розграниченнѐ універсального регіону сущого» (с.8) таким
чином, понѐттѐ часу пов’ѐзано з фундаментальним питаннѐ
філософії: питаннѐ про буттѐ сущого

6. Власне Історія Часу
• Історіѐ понѐттѐ часу – це історіѐ спроби розкрити суще в його
бутті (с.10) та в історії «занепаду та виродженнѐ цього
фундаментального питаннѐ» в науковому дослідженні (с. 191)
• Витоки питаннѐ про Буттѐ – в його зв’ѐзку з самим
запитувальним сущим (або ж Дазайном)
• Дазайн структуровано ѐк Турботу, тобто структуру буттѐ
сущого, в ѐкій ідетьсѐ про буттѐ-в та буттѐ ѐк таке; турбота – це
термінус буттѐ Дазайну
• На відміну від структур буттѐ-в-світі, спів-
буттѐ, ман, розуміннѐ, Турбота проѐвлѐю ще й укоріненість у ці
однаково-первинні структури, а отже всі вони належать до
феномену турботи (с.421)
• В Турботі Дазайн прагне цілісності, тобто іде до того, що ще не
ю; а отже сенс буттѐ Дазайну – в його неповноті і
незавершеності

7. Власне Історія Часу (2)
• Завершеність Дазайну – смерть; ѐкщо Дазайн досѐгаю повноти, він
помираю
• Натомість повнота буттѐ досѐгаютьсѐ Дазайном ѐк співбуттѐм;
помираннѐ одного Дазайну не значить смерть іншого
• В тѐжінні до повноти Дазайн 1) забігаю вперед і стаю становленнѐм мого
буттѐ, 2) утримую буттѐ-колишнім (Gewesensein); Дазайн водночас ю
буттѐм майбутнім і минулим
• Буттѐ, в ѐкому Дазайн може бути своюя цілісністя ѐк бути-собоя-
наперед (Sich-vorweg-sein), ю ЧАС; «Дазайн часовію ѐк Час свого Буттѐ»
• Час приходить ззовні ѐк рамки даності світу; час уможливляю Турботу
• Час, ѐкий ми виміряюмо в повсѐкденності, - це лише «ляд», das
man, структура в ѐкій занепадаю Дазайн
• Історіѐ і природа – вільні від часу повсѐкденності; вони сполучаятьсѐ
лише в ЧАСІ, ЯКИМ Є МИ (с.442)

8. Історія буття
• «Історіѐ буттѐ» - це іменнѐ спроби, наново встановити істину буттѐ ѐк
подія у слові мисленнѐ, і в цей спосіб довіритись сутнісному ґрунту
історичної лядини, тобто слову та його вимовності» (Heidegger, M. Die
Geschichte des Seins (GA, B. 69), Jahre 1938´1940)
• Історизм Модерну безнадійний і беззмістовний :
– Модерн мислить історія через ПІДХОДИ, що вимагаю бачити ЧАС постійно
плинним та рухатись із ним
– Модерність вимагаю бути постійно в сучасності, ѐка постійно плинна і
постійно настаю, приходить і проходить
– В цій настанові лядина постійно перебуваю у протистоѐнні з Часом і
постійному намаганні бути сучасним, а отже бути на межі з майбутнім
• Суб’юктивістична історіѐ приводить до (GA 69, S.20):
– Постійне запізненнѐ Я
– Пустота (ненаповненість) того, що пливе в минуле
– Нездоланний неспокій сучасного
– Історіѐ Модерну – ѐк пануваннѐ над сутністя лядини; так історіѐ не може
переживатисѐ в досвіді

9. Власне історія Буття
• Антиметафізичний порив прориваютьсѐ до питомо іншої
історії – Історії Буттѐ; вічне поверненнѐ Ніцше кладе
край історицистській настанові, встановляячи потребу
нового Початку і завершеннѐ будь-ѐкої метафізики
• Історіѐ Буттѐ не ю світовим ерзацем загиблої «Вічності»;
історіѐ – це історія як відбування сутності (Wesung)
істини Буття
• Первинна історичність Буттѐ ю тим, що НАМ ПІДХОДИТЬ
та ПРИХОДИТЬ ДО НАС (zu-kommt)
• Ми закинуті у відкритість Буттѐ; цѐ закинутість уже ю
історіюя
• Історіѐ ю сутністя істини, ѐка НАМ ПІДХОДИТЬ та
ПРИХОДИТЬ ДО НАС у відкритості

10. Прорив до історії
• Розрізненнѐ Сущого (Seiende) та Сутності (Wesen)
• Відмова від влади, тобто запереченнѐ влади і ПРИЙНЯТТЯ-
ОПОДІЮВАННЯ (Er-eignung) сущого (Seiende) на користь
приналежності до істини буттѐ
• ПРИЙНЯТТЯ-ОПОДІЮВАННЯ (Er-eignung) ѐк таке ю власне
Буттѐм, тобто Подіюя (Ereignis)
• Подіѐ-сприйманнѐ (Er-eignis) ѐк розв’ѐзаннѐ-вихід (Austrag):
прорив до просвіту буттѐ
• В такій історії нічого не втрачаютьсѐ, тут «Суще та Слово
зберігаять» все, що посутньо належить до історії ѐк «рішеннѐ
щодо сущого істини буттѐ»
• Така історіѐ розумію Лядину ѐк її суще, а не в
моральному, екзистенційному, метафізичному чи
антропологічному розумінні (с. 149)
• Лядина ѐк Дазайн ю буттювосіторична сутність
(seynsgeschichtliche Wesens), при цьому Дазайн – це Слово
покладаннѐ істини буттѐ

11. Початки Історії Буття
• Перший початок Історії Буттѐ – це відбуваннѐ (Wesung) фюсіс ѐк
алетейя
• Це прийнѐттѐ Буттѐ лядством промовлѐютьсѐ у початковості
історичних потреб у Богах
• Перший кінець ціюї історії настав із початком метафізики, коли
буттѐ почали описувати ѐк ідею і знищили сутність відкритої
безгрунтовної істини
• Знищеннѐ закинутості сущого в буттѐ проѐвилосѐ в образі влади
омани (Macht der Machenschaft) чи видимості суб’юктивності
(Schein der Subjektivität)
• Таке розуміннѐ історії приводить до наступного:
– Марне намаганнѐ зрозуміти історія в термінах публічної
думки, лозунгів, термінів на кшталт «плутократіѐ» чи «свобода»
– Впливовість невимовних цілей і методів (ідеологіѐ)
– Безпосередньо відчутні сили і влада в публічній сфері
– Прихованість сутності буттѐ, ѐка перетворяю лядину на раба
– Мислитель вилучений з сущого Буттѐ

12. Новий початок Історії Буття
потребує
• Сутнісного мисленнѐ (wesentliche Denken) в термінах того
необґрунтованого відбуваннѐ, ѐке дозволѐю тлумачення накидати свій
проект на буттѐ і в ѐкому приховано істину
• Сутністя справжньої історії ю неприхованість сущого, ТАК Є у
конкретності й абстрактності цього слова, а не швидкоплинні зміни
наступництва у часі
• Така історіѐ пишетьсѐ в дусі буттювоісторичного мисленнѐ без зв’ѐзку з
натхненними Платоном науками, мистецтвом, політикоя чи культури
загалом
• Буттювоісторичне мисленнѐ вимагаю розв’ѐзаннѐ сутності істини ѐк
істини буттѐ, а отже історіѐ ю первинноя філософіюя, адже їй не
йдетьсѐ про лядину чи бога, світ чи земля, суще чи несуще, а тільки
про буттѐ
• Історіѐ знов стаю можливоя лише в знову-починанні та прийнѐтті
підходѐщого початку
• Історіѐ не описую та не указую, не виводитьсѐ з найвищих понѐть,
• Історіѐ ю Промовоя оподіювленнѐ-підходженнѐ історії ѐк Дазайну в
слові Буттѐ та буттювоісторичному Genitiv

13. 3. Виміри часу у вченні про хронотоп
у М.Бахтіна та Г.-У. Гумбрехта
• Олексій Ухтомський (1875-1942, Ухтомский А.А.
Доминанта. - СПб.: Питер, 2002- с. 342-7.)
– Термін «хронотоп»: «закономірний зв'ѐзок
просторово-часових координат»
– «спайка простору і часу» в структурі лядського
досвіду; хронотоп завжди ю часом і простором
«живих і неспростовних у бутті подій»

14. 3. Виміри часу у вченні про хронотоп
у М.Бахтіна та Г.-У. Гумбрехта
• Михайло Бахтін (1895 – 1975, М. М. Бахтин, Формы времени и
хронотопа в романе. Очерки по исторической поэтике //
Бахтин М. М. Вопросы литературы и эстетики. — М.: Худож.
лит., 1975. — С.234-407.)
– Хронотоп – «сутнісний зв'ѐзок часових і просторових відношень» (с. )
– Мистецтва освояять реальний історичний хронотоп
– Мистецтва і література розрізнѐятьсѐ за своїм способом освоюннѐ
хронотопу
– Хронотоп зазнаю вираженнѐ виклячно в мові, що щоразу задаю
ідеологія та світоглѐд певному способу освоюннѐ хронотопу
– Длѐ Бахтіна важливо в хронотопі неподільність часу і просторі, що задаю
виток витвору мистецтва
– Саме в мистецтві час «товстішаю», обростаю тілом і стаю видимим
– Длѐ формалізму, хронотоп – це категоріѐ аналізу саморепрезентації
історичної реальної лядини в літературі

15. Ганс-Ульріх Гумбрехт та історія
– Будь-ѐка свідомість ю часовоя
– Тлумаченнѐ реальності лядиноя може бути
тільки в термінах часу, тобто в термінах зміни
реальності
– Хронотоп ю одним з визначальних принципів
соціального запасу знаннѐ: він визначаю, ѐк
лядина ставитьсѐ до минулого, що було до її
народженнѐ, та ѐк вона ставитьсѐ до думки про
зміну ходи часу

16. Ганс-Ульріх Гумбрехт та історія (2)
• Хронотоп Середньовіччѐ: однорідність майбутнього
і минулого, мінімальна можливість змінити перебіг
часу
• Історицистький хронтоп Модерну: час веде до
ѐкісних перетворень, ці перетвореннѐ підкорѐятьсѐ
певним законам і знаннѐ законів дозволѐю впливати
на перебіг подій
– Минуле – подіѐ, що вже позаду і не перетинаютьсѐ з
теперішнім
– Майбутню – відкритий горизонт можливостей,
– Теперішню – мить переходу майбутнього в минуле і
мить існуваннѐ новочасного суб’юкта

17. Ганс-Ульріх Гумбрехт та історія (3)
• Утвореннѐ хронотопу Постмодерну
– Необ’юктивність минулого, його присутність у безпосередньому
досвіді сучасників; теперішню рѐснію і навіть переповнене присутністя
минулого
– Завдѐки невідокремленості минулого і теперішнього, теперішню з миті
перетворяютьсѐ на щось протѐжне, широке і фрагментоване
– Симультанність теперішніх часів стала реальністя нашої
повсѐкденності
– Майбутню стаю відокремленим і закритим; майбуттѐ уѐвлѐютьсѐ ѐк
джерело загроз і ризиків
– Важливим ю не виробництво змістів ѐк в історизмі, а виробництво
присутності (не темпоральний, а просторовий вимір) в теперішньому;
чим інтенсивніша присутність, тим теперішніше суб’юкт Постмодерну

18. Ганс-Ульріх Гумбрехт та історія (4)
• Історіѐ може бути написана через ефекти
присутності: книга «У 1926: жити на края
часу»: «виѐвити переважні поверхові способи
сприйнѐттѐ, викликані тими чи іншими
матеріальними ѐвищами, а також панівні
способи світоглѐду, породжені тими чи іншими
концепціѐми в 1926 році»
• «Завданнѐ автора – зробити так, щоби хоча б
дехто з читачів забув, що він не живе у 1926
році.»

19. Особливості історії крізь призму
концепції хронотопу
– Пошук прарегіону, до поділу на час і простір
– Пошук витоку історичної реальності
– Пошук витоку безмежності способів вираженнѐ
історії
– Пошук лядськості часу, подоланнѐ
«об’юктивного часу» наук

20. 4. Філософія історії та проблема
часу
• Від часу богів – через час лядей – до часу
Бога – і до часу науки
• Об’юктиваціѐ історії і відчуженнѐ часу від
життѐ особи
• Утвореннѐ історичної науки ѐк забуттѐ буттѐ
• Філософіѐ ѐк засіб спасіннѐ лядства